2.7. Класний керівник. Функції, напрями і форми роботи

Класний керівник — особлива постать у школі. Ніхто краще за нього не знає учнів класу і обставини їх життя. До нього вони ідуть зі своїми колективними й особистими спра­вами, часто дуже непростими. їх він відстоює перед учите­лями школи, нерідко і перед батьками, за них уболіває, усві­домлює свою відповідальність перед ними і за їх багато­гранні дії.

Класний керівник у школі

Класний керівник постійно спілкується з учнями закрі­пленого за ним класу, різнобічно впливає на них і водночас працює за предметною системою. Крім викладання певного предмета, він дбає про об’єднання зусиль учителів, які пра­цюють у певному класі, координацію їхніх вимог для поліп­шення результатів виховної та навчальної роботи.

У XIX ст. цими питаннями займалися звільнені від уро­ків наглядачі, класні дами, вихователі. Після 1917 р. їх по­сади були скасовані (подекуди залишилися на громадських засадах), у 1935 р. поновлені як додаткові до основної учи­тельської посади. У сучасній школі звільнення класного ке­рівника від учительської роботи не передбачене, оскільки на уроках педагог має змогу вивчати дітей. Проте часто кла­сні керівники вважають, що їхні функції обмежуються ли­ше організаційно-педагогічними справами.

У своїй діяльності класний керівник тісно пов’язаний з іншими ш кільними працівниками. Із заступником директора школи з виховної роботи він планує свою діяль­ність, бере участь у підготовці й проведенні шкільних свят, урочистих подій, інш их заходів, з учителем праці, викладачем організації виробництва з ’ясовує питання профорієнтаційної виховної роботи; з бібліотекарем — про­блеми забезпечення класу підручниками, стан читання уч­нями художньої літератури; з учителем фізичного вихован­ня — участь у підготовці і проведенні спартакіад та ін. То­му класними керівниками призначають найдосвідченіших учителів-вихователів. Діяльність класного керівника уріз­номанітнює, пожвавлює виховну роботу в класі, особливо в колективі старшокласників, спрямовує її на диференціацію та індивідуалізацію виховання, на ширший і глибший вияв здібностей та уподобань ш колярів.

У Положенні про класного керівника навчального закла­ду системи загальної середньої освіти визначено його пра­ва, які передбачають:

— відвідування уроків, занять з теоретичного та вироб­ничого навчання, виробничої практики та позакласних за­нять у своєму класі (групі), присутність на заходах, що про­водять для учнів (вихованців) навчальні, культурно-про­світні, юридичні або фізичні особи;
— внесення пропозицій на розгляд адміністрації нав­чального закладу та педагогічного заохочення учнів (ви­хованців);
— ініціювання розгляду адміністрацією навчального закладу питань соціального захисту учнів (вихованців);
— внесення пропозицій на розгляд батьківських зборів класу (групи) щодо матеріального забезпечення організації та проведення позаурочних заходів у порядку, визначено­му законодавством;
— відвідування учнів (вихованців) за місцем їх прожи­вання (за згодою батьків, опікунів, піклувальників, вивчен­ня умов їх побуту та виховання);
— вибір форми підвищення педагогічної кваліфікації з проблем виховання;
— вияв соціально-педагогічної ініціативи, вибір форм, методів, засобів роботи з учнями (вихованцями);
— захист професійної честі, гідності відповідно до чин­ного законодавства;
— матеріальне заохочення та досягнення вагомих ре­зультатів у виконанні покладених на нього завдань.

Класний керівник має такі обов’язки:

— вибір адекватних засобів реалізації завдань навчан­ня, виховання і розвитку учнів (вихованців);
— контроль за дотриманням учнями (вихованцями) ста­туту і правил внутрішнього трудового розпорядку нав­чального закладу, інших документів, що регламентують ор­ганізацію навчально-виховного процесу;
— інформування про стан виховного процесу в класі та рівень успішності учнів (вихованців) педагогічної ради, ад­міністрації навчального закладу, батьків;
— дотримання педагогічної етики, повага гідності учня (вихованця), захист його від будь-яких форм фізичного, пси­хічного насильства;
— ствердження поваги до принципів загальнолюдської моралі; пропагування здорового способу життя;
— постійне підвищення професійного рівня, педагогічної майстерності, загальної культури; ведення документації, пов’язаної з виконанням повноважень класного керівника (класні журнали, особові справи, плани роботи тощо).

Отже, посада класного керівника є дуже відповідальною, вимагає високих професійних якостей, відповідального ста­влення до своїх обов’язків.

Функції класного керівника

Завдання і зміст виховання всебічно розвиненої особис­тості зумовлюють такі функції класного керівника:

— забезпечувати оптимальні умови для всебічного гармонійного розвитку вихованців, їх самореалізації;
— у співдружності з батьками, вчителями, дитячими громадськими організаціями здійснювати всебічне вихо­вання школярів у процесі навчально-виховної роботи в шко­лі та за її межами;
— систематично аналізувати індивідуальні анатомо­ фізіологічні і соціально-психологічні особливості розвитку учнів класу; давати рекомендації іншим учителям, батькам щодо необхідності враховувати індивідуальні та вікові осо­бливості розвитку кожного вихованця;
— здійснювати організацію і виховання первинного учнів­ського колективу, всебічно вивчати динаміку його розвитку, координувати діяльність учителів, які працюють у класі;
— організовувати виховні та організаційні заходи для створення оптимальних умов, які сприяли б зміцненню та збереженню здоров’я учнів;
— здійснювати організаційно-виховну роботу з учнями, батьками та учителями для формування в школярів старан­ності, дисциплінованості у процесі навчальної діяльності з урахуванням їх індивідуальних можливостей;
— організовувати позакласну виховну роботу з учнями, сприяти залученню їх до роботи позашкільних дитячих ви­ховних закладів, дитячих громадських організацій;
— здійснювати цілеспрямовану організаційно-педагогічну роботу з батьками, забезпечувати системність у форму­ванні їх психолого-педагогічної культури;
— домагатись єдності вимог до вихованців з боку школи й сім’ї, підтримувати зв’язок з вихователями груп подов­женого дня, керівниками гуртків, студій, спортивних сек­цій, дитячими громадськими організаціями;
— вести відповідну документацію, подавати керівницт­ву школи відомості про успішність, розвиток і вихованість учнів; стежити за веденням учнями ш;оденників.

Класний керівник має право відвідувати уроки всіх учи­телів у своєму класі, запрошувати до школи батьків або опі­кунів учнів класу, подавати клопотання до дирекції про за­охочення або застосуванніиїтягнення до учнів.

Конкретні обов’язки класного керівника вказуються у Статуті середньої загальноосвітньої школи.

Напрями і форми роботи класного керівника

Діяльність класного керівника потребує педагогічної творчості і не обмежується певними рамками. Форми ро­боти можуть бути різними — індивідуальною, груповою і фронтальною. Вибір конкретної форми зумовлюється за­вданням виховання, рівнем розвитку первинного колек­тиву, індивідуальними особливостями ш колярів, об’єктивними обставинами, конкретними педагогічними ситу­аціями та ін.

За критерієм використання джерел і засобів виховного впливу на особистість школярів форми роботи поділяють на: словесні (збори, доповіді, бесіди, диспути, конференції, зу­стрічі та ін.); практичні (походи, екскурсії, спартакіади, олімпіади, конкурси тощо); наочні (діяльність шкільних му­зеїв, виставок, тематичні стенди та ін.). Усі вони взаємопо­в’язані, доповнюють і збагачують одна одну. Є види роботи, в яких одночасно використовують словесні, практичні, наоч­ні форми, наприклад колективні творчі справи (КТС).

Найважливішими напрямами роботи класного керівни­ка є вивчення учнів, колективу класу і відповідний впливна їх життєдіяльність.

Робота класного керівника з вивчення учнів. Основним обов’язком класного керівника є вивчення учнів і коорди­нація на цій основі роботи вчителів, які працюють з ними. Процес вивчення учнів має відбуватися з дотриманням пев­них правил:

— вивчення потрібно спрямовувати на виявлення особ­ливостей фізичного, психічного і соціального розвитку кон­кретного вихованця;
— дослідження процесів розвитку школярів має трива­ти впродовж усіх років навчання;
— не лише виявлення наявного рівня розвитку конкрет­ної особистості, але й прогнозування його з урахуванням «зо­ни найближчого розвитку»;
— вивчення особистості школярів та їх колективів по­трібно спрямовувати на вирішення конкретних педагогіч­них завдань;
— педагогічний оптимізм щодо розвитку і соціально-психологічного зростання учнів;
— вивчення учнів має охоплювати всі аспекти їх фізич­ного, психічного і соціального розвитку;
— застосування методів і методик вивчення учнів і шкіль­них колективів має відповідати віковим можливостям дітей;
— дослідження соціально-психічного розвитку слід здійс­нювати в природних умовах навчально-виховного процесу;
— охоплення досліджень усіх учнів, таке вивчення має стати систематичним;
— поєднання вивчення учнів з виховним впливом на них;
— акцентування уваги на позитивних, а не негативних рисах характеру та поведінки учнів.

Методи вивчення учнів та учнівських колективів поді­ляють залежно від:

а) характеру участі школярів у них: пасивні (спостере­ження, кількісний і якісний аналіз результатів діяльності) та активні (анкетування, тестування, соціометричні вимі­рювання, проективні);
б) часу проведення: одномоментні (анкетування, тесту­вання таін.)татривалі (цілеспрямоване спостереження, біо­графічний метод тощо);
в) місця проведення: шкільні (класні та позакласні) й ла­бораторні;
г) їх сутності: неекспериментальні (спостереження, ан­кетування, бесіди, аналіз продуктів діяльності), діагностич­ні(тести, ранжування), експериментальні (природні експе­рименти, лабораторні експерименти) та формуючі методи.

Вивчення учнів здійснюється за орієнтовними програ­мами, які передбачають:

1. Демографічні відомості: прізвище, ім ’я та по батько­ві; день, місяць, рік народження; прізвище, ім ’я, по бать­кові матері та батька, їх професія, місце роботи, посада, до­машня адреса, телефон.

2. Умови розвитку і виховання в сім’ї: склад сім’ї, матері­ально-побутові умови, вплив батьків на виховання дитини, їх психолого-педагогічна культура, ставлення до школи.

3. Рівень фізичного розвитку: стан здоров’я, володіння са­нітарно-гігієнічними навичками, спортивні інтереси, потреби.

4. Моральні якості: загальний рівень морального розвит­ку; знання морально-етичних норм і правил; рівень сформо­ваності вмінь і навичок у моральній поведінці, співвідношен­ня їх із загальнолюдськими і національними морально-духовними цінностями; соціально-моральний статус у колективі; рівень і особливості спілкування з молодшими дітьми, рове­сниками і старшими; рівень сформованості почутгів патріо­тизму та національної гідності; рівень правової й екологіч­ної культури, здатність до самооцінки; особливості вияву ди­сциплінованості, відповідальності, совісності, соціальної зрілості й активності, милосердя, гуманізму.

5. Розумовий розвиток: загальний розумовий розвиток, рівень інтелекту, потенціальні розумові можливості, інте­реси, схильності; ставлення до навчальної діяльності; сфо­рмованість мотивів навчання; рівень володіння методами і прийомами самостійної пізнавальної діяльності; успішність, відповідність її розумовим можливостям.

6. Трудове виховання; ставлення до праці, її різних ви­дів, мотиви трудової діяльності; наявність умінь і навичок в різних видах праці; соціальні інтереси щодо праці; зага­льна культура різних видів праці (фізичної, розумової); інтереси і схильності до певних видів професійної діяльності, рівень і стійкість професійної орієнтації.

7. Естетична вихованість: сформованість естетичних по­чуттів та вмінь, інтереси і схильності в різних видах мистецт­ва; здатність творити прекрасне в повсякденній діяльності.

8. Психічний розвиток: потреби і рівень сформованості уваги, культури мовлення, відчуттів, сприймання, пам’яті, мислення, уваги, почуттів, волі; особливості характеру; здібності; темперамент.

9. Особливості впливу біологічного і соціального чинни­ків на розвиток особистості учня. Особливі випадки впливу на вихованця, його наслідки.

10. Загальні психолого-педагогічні висновки: позитив­ні якості особистості з погляду на всебічний гармонійний її розвиток; недоліки і складнощі у соціально-психологічному становленні вихованця, їх причини і засоби подолання; ре­комендації щодо індивідуального підходу і виховних захо­дів впливу.

Результати вивчення учнів мають бути основою при пла­нуванні та проведенні виховної роботи з ними, а також її координації з учителями, батьками та вихователями. З ці­єю метою класний керівник ретельно і систематично має фіксувати результати вивчення особистості учнів і класних колективів. Це — своєрідний банк відомостей про рівень й особливості фізичного, психічного і соціального розвитку кожного учня. До нього повинні мати доступ усі, хто займа­ється навчально-виховною роботою з конкретними учнями.

Фіксування результатів вивчення учнів можна здійсню­вати двома способами: у загальному зошиті на кожного уч­ня відводять 2—З сторінки і періодично фіксують дані про психічний і соціальний розвиток; використовуючи «Особи­сту картку учня», яка дає змогу дотримуватися вимог про­грами, спостерігати за динамікою розвитку особистості.

Програма вивчення і структура характеристики клас­ного колективу. Класний керівник при вивченні підопічного класу має керуватися орієнтовною програмою, структуру якої утворюють такі розділи:

1. Склад класу: вік учнів; рівень їх розвитку; працезда­тність та успішність.

2. Рівень розвитку колективу: етап розвитку дитячого колективу; характерні ознаки розвитку; особливості діяль­ності активу класу, його роль у формуванні та зміцненні ко­лективу; діяльність органів самоврядування; стан взаємин між активом, органами самоврядування та учнів між собою; лідери в колективі; їх вплив на діяльність інших учнів; на­прями і форми зв’язку класного колективу із загальношкільним.

3. Рівень морально-духовного розвитку колективу: рі­вень сприйняття загальнолюдських цінностей; особливості вияву почуттів; рівень захищеності особистості; сформова­ність вмінь і навичок у моральній поведінці.

4. Рівень фізичного розвитку колективу: загальний стан здоров’я учнів; ставлення до фізичної культури і спорту; по­треби у фізичному розвитку.

5. Рівень трудового виховання: ставлення учнів до праці (громадської діяльності); рівень сформованості соціально-психологічної готовності до праці; сформованість умінь і на­вичок у сфері трудової діяльності; профорієнтація учнів.

6. Рівень естетичного виховання: сформованість почут­тя прекрасного; інтереси учнів до певних видів мистецтва; їх потреби щодо естетичного розвитку.

7. Шляхи та засоби подальшого формування класного ко­лективу: створення сприятливих умов для розвитку особисто­сті в колективі; подолання чинників, що заважають цьому.

Класниіі колектив не є чимось застиглим і незмінним, він постійно розвивається. Тому дослідження змін в ньому має практичне значення для виховної роботи, прогнозування її змі­сту, добору методів виховного впливу. Відомості про колектив, отримані за допомогою одного методу, потребують перевірки іншими для отримання достовірної та об’єктивної інформації.

Критерії оцінювання ефективності виховного процесу

Для оцінювання результатів виховного процесу необхід­но мати чітке уявлення про визначення рівнів вихованості учнів, їхньої свідомості, поведінки; вміти бачити зміни в їх поведінці у результаті виховних впливів; обирати найефек­тивніші форми і методи виховання. Без цього неможливо об’єктивно оцінити ефективність та якість виховної робо­ти, її впливу на колектив, кожного учня зокрема.

Ефективність (лат. effectlvus — дійовий) виховання — співвідно­шення між метою виховання і результатами, досягнутими у процесі формування особистості, соціальних груп.

Складність процесу виховання зумовлена тим, що ре­зультати його не завжди помітні відразу. Тільки з часом мо­жна судити про результативність виховного впливу педаго­га, що виявляється у вихованості дітей.

Вихованість — комплексна характеристика особистості, враховує наявність і рівень сформованості в неї суспільно з на чущих якостей.

Основа вихованості — моральні якості (рівень набутого морального досвіду, моральної зрілості).

Результати процесу виховання різні, оскільки залежать від індивідуальних особливостей вихованців, їх ставлення до навколишнього світу, виховних впливів, однолітків, ба­тьків, педагогів.

Рівень вихованості наближено характеризують словами: високий, середній, низький.

Рівень вихованості — ступінь сформованості в учня відповідно до вікових можливостей найважливіших якостей особистості, які є по­казниками вихованості.

Високий рівень певної якості особистості характери­зується наявністю всіх ознак, властивих цьому показни­ку. Середній — наявністю половини чи більше ознак від­повідного критерію. Низьким вважають такий, коли є ме­нше половини ознак від загальної кількості чи коли їх немає взагалі.

Критерієм вихованості кожної особистості є не лише знання законів, правил, норм поведінки, а конкретні дії від­повідно до визнаних норм і правил. Такі критерії не можуть бути універсальними, бо в кожному конкретному соціаль­ному середовищі є свої норми і правила, а отже, і показни­ки вихованості людини. При цьому слід враховувати вік, рі­вень соціального досвіду людини тощо.

Критерії вихованості — ознаки, за допомогою яких роблять висно­вок про рівень вихованості людини, оцінюють результати виховно­го впливу.

Критерії визначення ефективності виховного впливу шкільного колективу об’єднують у такі групи:

1. Критерії оцінювання організаційної структури і складових шкільного колективу:

— відповідність структури колективу соціальній моде­лі суспільства;
— чіткість розподілу функцій між внутріколективними об’єднаннями і органами управління;
— взаємозв’язок між внутріколективними об’єднання­ми (органами шкільного управління);
— здійснення управління діяльністю шкільного колек­тиву як єдиного процесу на основі співуправління педаго­гів, учнів, батьків, громадськості.

Рівні сформованості шкільного колективу визначають на основі стадій його розвитку.

Високий рівень сформованості шкільного колективу від­повідає третій стадії розвитку колективу, коли він повніс­тю виконує виховні функції, характеризується соціально ціннісними мотивами, демократичною спрямованістю. Чле­ни колективу відрізняються високим рівнем активності, іні­ціативності, самостійності в процесі різнопланової діяльно­сті, моральної сформованості.

Середній рівень адекватний другій стадії розвитку коле­ктиву, характеризується появою активу, який бере на себе частину повноважень керівника колективу, ситуативними виявами демократичного співжиття. Члени колективу ви­являють середній рівень активності, ініціативності, само­стійності в процесі організації діяльності шкільного колек­тиву, моральної вихованості.

Низький рівень свідчить про першу стадію розвитку ко­лективу, характеризується індивідуалістичною спрямованіс­тю членів колективу, якого фактично ще немає. Керівник змушений брати на себе роль «диктатора». Активність, іні­ціативність, самостійність виявляються дуже рідко, відчут­ний низький рівень моральної вихованості.

2. Критерії оцінювання змісту виховної діяльності уч­нів, колективу, рівня його впливу на особистість учня:

— відповідність між змістом виховання та вимогами су­спільства;
— єдність необхідних напрямів виховання з моральною їх сутністю;
— комплексність у процесі здійснення всіх напрямів ви­ховного впливу;
— індивідуалізація виховання.

3. Критерії визначення характеру внутріколективних відносин:

— соціальна спрямованість внутріколективних стосунків;
— наявність стосунків взаємовідповідальності, взаємо­залежності;
— погодженість ділових і особистих стосунків між уч­нями різного віку у процесі різнопланової діяльності шкіль­ного колективу;
— наявність моральності в процесі спілкування;
— уміння узгоджувати колективні та власні інтереси.

4. Критерії незалежного оцінювання особистості члена­ми колективу:

— соціальна спрямованість: суспільна активність, гро­мадський обов’язок, ідеали, ціннісні орієнтири тощо;
— ставлення до трудової діяльності: відповідальність за доручену справу, творчий підхід, ініціативність у роботі, під­вищення професійних знань тощо;
— організаторська діяльність: ділові якості (цілеспря­мованість, працьовитість, дисциплінованість, ініціатив­ність), організаторські вміння чітко визначити мету і поста­вити завдання перед колективом і окремими його учасни­ками, розставити людей і організувати роботу трудового колективу, уміння налагодити контроль і стимулювання діяльності, оперативно розв’язати і об’єктивно оцінити ре­зультати роботи колективу;
— взаємини з товаришами по трудовому колективу; віносини з учнями навчального закладу, підлеглими; добро­зичливість, повага, гуманність у стосунках з людьми.

Спектр діяльності класного керівника є дуже широким, тому він повинен мати належні знання з педагогіки і психо­логії, щоб мати змогу невимушено знаходити контакт з ви­хованцями, організовувати навчально-виховний процес, адекватно реагувати на зміни, нововведення тощо. Класний керівник має бути справедливим, врівноваженим і добрози­чливим, розуміти і підтримувати своїх учнів, вміло скеро­вувати їх поведінку.