3.2. Освітня система в Україні

Відповідно до закону «Про освіту», (1991) система осві­ти в сучасній Україні складається з таких ланок: дошкіль­на освіта; загальна середня освіта; позашкільна освіта; професійно-технічна освіта; вища освіта; післядипломна осві­та; аспірантура; докторантура; самоосвіта.

Дошкільна освіта

У дитячих яслах, садках, яслах-садках, сімейних, про­гулянкових дошкільних закладах компенсуючого (для ді­тей, які потребують корекції фізичного і психічного розви­тку) та комбінованого типів з короткотривалим, денним, ці­лодобовим перебуванням там дітей, а також у дитячих садках інтернатного типу, дитячих будинках тощо здійсню­ється дошкільна освіта. Організовуються профільні дитячі садки (понад 1,7 тис.) з пріоритетним розвитком певного на­пряму діяльності, що запроваджують авторські програми, досвід роботи видатних педагогів минулого й сучасності, на­дають додаткові освітні послуги. Метою дошкільних закла­дів є забезпечення фізичного, психічного здоров’я дітей, їх різнобічного розвитку, набуття життєвого досвіду, вироб­лення умінь та навичок, необхідних для подальшого навчан­ня. Дошкільне виховання спрямоване на практичне оволо­діння рідною, а інколи й іноземною мовами, забезпечення пізнавальної активності, розвитку творчих здібностей в іг­ровій та інших видах діяльності; виховання культури спіл­кування, поваги і любові до батьків, родини, батьківщини. Ґрунтується на засадах родинного виховання, народної пе­дагогіки, національної культури, надбань світової педаго­гічної науки та практичного досвіду.

Кожна дитина перед тим, як іти до школи, має одержати підготовку згідно з вимогами базового компонента дошкільної освіти в підготовчих групах дошкільних закладів, за спеціаль­ною програмою в підготовчих ірупах при школі або за програ­мою сімейного виховання. Базовий компонент дошкільної осві­ти , який забезпечує право дитини на якісну освіту, захист її від впливу негативних явищ у суспільстві, є основою єдиного осві­тнього простору, гарантом його якості в дошкільних закладах. Його зміст відображає тенденції до гуманізації дошкільної осві­ти, орієнтує на збалансоване співвідношення між розумовим, фізичним, соціальним розвитком дитини, виховання ціліс­ної особистості, здатної до самовираження. Він передбачає за­соби і шляхи підготовки дошкільника до життя у суспільст­ві, яке кардинально змінюється, інтегрується у світову спі­льноту, забезпечує умови для розкриття вікового потенціалу дитини, реалізації її права вибору та захисту її гідності.

Загальна середня освіта

Обов’язковою складовою безперервної освіти є загальна середня, спрямована на забезпечення всебічного розвитку особистості через навчання та виховання, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях, принципах науковості, цолі-культурності, світського характеру освіти, системності’, ін­тегрованості, єдності навчання і виховання, на засадах гума­нізму, демократії, громадянської свідомості, взаємоповаги між націями і народами в інтересах людини, родини, суспі­льства, держави.

Загальна середня освіта — цілеспрямований процес за­своєння систематизованих знань про природу, людину, сус­пільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної та практичної діяльності, результатом якого є інтелектуаль­ний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є ос­новою для подальшої освіти і трудової діяльності.

Завдання загальної середньої освіти полягають у вихо­ванні громадянина України; формуванні особистості учня (вихованця), розвитку його здібностей та обдаровань, нау­кового світогляду; виконанні вимог Державного стандарту
загальної середньої освіти, підготовці учнів до подальшої освіти і трудової діяльності; вихованні в учнів поваги до Кон­ституції, державних символів України, прав і свобод люди­ни й громадянина, почуття власної гідності, відповідально­сті перед законом за свої дії, свідомого ставлення до обов’язків людини і громадянина; реалізації права учнів на вільне формування політичних і світоглядних переконань, шано­бливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних ціннос­тей українського народу та інших народів і націй; вихован­ня свідомого ставлення до свого здоров’я та здоров’я інших громадян як найвищої соціальної цінності, формування гі­гієнічних звичок і засад здорового способу життя, збережен­ня і зміцнення фізичного та психічного здоров’я учнів.

Відповідно до закону 12-річна загальна середня освіта має три рівні: початковий, основний, старший. Навчання здійс­нюється у загальноосвітній школі трьох ступенів: перший — початкова школа, другий — основна школа, третій — стар­ша школа, що можуть функціонувати разом чи окремо.

Початкова освіта. Вона забезпечує загальний розвиток дитини, вміння впевнено читати, знати основи арифмети­ки; набуття первинних навичок користування книжкою та іншими джерелами інформації; формування загальних уявлень про навколишній світ, засвоєння норм загально­людської моралі та особистісного спілкування, основ гігі­єни, вироблення перших трудових навичок. Строк навчан­ня — 4 роки.

До початкової школи вступають діти, яким до 1 вересня виповнилося не менше шести років і які за результатами ме­дичного й психологічного обстеження не мають протипока­зань для систематичного шкільного навчання, а також діти семирічного віку, я к і з об’єктивних причин не почали на­вчання в школі.

Освітніми результатами навчання у початковій школі є повноцінні мовленнєві, читацькі, обчислювальні уміння й навички, узагальнені знання про реальний світ, достатньо розвинені мислення, уява, пам’ять, сенсорні уміння, здат­ність до творчого самовираження, особистісно ціннісного ставлення до праці, мистецтва, здоров’я, уміння виконува­ти нескладні творчі завдання.

Враховуючи широкий діапазон вікових особливостей мо­лодших школярів, у структурі початкової школи розрізня­ють мікроетапи; 1—2 класи (навчаються діти шести-семирічного віку) і З—4 класи. Для дітей з особливими потреба­ми може бути організована система корекційної допомоги без відриву від класного колективу. Інколи практикують ви­вчення цими учнями окремих предметів за більш сприят­ливих умов з урахуванням типу їх психічного розвитку.

Основна середня освіта. Фундаментом загальноосвітньої підготовки всіх школярів е середня освіта, вона формує в них готовність до вибору подальшого профілю навчання і здобуття освіти, у цьому віці в учнів в основному завершу­ється формування загальнонавчальних умінь і навичок, за­своєння навчального матеріалу на рівні, достатньому для по­дальшого навчання. Важливе значення надається формуван­ню здорового способу ж иття, правовому й екологічному вихованню. Термін навчання — 5 років.

Зміна умов навчання (нові предмети і вчителі, нерідко зміна учнівського колективу і режиму навчання) збігають­ся із складним підлітковим періодом переходу від дитинс­тва до дорослості. Відповідно до психофізіологічних особ­ливостей учнів (молодші, старші підлітки, рання юність) у структурі основної школи враховують специфічну роль 5—6 і 7—9 класів. У 5—6 класах переважає пропедевтич­ний характер вивчення більшості предметів. Тут потрібно ширше впроваджувати інтегровані курси, інтенсивне ви­вчення іноземних мов. у 7—9 класах пізнавальні інтереси учнів стають стійкішими, з’являються нові, досить сильні мотиви для навчання, змінюються критерії самооцінки й оцінювання всього, що відбувається довкола, збагачуються способи навчальної діяльності, зміцнюється воля і харак­тер, прагнення до неформального спілкування і лідерства. Поступово розпочинається систематичне вивчення основ на­ук, все більшого значення набувають теоретичні знання, роз­виваються різноманітні пізнавальні інтереси школярів.

Повна середня освіта. Вона забезпечує поглиблене засво­єння знань з базових дисциплін та за вибором, формування цілісних уявлень про природу, людину, суспільство, куль­туру, виробництво, громадянської позиції особистості, з ’яв­ляється можливість здобуття освіти вищого рівня. Резуль­татом здобуття повної середньої освіти має бути інтелектуа­льний, соціальний і фізичний розвиток особистості — підґрунтя подальшої освіти і трудової діяльності. Термін на­вчання — 2 (3) роки.

Старша школа є останнім етапом здобуття повної загаль­ної середньої освіти, на якому завершується формування цілі­сної картини світу, освоєння способів пізнавальної та комуні­кативної діяльності, вміння одержувати з різних джерел ін­формацію, аналізувати та застосовувати її. Вона функціонує переважно як профільна. Це створює ширші умови для диференціііованого навчання, врахування індивідуальних особли­востей розвитку учнів, які відрізняються своїми здібностя­ми. Доцільним є поглиблене вивчення окремих предметів, широке використання спецкурсів за вибором, факультати­вів. Профільність навчання визначається з урахуванням освітніх потреб учнів, кадрових можливостей і матеріаль­ної бази школи, соціокультурного і виробничого середови­ща, перспектив здобуття подальшої освіти випускниками.

Залежно від умов роботи профільність навчання реалі­зується як у межах усього навчального закладу, так і в окремих класах або групах учнів. Поширена і робота шкіл та класів без визначення профілю навчання (загальноос­вітній профіль).

Повна загальна середня освіта має бути доступною для всіх дітей незалежно від місця проживання і соціального ста­тусу батьків. Між етапами шкільного навчання не повинно бути бар’єрів для переходу учнів від одного етапу до іншого.

Відповідно до можливостей щодо забезпечення освітньо­го рівня функціонують різні типи загальноосвітніх навча­льних закладів.

Середня загальноосвіт ня школа — загальноосвітній навчальний заклад І—ПІ ступенів. І ступінь — початкова школа (1—4 класи; термін навчання — 4 роки); II ступінь — основна ш кола (5—9 класи; термін навчання — 5 років); III ступінь — старша школа, як правило, з орієнтацією на про­фільне навчання (10—12 класи; термін навчання — З роки).

Школи всіх трьох ступенів можуть функціонувати ра­зом або самостійно.

Загальноосвітня школа-інтернат — загальноосвітній навчальний заклад з частковим або повним державним утри­манням дітей, які потребують соціальної допомоги.

Вечірня (змінна) школа — загальноосвітній навчальний заклад II—III ступенів для громадян, які не мають можли­вості навчатися у школах з денною формою навчання.

Спеціалізована школа (школа-інтернат) — загально­освітній навчальний заклад І—III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів.

Гімназія{трец. guпmasion — школа фізичних вправ, міс­це зборів філософів) — загальноосвітній навчальний заклад II—III ступенів з поглибленим вивченням окремих предме­тів відповідно до профілю (переважно гуманітарного).

Ліцей (грец. Іукеіоп — назва гаю біля храму Аполона, де Арістотель навчав своїх учнів) — загальноосвітній навчаль­ний заклад III ступеня з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою.

Колегіум (лат. collegium — товариство) — загальноосві­тній навчальний заклад III ступеня філологічно-філософсь­кого та (або) культурно-естетичного профілю.

Спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потре­бують корекції фізичного та (або) розумового розвитку.

Загальноосвіт н я санат орна ш кола (школа-інтер­нат) — загальноосвітній навчальний заклад І—III ступенів відповідного профілю для дітей, які потребують тривалого лікування.

Школа соціальної реабілітації — загальноосвітній на­вчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (створюється окремо для хлопців і дівчат).

Національна система середньої освіти на початку XXI ст. охоплювала 21,6 тис. загальноосвітніх навчальних закла­дів, у тому числі 14,9 тис. у сільській місцевості. Для обда­рованих дітей створені 273 гімназії, 232 ліцеї, 25 колегіу­мів, мережа яких збільшується щороку.

Гімназії, ліцеї, коледжі забезпечують поліфонічність школи і право дитини на реалізацію своїх освітніх інтересів шляхом даференціації навчально-виховного процесу, роз­криття таорчого потенціалу через додаткову освіту (занят­тя в гуртках, студіях, клубах, факультативах).

У проекті «Концепції розвитку загальної середньої осві­ти» (2000) зазначається: «Зміст загальної середньої освіти оновлюється цілісно з урахуванням таких пріоритетів: ство­рення передумов для різнобічного розвитку і саморозвитку
особистості, індивідуалізації та диференціації навчання, пе­реходу на особистісно орієнтовані педагогічні технології; фо­
рмування особистісних якостей громадянина — патріота України; забезпечення життєвої, соціальної, комунікатив­ної і комп’ютерної компетентності учнів; посилення практично-діяльнісної і творчої складових у змісті всіх освітніх галузей; гуманізації та гуманітаризації освіти (особливо в природознавчій і технологічній галузях); комплексної реа­лізації оздоровчої функції шкільної освіти; приведення об­сягу і складності змісту у відповідність з віковими можли­востями дітей, перспективами їхнього розвитку; забезпечен­ня у старшій школі профільності навчання, генералізації та інтеграції знань на основі фундаментальних ідей, законів науки; перерозподілу змісту між ступенями школи, зняття перевантаження в основній школі; забезпечення наступно­сті навчального змісту і вимог идодо його засвоєння між базовим компонентом дошкільної освіти і початковою шко­лою; основною і старшою школою; загальноосвітньою шкі льною підготовкою та вимогами професійно-технічної і вищої освіти».

Загальноосвітня школа стає національною, тобто шко­лою Української держави. Збільшення кількості дітей, які навчаються українською мовою — свідчення цього. Тому особливо відповідальним завданням є визначення націона­льного компоненту навчання й виховання. Розвивається ме­режа навчально-виховних закладів для дітей інших націо­нальних груп в Україні, що забезпечує вивчення їх мов, лі­тератур, культур.

Обов’язковість повної загальної середньої освіти, збіль­шення терміну навчання до 12 років потребують уточнення функцій і пріоритетних завдань кожного ступеня школи і водночас забезпечення її цілісності.

З 2003/2004 навчального року в практику загально­освітньої школи України втілено Концепцію профільного навчання.

Профільне навчання — засіб диференціації та індивідуалізації’ нав­чання, що за рахунок змін у структурі, змісті й організації освітньо­го процесу сприяє повнішому враховуванню інтересів, нахилів і здібностей учнів, створенню умов для навчання старшокласниківвідповідно до IX інтересів і намірів щодо продовження освіти.

Перехід до профільного навчання забезпечує поглибле­не вивчення окремих предметів програми повної загальної освіти; створює умови для істотної диференціації змісту нав­чання із широкими і гнучкими можливостями побудови уч­нями індивідуальних освітніх програм; сприяє встанов­ленню однакового доступу до повноцінної освіти різних категорій учнів відповідно до їх здібностей, індивідуальних нахилів і потреб; розширює можливості соціалізації учнів, забезпечує наступність між загальною та професійною осві­тою, більш ефективно готує випускників школи до освоєн­ня програм вищої професійної освіти. Воно запроваджується з 10 класу на старшому ступені школи.

Концепція профільного навчання передбачає введення у старших класах загальноосвітніх шкіл таких профілів;
— природничо-математичного (математика і комп’ю­терна техніка, хіміко-біологічний, фізико-математичний, математико-економічний);
— суспільно-гуманітарного (іноземні мови, історико-філологічний, історико-правознавчий, історико-географічний);
— виробничо-технологічного (будівельний, електротех­нічний, механізації, агротехнічний, косметико-перукарський та ін.);
— художньо-естетичного (образотворче мистецтво, ху­дожні народні промисли, вокально-хоровий, вокально-інс­трументальний та інші);
— спортивного (фізкультурно-оздоровчий і військовий).

В освітніх закладах різного типу (ліцей, гімназія, зага­льноосвітня школа та ін.) домінує модель внутрішкільної профілізації, яка реалізується у двох варіантах: багатопрофільна школа (об’єднує кілька профілів навчання), однопро-фільна школа (спеціалізується лише на одному обраному профілі).

Профільне навчання передбачає обов’язкову допрофільну підготовку, мета якої — допомога учням в усвідомлено­му виборі того чи іншого профілю. Воно здійснюється у по­чатковій (вибір вчителями, батьками додаткових годин для інтелектуального та фізичного розвитку дітей) та основній школі (самостійний вибір додаткових годин з метою по­глибленого вивчення предметів інваріантної частини нав­чального плану, елективних курсів відповідно до кількості годин варіативної частини навчального плану та власних інтересів).

Елективні курси — короткотермінові, обов’язкові для відвідування курси на вибір учнів, що входять до складу про­фільного навчання на старшому ступені школи. Вони до­помагають учням перевірити свої здібності за певної діяль­ності. Реалізуються курси за рахунок годин регіонального, гімназичного чи шкільного компонентів базисного навчаль­ного плану, збільш ення годин максимального наванта­ження, створення ресурсних центрів, використання ресур­сів додаткової освіти. Елективні курси запроваджуються поступово, маютьрізноманітнутематику відповідно до про­філю, спрямовані надосягнення таких цілей:

— підтримка вивчення основних профільних предметів на заданому профільним стандартом рівні («Стилістика»,
«Культура мови», «Риторика», «Літературне (історичне, географічне)краєзнавство», «Зарубіжналітература», «Краї­нознавство», «Фольклор», «Основи економіки» тощо);

— виконання функції внутріпрофільної спеціалізації навчання і побудови індивідуальних освітніх траєкторій («Техніка перекладу», «Ділова англійська», «Основи ре­дагування» , «Загальна екологія і раціональне природокори­стування» тощо).

Профільне навчання реалізується не тільки у нав­чальній, а і позаурочній, позашкільній діяльності через про­фільну практику за вибором учнів (лабораторні роботи, ро­бота в Інтернеті, складання і захист бізнес-планів, пошукові,
етнографічні, польові, археологічні експедиції, робота в музеї, архіві, історичні екскурсії, розмовна практика, кон­
цертна і виставкова діяльність, педагогічна практика для педкласів, профільні табори, предметні тижні, науково-до-слідна і проектна діяльність учнів тощо). Ці форми органі­зації профільної підготовки забезпечують глибше засвоєн­ня зм істу профільних програм, забезпечую ть внутріпрофільну спеціалізацію учнів.

Організація профільного навчання допускає створення системи добору (конкурсний набір, введення накопичу­вальної оцінки — портфоліо, написання рефератів, твор­чих робіт, реальні результати навчання на курсах за вибо­ром) учнів для продовження навчання в старших класах профільної школи, що має включати комплекс заходів, що сприятимуть уникненню випадкового характеру комплек­тування профільного класу, забезпечать можливість пе­реходу дитини з одного профілю в інший. Залежно від спе­цифіки освітнього закладу використовують такі методи до­бору учнів у профільні класи; екзамен з двох обов’язкових предметів (математика! українська мова) і одного профіль­ного; гнучка діагностика за ступенем музичної і естетичної обдарованості, виявлення здібностей дітей до діяльності; тестування учнів і батьків для виявлення їх потреб і нахи­лів; облік стану здоров’я, рекомендації фахівців (педаго­гів, медиків, психологів тощо); накопичувальна система досягнень учнів (портфоліо).

Особливості організації профільного навчання у сіль­ських школах. Профільне навчання сільських школярів має забезпечити якісн у повну загальну середню освіту; підготовку школярів до отримання професії у системі сільського господарства: ознайомлення учнів з основни­ми технологічними процесами в сільськогосподарсько­му виробництві, принципами пристрою й експлуатації сільськогосподарської техніки; формування умінь ведення підсобного господарства, виконання основних опера­цій сільськогосподарського виробництва; підготовку до продовження освіти в спеціальних середніх та вищих на­вчальних закладах.

Науково-методичне та організаційне забезпечення профільного навчання в сільських школах здійснюють шкільні та освітні округи — сучасні форми управління і розвитку освіти на місцевому рівні. їх створення зумов­лене специфікою сільського соціуму (віддаленість шкіл, малочисельність учнів, обмеженість вибору освітніх ре­сурсів та ін.).

Для забезпечення рівного доступу учнів до здобуття якіс­ної освіти створюють освітні округи.

Освітній округ — навчально-виховне об’єднання загальноосвітніх навчальних закладів різних типів і форм власності з дошкільними, позашкільними та іншими закладами і установами, що створюєть­ся для забезпечення освітніх і культурно-освітніх потреб громадян певної території.

Метою діяльності округу є також допрофесійна підго­товка, неперервна освіта на територіях обслуговування; ко­ординація діяльності навчальних закладів, установ куль­тури, охорони здоров’я та ін ., що входять до округу з питань реалізації законодавства в галузі освіти, ефективне ви­користання кадрового потенціалу, навчально-методичної та матеріально-технічної бази; впровадження профільного нав­чання та системи новітніх навчальних та виховних техно­логій; різноманітні форми співпраці з ВНЗ, загальноосвіт­німи закладами що працюють при них (факультативіних, дистанційних, консультативних центрів), ПТУ.

Використовують такі моделі організації профільного навчання сільських школярів:

— «школа — ресурсний центр». Доцільна для сільських регіонів, де переважна більшість шкіл малочисельні. Всі освітні ресурси концентруються переважно на базі однієї школи;

— «міжшкільне об’єднання». Доречно створити, якщо поруч розташовані кілька шкіл, здатних за домовленістю обмінюватися освітніми ресурсами, кадрами. За таких умову кожній школі можлива організація навчання за двома-трьома профілями при створенні відповідної матеріальної, навчально-методичної, кадрової бази;

— «асоціація ш кіл». Це форма взаємодії прилеглих шкіл в освітньому окрузі. Функцію опорної школи бере на себе матеріально забезпечена і багаточисельна школа, її дирек­тор здійснює загальне керівництво асоціацією;

— «соціально-педагогічний комплекс». Він об’єднує найрізноманітніші організації (школа, ПТУ, дитячий садок, будинок культури, бібліотеки, підприємства, органи місце­вого самоврядування);

— «внутрішньошкільне профільне навчання». Воно пе­редбачає використання внутрішніх ресурсів школи за умо­ви її відокремлення від інших освітніх центрів. Організа­цію профільного навчання здійснюють у різновікових гру­пах учнів старшої школи;

— «ресурсний центр муніципального округу». Центр слугує на задоволення освітніх потреб, особистісного роз­витку кожного учня. Очно-заочне навчання здійснюють спе­ціально підготовлені фахівці з профілів;

— «обласний ресурсний центр». Він створюється на базі обласних установ додаткової освіти для сільських школярів, що мають особливі схильності до певних видів діяльності, підготовка до яких на рівні району відсутня. Основні фор­ми роботи: сесія в канікули, виконання індивідуальних зав­дань, консультування, дистанційне навчання.

Навчання учнів у школі може здійснюватися за допо­могою поєднання кількох моделей, завдяки їх взаємозале­жності.

Залежно від величини території в сільській місцевості виділяють такі типи освітніх мереж:

— шкільний освітній округ (один навчальний заклад І—ПІ ступенів та кілька закладів нижчих ступенів);
— між шкільний освітній округ (МОО) (кілька нав­чальних закладів І—III ступенів та кілька закладів нижчих ступенів);
— районний освітній округ (РОО). До його складу вхо­дять усі навчальні заклади адміністративного району; Залежно від рівня інтеграції навчальних закладів ви­діляють такі види освітніх систем:
— навчально-виховне співтовариство (НВС): дружній союз навчальних закладів або систем освіти, який ґрунту­ється на єдності поглядів та дій у тій чи іншій сфері освіти;
— навчально-виховне об’єднання (НВО): сукупність вза­ємопов’язаних різноманітних навчальних закладів (систем освіти), що виконують різні функції для досягнення спіль­ної мети;
— навчально-виховний комплекс (НВК): цілісний нав­чальний заклад (система освіти), який складається із знач­ної кількості структурних підрозділів, що забезпечують до­сягнення комплексних цілей освіти.

Вибір ефективних механізмів керування профільним навчанням сільських школярів дає змогу створити відпо­відне науково-методичне, кадрове і матеріальне його забез­печення.

Позашкільна освіта

Гуманітарний і демократичний аспекти освіти потребу­ють єдиної комплексної системи освіти та виховання у школі та поза нею.

Позашкільна освіта — сукупність знань, умінь і навичок, що отри­мують вихованці, учні і слухачі в позашкільних навчальних закла­дах у вільний від навчання в загальноосвітніх та інших навчальних закладах час.

В Україні, починаючи з другої половини XIX ст., поза­шкільною освітою займалися освітні товариства, земства, профспілки (після 1905 р.), недільні школи, народні будин­ки, народні університети та інші культурно-освітні устано­ви. Після 1917 р. позашкільна освіта була включена у зага­льну систему народної освіти. На сьогодні державну полі­тику у сфері позашкільної освіти як складової системи безперервної освіти визначають Закон України «Про поза­шкільну освіту». Закон України «Про освіту». Державна національна програма «Освіта» (УкраїнаXXI століття). Кон­цепція позашкільної освіти та виховання. Положення про позашкільний навчальний заклад тощо.

Позашкільна освіта є відкритою, гнучкою структурою, спрямованою на розвиток здібностей та обдарувань дітей. Здобуття її ґрунтується на принципі добровільності рибору типів закладів і видів діяльності, здійснюється за участю батьків або осіб, які їх замінюють, трудових колективів, гро­мадських організацій, товариств, фондів.

Основними завданнями позашкільної освіти є: вільний розвиток особистості та формування її соціально-громадсь­кого досвіду; виховання прав і свобод людини та громадяни­на, почуття власної гідності, відповідальності перед законом за свої дії, патріотизму, любові до України, поваги до народ­них звичаїв, традицій, національних цінностей українсько­го народу та інших націй і народів; виховання шанобливого ставлення до родини та людей похилого віку; створення умов для творчого, інтелектуального, духовного і фізичного роз­витку дітей; формування свідомого і відповідального ставлен­ня до здоров’я, навичок безпечної поведінки; задоволення освітньо-культурних потреб, які не забезпечуються інши­ми складовими структури освіти; задоволення потребу професійному самовизначенні і творчій самореалізації; пошук,
розвиток та підтримка здібних, обдарованих і талановитих дітей, підготовка спортивного резерву з різних видів спор­ту; організація дозвілля, пошук його нових форм; профі­лактика правопорушень; формування здорового способу життя та ін.

Позашкільна освіта здійснюється за такими напрямами:

— художньо-естетичний (розвиток творчих здібностей, обдарувань, здобуття відповідних практичних навичок, ово­лодіння знаннями в сфері вітчизняної і світової культури та мистецтва);

— туристсько-краєзнавчий (залучення дітей до вивчен­ня історії рідного краю та довкілля, світової цивілізації, гео­графічних, етнографічних, історичних об’єктів і явиш; со­ціального життя, оволодіння уміннями та навичками з ту­ризму та краєзнавства);

— еколого-натуралістичний (оволодіння знаннями про навколишнє середовище, формування екологічної культу­ри особистості, набуття знань і досвіду розв’язання екологі­чних проблем);

— науково-технічний (набуття техніко-технологічних умінь та навичок, розширення наукового світогляду, підго­товка до активної науково-дослідної роботи, оволодіння су­часною технікою та технологіями);

— дослідницько-експериментальний (залучення до науково-дослідницької, експериментальної, конструкторської та винахідницької роботи в різних галузях науки, техніки, культури і мистецтва, створення умов для творчого самовдо­сконалення; виявлення, розвитку і підтримки юних талан­тів та обдарувань);

— фізкультурно-спортивний або спортивний (розвиток фізичних здібностей, створення умов для повноцінного оздо­ровлення, загартування, змістовного відпочинку і дозвілля, занять фізичною культурою і спортом, підготовка спортив­ного резерву, набуття навичок здорового способу життя);

— військово-патріотичний (підготовка до військової слу­жби, виховання патріотичних почуттів та громадянської відповідальності);

— бібліотечно-бібліографічний (поглиблення пізнаваль­них інтересів, підвищення інформаційної культури, набут­тя навичок і умінь орієнтуватися у потоці інформації);

— соціально-реабілітаційний (соціальне становлення та розвиток інтересів, здібностей, нахилів, потреб у самореалізації вихованців, підготовка їх до активної професійної та громадської діяльності, організація їх дозвілля та відпо­чинку);

— оздоровчий (оволодіння знаннями про здоровий спо­сіб життя, організація оздоровлення, набуття і закріплен­ня навичок, зміцнення особистого здоров’я, формування гігієнічної культури особистості);

— гуманітарний (оволодіння знаннями з основ наук со­ціально-гуманітарного циклу і вироблення відповідних на­вичок).

Позашкільну освіту здійснюють позашкільні навчальні заклади державної, комунальної або приватної форми влас­ності диференційовано, відповідно до індивідуальних мож­ливостей, інтересів, нахилів, здібностей дітей та молоді.

Позашкільні навчальні заклади — заклади освіти, які дають змогу дітям виявляти свої творчі здібності, одержувати додаткову освіту, підвищувати можливості у професійному становленні та забезпе­чують соціальний захист.

До них належать палаци, будинки, станції, клуби й центри дитячої творчості, дитячо-юнацькі спортивні шко­ли, студії, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади. їх робота тісно пов’язана з навчально-виховним процесом у школі. Позашкільні заклади за специфікою організації роботи по­діляють на комплексні (палаци, будинки школярів, дитя­чі парки) і профільні, я к і забезпечують розвиток нахилів, інтересів дитини, задоволення її потреб у певній сфері діяльності (дитячі бібліотеки, театри, спортивні школи, станції юних натуралістів). Усі вони здійснюють різномарітну виховну роботу з підростаючим поколінням, яка грунтується на концепції позашкільної освіти та виховання, положенні про позашкільний навчально-виховний заклад, орієнтовній номенклатурі позашкільних навчально-вихов­них закладів.

Вони покликані не тільки сприяти проведенню дітьми вільного часу, а й створювати умови для додаткової освіти, виховання творчої, гармонійної, інтелектуально розвинутої особистості, професійного самовизначення, виявлення і по­дальшого розвитку нахилів, здібностей дітей. Ці ознаки по­зашкільної педагогіки притаманні всім позашкільним за­кладам освіти.

Дитячо-юнацькі центри міжнародного співробітницт­ва координують діяльність з розвитку туризму, краєзнавст­ва та екскурсійного обслуговування учнів. У них працюють туристсько-краєзнавчі гуртки, об’єднання, здійснюється підготовка та перепідготовка фахівців зі спортивного туризму і краєзнавства, обмін дитячими та молодіжними групами.

Дитячі театри здійснюють виховання дітей засобами театрального мистецтва. Розвивають їх сценічні навички. До них належать професійні драматичні, професійні ляль­кові, народні любительські, дитячі самодіяльні театри.

Дитячо-юнацькі кіноцентри сприяють комплексному естетичному розвитку дітей засобами аудіовізуальної куль­тури. Напрями роботи можуть бути різними: мультстудія, студія ігрового та документального кіно, гуртки кіноосвіти, групи дитячого телебачення, студія комп’ютерної гра­фіки та анімації, театр юного кіноактора, клуб художньо об­дарованих дітей.

Центри науково-технічної творчості здійснюють до­даткову освітню та кваліфікаційну підготовку молоді з авіа, судно-, автомоделювання, радіоаматорів, картингістів, баггістів, користувачів та програмістів персональних комп’ю­терів тощо.

Школи образотворчих мистецтв покликані вивчати на­родних та декоративно-прикладних видів мистецтва. Спри­яють залученню дітей до художньої культури, формуванню творчих здібностей, самостійному засвоєнню духовних цін­ностей.

Палаци та будинки дитячої творчості створюють умови для творчого, інтелектуального та фізичного розви­тку дітей, задоволення їх освітніх потреб через участь у ху­дожній, декоративно-прикладній, еколого-природничій та інших видах творчості. Організовують творчі колективи художньої самодіяльності (хори, оркестри, ансамблі пісні й танцю, театральні колективи та ін.).

Дитячі флотилії здійснюють знайомство з морськими професіями, проводять плавпрактику на кораблях і суднах флотилії, допомагають у виборі майбутньої професії.

Дитячі залізниці сприяють розширенню кругозору, розвитку технічної творчості учнів, формуванню практич­них умінь і навичок майбутніх працівників залізниці.

Центри і станції юних техніків здійснюють діяльність в об’єднаннях за інтересами; гуртках, лабораторіях, клубах, студіях (радіотехнічних, авіамодельних, судномодельних, ракетомодельних, фотолюбителів, автомодельних тощо). За­няття відбуваються в творчих об’єднаннях різної категорії (рівнів) або індивідуально.

Дитячо-юнацькі спортивні школи готують спортсменів. Можуть бути комплексними (з кількох видів) і спеціалізо­ваними (з одного виду) спорту. Приймають до таких шкіл дітей віком від 7 до 14 років, які мають відповідну фізичну підготовку.

Дитячі бібліотеки сприяють засвоєнню знань з основ на­ук, розвитку читацьких інтересів, вихованню читацької культури, любові до книги.

Види діяльності позашкільного закладу різноманітні і ба­гатопланові. Це зустрічі з діячами науки, техніки, мистецт­ва, організація виставок дитячої творчості, аукціонів талан­тів, оглядів, конкурсів, презентацій, бенефісів, галерей то­що. Творчі колективи таких закладів постійно шукають нові підходи до планування, організації навчально-виховного про­цесу, створення сприятливих психологічних умов для плід­ної роботи, оновлення методичного арсеналу для максима­льної реалізації вподобань, розвитку здібностей дітей і підлі­тків, самоутвердження їх як особистостей.

У позашкільних закладах діти переживають більше по­зитивних емоцій, вчаться повноцінного партнерства, шука­ють і знаходять себе. Втілюючи в сучасних умовах особисті­сно зорієнтовані виховні технології, педагоги таких закла­дів моделюють майбутнє суспільство.

Професійна освіта

Здійснюється в системі вищих та середніх навчальних закладів: багатопрофільних університетах, академіях, ін­ститутах, коледжах, технікумах, педагогічних, медичних та мистецьких училищ ах. Професійно-технічну освіту здобувають у середніх професійно-технічних училищах, які забезпечують підготовку кваліфікованих робітників.

У системі професійної освіти 2001 р. налічувалось на 967 державних професійно-технічних навчальних закладів, у
яких навчається до 530 тис. громадян. За останні 5 років удвічі збільшилась кількість професійно-технічних навча­льних закладів нових типів. Діє 110 вищих професійних училищ та центрів професійно-технічної освіти, 14 худож­ньо-професійних училищ, 4 училища-агрофірми, 459 про­фесійно-технічних закладів для підготовки та перепідгото­вки незайнятого населення з робітничих професій.

Відповідно до статусу вищих навчальних закладів вста­новлено чотири рівні акредитації:
1. Технікум, училище, інші прирівняні до них вищі на­вчальні заклади.
2. Коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні за­клади.
З—4. Інститут, консерваторія, академія, університет.

У системі вищої освіти функціонують вищі навчальні заклади державної та інших форм власності. На рубежі XX—XXI ст. її складали 979 вищих навчальних закладів І—IV рівнів акредитації (училища, технікуми, коледжі, ін­ститути, академії, університети), з них 664 — вищі навча­льні заклади І—II рівнів акредитації, у т. ч. 593 державної форми власності та 71 інших форм власності із загальною чисельністю 528 тис. студентів. Мережа вищих навчальних закладів III—IV рівнів акредитації налічувала 315, утом у числі 223 державні заклади. Серед них функціонувало 106 університетів, 59 академій, 150 інститутів. Статус націона­льних мали 38 університетів і академій.

Вищі навчальні заклади освіти можуть створювати різні типи навчально-науково-виробничих комплексів, об’єднань, центрів, інститутів, філій, коледжів, ліцеїв, гімназій. Підго­товка фахівців у них здійснюється з відривом від виробницт­ва (очна), без відриву (вечірня, заочна форма), шляхом поєд­нання цих форм, а з окремих спеціальностей — екстерном.

Реформування вищої освіти передбачає перехід до дина­мічної ступеневої системи підготовки фахівців («бакалавр», «магістр»), що задовольняє можливість особистості в здо­бутті певного освітнього та кваліфікаційного рівня за бажа­ним напрямом відповідно до здібностей; формування мере­жі вищих навчальних закладів (за рівнем (освітнім та ква­ліфікаційним), типом, формами і термінами навчання, джерелами фінансування), яка б задовольняла потреби лю­дини і держави — підвищення освітнього і культурного рі­вня суспільства.

Важливим кроком на шляху удосконалення вищої осві­ти є затвердження Постановою Кабінету Міністрів України нового Переліку напрямів та спеціальностей, за якими здій­снюється підготовка фахівців у вищих навчальних закла­дах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями. У ньому вперше відображені освітньо-кваліфікаційні рівні (ступенева освіта) підготовки фахівців у вищих навчальних закладах України, внесені принципові зміни з установлен­ня ринкових відносин, включено нові спеціальності, уза­гальнено існуючі.

Освіта в Україні організується з урахуванням принципу безперервності (навчання впродовж усього життя). Ринок праці змінюється, що диктує необхідність створення корот­котермінових навчальних програм перепідготовки й підви­щення кваліфікації кадрів. Цю функцію виконує система післядипломної освіти. В Україні функціонує понад 500 дер­жавних і недержавних навчальних закладів і підрозділів.

У контексті пріоритетних цілей освіти визначено головні засоби підвищення ефективності діяльності системи освіти:

— забезпечення випереджаючого розвитку всієї систе­ми освіти, її спрямованості на проблеми майбутньої постін­дустріальної цивілізації; формування безперевної системи освіти;

— активізація гуманного та творчого начала в освіті, створення передумов для всебічного розвитку й саморозви­тку особистості, індивідуалізації та диференціації навчан­ня, переходу на особистісно орієнтовані педагогічні техно­логії;

— формування у процесі навчання цінностей мирного співіснування держав та міжнародного співробітництва;

— формування комунікативних навичок, уміння спів­працювати у колективі, відповідальності за індивідуальні та колективні рішення;

— запровадження гуманістично орієнтованих методів ін­новаційного та розвиваючого навчання на основі викорис­тання перспективних інформаційних технологій;

— забезпечення більшої доступності освіти для населен­ня планети через використання можливостей дистанційної освіти та самоосвіти із застосуванням інформаційних і те­лекомунікаційних технологій.

Одним із пріоритетів розвитку вищої освіти є реалізація стратегічного курсу на входження України до єдиного євро­пейського та світового освітнього простору. Рішенням ко­легії Міністерства освіти і науки України від 28 лютого 2003 року було ухвалено вжити комплекс заходів щодо виходу національної вищої школи на міжнародний ринок освітніх послуг і організаційного забезпечення приєднання України до Болонського процесу — руху освітніх національних сис­тем до узгодження системи вищої освіти європейських кра­їн, створення єдиних критеріїв і стандартів, які утверджу­
ються в Європі. Головною його метою є консолідація зусиль наукової та освітянської громадськості й урядів для істот­ного підвищення конкурентоспроможності європейської вищої освіти і науки у світовому вимірі, підвищення ролі цієї системи у соціальних перетвореннях, у Болонській де­кларації, прийнятій 19 червня 1999 року міністрами вищої освіти 29 європейських країн, задекларовано зобов’язання країн-учасниць до 2010 р. створити освітні системи з пев­ним єдиним стандартом угоди.

Болонський процес зорієнтований на: побудову євро­пейського простору вищої освіти як передумови розвитку мобільності громадян з можливістю їх працевлаштування; посилення міжнародної конкурентоспроможності націо­нальних, і в цілому європейської систем вищої освіти; до­сягнення більшої сумісності та порівнянності систем осві­ти; формування та зміцнення інтелектуального, культурно­го, соціального та науково-технічного потенціалу окремих країн та Європи загалом; підвищення визначальної ролі уні­верситетів у розвитку національних та європейських куль­турних цінностей; змагання з іншими системами вищої осві­ти за студентів, вплив, гроші та престиж.

Участь України в Болонських перетвореннях спря­мована на розвиток системи вищої освіти і набуття нею но­вих якісних ознак, а не на втрату кращих традицій, знижен­ня національних стандартів якості. У багатьох вищих на­вчальних закладах України розпочалося впровадження вимог Болонського процесу в освітню програму.

У Національній доктрині розвитку освіти зазначено, що безперервність освіти реалізується шляхом: забезпе­чення наступності змісту та координації навчально-вихо­вної діяльності нарізних ступенях освіти, що функціону­ють як продовження попередніх і передбачають підготов­ку громадян для можливого переходу на наступні ступені; формування потреби і здатності особистості до самоосві­ти; оптимізації системи перепідготовки працівників і під­вищення їх кваліф ікації, модернізації системи післядип­ломної освіти на основі державних стандартів; створення інтегрованих навчальних планів і програм; формування та розвитку навчальних науково-виробничих комплексів ступеневої підготовки фахівців; запровадження та розви­тку дистанційної освіти; організації навчання відповідно до потреб особистості і ринку праці на базі професійно-технічних і вищих навчальних закладів, закладів після­дипломної освіти; забезпечення зв’язку між загальною се­редньою, професійно-технічною, вищою та післядипломною освітою.