4.2. Управління загальноосвітнім навчальним закладом

З метою оптимізації управління життєдіяльністю школи створюють органи управління, діяльність яких дає змогу вра­ховувати потреби учасників навчально-виховного процесу. Наявність розгалуженої структури управлінських органів у
школі вимагає організації їх взаємодії, координації роботи всіх підрозділів.

Управлінські органи в школі

Структуру управлінських органів у школі утворюють ор­гани колегіального управління школою (конференція, рада шко­ли, педагогічна рада, нарадапри директорі, його заступниках), адміністрація школи (директор, його заступники з навча­льної, наукової, виховної, господарської роботи), органи громадського самоврядування (учнів (учком), учителів (профком, методична рада), батьків (батьківський комітет)).

Органи колегіального управління школою. Органами ко­легіального управління школою є конференція, рада школи, педагогічна рада, нарада при директорі, його заступниках. їх діяльність координується залежно від, потреб колективу і за­вдань школи.

Конференція є вищим колегіальним органом громадсько­го самоврядування школи (в малочисельних школах — за­гальні збори шкільного колективу). Делегатів конференції з правом голосу обирають збори учнів II та III ступенів, збори вчителів та інших працівників, збори батьків і представни­ків громадськості в однаковій кількості від кожної категорії.
Конференція затверджує статут, вносить корективи, розроб­ляє напрями розвитку школи, підвищення ефективності на­вчально-виховного процесу, здійснює пошуки додаткового фі­нансування, зміцнення матеріально-технічної бази. За необ­хідності створює тимчасові, постійні комісії з різних напрямів діяльності школи, визначає їх повноваження. Скликається радою школи один раз на рік.

Кожна школа на основі типового Статуту з урахуванням соціальних, економічних, національних та регіональних осо­бливостей розробляє свій статут.

Статут школи — сукупність норм і правил життя колективу з ураху­ванням його особливостей і перспектив розвитку.

Статут не повинен суперечити основним державним до­кументам про школу, обмежувати права учасників навчаль­но-виховного процесу (вчителів та учнів). Затверджується за­сновником та реєструється відповідним органом державного управління освітою.

Раду школи — орган колегіального управління шкільни­ми справами, вирішення найважливіших питань щодо удо­сконалення навчально-виховного процесу—обирають на кон­ференції або на загальних зборах школи.

До складу ради обирають представників педколективу, уч­нів II та III ступенів, батьків (або осіб, які їх замінюють) і гро­мадськості. Очолює її директор школи. На чергових виборах склад ради оновлюють не менш ніж на третину.

Рада школи займається управлінськими проблемами, які раніше перебували в одноосібній компетенції директора. Во­на реалізує рішення конференцій шкільного колективу; пред­ставляє інтереси школи в державних і громадських органах, забезпечує соціальний захист неповнолітніх; визначає зміст, методи, форми організації навчання й виховання; встанов­лює режим роботи школи; здійснює контроль за роботою, про­водить атестацію педагогічних працівників, вносить пропо­зиції щодо кваліфікаційної комісії про присвоєння вчителям кваліфікаційних категорій; контролює витрати бюджетних асигнувань на школу, формує власний матеріальний фонд школи; заслуховує звіти про роботу директора, його заступ­ників, учителів, вносить пропозиції щодо продовження або припинення їх повноважень; захищає працівників школи й адміністрацію від необґрунтованого втручання в їх професій­ну та посадову діяльність.

Протягом року основну роботу в раді виконують педагогіч­ний, батьківський та учнівський сектори, які збираються раз на чверть, заслуховують відповідальних за певні ділянки робо­ти, намічають шляхи виконання прийнятих рішень. Президія ради, до якої входять адміністрація та керівники секторів, здій­снює оперативне керівництво школою.

За рішенням конференції або ради школи створюють опі­кунську раду з представників органів виконавчої влади, під­приємств, установ, навчальних закладів, організацій, окре­мих громадян. Опікунська рада вживає заходів для зміц­нення матеріально-технічної та навчально-методичної бази, залучення додаткових джерел фінансування, поліпшення організації навчально-виховного процесу, стимулювання творчої праці педагогічних працівників.

Педагогічну раду створюють для розгляду складних пи­тань організації навчального процесу, підвищення кваліфі­кації та професійної майстерності педагогів. До її складу вхо­дять учителі, вихователі груп подовженого дня, адміністра­ція школи. Очолює її директор школи.

Роботу педагогічної ради планують у довільній формі від­повідно до потреб школи. Члени ради мають право виносити наїї розгляд усі питання навчально-виховного процесу. Кіль­кість засідань педагогічної ради визначається їх доцільністю, але вона повинна збиратися не менше чотирьох разів на рік. При педагогічній раді створюють підзвітні їй методичні секції.

Нараду при директорі використовують для вирішення те­рмінових питань, пов’язаних з організацією навчально-виховного процесу (аналізу успішності учнів, дисципліни в шко­лі, для організації позакласної діяльності). Інколи нарада роз­глядає роботу окремих учителів, виконання стандартів освіти тощо. Участь у них є обов’язковою для викладачів, адміністра­ції. Періодичність проведення визначає директор школи.

Наради при заступниках директора розглядають поточні проблеми, що стосуються їх адміністративної компетенції. Пе­ріодичність проведення визначається планом роботи школи.

У правлінська діяльність адміністрації школи. Управлін­ня сучасною школою є складною системою з багатьма внутрі­шніми взаємозв’язками. Його ефективність багато в чому за­лежить від правильного розподілу обов’язків в адміністрації школи, до якої належать директор, заступники з навчаль­ної, виховної, наукової та господарської роботи.

Діяльність директора школи регламентується Положен­ням про загальноосвітній навчальний заклад, згідно з яким директором може бути тільки громадянин України, який має вищу педагогічну освіту на рівні спеціаліста або магіст­ра, стаж педагогічної роботи не менше З років, успішно прой­шов атестацію керівних кадрів освіти у порядку, встановле­ному Міністерством освіти і науки України. Він є найвищою посадовою особою в школі, діє від імені школи, представляє її в усіх організаціях, розпоряджається її майном і кошта­ми, укладає договори, видає фінансові доручення, відкриває у банку рахунок, розпоряджається кредитами, видає нака­зи по школі, його вказівки є обов’язковими для її учнів та учителів.

Директор організовує планування змісту та забезпечення навчально-виховного процесу, несе за нього відповідальність. До його обов’язків належить також піклування про здоро­в’я, безпеку учнів, про створення умов для позакласної та позашкільної роботи. Директор наділений адміністративною владою, і від уміння користуватися нею залежить його авто­ритет. Він не може бути консервативним виконавцем інстру­кцій, а мусить бути творчим керівником. Важливо, щоб він був наділений такими рисами, як демократизм, вимогливість, самовимогливість, чесність, відвертість, дипломатичність, мобільність, чуття нового тощо.

Директор школи керує роботою своїх заступників, узго­джує спільну діяльність адміністрації школи з громадськими організаціями, вчителів та учнів, відповідає за комплекту­вання класів і працевлаштування випускників.

Один з найголовніших напрямів його роботи — добір і розстановка педагогічних кадрів. У сфері його компетенції знаходиться організація роботи ради школи, педагогічної ра­ди, батьківського комітету, батьківського всеобучу, загальне керівництво методичною роботою, навчально-виховним процесом; координація позакласної роботи вчителів. Дире­ктор несе відповідальність за організацію роботи з охорони праці і техніки безпеки, забезпечення гігієни праці учнів і вчителів.

Заступник директора з навчально-виховної роботи ор­ганізовує і контролює процес навчання школярів, їх загаль­ноосвітню і трудову підготовку, всебічний розвиток і поведін­ку. Контролює виконання навчальних планів і програм, якість знань, умінь і навичок учнів. Здійснює керівництво методичною роботою з учителями школи, складає і контролює розклад уроків, графіки факультативних і гурткових за­нять, проведення контрольних, лабораторних робіт, навча­льних екскурсій. Відповідає за звітність із питань навчально-виховного процесу, організовує методичну роботу предме­тних комісій та методичних об’єднань, діяльність шкіл передового досвіду кращих педагогів. Контролює роботу шкільної бібліотеки, навчального сектора учкому.

Другий заст упник директора з навчально-виховної ро­боти керує навчально-виховним процесом у початкових класах, безпосередньо відповідає за організацію методич­ної роботи їх учителів. Контролює роботу груп подовжено­го дня.

Заступник директора з виховної роботи організовує позакласну виховну роботу і дозвілля учнів, надає необхідну допомогу класним керівникам, вихователям та іншим пра­цівникам школи, які залучаються до виховної роботи з учня­ми. В його обов’язки входить організація і координація шкі­льної художньої самодіяльності, туризму та краєзнавчої ро­боти, підготовка і проведення традиційних ш кільних та державних свят, організація чергування класів по школі. Він підтримує зв’язок з інспекцією у справах неповнолітніх, від­повідає за діяльність клубу вихідного дня, консультує бать­ків, шефів, платних та громадських керівників гуртків щодо організації праці з дітьми.

Заступник директора з господарської частини відпові­дає за збереження шкільних приміщень і майна, матеріальне забезпечення навчального процесу, санітарний стан школи, протипожежну охорону, правильну організацію роботи об­слуговуючого персоналу. У деяких школах нового типу за рішенням ради школи призначають заступників директора з перспективних на їх погляд напрямів роботи.

Одним з завдань заст упника директора школи з науко­вої роботи є аналіз процесів у системі освіти, прогнозування нових тенденцій та коригування відповідно до них стратегії розвитку школи, реалізації інноваційних програм, впрова­дження системи дослідницької, дослідно-експериментальної роботи в школі, створення в ній позитивних інноваційних умов. Керує роботою відповідних загальношкільних колегіа­льних органів. Розробляє методичні документи, розділи про­грами школи, які стосуються перспектив її розвитку.

Заступник директора з комерційної діяльності ( завуч-координатор) встановлює зв’язки зі спонсорами, шефами, ве­де пошук джерел позабюджетного фінансування школи та ін.

Заступник директора з соціально-педагогічної реабіліта­ції організовує, контролює роботу класів вирівнювання, займається питаннями педагогічної корекції, адаптації учнів і вчителів у навчально-виховному процесі школи.

Такий розподіл обов’язків між членами адміністрації шко­ли є типовим для багатьох загальноосвітніх шкіл. Реально кількість посад, розподіл функціональних обов’язків відбу­вається з урахуванням конкретних особливостей школи (кі­лькість учнів, спеціалізація тощо).

Органи громадського самоврядування навчального за­кладу. З метою демократизації управління, налагодження зворотного зв’язку, поточного коригування управлінських рішень у навчальному закладі діють органи громадського са­моврядування учнів (учнівський комітет школи (класу), учи­телів (профспілковий комітет, методична рада), батьків (ба­тьківський комітет школи (класу), повноваження яких ви­значає статут школи. Вони є дієвим засобом формування громадської думки, сприяють діалогізації взаємин з адмініст­рацією.

Учнівський комітет школи (класу) є найавторитетні­шим органом учнівського самоврядування, склад якого оби­рають на учнівських зборах школи (класу). Його діяльність є свідченням реалізації права учнів на участь в управлінні школою, захист своїх прав. Школа визнає повноваження представників учкому, надає їм необхідну інформацію, спри­яє участі у вирішенні питань, пов’язаних з організацією на­вчання, різноманітних видів діяльності і дозвілля учнівсь­кого колективу.

Профспілковий комітет очолює професійну спілку. Від­повідно до законодавства персонал школи (педагогічний, адміністративно-господарський, м едичний, навчально-допоміжний, обслуговуючий) має право вільно об’єднува­тись у проф спілки. Адміністрація ш коли погоджує з профспілковим комітетом штатний розклад, навчальне на­вантаження, умови праці персоналу, укладає угоди про охо­рону праці, повідомляє про скорочення робочих місць (не менш ніж затри місяці).

Методична рада є колегіальним органом педагогічних працівників, обов’язок якого — сприяти розвитку та удо­сконаленню методики навчально-виховного процесу, про­фесійної майстерності і творчого зростання вчителів і вихо­вателів. Вона аналізує та обирає найоптимальніші варіанти змісту освіти (навчальних планів, програм, підручників), форм і методів навчально-виховного процесу, способів їх ре­алізації, організовує роботу з підвищення кваліфікації пед-працівників, вивчення, узагальнення і поширення передо­вого досвіду.

Батьківський комітет школи ( класу) є органом бать­ківського самоврядування, склад якого обирають на бать­ківських зборах. Метою його діяльності є сприяння виконан­ню статутних завдань школи, забезпечення єдності педагогічних вимог до учнів та надання допомоги сім’ї у вихованні й навчанні дітей. Комітет діє згідно з тимчасовим положенням, його рішення, які мають рекомендаційний характер, обов’язково розглядає адміністрація школи. Батьківський комітет зобов’язаний дотримуватися статуту школи, виконувати рі­шення, розпорядження адміністрації щодо організації навча­льно-виховного процесу, захищати учнів від будь-яких форм (фізичного та психічного насилля, пропагувати здоровий спо­сіб життя.

Свої зусилля комітет здебільшого спрямовує на розвиток матеріально-технічної бази, фінансове забезпечення школи, сприяння роботі учнівських об’єднань за інтересами.

Особливості і методи управлінської діяльності в сучасній школі

Функціонування та розвиток загальноосвітньої школи за­лежить від сукупності зовнішніх факторів прямого й опосе­редкованого впливу на школу. Передусім — це особливості соціально-економічного, політичного і культурного розвит­ку країни, зосереджені в системі освіти матеріально-фінансові, кадрові ресурси, культурний простір, в якому формуються особистість, тенденції розвитку освіти, рівень розвитку на­ук, що працюють на школу, система державного управління
освітою, нормативно-правова база, що забезпечує функціо­нування школи. Вся ця сукупність постійно змінюваних зов­нішніх умов під дією об’єктивно-суб’єктивних факторів транс­формується.

Кожен стан розвитку суспільства зумовлює відповідні йо­му особливості управління внутрішньошкільним життям. На сучасному етапі до таких особливостей належать:

1) зміна підходів при оцінюванні діяльності школи: озна­чає створення школою власної системи діагностики й оціню­вання її діяльності, орієнтацію на оцінювання лише за ре­зультатами навчання учнів, вивчення рівня розвитку особи­стості дитини, оцінювання результатів діяльності окремих педагогів;

2) демократизація управління: передбачає створення нале­жних умов для реалізації мети школи, пріоритетність вирішен­ ня питань макротехнології (цілісної системи роботи школи і внугрішкільного управління) над мікротехнологіями (методи­ками проведення педрад, нарад, аналізу окремих уроків, напи­сання наказів, складання графіків тощо);

3) зміна кадрової ситуації в школі: виявляється у появі в школі психологів, соціальних педагогів, звільнених класних керівників, заступників керівників шкіл з експерименталь­ної або науково-методичної роботи, працівників вузів. Це ви­магає вирішення нових управлінських завдань, виникнення нових управлінських відносин, зв’язків, створення сприят­ливого психологічного клімату в колективі, атмосфери твор­чого пошуку, взаємодопомоги, зацікавленості роботою;

4) варіативність управління: означає використання різноманітнітних моделеіі, систем, змісту управлінської діяль­ності, самостіііне визначення спрямованості розвитку, кори­гування мети школи, обрання варіантів навчального плану, визначення змісту шкільного компонента освіти, моделюван­ня позаурочної діяльності учнів;

5) зміна методів управління: свідченням цього є перехід від прямого впливу на методи, пов’язані з ефективністю ро­боти школи, до моделювання педагогічних систем, способів їх реалізації; від жорстко регламентованих вимог до розмаїт­тя форм, змісту. Це передбачає вільниіі вибір технології пла­нування та організації роботи відповідно до цілей та завдань колективу;

6) зміна методологічних засад управління: на передній план висуваються системний підхід, моделювання цілісних педагогічних та управлінських структур, розробка технологій прискореного розвитку. Це стимулює використання діалогічних форм взаємодії, впровадження способів самоорганізації, децентралізації управління тощо.

Головним у змісті управлінської діяльності стає вироблення цілісної системи діяльності школи, яка б відповідала вимогам часу і створювала передумови для цілеспрямованого розвитку учнів. Особливість управлінської діяльності керівника загальноосвітньої школи на сучасному етапі визначається сукупністю традиційних та появою нових керівних функцій. До традиційних основних функцій його управлінської діяльності належать прийняття рішень, організація їх втілення, коригування роботи, облік і контроль. Завдяки новим функціям оновлюється зміст навчання і виховання (впровадження державних стандартів освіти, концепції виховання, профілізації та індивідуалізації освітнього процесу, авторських навчальних програм, підручників, посібників, виховних систем), відбувається впровадження нових освітніх технологій (розвива­юче, модульне, диференційоване навчання, використання методів проектування і моделювання, життєтворчості особис­тості); -удосконалюються форми й методи навчання і вихован­ня (діалогові форми спілкування, лекційні, семінарські занят­тя, навчальні модулі тощо); трансформуються методи контро­лю знань і вмінь учнів (запроваджуються індикатори розвитку учнів, рейтингові системи оцінювання); модернізуються зміст, (форми й методи управління закладами і установами освіти (під­вищується значущість менеджерської функції управління ін­новаційним процесом, створюються багатоваріантні моделі управління); з’являються авторські моделі закладів освіти (лі­цеї, гімназії, коледжі тощо).

Модернізований зміст діяльності керівника школи вимагає й оновлення форм управління. Пріоритетними стають дорадчо-адміністративні форми управління, які поділяють на; колегіа­льні (рішення ради школи, педагогічної ради, зборів трудового колективу, наради при директорові, методичної ради, профспі­лкових зборів, ради засновників); колективні (резолюції чи рі­шення консультантів, учнівської, батьківської ради, зборів тво­рчих учителів); індивідуальні (висновки, поради під час бесіди, спостереження, анкетування, інтерв’ювання).

З формами і змістом управління пов’язані методи управ­ління.

Методи управління — засоби управлінсько)’ діяльності керівника школи, до яких він вдається з метою цілеспрямованого впливу на учасників навчально-виховного процесу (вчителі, працівники
школи, учні, батьки).

До методів управління відносять;
— вербальні методи; індивідуальні (консультація, бесі­да), групові (інструктаж, нарада, збори);
— дослідницькі методи; вивчення передового досвіду, атестування педагогічних кадрів, анкетування та інтерв’ювання, підготовка, друкування матеріалів (газет, збірників, ста­тей, методичних рекомендацій) про діяльність педагогічного й учнівського колективів;
— ілюстративно-показникові методи; моделювання стру­ктури організації навчально-виховного процесу, побудова гра­фіків, таблиць, матриць з вивчення рівня знань і вихованості учнів, професійної підготовленості вчителів до творчої праці;
— техніко-технологічні методи: застосування технічних засобів і пристроїв (комп’ютера, телебачення, радіо, селекто­ра тощо).

Наприклад, застосування в управлінській діяльності ком­п’ютерів з відповідними програмами дає змогу директорові ство­рити інформаційно-пошукову систему «Психолого-педагогічна література фахівця» з анотацією видань; упорядкувати добірку методичних рекомендацій для вчителів за матеріалами ро­боти атестаційної комісії школи, району (міста); сформувати каталог нормативної, технологічної і правової документації про школу; мати пакети навчальних програм, контрольних робіт з кожного предмета; розробити модульний розклад уро­ків та виховних заходів; створити індивідуальні навчальні пла­ни для учнів з урахуванням обов’язкових і вибіркових дисци­плін; підготувати звітну документацію з питань управління, накази по школі; сформувати бази даних про учнів, учителів, працівників школи, батьків тощо; автоматизувати розрахун­ки зарплати працівникам школи.

До активних методів і форм внутрішкільного управління відносять: обмін педагогічним досвідом: круглий стіл, аукці­он, мозкову атаку, педагогічний ринг, семінар, конференцію, конкурс, декаду нестандартних уроків і позаурочних заходів, моделювання педагогічних ситуацій, використання наочності під час обговорення питань на педрадах (схем, таблиць, діаг­рам, графіків тощо), використання ділових ігор (змінаролей директора і вчителя, розігрування конфліктних ситуацій).

Продуктивними є випереджальні методи управління (ев­ристичні, неформальні), що базуються на аналітичних здіб­ностях директора школи: евристичне міркування; написан­ня «сценарію» вирішення внутрішкільних проблем; систем­ний аналіз (« метод тимчасових зв ’язків »); метод структурних (програмованих) матриць; метод аналогії, дедукції, інверсії, класифікації, контрольних питань; очікування натхнення; викладення думки молодими фахівцями; метод алгоритму рішення винахідницьких завдань; метод фокальних об’єк­тів, гірлянд випадковостей та асоціацій; метод семиразового пошуку та подолання безвихідних ситуацій (сім питань: хто? (суб’єкт), що? (об’єкт), де? (місце), чим? (якими засобами), чому? (мета), як? (спосіб), коли? (час)).

Модернізація змісту, форм і методів управлінської діяльно­сті формує керівника школи нового типу — відкритого, демо­кратичного, компетентного, гуманістичного, творчо спрямова­ного. Водночас оновлення управлінської діяльності є передумо­вою розвитку творчих здібностей керівника школи, здатного виробити власний стиль управління, періодично оновлюючи зміст, форми і методи своєї діяльності.

Раціональне поєднання модернізованих і класичних фун­кцій, форм і методів управлінської діяльності керівника шко­ли в сучасних умовах є запорукою ефективного формування творчого колективу вчителів та учнів, демократизації та гу­манізації навчально-виховного процесу, відкритості школи як соціально динамічної системи.

Відкрита школа є соціально-педагогічною системою, здатною до генерування та впровадження педагогічних ін­новацій (наукових та практичних досліджень із соціально-педагогічних та психологічних дисциплін), адекватного сприйняття соціально-педагогічних змін у суспільстві, вста­новлення різнобічних зв’язків з громадськістю та учасника­ми навчально-виховного процесу.

Оцінювання управлінської діяльності керівника загально­освітнього навчально-виховного закладу має здійснюватися на основі системності, яка передбачає розгляд і врахування усієї сукупності соціально-педагогічних умов удосконалення управ­ління школою в їх взаємозв ’язку та взаємообумовленості.

Планування і контролювання роботи школи

Планування навчально-виховної роботи і контролювання діяльності педагогічного колективу є важливими умовами їх ус­пішності, оскільки забезпечує цілеспрямовану діяльність (раціо­нальне використання можливостей і резервів) усіх підрозділів.

Планування роботи школи. Воно має бути підпорядкова­не принципам науковості, передбачаючи систему науково об­ґрунтованих завдань, змісту, методів, форм і засобів; реаль­ності та оптимальності передбачуваних заходів, виконання яких забезпечувало б рівномірний ритм роботи школи; соціа­льної детермінації, формуючи в учнів необхідні суспільству моральні, правові та інші якості.

Серед інших вимог до планування — чіткість, зрозумі­лість, педагогічна доцільність, єдине спрямування, організа­ційна, концептуальна єдність заходів у досягненні сформу­льованих цілей.

За формою планування буває текстовим, графічним, змі­шаним (текстовим і графічним). Але завжди йому повинна бути властива календарність (розподіленість загальношкі­льних заходів на чверті, місяці, тижні).

За терміном передбачення і реалізації дій планування дія­льності школи поділяють на перспективне, річне й поточне.

Перспективне планування. Характерна його особливість полягає у виробленні плану розвитку школи на З—5 років, який забезпечував би цілеспрямовану діяльність керівницт­ва школи та педагогічного колективу в чітко окресленій пер­спективі. Йому передує всебічний аналіз роботи за попере­дній період, визначення головних завдань на новий період, прогнозування організаційно-педагогічних проблем розвит­ку школи й основних напрямів удосконалення навчально виховної роботи, особливостей функціонування та розвитку педагогічного та учнівського колективів, матеріально-технічної бази школи.

Перспективний план роботи школи забезпечує розподіл сил і засобів на тривалий період, надає системі навчально-виховної роботи школи системності, ритмічності, чіткого ви­користання наявних засобів і залучення нових.

Річне планування. Воно визначає основні завдання педа­гогічного колективу на наступний рік. Загалом річний план школи охоплює такі розділи:

1. Вступ. Характеристика мікрорайону, школи, аналіз діяльності за попередній навчальний рік, завдання на новий навчальний рік.

2. Виконання Закону про освіту. Передбачає форми і стро­ки оперативного обліку дітей шкільного віку в мікрорайоні, план використання фонду школи, забезпечення медичного нагляду, харчування дітей, створення груп подовженого дня.

3. Організація роботи з кадрами. Охоплює розстановку кадрів і розподіл обов’язків між ними, науково-практичну проблематику, над якою працює колектив, напрями методи­чної роботи, вивчення і поширення педагогічного досвіду, роз­витку науково-педагогічної інформації, роботи педагогічної ради школи, використання досягнень науки та передового досвіду.

4. Керівництво навчально-виховним процесом. Об’єднує заходи щодо створення умов для навчального процесу (осна­щення кабінетів, забезпечення технічними засобами навчан­ня, поповнення фонду бібліотеки), організації позакласної і позашкільної виховної роботи гуртків, факультативів, това­риств, клубів тощо.

5. Педагогічний контроль за навчально-виховним про­цесом. Окреслює цілі, форми перевірки (журналів, учнівсь­ких зошитів, якості знань та умінь учнів, виховних заходів, санітарного стану тощо), відповідальних за неї (адміністра­цію, профспілковий актив, педагогів).

6. Робота з батьками, спонсорами, громадськістю. Пе­редбачає заходи педагогічної пропаганди серед батьків, тема­тику батьківських зборів, роботу батьківського комітету, ра­ди школи, спільну роботу громадських комісій сприяння сім ’ї та школі.

7. Зміцнення матеріально-технічної бази, організаційно-господарська робота. Містить перелік заходів щодо створен­ня й оснащення кабінетів, майстерень, спортзалу, приміщень для гурткової роботи, ігрових кімнат, поточного й капіталь­ного ремонту меблів, електрообладнання, теплосистеми, заґіозпечення санітарно-гігієнічного режиму, протипожежної безпеки, розподілу коштів школи.

Поточне планування. Його основою є загальношкільний план, на підставі якого складають календарні плани ор-ганізаціііної, методичної та позакласної роботи на чверті: пла­ни роботи вчителів (тематичні та поурочні), класних керів-ників (на чверть або півріччя), директора школи і його заступників (на тиждень), учнівських гуртків та організацій, розклад навчальних, позакласних занять і заходів таін. Пото­чні плани мають графічну побудову (по горизонталі відмічають тижні й дні навчальної чверті, по вертикалі — організаційні форми роботи, їх тематику, прізвища відповідальних). Містять такі розділи: педагогічна рада, засідання методичних об’єднань, профспілкові збори та виробничі наради, наради у директора, засідання місцевого комітету, загальношкільні батьківські збо­ри, шкільні вечори, спортивні змагання, масові культпоходи й туристичні походи, загальношкільна газета, робота наукових товариств, клубів, організація виставок та олімпіад.

Планування дає змогу уникнути дублювання, заздалегідь визначити питання, на яких слід зосередити увагу, сплану­вати роботу й особистий час вчителів та учнів.

Особливості внутрішкільного контролю. Спрямований він на досягнення відповідності діяльності школи вимогам стандарту освіти.

Внутрішкільний контроль — систематична, цілеспрямована пе­ревірка адміністрацією школи роботи педагогічного колективу, окремого вчителя.

Організація внутрішкільного контролю відбувається у кі­лька етапів. Розпочинається вона з визначення мети контро­лю, складання плгіну, передбачення форм і методів перевірки. На етапі перевірки відбувається констатування, оцінювання
фактичного стану справ, які є підставою для формування ви­сновків і пропозицій щодо вдосконалення навчально-виховного процесу, усунення недоліків. Пропозиції, рекомендації щодо усунення недоліків передбачають відповідні терміни, а за по­треби — форми і терміни контролю.

Внутрішкільний контроль повинен мати індивідуальний характер (підконтрольність роботи кожного члена колекти­ву), систематичність (регулярність, системність контролю на всіх етапах навчально-виховного процесу), об’єктивність, всебічність і різноманітність форм, диференційований підхід (враховування специфічних особливостей та індивідуальних якостей тих, кого контролюють), єдність вимог осіб, які здійс­нюють контроль.

Внутрішкільний контроль поширюється на навчально-виховний процес, методичну роботу, забезпеченість навчаль­но-виховного процесу та ін.

Види, форми і методи внут ріш кільного контролю. За спрямуванням внутрішкільний контроль поділяють на те­матичний і фронтальний.

Тематичний контроль передбачає перевірку роботи ко­лективу над вирішенням певної проблеми, рівень знань і вмінь
учнів з відповідної теми або предмета загалом, зміст і ефекти­вність роботи класних керівників з певного напряму вихов­ної роботи, інновації в школі, результати впровадження пе­редового педагогічного досвіду тощо.

Фронтальний контроль спрямований на вивчення діяль­ності педагогічного колективу, методичних об’єднань або окре­мого учителя, рівень викладання окремих предметів в усіх або певних класах, роботи класних керівників (табл. 4.1).

Таблиця 4.1

Орієнтовна програма
фронтальної перевірки роботи вчителя

Закінчення таблиці 4.1

Залежно від об’єкта контролю, розрізняють його види: класно-узагальнюючий, персональний, предметно-узагаль-нюючий, тематично-узагальнюючий, комплексно-узагальнюючий. Класно-узагальнюючий контроль спрямований на вивчення діяльності вчителів, які працюють у певному кла­сі, виявлення рівня знань і вихованості учнів класу, якості і методів викладання в класі, якості роботи класного керівни­ка. Персональний контроль стосується вивчення продукти­вності викладацької діяльності, методичного рівня учителя загалом або певних аспектів його діяльності; може бути тематичним і фронтальним; є засобом самоуправління вчите­ля, стимулом його професійного зростання. Предметно-узагальнюючий контроль зосереджується на вивчення стану та якості викладання окремого предмета в одному класі, в пара­лельних класах, у школі загалом. Тематично-узагальнюючий контроль охоплює роботу різних учителів в різних кла­сах, але за певним напрямом навчально-виховного процесу (наприклад, розвиток пізнавальних інтересів на уроках при­родничого циклу). Комплексно-узагальнюючий контроль має своєю метою з’ясування організації вивчення певних предме­тів в одному або кількох класах.

Педагогічна практика виробила різноманітні форми вну­трішкільного контролю, застосування яких залежить від йо­го виду.

За колективної форми до контролю залучають усі рівні управління школи (адміністрацію, керівників кафедр, досві­дчених учителів, учнів, батьків). Взаємоконтроль передба­чає залучення до контролю керівників кафедр, досвідчених вчителів, класних керівників, вдаючись до наставництва, взаємовідвідування навчальних занять і виховних заходів.
Право самоконтролю делегується найдосвідченішим вчите­лям і класним керівникам, які обов’язково періодично звіту­ють перед керівництвом школи. Адміністративний плано­вий контроль, згідно з планом, здійснюють директор, його заступники, керівники кафедр. У разі виникнення непе­редбачених проблем директор школи, його заступники вда­ються до адміністративного регулюючого ( позапланового ) контролю.

Найпоширенішими у процесі внутрішкільного контролю є такі методи; спостереження — відвідування уроків, поза­класних заходів з наступним обговоренням; вивчення шкіль­ної документації (класних журналалів, учнівських щоден­ників, планів уроків, особових справ учнів); опитування (ус­не проводять під час невимушеної або цілеспрямованої бесіди за спеціально підготовленою програмою; письмове анкетування(з обмеженою кількістю варіантів відповідей); тесту­вання — метод психологічної діагностики; ретроспективний розбір — оцінювання діяльності школи випускниками ми­нулих років, викладачами вищих навчальних закладів на ос­нові аналізу вступних іспитів вихідцями зі школи; хрономе­трування — вивчення режиму роботи школи, раціонального використання часу в процесі уроку, виховного заходу, з’ясу­вання причин перевантаження вчителів і учнів, визначення обсягу домашніх завдань тощо.

Останнім часом замість терміну «внутрішкільний конт­роль» застосовують термін «педагогічниймоніторинг», «осві­тній моніторинг».

Моніторинг — засіб вироблення нової інформації, постійне відстеження процесу, база для відпрацювання і коригування управ­лінських рішень; комплекс процедур спостереження, поточного оці­нювання перетворень керованого об’єкта і спрямування цих пе­ретворень на досягнення заданих параметрів його розвитку.

Освітній моніторинг передбачає наявність спеціальних (стандартів. Він здійснюється на різних рівнях управління загальною середньою освітою. Державний освітній моніторинг передбачає відстеження розвитку освіти на території
України, регіональний — розвитку освіти на території регіо­ну (області), міста, району, локальний — в межах закладу освіти. Моніторинг закладу освіти (локальний) диференцію­ється на учнівський, педагогічний, адміністративний (нарівні директора навчального закладу і його заступників).

За критерієм послідовності внутрішкільний контроль мо­же бути поточним, попереднім, проміжним, підсумковим, а також епізодичним і періодичним.

Планування і контроль покликані забезпечити налаго­джений, безперебійний процес управління навчально-вихов­ним процесом.