Тлумачення конституції як нормативно-правового акта передбачає застосування загальних способів тлумачення, які вживаються при тлумаченні законів. Ці способи вивчаються у курсі теорії держави та права як загальноправові способи аналізу правових текстів. Відомий російський теоретик права В.В. Лазарєв відносить до способів тлумачення законів граматичний, логічний, систематичний, історико-політичний, телеологічний та спеціально-юридичний способи тлумачення. Під останнім розуміється аналіз закону винятково за допомогою понятійного апарату, техніко-юридичних засобів виявлення волі законодавця.
Водночас, в юридичній літературі поширена точка зору, що німецький вчений К. Савіньї у своєму трактаті з римського права у 1840 році узагальнив класичні способи тлумачення позитивних нормативно-правових актів, які були широко сприйняті у країнах континентальної Європи. До них належать такі способи тлумачення, як:
- текстуальний, вербальний або граматичний; систематичний, структурний або контекстуальний; історичний;
- телеологічний або цільовий метод.
Згідно з текстуальним методом тлумачення використовуються філологічні підходи до аналізу значення конкретного слова або речення, що засноване на «букві» закону.
При систематичному тлумаченні значення певного юридичного положення встановлюється шляхом його засвоєння разом з іншими, логічно пов’язаними положеннями тієї ж статті, розділу, юридичного тексту загалом, інших джерел внутрішнього та міжнародного права, права інших країн. Цей спосіб також грунтується на принципі єдності та взаємозалежності (детермінізму) правових систем різних країн. Застосовуючи систематичний спосіб при конституційному тлумаченні, можна використати відповідні положення конституцій та судову практику інших країн.
При історичному тлумаченні суб’єкт тлумачення намагається визначити, що мали на увазі автори юридичного документа, вживаючи певні юридичні терміни, які саме відносини вони мали намір урегулювати, коли вживали певні слова та речення у первісному історичному контексті його створення. При історичному тлумаченні значення мають правові положення та тексти законів у контексті їх історичного розуміння на момент прийняття. Для досягнення цієї мети використовуються стенограми, мемуари, щоденники, художня та наукова література, словники.
При телеологічному тлумаченні аналізуються цілі авторів документа, які повинні бути досягнуті шляхом застосування законів, тому тлумачення надається у соціальному, культурному, економічному та інших контекстах. При суб’єктивно-телеологічному тлумаченні вивчаються первісні (оригінальні) наміри законодавця, тоді коли при об’єктивно-телеологічному тлумаченні робиться дослідження та вивчаються розумні цілі та соціальні функції правових норм, втілені у формулі «значення та ціль закону».
На додаток до загальноправових способів тлумачення юридичних документів — конституцій, законів й підзаконних нормативно-правових актів — існують деякі спеціальні прийоми або канони тлумачення, до яких можна віднести:
— закон повинен тлумачитися як єдиний акт, тобто окремі правові по-ложення не можуть бути витлумачені окремо, або лише у межах статті чи розділу, вони повинні розглядатися у контексті;
— канон eiesdem generis («того ж роду або класу»), який означає: якщо загальне слово слідує за двома або більше спеціальними словами, то значення цього загального слова має бути обмеженим об’єднувальним значенням попередніх спеціальних слів. Для прикладу можна навести справу Powell v. Kempton Park Racecourse Co, розглянуту Палатою Лордів Великої Британії у 1889 році. Сторони у справі порушили питання, чи належить іподром, що розташований під відкритим небом, до місця, де можна робити грошові ставки, оскільки відповідне положення закону виписано як «дім, офіс, кімната та інші місця». Суд вирішив, що загальна фраза «інші місця» має бути розтлумачена згідно зі значенням попередніх спеціальних слів, тобто стосується азартних ігор, що проводяться тільки у приміщенні;
— принцип обмеженого тлумачення правових положень, що встановлюють юридичну відповідальність особи, коли будь-який сумнів щодо значення правової норми тлумачиться на користь особи. Так, наприклад, у пункті 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 р. встановлено, що у разі сумнівів, неясностей, розбіжностей у тлумаченні норм податкового законодавства таке тлумачення має здійснюватись на користь платника податків.
— «золоте правило» застосовується у випадку, коли результати «звичайного» тлумачення згідно із загальноприйнятим літературним читанням тексту є абсурдними і очевидний факт, що парламент не міг мати це на увазі. В такому разі застосовується інше, додаткове значення «сумнівного» правоположення;
— канон pari materia («по тому ж предмету»), відповідно до якого закони, що регулюють тіж самі або схожі за предметом відносини, повинні тлумачитися відповідно один до одного;
— канон noscitur a socilis («те, що пізнається за супутнім»), якщо слово має кілька значень, то його значення у законі з’ясовується відповідно до значень тих слів, які знаходяться у контексті з цим словом;
— канон expressio unius, exclusio alteris («включення одного виключає інше»), якщо у тексті закону перераховується те, чого він стосується, тим самим виключається все те, що у ньому не зазначено.
При логічному способі тлумачення правових норм застосовуються такі прийоми: а) логічне перетворення; б) логічний аналіз понять; в) висновок за ступенем (a fortiozi); г) висновки за аналогією; ґ) висновки від протилежного (argumentum in contrario); д) доведення до абсурду (redicto ad absurdum) тощо. При цьому висновок за ступенем (a fortiozi) складається з двох правил: 1) хто має право або зобов’язаний до більшого, той має право або зобов’язаний до меншого (argumentum a majori ad minus);
2) кому заборонено менше, тому заборонено і більше (argumentum a minori ad majus). Застосовуючи ці прийоми, можна, наприклад, дійти висновку, що законодавчий орган, який наділений повноваженнями приймати закони, також має повноваження щодо їх тлумачення.
Російський дослідник А. Соболева загалом правильно визначає головну причину того, навіщо необхідні канони тлумачення. На її думку, оскільки буквальне вираження смислу норми може припускати різні варіанти розуміння та тлумачення, перед тим, хто застосовує право, виникає запитання, якому з цих варіантів слід надати перевагу. Тому ці канони виникли як засіб запобігання свавіллю та обмеження маніпулювання смислом для тих, хто застосовує норми права. Ніхто не може точно визначити, скільки існує канонів тлумачення. К. Ллевелін, наприклад, нарахував ´їх 27, але вони самі по собі не є догмою та можуть суперечити навіть один одному, або не відповідати практичній необхідності здійснення правосуддя у конкретній справі. Отже, ми бачимо, що різноманітна техніка тлумачення та способи тлумачення виникають з метою обмеження творчої діяльності суддів, яка іноді може виявитися свавільною. Водночас, наявність цих канонів тлумачення слугує доказом існування творчої ролі судді.
Для полегшення завдання тлумачення законів інколи законодавець у своїх нормативно-правових актах тлумачить певні терміни та словосполучення шляхом фіксації ´їх значення у прийнятому законі, поправках до закону або спеціальному законі про тлумачення окремих термінів. До спеціальних законів про тлумачення слід віднести Закон Великої Британії «Про інтерпретацію» від 1978 року. У деяких законах закріплюються також способи тлумачення, які є обов’язковими для судової влади. Так, модельний закон щодо юридичної техніки розробки та прийняття законів штату Колорадо, США, встановлює загальний порядок тлумачення законів у цьому штаті:
s.13 Наміри при прийнятті законів
При прийнятті законів презюмується, що 1) закон відповідає конституціям штатів та США; 2) існують наміри законодавця щодо ефективності закону; 3) очікується належний та розумний результат при його застосуванні; 4) визначальними є наміри досягти реальних результатів при виконанні закону; 5) публічному інтересу має бути відданий пріоритет по відношенню до інтересу приватного.
s.14 Презумпція перспективної дії законів
Презюмується, що дія закону поширюється на майбутнє, якщо у ньому прямо не вказується його зворотна дія.
s.15 Порядок тлумачення чітко невизначених законодавчих положень Якщо законодавчі положення чітко невизначені, суд при визначенні намірів законодавця, з-поміж іншого, бере до уваги: 1) ціль (об’єкт) закону, яка повинна бути досягнута; 2) обставини, за яких закон був прийнятий; 3) законодавчу історію його прийняття; 4) загальне право або попередні закони, включаючи закони щодо того ж самого або схожого предмета; 5) технічну побудову закону; 6) преамбулу».
Парламент може узгодити терміни у законі, що неоднозначно розуміються, шляхом внесення змін до законів. Так, наприклад, метою Закону України від 2 серпня 2006 року «Про внесення змін у статтю 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» було узгодження термінів Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» з термінами Закону України «Про карантин рослин». Парламент також може у самому законі дати визначення певних термінів, тобто здійснити аутентичне офіційне тлумачення.
Як наголошують німецькі дослідники Р. Алекси та Р. Дрейєр, існують три головні причини щодо необхідності тлумачення законів при їх застосуванні: 1) «відкритість» статутного (позитивного) права; 2) невизначеність правової термінології; 3) суперечливість філософсько-наукових поглядів щодо ідеї справедливості.
Зазначені вчені під «відкритістю» статутного права розуміють «відкритість» окремих норм позитивного права (правничих термінів та окремих положень) як результат неоднозначного філологічного розуміння правових текстів.
Правничі терміни є неоднозначними для сприйняття, коли вони мають різне значення у різних контекстах (наприклад, слово «право» має кілька значень: природне право, правовий принцип, закон або підзакон- ний акт тощо); коли норма права безсумнівно поширює свою дію на одних суб’єктів правовідносин (позитивні кандидати), не поширює на інших суб’єктів (негативні кандидати) та може стосуватися або не стосуватися третіх суб’єктів (нейтральні кандидати) — саме для визначення статусу нейтральних кандидатів необхідне суддівське тлумачення; коли правова норма має оціночний характер як, наприклад, «добра совість» або «ро-зумний термін», що потребують «творчого» тлумачення суддями для вирішення конкретної справи.
Крім того, до іншої складової «відкритості» позитивного права належить необхідність вирішення засобами судового тлумачення внутрішніх суперечностей правової системи як єдиного утворення, конфлікту правових норм; заповнення прогалин; вирішення проблем щодо концептуальної незавершеності кодифікованого права; недостатньої якості законодавства та частого вживання загальних правових термінів у текстах законів, які неможливо застосувати без відповідного тлумачення; проблеми правової координації взаємин між галузями та інститутами права, а також між державними та муніципальними інститутами.
У невизначеності правової термінології німецькі науковці вбачають загальну наукову проблему щодо невизначеності методології правозастосування, тобто тих способів тлумачення, які можуть призвести до конкретного результату. Як приклад можна навести постійну суперечливість між суб’єктивною (тлумачення має обов’язково враховувати цілі історичного законодавця) та об’єктивною (при тлумаченні треба виходити з розумних цілей закону) теоріями тлумачення. Ще більша суперечливість існує стосовно застосування ціннісних критеріїв чи принципів природного права при здійсненні відповідного судового тлумачення.
Р. Алекси та P. Драйєр підтримують поширену думку, що при вирішенні «складних справ» виявляється суперечність філософсько-наукових поглядів щодо ідеї справедливості. У такому випадку справа не може бути вирішена шляхом «простого нормозастосування», виходячи з однозначного філологічного розуміння певних правових положень, застосовуючи правила дедуктивної логіки. А тому не викликає сумніву, що судді, особливо при здійсненні конституційного судочинства, повинні застосовувати певні моральні принципи та цінності, які, у свою чергу, також не є остаточно визначені. Проте при здійсненні, наприклад, конституційного судочинства щодо конституційності законодавчих обмежень на реалізацію конституційних прав та свобод людини європейські судді універсально сприймають та однозначно застосовують принцип пропорційності.