1.2. Загальна характеристика методів науково-педагогічного дослідження і його логіки

Педагогічна реальність є складною і багатоманітною, пі­знання її потребує особливого бачення, володіння надбан­нями багатьох наук, використання філософських, загальнонаукових і спеціальних методів. Завдяки системному їх використанню ця дійсність набуває правильного відтворен­ня у мисленні, трансформується в науково вивірені концепції, теорії, відповідно впливає на педагогічну практику.

Метод, методика науково-педагогічного дослідження

Поняття «метод» (грец. methodos) використовувалося в давньому світі як синонім словосполучень «шлях дослідження, спосіб пізнання». Сучасна філософія (теорія піз­нання) трактує його як форму практичного і теоретичного освоєння дійсності, систему засобів, прийомів, принципів та підходів, які може застосовувати конкретна наука для пізнання свого предмета. Ця система поєднує в собі універ­сальні і притаманні кожній науці елементи. Притаманні во­ни і методам науково-педагогічного дослідження.

М етод науково-педагогічного дослідження — спосіб дослідження психолого-педагогічних процесів формування особистості, встано­влення об’єктивної закономірності виховання і навчання.

Для отримання різнобічних відомостей про розвиток особистості, колективу або іншого об’єкта навчання і вихо­вання обирають оптимальну методику дослідження — ком­плекс методів, процедуру, послідовність здійснюваних пізнавальних і перетворюючих дій, операцій та впливів, спря­мованих на вирішення дослідницьких завдань.

Добираючи методики дослідження, важливо дотриму­ватися таких вимог;
— застосовувати поєднання методів, яке б відкривало різнобічні відомості про розвиток особистості, колективу, іншого об’єкта виховання чи навчання;
— використовувані методи мають забезпечити одночас­но вивчення діяльності, спілкування та інформованості осо­бистості;
— методи мають відображати динаміку розвитку пев­них якостей як у віковому плані, так і протягом певного проміжку часу;
— використовувати такі методи, які дають змогу одер­жати відомості про учня з багатьох джерел, від найкомпе тентніших осіб, які постійно спілкуються з ним.

Сучасна педагогіка використовує такі методи педаго­гічних досліджень: педагогічне спостереження, бесіда, інтерв’ю, експеримент, вивчення продуктів діяльності, со­ціологічні методи, а також вдається до загальнонаукових методів дослідження, зокрема до соціометричних методів, тестування тощо.

Метод педагогічного спостереження. Він є найпошире­нішим методом дослідження проблем виховання і навчання.

М етод педагогічного спостереження — організоване досліджен­ня педагогічного процесу в природних умовах.

Сутність його полягає в умисному, систематичному та цілеспрямованому сприйнятті психолого-педагогічних явищ. Метод спостереження має цілеспрямований харак­тер, підпорядковується меті дослідження. Головними його вимогами є: чіткість, систематичність, різнобічність, доста­тня кількість зафіксованих фактів, своєчасність, об’єктив­ність, економність техніки запису, ретельне, вдумливе й ко­ пітке опрацювання зібраного матеріалу, урахування всіх впливів на перебіг досліджуваних явищ, відокремлення іс­тотних, стійких, повторюваних фактів від другорядних та випадкових елементів, неупередженість у тлумаченні ма­теріалу, в оцінюванні фактів і висновків щодо них.

За способом здійснення розрізняють пряме спостережен­ня, опосередковане та самоспостереження.

Пряме спостереження — вид спостереження, під час якого дослідник безпосередньо бере участь у досліджува­ному процесі, діє разом з учасниками дослідження. Харак­тер залученості може бути різним: в одних випадках дослід­ник повністю зберігає інкогніто й інші учасники ніяк його не виокремлюють у колективі; в інших — спостерігач не приховує своїх дослідницьких цілей. Залежно від дослід­ ницьких завдань вибудовується система стосунків спосте­рігача з іншими учасниками дослідження. Цей тип спосте­реження здебільшого використовують при вивченні дітей у процесі їх навчання й виховання.

Опосередковане спостереження — вид спостереження, що не передбачає безпосередньої участі дослідника у про­цесі, який вивчають. Воно ефективніше, ніж пряме спосте­-реження, оскільки дає змогу фіксувати природну поведін­ку дітей, унеможливлює вплив педагога на них.

Самоспостереження — процес споглядання внутріш­ніх психічних процесів з одночасним спостереженням за їх зовнішніми виявами. Воно є унікальним методом «про­никнення» усередину психічних процесів та явищ, однак пов’язане з певними труднощами, оскільки дані самоспо­стереження повинні бути не інтерпретованими, а сутніс­ ними у тій послідовності, в якій вони виникають. А слове­сний вияв почуттів та переживань у цей момент має бути чітким та максимально спонтанним. Цінність отриманих даних залежить від щирості дитини, безпосередності, зві-льненості від додаткових впливів на неї. Дані самоспосте­режень враховують при висловлюваннях учнів про спосо­би вирішення навчальних та інших завдань; оиднюванні ус­піхів і невдач у навчальній та іншій діяльності, ставлення до людей, своїх здібностей, читацьких інтересів, смаків,ідеалів, життєвих планів. Фактичні дані самоспостере­жень аналізують разом з даними спостережень.

Спостереження охоплює елементи теоретичного мислен­ня (задум, методичні прийоми осмислення і контроль резуль­татів), а також кількісні та якісні методи їх аналізу.

Методика спостереження передбачає:
— вибір ситуації та об’єкта, узагальнення теоретичних уявлень про них, конкретизацію цілей;
— побудову програми спостереження (з’ясування ознак явища, що підлягає спостереженню), одиниць спостережен­ня, способу і форми фіксації результатів (запис, протокол, таблиці, кіно-, фото-, аудіо-, відеореєстрація);
— опис способу оброблення отриманих даних.

Наприклад, під час дослідження форм та видів спілку­вання учнів, котрі сидять за однією партою, одиницею спо­стереження є безпосередні контакти між ними (розмова, усмішка у відповідь, записка, дотик тощо). Кожен контакт відмічають у таблиці:

Учень 1		Учевь 2
Вид контакту	Кількість (частота)	Вид контакту	Кількість (частота)
Вербальне спілкування		Вербальне спілкування
Записка		Записка
Моторні акти (дотик, поштовх тощо)		М оторні акти (дотик, пош товх тощо)

Аналіз таблиці ілюструє вид спілкування, який переважає, його інтенсивність, ініціатора взаємодії. Для надійності висно­
вків такі спостереження повторюють кілька разів.

Бесіда, інтерв’ю. Для збору педагогічної інформації, яка не завж ди відображ ена в докум ентах або недоступна спостереженню, використовують опитувальні методи, які передбачають отримання її в процесі спілкування дослід­ника з особами, які є носіями цінної для нього інформації. До таких методів належать бесіда та інтерв’ю. Обидва ме­тоди потребують особливої душевної чуйності, уміння слу­хати й одночасно вести розмову у передбаченому руслі, розпізнавати емоційні стани співбесідника, миттєво реагуючина будь-які зміни, фіксувати зовнішні прояви внутрішньо­го стану (жести, міміку, пози тощо).

Бесіда — метод безпосереднього спілкування, який дає змогу одер­жати від співрозмовників інформацію, що цікавить учителя, з а д о ­помогою заздалегідь підготовлених запитань.

Для ефективного проведення бесіди необхідно визначи­ти мету, розробити план, з ’ясувати, які питання є основни­ми, а які додатковими, створити сприятливу, доброзичли­ву атмосферу для відвертої розмови, беручи до уваги вікові та індивідуальні особливості співбесідників, виявляти пе­дагогічний такт, запротоколювати бесіду.

На початку бесіди основне завдання полягає в налаго­дженні первинного контакту із співбесідником. Тому нері­дко дослідник формулює спершу запитання, відповіді на які не дають пов’язаної з темою дослідження інформації, але залучають співрозмовника до зацікавленого обміну думка­ми. Ініціатор бесіди має подбати, щоб запитання були ко­роткими, логічними, зрозумілими.

Дані про явище, що цікавить, можна одержати при відпо­відях як на прямо поставлені запитання (Що знає досліджу­
ваний про той чи інший об’єкт? Яке ставлення до нього? то­що), так і опосередковано (наприклад, при обговоренні про­
читаної книги). Результати бесіди доцільно порівняти з даними, отриманими задопомогою інших методів.

Відповідно до мети подальшої співпраці вчителя та уч­нів виокремлюють такі види бесіди:
— експеримент (залучення до співробітництва). Перед­бачає настроювання співрозмовника на специфіку експери­менту, перелік основних дій, надання інструкцій;
— експериментальна бесіда (перевірка гіпотези). Викори­стовують у ситуаціях, коли кожний окремий елемент діяль­
ності передбачає повну змістову завершеність попереднього.

Видом бесіди є інтерв’ю.

Інтерв’ю — метод отримання інформації за допомогою усного опи­тування.

Цей метод дає змогу отримати глибинну інформацію продумки, погляди, мотиви, уявлення респондентів, спосте­рігати за їх психологічними реакціями. Він ефективний утих випадках, коли дослідник впевнений в об’єктивності відповідей опитуваного. Під час інтерв’ю дослідник ставить сформульовані заздалегідь запитання у певнііі послідовно­сті й записує відповіді на них. При проведенні інтерв ’ю слід подбати про усунення або хоча б зниження впливу «третіх» осіб, присутність яких може змінити психологічний кон­текст інтерв’ю, спричинити нещирі відповіді респондента.

За ступенем формалізованості інтерв’ю бувають:
а) вільні — не регламентовані темою* формою бесіди; тривалі бесіди за загальною програмою без чіткої деталіза­
ції питань;
б) стандартизовані — бесіди, близькі за формою до анке­тування із закритими запитаннями;
в) напівстандартизовані — бесіди, що поєднують в собі особливості вільних і стандартизованих інтерв’ю.

Спілкування інтерв’юера і респондента регламентова­не детально розробленим питальником (бланк інтерв’ю, ан­кета) й інструкцією інтерв’юера, який зобов’язаний дотри­муватись послідовності й точності під час формулювання запитань.

Межі між видами інтерв’ю рухливі й залежать від ме­ти, складності проблеми та етапу дослідження. Ступінь сво­боди учасників інтерв’ю залежить від переліку та форми за­питань, змістовий рівень — від інформаційної насиченості та складності відповідей.

Певна ситуація передбачає використання відповідно­го різновиду інтерв’ю. Діагностичне інтерв’ю — спосіб отримання інформації про властивості особистості, який допомагає проникнути у її внутрішній світ та зрозуміти проблеми. Клінічне інт ерв’ю — вид терапевтичної бесіди за необхідності надання психолого-педагогічної допомоги. При цьому дослідника цікавить не тільки безпосередній зміст відповідей респондента (факти, погляди, почуття, асо­ціації тощо), а і його поведінка (тон, жести, рухи та ін.). Фокусоване інт ерв’ю — короткочасна бесіда, мета якої по­лягає в отриманні інформації про конкретну проблему, про­цес, явище, реакцію респондента на задану дію. Панельне інт ерв’ю — багаторазове інтерв’ю одних і тих самих рес­-пондентів з одних і тих самих питань через певні проміжки часу. Групове інтерв’ю — запланована бесіда, під час якої дослідник прагне викликати дискусію в групі.

На інтерв’ю впливають місце, конкретні обставини, три­валість його проведення. Респонденти краще погоджують­ся на коротке інтерв’ю.

Достовірність і надійність одержаної інформації зале­жить і від особистості дослідника, його ерудиції, спостере­жливості, дисциплінованості, моральної та фізичної витри­валості, знання теми і техніки проведення інтерв’ю.

Результати інтерв’ю порівнюють з даними, отримани­ми за допомогою інших методів (анкет, спостережень, пі­
лотажних досліджень тощо).

Психолого-педагогічний експеримент. Він дає змогу ре­єструвати факти, розкривати закономірності, механізми, динаміку, тенденції психічного розвитку, становлення осо­бистості, виявляти можливості для оптимізації цього про­цесу. Саме цей метод сприяє поєднанню психологічних до­сліджень з педагогічним пошуком.

Психолого-педагогічний експеримент — метод, що забезпечує спостереження за змінами психологічних характеристик дитини в процесі педагогічного впливу на неї.

Здійснення психолого-педагогічного експерименту охоп­лює такі етапи:

1. Констатуючий експеримент першого порядку. Спря­мований на з ’ясування характеристик та властивостей до сліджуваного явища. У ньому беруть участь основна і конт­рольна групи. Основну групу задіюють у всіх процедурах екс­перименту. Контрольна група є еталоном, за яким оцінюють розвиваючий та формуючий ефект експерименту. Завдяки
цьому дослідження відбувається в паралельному режимі.

2. Формуючий експеримент. Здійснюється за допомогою експериментальної моделі розвиваючих і формуючих впли­вів на предмет дослідження. Поєднує в собі різні процеду­ри: навчальні, ігрові, практичні тощо. Важливою при цьо­му є аналітична модель «розвиваючого ефекту» експериме­нту — своєрідний «ідеальний образ» сподівань дослідника щодо його результатів.

3. Констатуючий експеримент другого порядку. На цьо­му етапі організовують «контрольне» дослідження, залучи­вши основну та контрольну групи учасників. Його мета —фіксація показників із досліджуваного об’єкта після закін­чення процедури формуючих впливів. Показники контро­льної вибірки використовують як еталон для з ’ясування формуючого ефекту, досягнутого при роботі з основною гру­пою. Далі результати дослідження аналізують та викорис­товують для обґрунтування закономірносте!! розвитку пси­хологічних особливостей досліджуваних.

За місцем проведення розрізняю ть лабораторний! і природний педагогічний експерименти. Лабораторний експеримент відбувається в штучних умовах, коли екс­периментатор моделює всі необхідні для його проведен­ня умови. Він дає змогу точно враховувати досліджувані зовнішні впливи (силу, тривалість, послідовність подраз­ників або їх комбінацій) та реакції-відповіді (дії, вислов­лювання) людини на ці подразники. Експеримент завжди доповнюють певними методичними засобами, що дає змогурозширити його можливості й підвищити ефект від дослі­дження загалом. Природний експеримент запропонований російським психологом О. Лазурським (1874—1917). Дослі­дження відбувається у спеціальних умовах, відповідно до його мети, а досліджувані процеси протікають природно та послідовно без втручання експериментатора. Він поєднує усобі позитивні риси спостереження і лабораторного експе­рименту, однак, порівняно з лабораторним, є менш точним і тому доповнюється ним.

Педагогічний експеримент дає змогу відокремити дослі­джуване явище від інших, цілеспрямовано змінювати умо­ви педагогічного впливу на вихованців, повторювати окре­мі педагогічні явища приблизно в таких ж е умовах. Дані експерименту обробляють, перевіряють за результатами спостережень та інших методів дослідження.

Вивчення продуктів діяльності. Дослідження різнома­нітних документів, архівів, періодики, теле- і радіопередач дає змогу отримати дуже цінні дані.

Вивчення продуктів діяльності — метод дослідження, за якого ви­користовують систему процедур, спрямованих на збір, системати­зацію, аналіз і тлумачення продуктів діяльності людини.

Воно поєднує кілька дослідницьких та аналітичних про­цедур, які розрізняють за особливістю предмета пізнання. До таких процедур належать:

—аналіз особистих документів (листів, фотографій, що­денників, автобіографій, особових справ, зошитів). Дає ма­теріал для психодіагностики, дослідження життєвого шля­ху особистості, її ставлення до навчання, рівня засвоєння знань, сформованості умінь та н е ів и ч о к ;

—аналіз офіційних матеріалів групової, колективної та масової комунікації (записів розмов, дискусій, нарад, статутів, наказів, оголошень, розпоряджень, законів, пра­вил, газет, радіо-, телепередач, реклами). Застосовується для вивчення соціальних процесів, явищ та їх впливу на особистість, стан навчально-виховної роботи в школі;

—аналіз продуктів діяльності (творчих, професійних, поведінкових, суспільних, самоорієнтованих тощо). Як ме­тод психолого-педагогічного дослідження він широко вико­ристовується у дослідницькій, прикладній діяльності педа­гогів і психологів, його ефективність залежить від уміння дослідника знаходити в документах навчально-виховного за­кладу та матеріалах діяльності вихованців головне, харак­терне, глибоко аналізувати їх, бачити за ними реальні фак­ти й дії педагогів та учнів.

Методи педагогічних досліджень є різноманітними, їх використання дає змогу отримати повну, різнобічну інформацію про розвиток особистості, колективу. Особливо цікаві результати можна отримати, дібравши оптимальний комплекс методів.

Загальнонаукові методи дослідження

Науковці, що досліджують проблеми педагогіки, педа­гоги-практики вдаються не лише до науково-педагогічного
дослідження, а й до інших методів, успішно випробуваних у багатьох галузях наукової діяльності.

Соціологічні методи дослідження. Останнім часом у пе­дагогіці активно використовують соціологічні методи до­слідження: анкетування, визначення рейтингу, узагальнен­ня незалежних характеристик.

А н к е т у ва н н я . Це метод збору фактів на основі пись­мового самозвіту досліджуваних за спеціально складеною
програмою. Його застосовують для одержання інформації про типовість певних явищ навчально-виховного процесу.
Анкетне опитування проводять для з ’ясування біографіч­них даних, поглядів, ціннісних орієнтацій, соціальних уста­новок та особистісних рис опитуваних. Залежно від харак­теру інформації та способів її отримання використовують такі типи анкетного опитування:

— суцільне анкетне опитування (охоплюються великі гру­пи населення) та вибіркове (здійснюють опитування певної
групи учасників);
— усне анкетне опитування (за типом інтерв’ю) та пись­мове (робота з бланковими анкетами);
— індивідуальне та групове анкетне опитування;
— очне анкетне опитування (безпосереднє опитування)
та заочне (поштою, телефоном тощо).

Анкета є набором запитань, кожне з яких логічно пов’я­зане з головним завданням дослідження. Важливими для анкети є її композиція (розташування запитань), мова і стиль їх формулювання, оформлення, рекомендації щодо за­повнення анкети. Починається вона зі вступної частини, в якііі зазначають, хто, з якою метою проводить опитування, вміщують інструкцію щодо заповнення, зосереджують ува­гу на способі повернення заповненої анкети. Вступниіі текст
повинен задати учням настрііі співробітництва. Вона має за­безпечувати отримання правдивих відповідей як стосовно
опитуваного, так і щодо проблеми, які є предметом дослі­дження.

За формою анкети бувають:

— відкриті питання, в яких інструкція не обмежує спо­собу відповіді на запитання («Напишіть назву професії, яку
б Ви обрали»);
— закриті питання, що мають варіанти відповідей, з яких потрібно вибрати одну (альтернативні) («Чи згодні Ви з твердженням, що професія вчителя є однією з кращих?
а) безумовно згоден; б) згоден; в) не певен; г) не згоден»); які допускають вибір декількох варіантів відповідей — «пи-
тання-меню» (неальтернативні);
— напіввідкриті питання, які передбачають не тільки можливість скористатися однією з наведених відповідей, а й запропонувати свою;
— полярні питання, що виявляють стандартизований набір якостей особистості, ступінь виразності яких може бути оцінений за 4—5 бальною шкалою (уважно проаналі­ зуйте досвід роботи учителів та оцініть рівень розвитку у них педагогічних якостей: «5» — якість притаманна вчи­телю вищою мірою; «4» — помітно виражена; «З» — мало
виражена; «2 » — не виражена; «О» — не вдалося її виявити).

За змістом анкети виокремлюють питання:

— прямі, коли зміст запитань і об’єкт інтересу збігають­ся (Чому Ви обрали педагогічну професію?);
— непрямі, коли зміст запитань та об’єкт інтересу до­слідника різні («З ким із своїх товаришів Ви б хотіли сидіти
за партою?»).

За функціями питання анкети поділяють на;

— основні (спрямовані на збір інформації про зміст до­сліджуваного явища);
— неосновні (запитання-фільтри, спрямовані на з ’ясу­вання основного запитання, перевірку щирості відповідей).

Підвищенню достовірності анкетування сприяє мож­ливість учня ухилитися від відповіді, дати невизначену від­
повідь. Для цього в анкеті передбачають такі варіанти відпо­відей: «мені важко відповісти», «буває по-різному» тощо.
Важливо, щоб запитання не мали у своїх формулюваннях явних або неявних підказок. При формулюванні оціночних
запитань і варіантів відповідей обов’язково стежать за зба­лансованістю позитивних і негативних суджень.

При створенні анкети важливо, щоб питання: точно характеризували явище, а очікувані відповіді на них були достовірними; були як прямими, так і непрямими, як закри­тими, так і відкритими; не містили підказок, атакож неод­
нозначного розуміння їх змісту; давали достатній простір для відповідей; містили контрольні комбінації; прямі, опосеред­ковані запитання, особисті, безособові запитання; передба­чали попередню перевірку ступеня розуміння запитань на невеликій кількості учнів і коригування змісту анкети.

Надійність даних анкетного опитування перевіряють повторним опитуванням за тією ж процедурою тих самих
осіб (визначається стійкість інформації), а також контро­люванням даних анкетного опитування за допомогою інших методів.

Перевага анкетування в тому, що воно є порівняно еко­номним методом збору даних, дає змогу їх аналізувати й об­ робляти за допомогою статистики. Особливо ефективний цей метод при масових опитуваннях.

М етод рейт ингу. Він полягає в оцінюванні діяльнос­ті, її окремих аспектів компетентними експертами, здатни­ми вирішувати творчі завдання, контролювати процес екс­пертизи, виявляти наукову об’єктивність, аналітичність, широту і конструктивність мислення, самокритичність, ма­ти власну думку і вміти її обстоювати. За допомогою рейти­нгу відбувається первинна к ласи ф ік ац ія соціально-психологічних об’єктів за ступенем вираження загальної для них властивості — експертних оцінок.

Рейтинг є основою для побудови найрізноманітніших шкал оцінок. Використовують його при оцінюванні популярнос­ ті окремих учнів, значущості їх моральних якостей, прести­жності професій тощо. Наприклад: «Вкажіть по порядку, кому з Вашого колективу Ви довірили б серйозну справу пе­редусім, у другу чергу, у третю чергу і т. д.?».

М ет од уза га л ь н ен и х незалеж них характ ерист ик. Цей метод передбачає узагальнення відомостей про учнів,
одержаних з різних джерел (вчителі, батьки, особи, що спостерігали за учнями у важливих для дослідника ситу­аціях, однолітки, друзі), зіставлення цих відомостей, їх осмислення.

При зіставленні незалежних характеристик необхідно зважати на ймовірність існування розбіжностей в оцінках, зумовлених необ’єктивністю, поспішністю, непрофесійністю суджень «експертів», в такому разі з ’ясовують причини розбіжностей, аналізують чинники, що зумовили їх.

Різновидом методу узагальнених незалежних характе­ристик є педагогічний консиліум — колективне обговорен­ня результатів вивчення вихованості учнів (за певною про­грамою, єдиними критеріями), оцінювання конкретних яко­стей особистості, з ’ясування причин можливих відхилень в їх поведінці, вироблення засобів щодо запобігання недолі­кам. Така робота дає змогу оцінювати не тільки наявний рі­вень розвитку конкретних рис особистості, а й їх динаміку.

Соціометрія. При вивченні малих груп особливо ефек­тивним виявився метод соціометрії. Запровадив його американський соціальний психолог і педіатр Джакоб Морено (1892— 1974), маючи на меті не лише вивчення, а й розв’я­зання проблем у групі.

С оціом етрія — галузь соціології, яка вивчає міжособистісні взає­мини у малих групах кількісними методами, зосереджуючись на вну­трігрупових симпатіях і антипатіях; прикладна наука, метод вивчен­ня структури і рівня міжособистісних емоційних з в ’язків у групі.

Сучасна соціометрія найчастіше послуговується двома методами — анкетуванням та опитуванням, складеними так, щоб на підставі навіть анонімних відповідей можна бу­ло скласти соціоматрицю (таблицю, яка містить відповіді на питання кожного члена групи), яка відобразила б особ­ливості стосунків (симпатії, антипатії) у групі. Соціометричне опитування суттєво відрізняється від інших видів со­ціологічного опитування передусім тим, що його цікавить не характеристика респондента, а характеристика взаємин між респондентами.

Цей метод застосовують для дослідження міжособис­тісних стосунків і міжгрупових відносин з метою їх поліп­шення. Він дає змогу вивчити особливості неформальних (неофіційних) стосунків, одержуючи соціологічну інфор­мацію, яку іншим шляхом дістати майже неможливо. Гра­мотне його використання є передумовою для ґрунтовних теоретичних висновків про функціонування і розвиток груп, досягнення очікуваних результатів у формуванні ко­лективів, підвищенні ефективності їх діяльності.

Процедурно соціометрія є поєднанням методики опи­тування та алгоритмів для спеціального математичного обчислення первинних вимірювань. Взаємини м іж членамиколективу з ’ясовують на основі таких процедур: вибір (прагнення індивіда до співробітництва з іншим індивідом); від­хилення (небажання співпрацювати з іншим); опускання (залишення одним індивідом іншого поза власною увагою).

Запитання соціометричної анкети містять так званий соціометричний критерій — питання, відповідь на яке ви­ражає ставлення опитуваного до об’єкта опитування. Вер­бально його формулюють так: «КогобВиобрали…?», «Чиїй
думці Ви віддасте перевагу в ситуації …?>, «Хто зумів би Вас переконати …?» таін. Соціометричний критерій пови­нен: націлювати учасника дослідження на вибір або відхи­лення іншого учасника групи; бути зрозумілим та цікавим для учасників дослідження; містити в собі пропозиції що­до вибору або відхилення, які формували б у членів групи позитивний емоційно-психологічний ефект; не допускати обмежень щодо вибору одних та відхилення інших учас­ників групи.

Соціометричні критерії поділяють на два основні класи:

1) комунікативні критерії (соціометричні тести). Вико­ристовують їх для описування, вимірювання реальних або уявних взаємин у групі, з ’ясування ставлення кожного чле­на групи до свого оточення («Кого б Ви запросили на день народження?»);

2) гностичні критерії (тести соціальної перцепц ії (лат. регсерііо — сприймання, у психології — сприйняття)). Спрямовані вони на відображення уявлень людини про своє міс­це і роль в групі, хто саме її може обрати для вирішення конкре­тного завдання, а хто — відхилити («Хто з Вашого класу, на Вашу думку, хотів би запросити Вас на день народження?»).

В обох випадках критерії сформульовані у позитивній формі, тобто орієнтовані на з ’ясування вибору. Але існують і заперечні критерії, які фіксують негативне ставлення од­нієї людини до іншої.

У соціометрії поширені йихопголіічнг (грец. сіісЬоіотіа —поділ на дві частини) критерії, які дають змогу більш точно
з’ясувати взаємини в групі. Наприклад: «Кого з одноклас­ників Ви запросили б на день народження (позитивна части­на критерію), а кого б ні?» (заперечна частина критерію).

За соціометричними критеріями можна визначати розу­міння людиною закономірностей щодо взаємин у групі, ба­чення нею процесів спілкування між учасниками цієї групи.

У процесі соціометричного дослідження складають соціограму — графічне відображення математичної обробки результатів, отриманих за допомогою соціометричного те­сту. Соціограма наочно відображає взаємні симпатії та антипатії, наявність соціометричних «зірок» (осіб, яких оби­рає більшість опитуваних), «паріїв» (осіб, від яких усі від­вертаються) та проміжні ланки між цими полюсами. Вона дає змогу побачити структуру взаємин у групі, робити припущення щодо стилів лідерства, ступеня організованостігрупи загалом.

Соціометрію використовують разом з іншими методами, оскільки вона не розкриває мотивів взаємин у групі, а ли­ше відображає їх загальну картину.

Тестування, проективні методи. Суть його полягає устандартизованому визначенні індивідуальних особливос­тей особистості.

Тестування (англ. test — випробування) — метод діагностики із застосуванням стандартизованих запитань та завдань, що мають певну шкалу значень.

Тестові методи використовують: в освіті; при виборі професії та професійній підготовці; під час психологічного
консультування і психотерапії. Вони дають змогу з певною ймовірністю визначити рівень розвитку в індивіда психо­ логічних властивостей (пам’яті, мислення, уяви та ін.), осо­бистісних характеристик, ступінь готовності до певної ді­яльності, засвоєння знань і навичок тощо.

За функціональною ознакою (призначення тестів щодо предмета дослідження) розрізняють:
— тести інтелекту, тобто методики психологічної діа­гностики, призначені для виявлення розумового потенціа­
лу індивіда;
— тести креативності, а саме сукупність методик для ви­вчення та оцінювання творчих здібностей особистості (кре­
ативності);
— тести досягнень, тобто методики, за допомогою яких визначають ступінь конкретних знань, навичок, умінь особи;
— тести особистісні, що охоплюють методики психодіагностики, за допомогою яких визначають різні якості осо­ бистості та її характеристики: уподобання, цінності, став­лення, емоційні, мотиваційні та міжособистісні властивос­ті, типові форми поведінки.

Проективні методики скеровані на виявлення певних психічних властивостей людини. Вони передбачають сти­мули, реагуючи на які, людина виявляє найхарактерніші свої якості. Для цього досліджуваній особі пропонують ви­тлумачити події, відновити ціле за деталями, надати сенс неоформленому.матеріалу, створити оповідання за малюн­ком із невизначеним змістом.

Математичні методи. Використовують їх для кількісно­го аналізу фактичного матеріалу, отриманого у процесі до­слідження. Вони надають процесу дослідження чіткості, структурованості, раціональності, ефективності при опрацюванні великої кількості емпіричних даних. У педагогіч­них дослідженнях широко використовують такі їх види;

а) метод реєстрування — виявлення певної якості в яви­щах та її кількості (наприклад, кількості запізнень на уроки);
б) метод ранжування — класифікація даних у певнііі по­слідовності (спадання чи зростання показників), визначен­ня місця в цьому ряду (наприклад, складання списку учнів залежно від рівня успішності тощо);
в) метод моделювання — створення і дослідження мо­делей. є засобом теоретичного дослідження психологічних
явищ через уявне створення життєвих ситуацій, в яких мо­же відбуватися діяльність людини, змодельованої системи.
Допомагає пізнати закономірність поведінки людини у пе­вних ситуаціях;
г) статистичні методи — методи математичної статисти­ки, що використовуються для опрацювання експеримента­льних даних з метою підвищення обґрунтованості виснов­ків. У педагогіці та психології вони представлені: описовою статистикою (табулювання, графічний вираз та кількісне оцінювання даних); теорією статистичного висновку (пе­редбачення результатів за даними обстеження вибірок); те­орією планування експериментів (виявлення та перевірка причинних зв’язків між змінними).

Завдяки математичним методам описують кількісні характеристики педагогічних явищ, визначають оптима­льні умови управління процесом навчання і виховання. Ефективні тільки при масовому характері досліджуваних явищ, їх типовості, вимірюваності.

Педагогічні явища і процеси постійно змінюються, ін­дивіди і колективи, з якими працюють педагоги, теж є най­різноманітнішими, що зумовлює широке використання ме­тодів дослідження.

Логіка (етапи) психолого-педагогічного дослідження

При організації та проведенні психолого-педагогічного дослідження дотримуються певної послідовності дій.
1. Визначення проблеми дослідження. Вона має бути ак­туальною, значущою, відображеною у темі дослідження. Розпочинаючи психолого-педагогічне дослідження, з ’ясо­вують його об’єкт, предмет та мету.

2. Ґрунтовне і всебічне вивчення наукових фактів, по­ложень, висновків. Спрямоване воно на з ’ясування під час
вивчення літературних джерел головної ідеї, позиції авто­ра та особливостей наукового доробку з досліджуваної про блеми. Важливо простежити логіку полеміки автора з інши­ми дослідниками, особливості його аргументації, виробити
власну думку щодо його позиції, сформулювати завдання для глибшого вивчення проблеми.

3. Вивчення шкільної практики. Ним передбачені ана­ліз літератури про досвід школи, з ’ясування проблем, які
змушений вирішувати вчитель, типових недоліків у його роботі.

4. Формулювання гіпотези дослідження. Гіпотезу дослі­дження (наукове передбачення його результатів) потрібно
формулювати так, щоб виявити положення, які потребують перевірки у процесі дослідження.

5. Виконання експериментальної роботи. Передбачає: взаємодію з предметом дослідж ення, з ’ясування його ознак, властивостей; вибір методики, процедури дослі­дження; організацію експериментальної роботи за обраною методикою.

6. Зіставлення експериментальних даних з масовою практикою. Порівняння одержаних результатів дослідної роботи з існуючими в шкільній практиці, опублікованими в науковій, психолого-педагогічній літературі.

7. Узагальнення результатів дослідження, формулюван­ня іїаукових висновків, доведення або спростування гіпо­тези. Використовують спеціальні методи (контент-аналіз —для узагальнення змістовної інформації, кореляційний, факторний та інші види аналізу — для узагальнення інфор­мації переважно кількісного характеру та підтвердження за­кономірних зв’язків між явищами).

8. Оформлення результатів дослідження, втілення їх у життя. Подання результатів та висновків дослідження най­більш інформативним способом (графічне, схематичне мо­делювання, ілюстративне відображення) ,<<іланування та ор­ганізація перетворюючих, розвиваючих впливів на сутність досліджуваних явищ.

Така послідовність дає змогу розробити, теоретично об­ґрунтувати, дібрати оптимальні методи збору і вивчення да­
них і обробити отриману інформацію для її подальшого використання.