Вивчення проблеми вимагає розгляду широкого спектру джерел. За своїм походженням, характером та змістом їх можна умовно поділити на кілька груп: 1) законодавча база (національні закони та Конституції Польщі, Чехії та Словаччини); 2) нормативні документи (програми урядів Польщі, Чехії та Словаччини); 3) тематичні збірники архівних документів; 4) офіційні матеріали й документи інститутів ЄС; 5) довідникова література, статистичні дані; 6) мемуари, спогади, щоденники державних і політичних діячів, які були безпосередніми учасниками подій 1989— 1990-х та подальших років й формували зовнішньополітичну стратегію, ухвалювали політичні рішення, керували процесами демократизації, ринкової трансформації й інтеграції Польщі, Чехії й Словаччини до Європейського Союзу.
Законодавчою базою дослідження стали оновлені конституції країн Центрально-Східної Європи, в яких проголошено основні принципи демократичної державності, а саме: загальні засади конституційного ладу, конституційно-правові основи здійснення державної влади – законодавчої, виконавчої, судової, зміни в територіальному устрої та місцевому самоврядуванні [33; 34; 38].
Після «оксамитових революцій» 1989-1990-х рр. у центральноєвропейських державах відбувався процес законодавчого забезпечення становлення демократичних інститутів. Саме зміни в конституційному, цивільному, господарському, кримінальному праві закріпили необоротність політичних процесів демократизації [1-51].
Важливою групою джерел є програми діяльності перехідних та посткомуністичних урядів. Це «Національна стратегія інтеграції» [85], «Стратегія національної безпеки Республіки Польщі» [109] та «Стратегія розвитку польської співпраці» [110] — у Польщі; «Національна програма підготовки Чехії до членства в ЄС» [84] та «Національна програма регіонального розвитку» [87] – у Чехії; «Національна програма правової адаптації» [86] – у Словаччині.
Окремі тематичні збірники архівних документів суттєво доповнили джерельну базу дослідження. Це опубліковані архівні документи, зібрані польськими, чеськими та словацькими дослідниками, що стосуються революційних процесів у Центрально-Східній Європі в 1989-1990-х рр., зокрема діяльності опозиційних рухів у Польщі та Чехословаччині [66; 67; 74; 83; 88; 89; 108; 111; 112]. Вони дали змогу на належному науковому рівні розкрити причини суспільно-політичної кризи у країнах Центрально-Східної Європи наприкінці ХХ ст. і показати її хід та наслідки для країн регіону.
Цікаві документальні відомості про діяльність опозиційних рухів, а саме Незалежної самоврядної професійної спілки «Солідарність» – у Польщі та «Хартії 77», «Громадянського Форуму» – у Чехословаччині, містяться у збірниках «Солідарність» (1980-1981 рр.). Основні документи, хроніка діяльності, бібліографія» [88], «Хартія 77. 1977-1989. Від моральної до демократичної революції» [67] та «Громадянський форум. Події. Документи» [89].
Окремі матеріали з досліджуваної теми опубліковано, також, у документальних збірниках «Десять празьких днів. 17-27 листопада 1989» [72] та «Прискорений пульс історії» [119].
Безперечну важливість для вивчення інтеграційних процесів країн ЦСЄ до євроатлантичних структур та ЄС мали офіційні матеріали й документи інститутів Євросоюзу.
У цьому зв’язку вкажемо на Європейські угоди (Угоди про асоціацію з країнами ЦСЄ), які містили положення щодо регулювання відносин, політичного, економічного, культурного та фінансового співробітництва між країною, яка підписала Угоду, та Європейським Союзом [76-78].
Важливими джерелами для написання роботи стали доповіді Європейської Комісії, що містили аналіз ситуації в країнах-кандидатах відповідно до прийнятих у Копенгагені 1993 р. критеріїв членства. Це «Порядок денний – 2000» («Agenda 2000») [60-64], а також регулярні звіти ЄК про готовність країн-кандидатів до вступу в ЄС [68; 69; 75; 93104]. Зауважимо, що однією з найважливіших вимог, які висувалися до майбутніх членів, була адаптація правової системи країн-кандидатів до стандартів ЄС.
У контексті дослідження не менш важливим є аналіз положень так званої Білої книги «Підготовка асоційованих країн Центральної та Східної Європи до інтеграції у внутрішній ринок Європейського Союзу», яка була прийнята на засіданні Європейської Ради в Ессені 3 травня 1995 р. [116]. Цей документ передбачав створення Спільного внутрішнього ринку, а також адаптації національного законодавства країн регіону до вимог acquis communautaire (сукупність правових норм, що є основою правопорядку в ЄС). Наголосимо, саме зміни у праві та реформування економіки мали забезпечити вступ центральноєвропейських держав до Європейського Союзу.
Довідки з різних сфер політики країн ЦСЄ та ЄС, інформація про новоухвалені нормативні документи, поточну діяльність урядів, статистичні дані тощо містяться у словниках, статистичних довідниках [262-270].
Особливу цінність для дисертаційної роботи становлять спогади, мемуари, щоденники державних і політичних діячів. Прикладом аналізу гострих соціальних проблем є розповідь колишнього дисидента, лідера «Хартії 77», Президента Чехословаччини, а згодом Чехії – Вацлава Гавела під назвою «Влада безвладних» [122]. Автор аналізує зміни у всіх сферах суспільно-політичного життя Чехії та Словаччини після «оксамитової революції» 1989 р., зміни у зовнішній політиці.
Ми використали також спогади Президента Словацької Республіки Рудольфа Шустера «Ультиматум» [129]. Це документальна сповідь про політичну діяльність як голови Словацької Національної Ради в період переходу від тоталітарно-командного режиму до розбудови демократичної держави і громадянського суспільства. Зокрема, Р. Шустер розповідає про причини й характер загострення словацько-чеських відносин, про хід виборів президента ще об’єднаної ЧСФР – В. Гавела, про люстрацію – заборону колишній комуністичній номенклатурі посідати керівні посади в органах державної влади й управління, та інші гострі питання.
Цікавими є спогади Президента СРСР М. Горбачова «Роки складних рішень: 1985-1992 рр.» [123], «Життя і реформи» [124], «Перебудова і нове мислення для нашої країни та всього світу» [125], в яких проаналізовано події кінця 80-х – початку 90-х років у країні. Як відомо, друга половина 80-х рр. XX ст. ознаменувалася початком перебудовчих процесів у Радянському Союзі. Як тільки ослабли важелі силового тиску з боку центру світового соціалізму – СРСР, соціалістичні країни Центрально-Східної Європи одна за одною вийшли 1989 р. з режиму тоталітаризму. Так починалася зміна суспільного ладу в НДР, Польщі, Болгарії, Румунії, Угорщині, Чехословаччині. У 1991 р. захитався і став розколюватися на національні держави Радянський Союз. Варто відзначити, саме ці події вплинули на активізацію опозиції в центральноєвропейських державах. Автор визначає «перебудову», «реформацію», «гласність» як «цілісний революційний процес, здійснюваний демократичними методами народом і для народу» [125, с. 20].
У своїх численних працях М. Горбачов зауважував, що «перебудова» «почалася зверху». «Інакше й бути не могло в умовах тоталітаризму», – зауважував він [124, с. 281]. М. Горбачов неодноразово наголошував на необхідності «створення надійного та ефективного механізму прискорення соціально-економічного розвитку суспільства, надання йому більшої динаміки» [125]. Висловлював думку про «доцільність і готовність співпраці в усіх напрямках, причому… й з «несоціалістичними» країнами, їх об’єднаннями, в першу чергу з ЄЕС» [125, с. 171].
Не менш цікавою є книга «Многая літа. Михайлу Горбачову – 70», яка вийшла до 70-річчя політика [127]. Вона складається з вітальних нарисів відомих політиків, учених, діячів культури і мистецтва, підприємців присвячених діяльності М. Горбачова. Автори висловлюються відверто, іноді полемічно, не наполягаючи на безперечності своїх суджень та оцінок, що стосуються феноменів «перебудови», «гласності» та «нового мислення».
Цікаві спостереження з цього приводу зробив і завідувач міжнародним відділом ЦК КПРС, а згодом посол СРСР у ФРН В. Фалін у своїх мемуарах «Конфлікти у Кремлі. Присмерки богів по-російськи» [128]. Автор ґрунтовно поаналізував «перебудову», «технологію формування зовнішньої політики СРСР», «військово-політичні акції Організації Варшавського договору».
Питання демократичних перетворень у Центрально-Східній Європі в перехідний період деякою мірою відображено у спогадах колишнього президента США Дж. Буша-старшого і його радника з питань національної безпеки Б. Скоукрофта «Світ став іншим» [121]. Це своєрідний «звіт» про зовнішню діяльність США під час президентства Дж. Буша-старшого. Окрім того, автори висвітлюють своє бачення революційних процесів у центральноєвропейських державах у 1989-1990-х рр., аналізують їх причини та наслідки: «Адміністрація Буша досягла своєї мети, яка стояла перед США з 50-х років, – звільнення Східної Європи та ліквідації смертельної загрози США (…) Східна Європа скинула радянський гніт, Німеччина об’єдналась, і Радянський Союз був розпущений без кровопролиття» [121, с. 12-13].
Ґрунтовною є праця радника президента США з національної безпеки, а згодом держсекретаря США Г. Кіссінджера «Дипломатія», де проаналізовано історичні події із XVII до кінця ХХ ст. та їхні наслідки для людства [126]. Зокрема, у Розділі І «Новий світовий лад», Г. Кіссінджер зазначив: «Нормальний світовий міжнародний лад повинен базуватися на демократії, вільній торгівлі і міжнародному праві» [126, с. 10-18]. «Розвал комунізму, – стверджував Г. Кіссінджер, – був помітним уже у другий термін перебування Рейгана на посту президента, а до того часу, коли він покинув той пост, став неминучим» [126, с. 696].
На нашу думку, наведена джерельна база дає змогу досить об’єктивно й повно дослідити процеси демократичних перетворень у країнах Центрально-Східної Європи наприкінці ХХ ст., зокрема рушійні сили «оксамитових революцій», зміни у праві країн регіону, відносини між країнами ЦСЄ та Європейським Союзом, правове забезпечення інтеграційних процесів.