Важливим елементом самообмеження суду, особливо при розгляді питань конституційного права, є наявність певних спеціальних умов прийняття справи для розгляду. Розглянемо це на прикладі Верховного суду США. Для того щоб справа була розглянута судом, позивачу, разом із загальною вимогою — відповідність юрисдикції Верховного суду — необхідно дотримуватися кількох важливих спеціальних умов.
По-перше, питання, яке порушується позивачем, не може мати кон-сультативного, гіпотетичного або абстрактного характеру, що випливає з частини першої Розділу другого статті ІІІ Конституції США, яка уповноважує судову владу розглядати тільки судові справи, які виникають в результаті суперечок між сторонами.
По-друге, позивач повинен мати «стендінг» («standing») — суттєвий та особистий інтерес у розв’язанні суперечки та вирішенні справи по суті. Для цього він повинен довести, що він дійсно постраждав, тобто зазнав «фактичну шкоду» — фізичну, моральну або матеріальну; ця шкода повинна бути конкретною та індивідуалізованою; певні дії, від яких, на думку позивача, він постраждав, повинні «фактично» призвести до спричинення цієї конкретної шкоди. Організації або об’єднання громадян можуть задовольнити критерій «standing», якщо вони подають позов на користь своїх членів, які мають цей суттєвий та особистий інтерес. Позови не можуть бути прийняті до розгляду, якщо вони виникають у порядку «громадської ініціативи» («actio popularis»), тобто за ініціативою громадських організацій для судового розв’язання нагальних суспільних питань, а не стосовно своїх членів, хто потребує відшкодування. Наприклад, суд не може прийняти до розгляду позов громадської екологічної організації, яка вимагає у заводу відшкодування збитків за те, що він забруднює навколишнє середовище.
По-третє, справа не може бути розглянута, якщо вона «спірна» в тому сенсі, що спірні питання, які існували на момент подачі позову, втратили свою актуальність на момент розгляду внаслідок особливих подій, що сталися після подання позову, а позивач — втратив суттєвий інтерес у її розгляді. Так, наприклад, абітурієнт звернувся до державного університету з позовом, що цей навчальний заклад може відмовити йому у вступі до навчання та завдати йому шкоди шляхом виконання попередньо затвердженої расово-дискримінаційної програми відбору студентів. Але коли справа розглядалась у Верховному суді в апеляційному порядку, цей абітурієнт вже став студентом, та завершував останній рік навчання. При цьому університет навів докази того, що йому буде дозволено його закінчити. Суд відмовив у розгляді цієї справи, оскільки вона є «спірною».
По-четверте, справа не може бути розглянута, якщо вона ще не «визріла», тобто хоча й певний правовий акт порушує Конституцію, або його застосування може спричинити певну шкоду індивіду, на практиці він не застосовувався, та не існує ймовірності його застосування. Наприклад, якщо індивід порушує питання щодо конституційності кримінального закону, суд повинен переконатися, що існує реальна небезпека його застосування щодо конкретного індивіда. Так, у справі Poe v.Ullman, що надійшла на розгляд Верховного суду США, дві подружні пари звернулися до суду з позовом про визнання неконституційним закон штату Коннектикут, який встановлює міру кримінального покарання за використання контрацептивів. Більшість суддів відмовилися розглядати цю справу на тій підставі, що цей закон існує вже 80 років «у книгах» і виконувався тільки один раз, тому не існує реальної «однозначної загрози покарання».
По-п’яте, згідно з доктриною «утримання», яка пов’язана з принципом федералізму та суверенітету штатів, федеральний суд може тимчасово утриматися від вирішення питання про конституційність, якщо позов, у якому порушується питання про конституційність, супроводжується невиріше- ним по суті позовом, що має бути розглянутим відповідно до права штату.
По-шосте, Верховний суд не буде розглядати справу, якщо у ній порушуються «політичні питання».
Більшість цих спеціальних умов, як ми бачимо, розроблено судом самостійно, шляхом здійснення судової правотворчості. В інших країнах схожі умови прийнятності справи до розгляду можуть бути встановлені у законі. У цьому випадку самообмеження суду перетворюється у зовнішнє обмеження законом. Так, наприклад, Закон України «Про Конституційний Суд України» встановлює такі умови відкриття конституційного провадження: 1) наявність встановленого Конституцією та цим Законом права на конституційне подання та конституційне звернення; 2) відповідність вимогам до конституційного подання та конституційного звернення, що передбачені Конституцією та цим Законом; 3) підвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні та конституційному зверненні; 3) знаходження порушених питань у межах повноважень Конституційного Суду України («до повноважень Конституційного Суду України не належать питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції»). Слід також додатково зазначити, що цей Закон також встановлює особливий порядок провадження по окремих категоріях справ.