Біологічне різноманіття (біорізноманіття) є визначальним для підтримки життя на планеті та має надзвичайно важливе екологічне, генетичне, соціальне, економічне, наукове, освітнє, культурне, рекреаційне й естетичне значення. Крім цих ключових цінностей, біологічне різноманіття визначає здатність живих організмів, у тому числі людини, адаптуватися до змін оточуючого середовища. Без належного біологічного різноманіття такі явища, як зміна клімату, епідемії, епізоотії та нашестя шкідників матимуть більш катастрофічні масштаби. Збереження і використання біологічного різноманіття також має вирішальне значення для задоволення потреб у продуктах харчування та є необхідною основою для розвитку промисловості, медицини й науки.
Глобальне значення збереження компонентів біологічного різноманіття для теперішніх і майбутніх поколінь було визнано ще у 1972 р. на Стокгольмській конференції ООН із проблем оточуючого людину середовища. Однак необхідність збереження біорізноманіття у всій його сукупності визнано лише у 1992 р. на конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро, де було прийнято Конвенцію про охорону біологічного різноманіття. Тоді ж було сформульовано поняття біологічного різноманіття: “різноманітність живих організмів з усіх джерел, включаючи, серед іншого, наземні, морські та інші водні екосистеми і екологічні комплекси, частиною яких вони є; це поняття включає в себе різноманітність у рамках виду, між видами і різноманіття екосистем”.
До цього міжнародні, національні заходи й інструменти, у тому числі і на рівні Європейського Співтовариства, були спрямовані на охорону та збереження окремих компонентів біорізноманіття, зокрема дикої флори та фауни. Впродовж 1970-80х років розроблено і впроваджено основні міжнародні угоди, спрямовані на збереження й охорону найбільш цінних видів чи різновидів дикої флори та фауни, до яких також приєдналось Співтовариство (Конвенція про охорону
дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі1 (Берн, 1979 р.), Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої флори та фауни, що знаходяться під загрозою зникнення (Вашингтон, 1973, надалі — Конвенція CITES), Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин2 (Бонн, 1979 р.), Конвенція про збереження морської флори та фауни Антарктиди3 (Канберра, 1980р.)).
У цей же період було прийнято перше законодавство Співтовариства про охорону та збереження видів дикої флори та фауни (директиви щодо збереження диких птахів, якості прісної води для підтримування життя риби4, охорони тварин, що використовуються в експериментах5, а також Регламенти щодо торгівлі видами та охорони лісів).
У кінці 1970-х років стало зрозуміло, що такий вибірковий підхід, тобто збереження окремих видів флори та фауни, не вирішує проблеми втрати біорізноманіття на планеті. Найбільше занепокоєння науковців із питань біорізноманіття викликало те, що у зв’язку із зосередженням на цінних, в основному у комерційному значенні, видах не бралася до уваги проблема різкого зниження різноманіття інших видів рослин та тварин. Тоді ж було визначено, що збереження біорізноманіття потребує комплексного підходу, тобто однакового рівня захисту щодо усіх складових біологічного різноманіття. Саме такий підхід закладено в основу Конвенції про охорону біологічного різноманіття (далі Конвенція).
Завдання Конвенції — збереження біологічного різноманіття, стале використання його компонентів і спільне одержання на рівній та справедливій основі вигод, пов’язаних із використанням генетичних ресурсів, шляхом належної передачі відповідних технологій із урахуванням усіх прав на такі ресурси і технології, та через належне фінансування. Конвенція є рамковою і залишає вибір засобів досягнення її цілей за учасниками, передбачаючи лише певні загальні заходи. Такими загальними заходами є: розроблення і впровадження загальних стратегій щодо збереження та сталого використання біо-різноманіття та заходів, спрямованих на збереження й використання біорізноманіття, у різні секторальні й міжсекторальні програми чи плани (стаття 6 Конвенції).
Згідно зі своїми зобов’язаннями за статтею 6 цієї Конвенції у 1998 році була прийнята Стратегія Співтовариства щодо біорізноманіття6 та Плани дій з біорізноманіття у конкретних сферах7. Такі плани дій, зокрема, прийнято щодо збереження природних ресурсів, сільського господарства, рибного господарства, економічного розвитку та співпраці.
Стратегія Співтовариства щодо біорізноманіття забезпечує основу для розвитку політики й інструментів Співтовариства у цій сфері. Вона спрямована на визначення й заповнення прогалин у політиці та правових інструментах Співтовариства щодо збереження біорізнома-ніття, їх подальше розроблення й імплементацію, впровадження заходів щодо збереження біорізноманіння у політику Співтовариства в різних сферах. Стратегія, крім того, покликана доповнити стратегії, програми та плани держав-членів, які також є учасницями Конвенції про біорізноманіття, з метою повної імплементації цієї Конвенції. Плани дій передбачають конкретні заходи, які повинні вживатися для збереження біорізноманіття у відповідних секторах, що, в свою чергу, є виконанням вимог даної Конвенції щодо впровадження завдань і цілей збереження біорізноманіття у секторальні політики. Крім того, Стратегія та Плани дій Співтовариства із біорізноманіт-тя є відображенням його дій спрямованих на досягнення сталого розвитку й інтеграції завдань охорони навколишнього середовища в інші сфери політики та дій Співтовариств.
Стратегія передбачає, що метою дій Співтовариства щодо біоріз-номаніття є попередження, уникнення та боротьба із явищами, які спричиняють значне зниження чи втрату біологічного різноманіття у їх витоках. Це, у свою чергу, повинно сприяти усуненню сучасних тенденцій зменшення та втрати біорізноманіття і створити сприятливий статус збереження видів й екосистем як в межах Європейського Союзу, так і поза його межами.
Стратегія передбачає конкретні завдання, які випливають з Конвенції та визначають конкретні зобов’язання Співтовариства згідно з нею, та мають досягатися за допомогою відповідних галузевих Планів дій та інших заходів. Такі завдання згруповано у, так звані чотири теми:
- Збереження та стале використання біологічного різноманіття;
- Розподіл вигод, пов’язаних із використанням генетичних ресурсів;
- Дослідження, визначення, моніторинг та обмін інформацією;
Oхорона біологічного різноманіття у європейському праві169
- Освіта, навчання і просвіта.
Основним завданням дій Співтовариства зі збереження та сталого використання біологічного різноманіття є збереження та, коли потрібно, відновлення екосистем і популяцій видів у їх природному середовищі. Співтовариство також повинно зосереджувати увагу на збереженні екосистем, в яких сільськогосподарські культури й сорти та породи домашньої худоби розвинули особливі властивості. Завдання в межах цієї теми передбачають три групи заходів, які повинні вживатися Співтовариством:
- щодо збереження in situ (у межах природних середовищ існування)
- щодо збереження ex-situ (поза межами природних середовищ існування)8, та
- щодо забезпечення сталого використання природних ресурсів.
Заходи щодо збереження in situ включають, зокрема:
– Підтримку встановлення мережі охоронюваних територій Натура 20009 та врахування впливу збереження і сталий розвиток біоріз-номаніття на території, що знаходяться за межами охоронюваних територій у відповідних секторальних і горизонтальних сферах політики. Співтовариство повинно, зокрема, прагнути до збереження властивостей екосистем; забезпечення задовільного статусу збереження розміру, структури, поширення та тенденцій популяцій диких видів, які зустрічаються у природі, а також має підтримувати плани відновлення найбільш вразливих видів; вживати заходів для підтримки генетичних запасів диких і домашніх видів та уникнути процесу генетичного розмивання.
– Вживання заходів для попередження нищівного впливу чужорідних видів на екосистеми, пріоритетні види чи середовища існування, від яких вони залежать, створення заходів щодо контролю, управління й ліквідації такого впливу.
Збереження ex-situ передбачає, зокрема: заохочення ex-situ збереження диких видів і генетичних ресурсів диких рослин, диких
8 Підхід in situ та ex-situ збереження було запроваджено Конвенцією про біорізнома-ніття. Згідно з статтею 2 цієї Конвенції “збереження ex-situ” означає збереження компонентів біологічного різноманіття поза їх природними середовищами існування, а “збереження in situ” означає збереження екосистем та природних середовищ існування та підтримка і відновлення життєздатних популяцій видів у їх природних умовах та, у випадку акліматизованих чи культивованих видів, в умовах, у яких вони набули своїх характерних ознак.
9 Створення цієї мережі було передбачено ще у Директиві про природні середовища існування. Докладніше про цю мережу читайте у наступному параграфі.
сімейств культур і порід домашньої худоби, які є важливими для харчової промисловості, і не можуть бути збережені in situ, чи збереження яких in situ є під загрозою, у межах та за межами Співтовариства; заохочення збереження видів, сортів культур і порід домашньої худоби за допомогою зоопарків, акваріумів, ботанічних садів, генних банків та колекцій для підтримання задовільних стандартів збереження даних видів;
Завдання щодо забезпечення сталого використання природних ресурсів включають, зокрема:
– проведення оцінки впливу на біорізноманіття стратегій, політики, планів і проектів;
– використання економічних і соціальних стимулів, таких як субсидії, податки та зобов’язання з метою підтримки сприятливого для збереження біорізноманіття виробництва та споживання;
– усунення негативних стимулів, тобто таких, які заохочують явища, що впливають негативно на біорзіноманіття, зокрема, перегляд положень щодо права приватної власності чи землекористування, контрактних механізмів, політики міжнародної торгівлі й економічної політики.
Завдання та заходи зі збереження біорізноманіття — важлива складова Програм дій Співтовариства у сфері навколишнього середовища. Охорона природи та біорізноманіття була однією із семи “тем та цілей” П’ятої програми дій Співтовариства у сфері навколишнього середовища (на період 1992-2000 рр.). Ключовим елементом цієї Програми була згадана Стратегія Співтовариства щодо біорізноманіття.
Однією із чотирьох основних цілей Шостої програми дій Співтовариства у сфері навколишнього середовища є охорона, збереження, відновлення і розвиток дії природних систем, природних середовищ існування, дикої флори і фауни, з метою припинення опустелювання та втрати біорізноманіття, включаючи різноманітність генетичних ресурсів як у Європейському Союзі, так і на глобальному рівні. Програма ставить також перед Співтовариством завдання досягнути до 2010 року припинення зниження біорізноманіття. Програма вимагає забезпечити імплементацію та сприяти моніторингу й оцінці стратегії Співтовариства з біорізноманіття і відповідних планів дій, включаючи, через програму збору даних та інформації, вироблення відповідних індикаторів і сприяння використанню найкращих доступних технологій і найкращої практики у сфері навколишнього середовища. Для досягнення визначених цілей Програмою передбачено близько
25 пріоритетних дій, що, зокрема, включають заходи щодо розвитку мережі Natura 2000 та її поширення на держави-кандидати й морські зони; розподілу вигод від використання генетичних ресурсів; попередження і контролю за поширенням чужорідних видів; розвитку тематичних стратегій із захисту ґрунтів, морського середовища та лісів; розвитку положень і методів для оцінки ризику, визначення, маркування і відслідковування ГМО й ратифікації та імплементації Картахенського протоколу про біобезпеку. Пропоновані заходи повинні базуватись на існуючому законодавстві Співтовариства у сфері навколишнього середовища та удосконалювати його.
У наступних параграфах ми детальніше розглянемо правові інструменти та заходи передбачені Співтовариством щодо збереження окремих елементів біологічного різноманіття.