3.6. Закономірності і принципи навчання

Навчання не може бути спонтанним, некерованим про­цесом. За сутнісними особливостями воно є складною систе­мою взаємопов’язаних і взаємозалежних чинників і компо­нентів, функціонування кожного з яких, як і всієї системи, підпорядковане загальним і специфічним закономірностям і принципам.

Закономірності навчання. Дидактичні закономірності ві­дображають стійку залежність між елементами навчання — діяльністю вчителя, діяльністю учнів та змістом навчання.

Закономірності навчання — стійкі педагогічні явища, які базують­ся на повторюваності фактів, навчальних дій і є теоретичною осно­вою принципів навчання.

У сучасній педагогіці виділяють такі закономірності про­цесу навчання:

1. Обумовленість навчання суспільними потребами. Во­на відображає стан розвитку держави, економіки та куль­тури, матеріалізується у тій частині національного доходу, яку виділяє держава на розвиток освіти. Знання цієї зако­номірності допомагає усвідомити, що навчальний процес має бути спрямований на розвиток інтелекту особистості, її творчих здібностей, уміння жити і працювати в соціально­му середовищі. Ця закономірність передбачав, що в незале­жній Україні найкраще має жити високоосвічена, високо­кваліфікована, розумна людина.

2. Залежність навчання від умов, в яких воно відбува­ється. Виявом цієї закономірності є стан навчально-технічної бази, наявність у вчительському колективі спеціалістів, чия кваліфікація, талант відповідають найвищим стандартам і які визначають особливості навчального процесу в школі.

Відчутно впливають на це побутові умови життя вчите­ля, його фінансова забезпеченість, оснащення школи тех­нічними засобами навчання.

3. Взаємозалежність процесів навчання, освіти, вихован­ня, розвитку особистості. Вона матеріалізується через умін­ня організовувати навчальний процес на засадах гуманізму (доброти, людяності) з урахуванням свідомої дисципліни уч­ня, формування позитивних його якостей словом і власним прикладом; індивідуальний підхід до кожного учня на ос­нові його інтересів, зацікавленості щодо отримання знань, розвитку творчих здібностей.

4. Взаємозв’язок навчальних і реальних пізнавальних можливостей учня. В основі цієї закономірності лежить той факт, що у центрі навчального процесу є учень, який воло­діє певними можливостями для вдосконалення своїх здіб­ностей та здобуття знань.

5. Єдність процесів викладання і навчання. Свідчить про спільну діяльність вчителя та учня, за якої у процесі навчан­ня розвивається не тільки учень, а й вдосконалює свої про­фесійні навички вчитель.

6. Взаємозалежність завдань, змісту, методів і форм на­вчання в навчальному процесі. Усвідомлення її зобов’язує вчителя до врахування у своїй роботі досягнень педагогіч­ної науки. Відповідно методи і форми навчання повинні сти­мулювати розвиток логічного мислення, уміння школяра за­стосовувати теоретичні знання на практиці, виявляти влас­ну ініціативу та нестандартність у прийнятті рішень. На це мають бути зорієнтовані шкільні підручники, посібники. На ефективність навчання впливають і такі системні чинники: цілеспрямованість взаємодії викладача й учня; залежність ефективності навчання від мотивації та активності дій уч­нів, єдності цілей учня і вчителя; залежність засвоєння знань від ефективності системно організованого повторен­ня; використання попереднього досвіду учнів, усвідомленості учнями необхідності засвоєння матеріалу; послідовність розвитку навчальної роботи учня, згідно з якою складний спосіб діяльності може сформуватися тільки після засвоєн­ня простих способів тощо.

Принципи навчання. Дидактичні принципи поширю­ються на вивчення всіх дисциплін, значною мірою визнача­ють їх зміст, форми організації та методи навчання.

Принципи навчання (дидактичні принципи) — певна система ос­новних дидактичних вимог до навчання, дотримання яких забез­печує його ефективність.

До головних принципів навчання належать принципи науковості, систематичності та послідовності, доступності і дохідливості, зв’язку з життям, наочності знань, індивіду­ального підходу, емоційності, гуманізму, демократизації, виховання здорової дитини, диференціації, оптимізації, нетрадиційності.

Принцип науковост і полягає в доборі матеріалу, який відповідав би структурі певної галузі знань і навчального предмета, специфіці його розділів і тем. Учителя він зобо­в ’язує викладати предмет на підставі перевірених науко­вих даних, розкривати причинно-наслідкові зв’язки явищ, процесів, подій, новітні досягнення науки, зв’язок з інши­ми науками.

Принцип систематичності та послідовності певною мірою є похідним від принципу науковості, оскільки кож­на наука має свою систему і послідовність викладання в на­вчальному процесі. У школі систематичність досягається по­слідовним викладом навчального матеріалу, виділенням ос­новного, логічним переходом від засвоєння попереднього до нового матеріалу. Внаслідок цього учні усвідомлюють стру­ктуру знань, з’ясовують логічні зв’язки між структурними частинами навчального предмета. Дотримання цього прин­ципу забезпечує системність здобуття знань (відповідно і си­стемність мислення) учнів.

Навчальний матеріал у більшості основних предметів (мова, математика, історія) вивчають двічі: у початковій школі (правила, оповідання), у середній — за системним принципом, завдяки чому досягається послідовність навчан­ня: від простого — до складного.

З урахуванням вимог послідовності навчання складають навчальні програми, які передбачають розміщення матері­алу за принципом лінійності (вивчення нового матеріалу з повторенням попереднього) та концентричності (без повто­рення, на більш високому рівні мислення учнів з кожним наступним уроком).

Принцип доступності, дохідливості викладання вияв­ляється в компенсуванні складнощів змісту навчального ма­теріалу майстерним його викладанням учителем або вдалою подачею автором підручника. Чим складнішим є матеріал, тим простіше, дохідливіше слід його подавати. Принцип до­ступності залежить і від дотримання правила послідовнос­ті: від простого — до складного.

Грунтується він на дидактичних положеннях Я.-А. Коменського: для того, щоб учні були зачаровані навчальним матеріалом, розуміли його, педагог має застосовувати точні мову, жести.

Принцип з в ’я зку навчання з життям полягає у вико­ристанні на уроках життєвого досвіду учнів, розкритті прак­тичної значущості знань, застосуванні їх у практичній дія­льності; участі школярів у громадському житті. Відповідно до нього наукові положення в навчально-виховному проце­сі повинні підтверджуватися конкретною педагогічною практикою.

Принцип свідомості й активності учнів виник і розви­вався як заперечення догматизму і пасивної ролі учнів у на­вчанні і виходить з того, що позитивний результат будь-якої діяльності визначається активністю людини. Передбачає широке використання у навчанні проблемних методів, задіяння всіх психічних процесів, я к і сприяють активізації пізнання.

Активне й свідоме засвоєння знань, умінь і навичок не­ можливе без використання різноманітних розумових опе­рацій (порівняння і зіставлення, аналізу і синтезу, індукції і дедукції, аналогії), без з’ясування взаємозв’язків і взаємо­обумовленості у вивченому матеріалі, правильного форму­лювання думки при усному мовленні.

Активізації пізнавальної діяльності учнів сприяють по­зитивне ставлення до навчання, інтерес до навчального ма­теріалу, позитивні емоційні переживання у навчальній дія­льності. Вона залежить і від зв’язку навчання з життям, єд­ності між інтелектуальною і мовною діяльністю учнів, використання на практиці засвоєних знань, умінь і навичок. Позитивно впливають на неї систематичне повторення за­своєних знань, варіативність і диференціація вправ, роботи для засвоєння складного матеріалу доступними методами. Використанню знань при вирішенні конкретних завдань сприяють проблемне навчання, диференціація матеріалу відповідно до навчальних можливостей учнів, використан­ня сучасних технічних засобів навчання, уміння вчителя враховувати психологічний стан учнів.

Принцип наочності передбачає навчання на основі жи­вого сприймання конкретних предметів і явищ дійсності або їх зображень. Наочність буває: натуральна (рослини, тва­рини, гірські породи, зоряне небо, прилади, машини, яви­ща природи), образна(картини, таблиці, моделі, муляжі, ма­тематичні фігури), символічна (географічні карти, графіки, діаграми, схеми, формули).

Вона сприяє розумовому розвитку учнів, допомагає ви­явити зв’язок між науковими знаннями і житейською прак­тикою, полегшує процес засвоєння знань, стимулює інтерес до них (розвиває мотиваційну сферу учнів), допомагає сприймати об’єкт у розмаїтті його виявів і зв’язків.

Використання наочності потрібно підпорядковувати конкретній меті, розвитку самостійності й активності учнів з урахуванням їх вікових особливостей. Вона має бути зміс­товною, естетично оформленою, відповідати психологічним законам сприймання, не повинна містити нічого зайвого і не викликати додаткових асоціацій. Готуючи учнів до сприймання наочності, її не слід переоцінювати або недо­оцінювати у процесі навчання.

Принцип міцності знань, умінь і навичок передбачає тривале збереження в пам’яті набутих знань, умінь і навичок. Педагогічна теорія та практика виробили багато прийомів реалізації його в процесі повторення, закріплення застосування знань, умінь і навичок: повторення навчального матеріалу за розділами і структурними смисловими частинами; запам’ятовування нового матеріалу в поєднанні з пройденим раніше; активізація пам’яті, мислення учнів під час повторення (запитання, порівняння, аналіз, синтез, кла­сифікація, узагальнення); групування матеріалу з метою його систематизації; акцентування при повторенні на осно­вних ідеях; використання різноманітних вправ і методик, форм і підходів, самостійної роботи як творчого застосуван­ня знань; постійне звернення до раніше засвоєних знань для нового їх трактування.

Принцип індивідуального підходу до учнів означає вра­хування рівня розумового розвитку, знань та умінь, праце­здатності, пізнавальної та практичної самостійності учнів, їх особливостей пізнавальних інтересів, вольового розвит­ку учнів, їх ставлення до навчання.

Принцип емоційності навчання реалізується через жва­вий, образний виклад матеріалу, мову учителя, його став­лення до учнів, зовнішній вигляд, використання цікавих прикладів, застосування наочності і технічних засобів на­вчання, створення в учнів почуття виконаного обов’язку.

Останнім часом у педагогіці виокремлюють нетрадицій­ні принципи навчання.

Принцип гуманізму означає повагу школи й педагогів до особистості дитини, довіру до неї, прийняття її особистісних цілей, запитів та інтересів; створення максимально сприят­ливих умов для розкриття й розвитку здібностей і обдарувань, повноцінного життя на кожному з вікових етапів, само­визначення; передбачає визнання кожної дитини вищою цін­ністю, повагу до її унікальності, погляд на особистість як на суб’єкт власної життєтворчості, створення атмосфери духо­вності й душевних стосунків учителів та учнів.

Принцип демократизації означає організацію навчаль­ного процесу відповідно до умов розвитку суспільства і тен­денцій розвитку цивілізації, врахування особливостей на­вчання залежно від розвитку дитини та використання ефе­ктивних форм впливу на неї.

Принцип виховання здоровбі дитини реалізується в про­цесі навчання через створення певної системи фізичного ви­ховання (урок фізкультури кожного дня), поєднання фізи­чної культури з моральним, інтелектуальним та естетичним вихованням, створення матеріальної бази для зміцнення здоров’я школярів.

Принцип диференціації навчального процесу передбачає дозування навчального матеріалу для учнів з урахуванням їх загального розвитку, намагання кожного школяра роз­вивати свої здібності на основі відповідних умов у школах-ліцеях, школах-гімназіях.

Принцип оптимізації навчально-виховного процесу ба­зується на досягненні школярами високого рівня знань, умінь і навичок, розвитку їх психологічних, інтелектуаль­них функцій, вдосконаленні способів та шляхів навчально-пізнавальної діяльності з допомогою вчителів-професіоналів, яких запрошують для викладання у школи на конкурс­ній основі за контрактом.

Принцип нетрадиційності системи навчання поля­гає у використанні в класно-урочній системі нових форм навчання, які сприяють засвоєнню учнями знань на ос­нові колоквіумів, заліків, рефератів, наукових повідом­лень, участі в олімпіадах, конкурсах тощо. Передбачає на­вчання різновікових груп учнів і базується на тому, що старші допомагатимуть засвоїти навчальний матеріал мо­лодшим.

Дидактичні принципи взаємопов’язані, зумовлюють один одного. При організації навчального процесу вчитель повинен керуватися всіма принципами. У цьому йому допо­магають правила навчання (окремі вимоги до викладання).

Вони розкривають і конкретизують різні аспекти прин­ципів навчання. Формулюються в категоричній формі: «Не допускай нудьги науроках!», «Навчай так, щоб учні усвідо­млювали необхідність знань для життя!», «У процесі навчан­ня став запитання так, щоб викликати активне мислення учнів!», «Навчай енергійно!» та ін.