11.3. Кількісний та якісний склад жіночого молока

Молочні залози, які за своєю будовою і розвитком відносяться до апокринових залоз, має кожний новонароджений. Але молочна залоза особливо інтенсивно розвивається у дівчаток у періоді статевого дозрівання і найбільшого розвитку досягає лише під час вагітності та після пологів. У розвитку молочної залози можна виділити чотири фази: 1) мамогенез (або фаза розвитку молочної залози); 2) лактогенез (або секреція молока); 3) лактопоез (продукція або накопичення секретованого молока); 4) автоматизм функціонування молочної залози (або молоковіддача).

Розвиток і диференціювання молочних залоз (мамогенез) відбувається з 8- 12-го тижня вагітності. Паренхіма молочних залоз спочатку повільно, а надалі усе швидше гіпертрофується. Епітеліальні клітини трансформуються в ацинуси, канали молочної протоки подовжуються і діляться за дихотомічним типом, утворюючи екскреторні канали другого та третього порядків. Кількість інтерстиціальної тканини зменшується, у той час як судинний апарат, який перебуває у тісному контакті з ацинозною тканиною, значно збільшується. Поступово молочна залоза досягає повного розвитку (рис. 108).

Рис. 108. Будова молочної залози (схема)

Розвиток молочної залози здійснюється під впливом гормонів — естрогенів та прогестерону. Естрогени викликають розвиток молочних ходів, тоді як прогестерон забезпечує збільшення та проліферацію ацинусів. Гармонійний розвиток молочної залози забезпечується оптимальними співвідношеннями цих двох гормонів. Проте головною ланкою в гормональному механізмі, що управляє ростом молочної залози у жінки, є гормон гіпофізу — пролактин, він регулює секрецію стероїдів яєчника, які стимулюють розвиток МОЛОЧНОЇ залози, крім того, гіпофіз може впливати на розвиток грудної залози через соматотропний гормон і побічно через кору надниркових залоз (андрогени) та щитовидну залозу. Функція гіпофізу контролюється гіпоталамусом, тому нервові і навіть психічні впливи можуть спричиняти вирішальний вплив на розвиток молочної залози. На процес мамогенезу також впливають інші гормони гіпофізу (соматотропний, адренокортикотропний, тиротропний), підшлункової залози (інсулін) та плаценти (хоріальний гонадотропін, хоріальний сомато- мамотропін). В цьому періоді молочна залоза молоко не секретує, оскільки високий вміст в організмі жінки естрогенів та прогестерону інгібує лактопоез. Вважають, що прогестерон інгібує синтез лактози, зменшує чутливість ацинусів до лактогенних гормонів, гальмуючи продукцію пролактину.

Секреторні зміни в молочній залозі настають у другій половині вагітності, коли ріст молочної залози в основному закінчений, але свою повну дію комплекс лактогенних гормонів починає проявляти до моменту пологів чи невдовзі після них. Припускається, що лактогенез є результатом зниження рівня прогестерону відносно рівня естрогенів в організмі, що має місце під часу пологів.

Лактогенез — це складний нейрогуморальний процес, який супроводжується зруйнуванням епітеліальних клітин. При цьому апікальна частина клітини відторгається і потрапляє в екскреторний канал. Хоча накопичення секрету в епітеліальних клітинах ацинусів починається від четвертого місяця вагітності, проте відторгнення апікальної частини клітини, тобто надходження молока в молочні ходи, відбувається після пологів.

Регуляція лактогенезу складна. Вивільнення плацентарного соматомамотропного гормону при відторгненні (вигнанні) плаценти та зниження вмісту естрогенів і прогестерону усувають інгібування гіпоталамусу й молочної залози. Різко зростає активність пролактину, яка під час вагітності збільшується майже в 20 разів порівняно з такою при нормальному менструальному цикль Високою концентрація пролактину залишається і в перші 24-48 годин після пологів, а надалі прогресивно знижується. При прикладанні дитини до грудей у матері рефлекторно знижується синтез пролактину.

Пролактин прямо впливає на секреторні клітини ацинусу молочної залози, стимулюючи синтез рибонуклеопротеїнів та лактози. Синтез пролактину регулюється за типом репресії інгібітором — так званим пролактинінгібуючим фактором, який утворюється в середній частці гіпофізу.

Поряд з пролактинінгібуючими факторами в регуляції утворення іролактину беруть участь прогестерон, естрогени, соматотропний і адренокортикотропний гормони гіпофізу, рилізинг-фактор тиротропного гормону та інсулін. На вміст пролактину впливають і деякі лікарські препарати фенотіазинового ряду, теофілін, препарати спорин’ї тощо.

Лактопоез забезпечується, з одного боку, секрецією молока епітеліальними клітинами ацинусу, спорожненням альвеол і переходом секрету в молочні ходи, а з іншого — актом смоктання. Подразнення соска при смоктанні викликає рефлекторно інгібування гіпоталамусу і тим самим посилює утворення пролактину. Одночасно у задній частці гіпофізу утворюється окситоцин, який стимулює скорочення міоепітеліальних клітин ацинусів та молочних ходів, сприяючи виділенню молока. В регуляції лактопоезу беруть участь також соматотропний та тиротропний гормони передньої частки гіпофізу, які сприяють утворенню молока (лактогенез) та локальній дії пролактину. Таку ж властивість має АКТГ, який опосередковано через надниркову залозу бере участь у метаболізмі складових частин молока. Поряд з ендокринними факторами велике значення в лактопоезі надається психічним факторам (рис. 109).

Провідну роль у регуляції лактації відіграє ЦНС. Зв’язок молочних залоз з ЦНС здійснюється рефлекторно, через рецепторний апарат, закладений у шкірі сосків і навколососкової ореоли. Імпульси з молочної залози йдуть в гіпоталамус та гіпофіз, який виділяє лактогенний гормон — пролактин, що посилює синтез молока і вихід його в молочні ходи. Паралельно цьому у задній частці гіпофізу виділяється окситоцин, який стимулює просування молока по молочних ходах і виділення його через сосок. Пролактин справляє посилюючу дію на секрецію молока, а також синтез ферментів, що беруть участь в утворенні білків, жирів, вуглеводів молока. Значне підвищення вмісту пролактину відмічається безпосередньо перед годуванням, що зумовлено впливом умовнорефлекторних механізмів регуляції на процес лактації. Низька концентрація естрогену в крові активує лактогенну функцію передньої частки гіпофізу.

Одним із потужних стимуляторів лактації є акт смоктання дитиною груді й Максимально повне її вивільнення від залишків молока. У випадку Недостатнього спорожнення груді відбувається застій в молочних ходах, підвищення тиску в них, що призводить до рефлекторного зменшення вироблення гормонів — стимуляторів лактації. Регулярний вплив — смоктання вважається необхідним для підтримки лактації.

Фаза автоматизму функціонування молочної залози (рефлекс молоковіддачі) настає після пологів. Спорожнення молочної залози відбувається за Рахунок внутрішніх виганяючих сил — скоротливої діяльності міоепітеліальних Клітин, непосмугованих м’язових волокон і циркуляторних м’язів, що Утворюють рухомий апарат молочної залози, а також за рахунок додаткових зовнішніх механізмів акту смоктання. У цьому періоді відбувається значна гормональна перебудова в організмі матері. Внаслідок цього гіпоталамо- гіпофізарна система бере усе меншу участь у регуляції утворення та відділення молока. На перший план у регуляції лактації виступає рефлекторний вплив акту смоктання. Процес молоковіддачі пов’язаний також з дією гормону задньої частки гіпофізу — окситоцину, що сприяє розширенню отвору дрібних молочних проток. Спорожнення ацинусів є стимулюючим фактором секреції молока, яка продовжується без участі пролактину.

Рис. 109. Нейроендокринна регуляція лактації

Цей рефлекс проявляється у вигляді раптового збільшення тиску молока в молочній залозі в результаті подразнення закінчень чутливих нервів соска при

смоктанні або зціджуванні. Саме в рефлексі молоковіддачі і полягає активна участь лактуючої матері. Смоктальний стимул рефлекторно збуджує виділення з гіпофізу лактогенних гормонів, які підтримують секреторну діяльність тканин молочної залози. Рефлекс молоковіддачі може бути умовним. Він може гальмуватися неприємними, що емоційно непокоять, факторами центрального походження. Адреналін, дофамін блокують нормальний рефлекс. Але ін’єкція окситоцину чи електричне подразнення супраоптико-гіпофізного тракту ядер може забезпечити відділення молока. Рефлекс молоковіддачі за своїм походженням є нейроендокринним. Він може бути загальмований наркозом.

Site Footer