Необхідним компонентом збереження біорізноманіття у законодавстві Співтовариства є збереження видів дикої флори та фауни і природних середовищ існування. Постійне погіршення стану природних середовищ існування та зникання видів викликає чи не найбільше занепокоєння громадськості Співтовариства. Вирішення цих проблем посідає одне з найважливіших місць серед завдань екологічної політики Співтовариства.
Основними нормативно-правовими актами Співтовариства є Директива Ради 92/43/ЄEC про збереження природних середовищ існування дикої фауни та флори10 та Директива 79/409/ЄЕС про збереження диких птахів11. Окремі вимоги щодо використання певних видів тварин, зокрема щодо використання тварин у експериментах і утримання в зоопарках, встановлюються Директивами 86/609/ЄЕС12 та 1999/22/ЄС13.
Головне завдання законодавства Співтовариства у цій сфері — підтримання та збереження біорізноманіття шляхом збереження природних середовищ існування і видів дикої фауни та флори (надалі видів). Збереження видів та середовищ існування здійснюється на
основі переліків таких видів і середовищ існування, які містяться у додатках до відповідних директив. При цьому переліки видів дикої флори та фауни та природних середовищ існування (у Додатках І та ІІ до Директиви щодо середовищ існування), виходять із важливості цих видів і середовищ для Співтовариства — переліки передбачають ті види та середовища існування, що мають значення на рівні Співтовариства. Дана Директива спрямована на підтримання та відновлення лише таких природних середовищ існування та видів дикої фауни та флори, які мають значення на рівні Співтовариства. На відміну від цієї директиви, Директива про охорону диких птахів охоплює усі види диких птахів, що населяють територію держав-членів.
Директива щодо середовищ існування розрізняє поняття “природне середовище існування” та “середовище існування видів”. Перше визначається як “ділянка суші чи води, що характеризується географічними, абіотичними чи біотичними властивостями”, а друге — як “навколишнє середовище, визначене специфічними абіотичними та біотичними факторами, у яких вид живе на будь-якій стадії його біологічного циклу”. Таким чином, збереження має подвійне завдання: по-перше, для збереження видів (як необхідного компоненту для підтримки їхнього життя), і по-друге, збереження цілісних екосистем (як певних територій, які є унікальними самі по собі, оскільки виділяються певними географічними, абіотичними чи біотичними властивостями).
Термін “збереження” (видів чи середовищ існування) визначається даною Директивою, як сукупність заходів, необхідних для підтримання чи відновлення природних середовищ існування та популяції видів дикої фауни і флори до сприятливого статусу. Директива також передбачає чіткі індикатори досягнення цього статусу. Зокрема, для того, щоб статус збереження видів вважався “сприятливим”, повинні існувати наступні умови: – здатність виду підтримувати себе як життєздатного компоненту
його природних середовищ існування на довготривалій основі, – відсутність зменшення чи тенденцій до зменшення природного
ареалу цих видів, та – наявність достатньо великого середовища існування для підтримання їх популяції на довготривалій основі. Статус збереження середовищ існування вважався “сприятливим” за наявності наступних умов: – збільшення або стабільність його ареалу та території, що ним
охоплюються, – специфічна структура та функції, що необхідні для його довгостро-
кового підтримування, існують та, ймовірно, продовжуватимуть існувати у передбачуваному майбутньому, – статус збереження його типових видів є сприятливим.
Основним засобом збереження видів і середовищ існування є створення Європейської екологічної мережі “Натура 2000”, що включає особливі заповідні території, передбачені Директивою щодо середовищ існування й особливо охоронювані території, передбачені Директивою про збереження диких птахів. Особливі заповідні території, що включаються до цієї мережі, визначаються державами-членами пропорційно до представлення у межах її території типів природних середовищ існування і середовищ існування видів. Мережа також включає території, що мають значення на рівні Співтовариства. Вони визначаються Комісією. Визначення особливих заповідних територій здійснюється виходячи із переліків типів природних середовищ існування та видів Додатків І та ІІ до Директиви щодо середовищ існування. Ці переліки визначають типи середовищ існування та види, які мають значення на рівні Співтовариства і збереження яких вимагає призначення особливих заповідних територій.
Процедура визначення територій, які включатимуться у мережу “Натура 2000” складається із трьох етапів:
- визначення державами-членами національних переліків таких територій;
- визначення Комісією, на основі національних переліків, територій, що мають значення на рівні Співтовариства; та
- безпосереднє виділення державами-членами обраних територій. При цьому Комісія також має повноваження вийти за межі запропонованих державами переліків та визнати такою, що має значення на рівні Співтовариства, територію, яка не була запропонована державами. У такому випадку Комісія спершу проводить консультації із державою, якій належить обрана територія та намагається досягнути з нею взаємної згоди, щодо виділення цієї території. Однак у випадку не досягнення взаємної згоди Комісія може звернутися до Ради із пропозицією, щодо вирішення питання виділення цієї території.
Обов’язок і відповідальність щодо розроблення та вживання заходів зі збереження покладається на відповідні держави-члени. Такі заходи повинні забезпечувати уникнення погіршення, в межах цих заповідних територій, природних середовищ існування та середовищ існування видів, а також турбування видів, для збереження яких були виділені ці території.
Іншими заходами збереження видів і середовищ існування є:
А. Охорона ландшафтів, що мають надзвичайно важливе значення для дикої фауни та флори.
Це включає заходи щодо підтримки чи, в разі потреби, розвиток особливостей таких ландшафтів. Особливостями є ті, які завдяки своїй лінійній чи послідовній структурі (такі як річки із своїми берегами чи традиційні системи позначення меж полів), чи своїй функції об’єднуючої ланки (такі як ставки чи маленькі ліси) є необхідними для міграції, розповсюдження чи генетичного обміну диких видів. Для досягнення цього у планах землекористування чи планах/політиках розвитку повинні передбачатись відповідні заходи.
Б. Створення системи охорони для певних видів, які перебувають під особливою загрозою.
Перелік видів, щодо яких встановлюється така система охорони міститься у Додатку IV до Директиви щодо середовищ існування. Дана система передбачає ряд заборон щодо вилову, використання та вбивання/знищення видів. Щодо тварин переліку (а) Додатка IV заборони, зокрема, встановлюються на:
– всі види вилову чи вбивання зразків цих видів у природі;
– умисне турбування цих видів, особливо у періоди розмноження, вирощування потомства, сплячки чи міграції;
– умисне руйнування чи забирання яєць з природи;
– пошкодження чи знищення місць розмноження або відпочинку.
Окремі заборони й обмеження встановлюються також на використання певних видів. Заборони, зокрема, встановлюються на використання певних видів тварин з експериментальною метою, згідно з Директивою 86/609/ЄЕС щодо використання тварин у експериментах. Винятками з цього може бути лише використання у експериментах/дослідженнях, метою яких є дослідження питань зі збереження даних видів або якщо ці види єдині придатні для біо-медичних цілей.
Окремі заборони встановлюються також щодо диких птахів. Згідно з Директивою про збереження диких птахів, забороняється:
– умисно вбивати чи виловлювати (крім певних винятків: щодо окремих видів птахів, полювання на яких дозволяється за умови використання певних методів, зокрема з врахуванням таких принципів, як розумне використання та контроль балансу, не полювання у періоди розмноження чи міграції, заборона використання масового або не контрольованого вбивання);
– руйнувати, пошкоджувати чи збирати гнізда або яйця; – умисно турбування; – утримувати.
Певні обмеження встановлюються також на використання деяких видів диких птахів. Забороняється, зокрема, використання у комерційних цілях певних видів птахів, на яких дозволено полювання. Це включає заборону продажу, транспортування з метою продажу, утримування з метою продажу та виставлення на продаж живих або мертвих птахів, їх частин чи продуктів із них.
Заборони також встановлено щодо окремих видів рослин, передбачених у переліку Додатка IV(b) до Директиви щодо середовищ існування. Забороняється, зокрема:
– умисно підбирати, збирати, зрізати, виривати із корінням чи пошкоджувати ці росли у їх природному ареалі;
– тримати, транспортувати чи продавати або обмінювати та виставляти на продаж чи обмін зразки цих видів, вилучених із природного середовища.
Щодо видів, передбачених у переліку Додатка V заборони встановлюються на використання будь-яких неконтрольованих засобів вбивання чи волову, які можуть спричинити зникнення чи серйозну шкоду популяціям цих видів. Зокрема, забороняється використання способів вбивання чи вилову, що передбачені переліком (a) та будь-які форми вбивання чи вилову транспортними засобами, передбаченими у переліку (b) Додатка VI до Директиви щодо середовищ існування.
Важливого значення для збереження видів і середовищ існування мають також наукові дослідження, що сприяють пошуку необхідних рішень та заходів для реалізації таких завдань. Одне із важливих завдань та обов’язків держав-членів відповідно до законодавства щодо збереження видів та середовищ існування — заохочення і сприяння відповідних досліджень та наукових робіт. При цьому держави також повинні здійснювати необхідний обмін інформацією для ефективного координування даних досліджень у державах-членах чи на рівні Співтовариства.