Механізм моніторингу викидів парникових газів, встановлений у Співтоваристві, дозволяє точніше і регулярніше оцінювати прогрес, зроблений зі зменшення викидів з метою дотримання зобов’язань Європейського Співтовариства згідно із Рамковою конвенцією ООН про зміну клімату та Кіотським протоколом.
У жовтні 1991 року Комісія представила загальну стратегію для обмеження викидів CO2 та покращення ефективності енергії, з метою стабілізації викидів CO2 у Співтоваристві в 2000 році до рівня 1990 року4.
У червні 1992 року Комісія запропонувала нові заходи, які базувалися на чотирьох основних питаннях:
– програми енерготехнологій ЄС і транс’європейські мережі;
– фіскальні заходи;
– додаткові національні програми;
– механізми моніторингу CO2 та інших парникових газів.
Механізм моніторингу викидів парникових газів регулюється Рішенням Ради 93/389/ЄС від 24 червня 1993 року щодо механізму моніторингу викидів CO2 і інших парникових газів5, що було доповнено Рішенням 1999/296/ЄС6. Механізм моніторингу виконує подвійну мету: стабілізація викидів СО2 до рівня 1990 року до 2000 року та досягнення спільного зобов’язання Співтовариства перед Рамковою конвенцією ООН про зміну клімату.
Рішення встановлює механізм, призначений для моніторингу у державах-членах усіх антропогенних викидів парникових газів, які не контролюються Монреальським протоколом і оцінки прогресу, досягнутого у сфері забезпечення відповідності зобов’язанням Співтовариства щодо зміни клімату.
Держави-члени повинні розробляти, публікувати, впроваджувати та періодично поновлювати національні програми для обмеження антропогенних викидів CO2 з метою:
– стабілізації викидів CO2 до 2000 року до рівня 1990 року;
– виконання Співтовариством зобов’язань зі зменшення викидів усіх парникових газів, які не контролюються Монреальським протоколом, згідно з Рамковою конвенцією ООН про зміну клімату та Кіотським протоклом;
– прозорого та точного моніторингу існуючого і планованого прогресу держав-членів. Національні програми повинні включати:
– оцінку впливу політики та заходів на викиди і її впровадження в плани щодо CO2 й інших парникових газів;
– інформацію про викиди таких газів: моноксид вуглецю (СО), окис азоту (NOX), летючі органічні сполуки, інші, ніж метан, окиси сірки.
Що стосується вуглекислого газу (CO2 ), метану (СН4), окису азоту (N2O), гідрофторвуглеців (PFC) і шестифтористої сірки (SF6), дер-жави-члени повинні також подавати наступну інформацію:
– антропогенні викиди для базових років;
– реєстри своїх антропогенних викидів за джерелом і видалення поглиначами;
– деталі національної політики та заходів, вжитих від початку базового року, які привели до зменшення викидів парникових газів.
Кожного року держави-члени повинні, не пізніше 31 грудня, подати Комісії:
– дані стосовно антропогенних викидів шести газів, перерахованих у Додатку А до Кіотського протоколу, і їх видалення поглиначами протягом попереднього календарного року;
– свої плановані викиди на період 2008-2012 років і, якщо можливо, для 2005 року.
Комісія щорічно оцінює національні програми, з метою оцінки прогресу в Співтоваристві, аби визначити, чи його достатньо для дотримання зобов’язань, взятих на себе Співтовариством на міжнародному рівні.
Європейське Співтовариство спочатку зосередило свою увагу лише на скороченні викидів CO2 і залишили поза увагою інші парникові гази. Тому у 1996 році Рада доручила Комісії підготувати стратегію для зменшення викидів парникових газів, інших, ніж CO2 .
У 2003 році Комісія запропонувала проект рішення Європейського Парламенту і Ради від 5 лютого 2003 року щодо механізму моніторингу викидів парникових газів Співтовариством та імплементації Кіотського протоколу7, який буде замінювати попереднє рішення із цього питання.
Метою проекту є:
– відобразити в звітуванні щодо моніторингового механізму зобов’язання та керівні принципи для імплементації Рамкової конвенції ООН про зміну клімату й Кіотського протоколу;
– гармонізувати та надати подальшу інформацію щодо прогнозів викидів на рівні держав-членів і Співтовариства;
– поділити зобов’язання щодо звітування і спільного їх виконання між державами-членами та Співтовариством.
Ця пропозиція розширює рамки існуючого механізму моніторингу, щоб можна було брати до уваги реєстри, гнучкі механізми та співпрацю, які передбачаються Кіотським протоколом. Річні звіти, таким чином, включатимуть реєстри викидів парникових газів і додаткову інформацію, визначену Кіотським протоколом.
У двох перших оціночних звітах щодо Директиви 93/389/ЄЕС8 Комісія не змогла сказати, чи прийнятих заходів буде достатньо для досягнення поставлених цілей, оскільки держави подали недостатньо даних щодо імплементації заходів, прийнятих державами-членами.
У трьох звітах про імплементацію Директиви 1999/296/ЄС9 вже йдеться про прогрес, досягнутий державами-членами в звітуванні щодо реєстрів викидів і їх національної політики та заходів. Згідно зі звітами, Європейський Союз ще повинен розробляти нову політику зі зменшення викидів і відповідності зобов’язанням згідно з Кіотським протоколом. У 2000 році викиди парникових газів зменшилися на 3,5 % порівняно з 1990. Такі результати були досягнуті завдяки суттєвим зниженням викидів парникових газів у Великобританії та Німеччині. Викиди від транспорту збільшились у всіх державах-членах, за винятком Фінляндії. Тому необхідні додаткові заходи, щоб дотримуватись зобов’язань, взятих згідно з Кіотським протоколом.
Останнім часом більше уваги звертається на регулювання викидів парникових газів, інших, ніж СО2, зокрема фторованих парникових газів, таких як гідрофторвуглеці, перфторвуглеці та шестифториста сірка. Ці гази включені до Кіотського протоколу, і зменшення їх викидів допоможе досягти цілей Європейського Союзу згідно із Протоколом.
11 серпня 2003 року Комісія винесла на розгляд Європейського Парламенту та Ради проект Регламенту Європейського Парламенту і Ради щодо деяких фторованих парникових газів10. Проект передбачає обмеження на продаж і використання газів, звітування дер-жав-членів.