Рубіж 80-х — початку 90-х років ознаменувався смугою революційного оновлення більшості країн «реального соціалізму». За короткий проміжок часу відбулися радикальні зміни майже в усіх сферах суспільного життя центральноєвропейських народів. З одного боку, вони завершилися крахом локальних комуністичних режимів, а з іншого — пришвидшили розпад і ліквідацію всієї системи соціалізму, відкрили нові перспективи й шляхи розвитку країн Центрально-Східної Європи. Ці події були, поза сумнівом, революцією, в розумінні кардинального, подекуди насильницького ламання панівних державно-правових моделей. Водночас, то були революції «оксамитові», оскільки обійшлося без кровопролиття. Тодішні події можна класифікувати як унікальні не тільки в європейській, а й у світовій історії ХХ ст.
Майже в усіх означених країнах події розгорталися шляхом приходу до влади демократичних сил, які на перших же вільних виборах отримували більшість на хвилі критики тоталітаризму та комунізму. Основними завданнями реформаторів стали: демократизація суспільно-політичного життя, становлення ринкових відносин та демократичних інститутів, відтворення європейської ідентичності.
Для розуміння дійсного стану справ важливо розглянути загальну картину не лише політичних змін, а й реформи в різних галузях права: конституційному, цивільному, господарському, кримінальному та ін. Адже саме ці зміни й дотримання алгоритму їх проведення закріпили незворотність політичних процесів демократизації.
Досвід країн Центрально-Східної Європи заслуговує на всебічне вивчення, оскільки вони в порівняно короткий проміжок часу завершили перехідний період, здійснили відповідні реформи і стали повноправними членами Європейського Союзу, отримавши широкий доступ до його програм науково-технічного, економічного, культурного розвитку. Дослідження демократичних процесів у центральноєвропейських країнах, поза всяким сумнівом, може бути корисним для сучасної України.
Оскільки історіографії проблеми присвячено окремий розділ дослідження, доцільно обмежитися найвідомішими іменами політиків та науковців, котрі висвітлювали процеси демократизації держави і права в країнах ЦСЄ в останні десятиріччя минулого століття. Це політики — В. Гавел, Р. Шустер, М. Горбачов, Дж. Буш-старший, Г. Кіс- сінджер, зарубіжні та вітчизняні правознавці: П. Вандич, Д. Норман, М. Мареско, В. Лемак, Р. Ангола, В. Струтинський, В. Шаповал, С. Алексєєнко, В. Навроцький, В. Грищук, О. Соловйова та ін.
На жаль, роботи, яка узагальнювала б основні зміни в державному устрої, механізмах державного управління та праві посткомуністичних держав ЦСЄ на разі немає.
У монографії розглянуто міжнародно-правові передумови процесів демократизації в країнах світової системи соціалізму; узагальнено основні зміни в інститутах права соціалістичних країн, що уможливили подальшу еволюцію правових систем країн колишнього соціалістичного табору; проаналізовано зміни у зовнішній політиці країн Центрально-Східної Європи в нових геополітичних умовах та правове забезпечення цього процесу; здійснено комплексний аналіз правового супроводу процесів інтеграції країн Центрально-Східної Європи до Європейського Союзу.
Висновки та основні положення монографії сприяють подальшому розвитку теоретичної основи процесів демократизації країн Центрально-Східної Європи, використанню сформульованих пропозицій у законотворчій діяльності, науково-дослідній роботі та навчальному процесі.