Європейський Союз бере активну участь у міжнародному процесі боротьби зі зміною клімату — однією з глобальних екологічних проблем. На міжнародному рівні це полягає у ратифікації Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та підписанні Кіотського протоколу до неї, участі у міжнародних конференціях, робочих групах та зустрічах із цих питань. На рівні Європейського Союзу боротьба із зміною клімату полягає у виробленні власної стратегії, що містить зобов’язання, взяті на себе Європейським Співтовариством згідно з міжнародно-правовими документами, та імплементації її на практиці як на рівні держав-членів, так і на рівні самого Співтовариства.
Європейське Співтовариство ратифікувало Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату 21 грудня 1993 року, а чинності вона набрала 21 березня 1994 року. Як сторона Конвенції, Європейське Співтовариство бере на себе зобов’язання розробляти політику і вживати необхідних заходів для зменшення викидів парникових газів.
Згідно зі звітами, які Європейське Співтовариство подавало у Рамкову конвенцію ООН зі зміни клімату, основними перешкодами, що виникають на шляху боротьби зі зміною клімату Європейське Співтовариство називає політичні труднощі в імплементації механізмів, які інтегрують питання зміни клімату в економічну та секторну політику; малий вплив програм зі збереження та зменшення споживання енергії. Другий звіт від 26 червня 1998 року1 зазначає, що Європейське Співтовариство в період між 1990 та 1994 роками знизило викиди СО2 на 9,8%.
Кіотський протокол до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату був прийнятий у 1997 році. Розвинуті країни взяли на себе зобов’язання зменшити свої спільні викиди шести основних парникових газів принаймні на 5%. Європейський Союз зобов’язався зменшити викиди на 8%, як Союз в цілому, розділяючи квоти між державами-членами. Держави повинні виконати свої зобов’язання, згідно з Кіотським протоколом, до 2008-2012 років. Країни мають певну свободу дій у визначенні заходів, спрямованих на зменшення викидів. Зокрема, був встановлений режим „торгівлі квотами”, що дозволяє розвинутим країнам купувати та продавати квоти.
Кіотський протокол дозволяє використання різних гнучких механізмів: міжнародна торгівля квотами, спільна імплементація та механізм чистого розвитку.
Міжнародна торгівля викидами дозволяє сторонам Протоколу, які зменшують свої викиди до рівня, нижчого від того, на який вони погодились, продавати частину квот іншим сторонам. Комісія повинна забезпечити, щоб дії держав-членів не завдавали шкоди внутрішньому ринку. Спільна імплементація — це особлива форма торгівлі викидами, яка робить можливим їх зменшення на рівні проекту. Таке зменшення може використовуватися для збільшення квот сторони, що фінансує проект, якщо викиди сторони, в якій проект виконується, були зменшені. Механізм чистого розвитку дозволяє розвинутим країнам фінансувати проекти зі скорочення викидів у країнах, які не брали на себе зобов’язань згідно із Кіотським протоколом.
Європейський Союз ратифікував Кіотський протокол у травні 2002 року2.
У 2000 році Європейська Комісія прийняла Європейську програму зі зміни клімату (ЄПЗК). Мета цієї програми полягає у визначенні та розвитку усіх необхідних елементів стратегії ЄС для імплементації Кіотського протоколу, а також забезпеченні зменшення ЄС на 8% викидів до 2008-2012 рр. — зобов’язання, яке Європейський Союз взяв на себе згідно із Кіотським протоколом.
Першочерговим завданням програми є розробка подальшої політики скорочення викидів парникових газів і заходів, спрямованих на зменшення таких викидів у сфері енергетики, транспорту та промисловості. Влітку 2000 року було створено ряд робочих груп: гнучкі механізми (три ринкових механізми: торгівля квотами, спільна імплементація та механізм чистого розвитку); енергопостачання; енергоспоживання; транспорт; промисловість; дослідження.
Кожна з цих робочих груп розробила та подала Європейській Комісії звіт про можливі ініціативи для зменшення викидів парникових газів. У результаті цього, в червні 2001 року Комісія опублікувала Звіт щодо ЄПЗК.
Європейська стратегія зі зміни клімату передбачає дії Європейського Співтовариства у таких основних напрямках: – скорочення викидів парникових газів; – торгівля квотами; – ефективне використання енергії; – використання альтернативних джерел енергії; – „поглинювачі” парникових газів.
Рішення Ради від квітня 2002 року 2002/358/ЄС.
Найбільш розвинутим є перший напрямок, який полягає у впровадженні механізму для моніторингу викидів парникових газів і заходів зі зменшення викидів окремих парникових газів (особлива увага приділяється CO2 та фторованим парниковим газам).
Щодо торгівлі квотами, то на рівні Співтовариства були розроблені схеми для викидів парникових газів, що дозволяє торгівлю квотами у межах Співтовариства.
Досягнення поставлених цілей зі зменшення викидів парникових газів здійснюється за допомогою регулювання питань, які стосуються зміни клімату у різних сферах суспільного життя. Зокрема, найактивніше таке регулювання відбувається у сфері енергетики та транспорту. Вживаються заходи для збереження енергії, підвищення ефективності енергії, яка використовується, вкладаються кошти у розвиток альтернативних джерел енергії.
У сфері транспорту докладаються зусилля для зменшення викидів від автомобільного транспорту. Транспортна галузь — одна з найбільш небезпечних для зміни клімату в Співтоваристві. Транспорт дає 26% усіх викидів CO2 . Він є також джерелом викидів інших парникових газів. Була розроблена Стратегія Співтовариства для покращення ефективності палива пасажирських автомобілів3. Стратегія передбачає заключення угоди з виробниками автомобілів для покращення економії палива транспортних засобів.
Питання зменшення викидів тісно пов’язане з промисловою діяльністю, зокрема із зменшенням забруднень від промислових підприємств, використання чистих технологій.
Найменш розвинутим напрямком є питання збереження „погли-нювачів” парникових газів, що, перш за все, пов’язано з відсутністю відповідного міжнародно-правового механізму.
Шоста програма дій у сфері навколишнього середовища визначає ряд пріоритетних дій для виконання завдань Європейським Співтовариством у сфері попередження зміни клімату, які включають імплементацію міжнародних зобов’язань із питань клімату, зменшення викидів парникових газів у сфері енергетики; зменшення викидів парникових газів у транспортному секторі та сільському господарстві. Шоста програма дій передбачає, що боротьба зі зміною клімату формуватиме складову частину політики зовнішніх зносин Європейського Союзу і буде одним із пріоритетів його політики сталого розвитку.