Предметні сфери регулювання європейського права навколишнього середовище — це ті питання, стосовно яких Європейський Союз здійснює свою політику і правове регулювання у сфері навколишнього середовища.
Виходячи з цілей політики Співтовариства в сфері захисту навколишнього середовища, які закріплені Договором про заснування Європейського Співтовариства, можна виділити такі групи питань, що регулюються на рівні ЄС:
– стан навколишнього середовища;
– здоров’я людей;
– природні ресурси;
– міжнародні екологічні питання регіонального та глобального масштабу.
Такий поділ був впроваджений лише із прийняттям Єдиного Європейського Акту, до того часу предметні сфери регулювання визначалися Програмами дій Європейських Співтовариств і формувалися відповідно до прийняття директив, регламентів та інших документів.
Після створення Європейського Економічного Співтовариства, у зв’язку з необхідністю створити спільні стандарти захисту споживачів для забезпечення вільного пересування товарів у межах ЄЕС, приймається законодавство Європейського Співтовариства у сфері навколишнього середовища, що стосується товарів (захист середови-
ща від шкідливого впливу небезпечних хімічних речовин, моторних двигунів і миючих речовин).
У кінці 60-х— на початку 70-х рр. через різкий економічний розвиток гостро постала проблема забруднення навколишнього середовища, тому приймаються нормативно-правові акти, спрямовані на охорону та захист від забруднення окремих компонентів довкілля (вода, ґрунти, повітря та ін.). Згодом виникає питання інтеграції екологічних чинників у інші сфери регулювання суспільних відносин.
Найновішою сферою правового регулювання європейського права навколишнього середовища можна вважати екологічні права людини. Вона почала активно розвиватись після підписання Європейським Союзом Оргуської конвенції про доступ до інформації, участь громадськості у прийнятті рішень і доступ до правосуддя із питань навколишнього середовища.
Єдиного підходу до того, які саме предметні сфери регулювання існують і які питання входять до тих чи інших сфер, поки що немає. У цій ситуації береться до уваги як досвід національного, так і міжнародного права.
Кісс і Шелтон у підручнику європейського права навколишнього середовища3 виділяють такі сфери регулювання європейського екологічного права: біорізноманіття і захист природи; охорона ґрунтів; питна вода; охорона морського середовища; атмосферне забруднення.
У Збірнику законодавства з навколишнього середовища Європейського Співтовариства4, що є офіційним виданням Європейського Союзу, виділяються такі предметні сфери:
– повітря (атмосферне забруднення з 1980-х рр. відіграє важливу роль у політиці з навколишнього середовища після ратифікації Співтовариством у 1979 р. Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані. Встановлення обмежень на викиди певних забруднюючих речовин, захист озонового шару, шкода лісам від атмосферного забруднення та ін.);
– хімічні речовини, промисловий ризик і біотехнології (промислові аварії; обмеження на продаж і використання небезпечних речовин; імпорт та експорт небезпечних хімічних речовин; батареї та акумулятори; ГМО);
– природа (на початку 1980-х рр. Співтовариство почало займатися
захистом видів флори і фауни. Торгівля видами, що знаходяться під загрозою знищення; збереження видів дикої флори і фауни; природні середовища існування; біорізноманіття; охорона лісів (від пожеж, атмосферного забруднення).
– шум (законодавство про забруднення шумом базується на системі гармонізації стандартів викидів. Автотранспортні засоби; виробництво обладнання; побутова техніка; авіація.)
– відходи (токсичні і небезпечні відходи; переміщення відходів; поводження з відходами).
– вода (підземні води; забруднення моря; забруднення рік; якість наземної води; вода для купання; питна вода).
Європейська Комісія у своєму Четвертому щорічному дослідженні з імплементації і застосування екологічного права Співтовариства виділяє такі предметні сфери своєї діяльності в охороні довкілля: свобода доступу до інформації; оцінка впливу на навколишнє середовище; повітря; вода; природа; хімічні речовини та біотехнології; шум; відходи; навколишнє середовище і промисловість; захист від радіації.
За основу виділення певних предметних сфер регулювання можна брати не лише окремі компоненти довкілля, а й спосіб регулювання: охорона, захист, обмеження впливу та ін. Використовуючи даний підхід, у європейському праві навколишнього середовища можна виділити такі предметні сфери регулювання:
– охорона певних елементів довкілля (ґрунтів, водних ресурсів, флори та фауни, природних середовищ існування та ін.);
– запобігання забрудненню (шумове забруднення, атмосферне забруднення та ін.);
– раціональне використання природних ресурсів;
– екологічна безпека (оцінка впливу на навколишнє середовище; стандарти якості; ГМО та ін.)
– захист екологічних прав людини (право на екологічну інформацію, право на доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, право на участь громадськості) .
Предметні сфери регулювання створюються та розвиваються у тісному зв’язку з виникненням та загостренням певних екологічних проблем: з’являється певна екологічна проблема — створюються нові нормативно-правові акти — виникає нова предметна сфера регулювання чи розширюється зміст вже існуючої предметної сфери. Остан-
нім часом поява нових сфер правового регулювання європейського права навколишнього середовища тісно пов’язана з вирішенням глобальних екологічних проблем, регулювання яких можна віднести до окремих сфер, наприклад зміна клімату, біорізноманіття та ін.
Актуальність окремих питань можна визначити, беручи до уваги те, які з них розглядалися на зустрічах Ради (самітах) на рівні міністрів з питань навколишнього середовища останнім часом. Тут можна виділити генетично модифіковані організми (можливість контролю і маркування; транскордонний рух; біобезпека); викиди парникових газів, зміну клімату та застосування Кіотського протоколу; поводження з відходами, зокрема пакування відходів та відходи пакування; якість води; використання пестицидів; небезпечні хімічні речовини.
Шоста програма дій Співтовариства в сфері навколишнього середовища, що встановлює напрямки та цілі його дій у сфері охорони довкілля на найближчі 10 років, визначає, як пріоритетні, такі предметні сфери:
– зміна клімату;
– природа та біорізноманіття;
– здоров’я та якість життя;
– природні ресурси і відходи;
– міжнародні питання.
Тим не менше, такий поділ на сфери правового регулювання є умовним. Останнім часом існує тенденція до використання інтегрованого чи комплексного підходу щодо регулювання питань, пов’язаних із навколишнім середовищем. Наприклад, охорона біорізноманіття регулюється разом із охороною флори, фауни, природних середовищ існування, охороною лісів та ін.