9.5. Водно-сольовий обмін

Вода, кількісно найбільш вагома складова частина тіла дитини, забезпечує численні обмінні процеси в організмі: оточує в клітинах усі внутрішньоклітинні структури і забезпечує їх загальну діяльність, здійснює обмін між клітинами і є транспортним середовищем в обміні речовин, вступає в біохімічні, ферментативні і терморегулюючі реакції організму.

В тканинах і органах дитячого організму міститься значно більше води, ніж у дорослої людини. Встановлено, що в міру росту дитини загальний вміст води зменшується. Причому така закономірність зберігається як в період внутрішньоутробного, так і позаутробного розвитку. Так, загальна кількість води на 1-му місяці внутрішньоутробного розвитку становить 93,8% маси тіла, у 5-місячного плода — 87,5%, у доношеного новонародженого) — 75,5%. Після народження продовжується поступове збіднення організму водою, але особливо інтенсивно це відбувається між періодами новонародженості і грудного віку. У дітей на 1 -му році життя вода становить 70% маси тіла, а у дорослого залежно від кількості жиру об’єм води знаходиться в межах 55-65% (табл. 50).

Таблиця 50. Середній вміст загальної кількості води (%) і співвідношення в розподілі рідини, залежно від віку

Вік Загальна

кількість

води

Внутрішньо

-клітинна

вода

Позаклітинна вода
Інтерстиціальна Плазма
Новонароджений 75-80 30-35 32-44 6
1 – 6 міс. 70 30 34,5 5,5
7 -12 міс. 70 35 30 5
1 – 5 років 65-70 35-40 25 5
5-10 років 60-65 40-45 20 5
Дорослі 55-65 40-45 17 4,5-5

Як видно із табл. 50, внутрішньосудинна частина позаклітинної води становить 4,5-5%. Ця величина досить постійна. Але зміни водного обміну, які відбуваються в періоді новонародженості, слід роглядати окремо.

Найбільш інтенсивно втрачає воду новонароджений в період фізіологічного зменшення маси тіла, яке відбувається переважно шляхом випаровування при диханні, з поверхні шкіри, а також екскреції води з сечею і меконієм. Втрата води (8,7%) маси тіла) в цей період не супроводжується збезводненням.

Крім того, безпосередньо після народження протягом 8 год. життя новонароджений втрачає в середньому 25% об’єму плазми із внутрішньо-судинного простору. Очевидно, це відбувається за рахунок змін в басейні легеневої циркуляції. Але потім протягом першої доби життя дитини відбувається переміщення рідини із внутрішньоклітинного до позаклітинного простору. Такий процес спостерігається протягом перших трьох днів життя дитини і може призвести до тимчасової внутрішньоклітинної дегідратації, але з можливим розвитком набряків у новонароджених, особливо у недоношених.

Слід звернути увагу на одну дуже важливу обставину. Великою помилкою було б на основі лише більш високого процентного вмісту води у дитячому організмі вважати, що діти мають значні резерви води. Якраз навпаки. У Функціональному відношенні організм дітей раннього віку бідний на воду.

У дітей, як і у дорослих, об’єм води має значні індивідуальні коливання. Вони визначаються масою тіла, кількістю жиру в тканинах, індивідуальними властивостями тканинних білків, характером вигодовування та харчування.

Загальна кількість води (ЗКВ) в організмі дітей має лінійну залежність від маси тіла (МТ), яка виражається таким рівнянням: ЗКВ (л) = 0,611 МТ (кг) + 0,251.

Таким чином, знаючи масу тіла, можна орієнтовно оцінити кількість води в організмі дитини.

Цікаво відмітити, що хоча загальна кількість води на 1 кг маси тіла у дітей більша, ніж у дорослих, однак на поверхню тіла вміст рідини у дітей значно менший. Наприклад, на 1 м2 поверхні тіла припадає у доношеного новонародженого 12,4л води, а у дорослого — 24,9 л. Це необхідно враховувати при аналізі різних показників.

Тому при розрахунку кількості води в організмі дітей слід користуватися рівнянням, яке відображає лінійну залежність між поверхнею тіла (ПТ) і ЗКВ: ЗКВ (л) = [ПТ (м2) • 15,05] – 0,71.

На вміст води в організмі значно впливають характер харчування і вміст жиру в тканинах. При вуглеводному харчуванні збільшується гідрофільність тканин, відмічається загальна пастозність, схильність до ексудативних процесів в шкірі, слизових оболонках і т.д.

У вгодованих дітей, з добре розвинутою підшкірною клітковиною води в організмі міститься відносно менше, оскільки жирова тканина дуже бідна на воду (в середньому в ній міститься 22% води, а в організмі в середньому — 60- 70% води).

Хоча рідини організму представляють єдине ціле, однак хімічний склад їх різний. Слід розрізняти дві складові частини: внутрішньоклітинну і позаклітинну рідину. До позаклітинної рідини належать плазма крові та інтерстиціальна рідина. Остання відділена від крові напівпроникною мембраною, яка обмежує вихід білка, і обумовлює деяку відмінність в кількісному розподілі електролітів, оскільки молекули води поводяться в плазмі крові як аніони. Кожні 20 хвилин між кров’ю та інтерстиціальною рідиною обмінюється кількість води, яка дорівнює масі тіла. Об’єм же циркулюючої плазми обмінюється протягом 1 хв. (не враховуючи білка). Об’єм плазми з віком відносно зменшується — з 62,7 мл/кг у дітей у віці 1-3 років до 41,1 мл/кг у дітей 13-15 років.

З віком поряд зі зменшенням загальної кількості води в організмі відбувається деяка зміна вмісту внутрішньо- і позаклітинної рідини. Якщо кількість позаклітинної рідини з віком зменшується, то вміст внутрішньоклітинної рідини дещо збільшується. Водний обмін у дітей відбувається більш інтенсивно, ніж у дорослих. Так, час перебування молекул води в організмі дорослого становить 15 днів, а у грудної дитини — 3-5 днів. На відміну від дорослих, у дітей раннього віку відмічається більша проникність клітинних мембран, а фіксація рідини в клітині і міжклітинних структурах більш слабка. Особливо це стосується проміжної тканини, оскільки кислі мукополісахариди основної речовини визначають міцність цього зв’язку. Про об’єм міцнозв’язаноі води деякою мірою можна міркувати за співвідношенням так званого хлоридного та інулінового простору. Перше характеризує об’єм усієї позаклітинної води (лише відносно мала частина хлоридів надходить до клітин), а друге — тільки лабільну, не зв’язану з кислими мукополісахаридами воду. У дитини об’єм хлоридного та інулінового просторів майже однаковий. 41,2 і 40% маси тіла, а у дорослого він відповідно дорівнює 26,4 і 16%. Таким чином, позаклітинна вода більш рухома у дитини. Саме цим пояснюється більша лабільність водного обміну у дітей.

Висока проникність клітинних мембран обумовлює досить рівномірний розподіл в організмі не тільки рідини, але й введених ззовні речовин (натрій, манітол та ін.), які використовуються для вивчення розподілу рідини в тілі людини.

При дегідратації у дітей значно зменшується кількість не лише позаклітинної, а й внутрішньоклітинної рідини. Про стан гідратації міркують за зміною гематокриту, нормальні величини якого наведені в табл. 51.

Таблиця 51. Нормальні показники гематокриту у дітей різного віку

Вік Гематокрит, %> Вік Гематокрит, %
Новонароджений:      
1 – 2 тиж. 65-58 4-10 років 37
2 тиж. – 2 міс. 42 + 7 10 – 14 років 39 (33-50)
3 міс. 35 Дорослі 41(36-48)

Для підтримки певного об’єму рідин організм повинен отримувати воду з їжею. Потреби дітей у воді значно вищі, ніж у дорослого. Потреба у воді дитини першого року життя в розрахунку на масу тіла в 3 рази вища, ніж у дорослого і в процесі росту ця величина залишається високою, знижуючись лише в 14 років до 50-60 мл/кг на добу (табл. 52).

Таблиця 52. Потреба у воді дітей різного віку

Вік Маса тіла, кг Щоденна потреба у воді
мл мл/кг
3 дні 3 250 – 300 80 -100
10 ДНІВ 3,2 400-500 130-150
6 міс. 8 950- 1000 130-150
1 рік 10,5 1150- 1300 120 – 140
2 роки 14 1400- 1500 115-125
5 років 20 1800 – 2000 90 – 100
10 років 30,5 2000 – 2500 70-85
14 років 46 2200 – 2700 50-60
18 років 54 2200 – 2700 40-50

Вода виділяється з організму з сечею, калом, шляхом перспірації через шкіру і легені (табл. 53). Майже 60% води виділяється нирками, 35% — шкірою та Легенями, тобто перспірацією, 5% виходить з калом. Близько 1% води, °Держаної за добу, дитина затримує в організмі як пластичний матеріал.

У дітей раннього віку виведення води шляхом випаровування становить 2-75% загальної величини. Це пояснюється відносною недозрілістю нирок і

великою поверхнею тіла. Інтенсивність екстраренальної втрати води у дітей в 2 рази вища, ніж у дорослих, і становить в середньому 1 мл/кг маси тіла за годину; у дорослих — 0,45 мл/кг за годину. Під час крику і плачу значно зростає втрата води при диханні. Загальна втрата води шляхом перспірації у дорослого становить 14,4 мл/кг за добу, у дітей — до 30 мл/кг.

Таблиця 53. Виділення води у дітей та дорослих (мл)

Група обстежених Сеча Кал Перспірація Разом
Дитина        
масою тіла 2-10 кг 200-500 25-40 75-300 300-800
масою тіла 10-14 кг 500-800 40-100 300-600 840-1500
Дорослий 1000-1200 100 600-1000 1500-2000

При введенні надмірної кількості води за добу збільшується виділення сечі, поту, калу, і надлишок легко вирівнюється. Можливості компенсації недостачі води у дітей менші внаслідок невеликої концентраційної здатності нирок. Щоб забезпечити відносну стабільність об’єму рідини в організмі дитини, необхідно слідкувати за дотриманням добової норми води тим пильніше, чим менша дитина.

Для нормальної життєдіяльності організму має значення не тільки кількість рідин, але й їх склад, оскільки через позаклітинну рідину організм отримує необхідний для його життєдіяльності поживний матеріал. Склад рідини, що омиває клітину, визначає гомеостаз.

Склад мінеральних солей та їх концентрація визначають осмотичний тиск рідин, який є поряд з макро- і мікроскопічною анатомією, так званою іонною анатомією. Найважливіші катіони: одновалентні — натрій, калій, двовалентні — кальцій, магній. їм відповідають аніони хлору, карбонату, ортофосфату, сульфату та ін. Концентрації катіонів та аніонів зрівноважені таким чином, що реакція дещо зрушена в лужну сторону (pH 7,4), тобто має деякий надлишок лугів.

На характер реакції середовища мало впливає вміст таких осмотично активних речовин, як глюкоза і сечовина, оскільки вони вільно проникають через судинну і клітинну мембрани, рівномірно розподіляючись в рідинах організму. Тому глюкоза і сечовина в розподілі рідин в організмі не мають суттєвого значення. В основному на розподіл рідин в організмі впливають електроліти.

Як нормальні показники електролітів в організмі в цілому, так і їх розподіл в плазмі, який властивий дорослим, не можна переносити на дитячий вік, особливо на період новонародженості і грудного віку (табл. 54).

Натрій входить головним чином до складу позаклітинної рідини — плазми крові і інтерстиціальної рідини. Він є основним осмотично активним катіоном, який визначає об’єм внутрішньосудинної і внутрішньотканинної рідини, значно впливає на стабілізацію pH позаклітинної рідини та осмотичний тиск. Кількість натрію в організмі становить близько 58 ммоль/кг маси тіла, причому понад 30% цієї кількості не вступає в обмін або вступає дуже повільно. Від загальної кількості натрію в організмі 6,5 ммоль/кг (11,2%) міститься в плазмі і 16,8 ммоль/ кг (28,9%о) — у внутрішньотканинній рідині. У внутрішньоклітинній рідині вміст натрію незначний (1,4 ммоль/кг), що становить близько 2,5% загальної кількості натрію в організмі). Близько 25 ммоль/кг (43,1% загальної кількості) знаходиться в кістках, але тільки 1/3 частина цієї кількості вступає в обмін. В сполучній і хрящовій тканині міститься 11,7% натрію.

Вміст натрію в різних рідинах організму дитини наведений в табл.54. Вміст натрію у плазмі крові дитини при народженні становить 147 ммоль/л і протягом перших 12 год. життя знижується до значень норми у дорослих, а потім знову підвищується до 148 ммоль/л. Лише після періоду новонародженості рівень натрію протягом усього життя змінюється мало і в середньому становить у крові 137-142 ммоль/л. Якщо вміст натрію дорівнює 135 ммоль/л і нижче, то мова йде про гіпонатріємію, якщо 150 ммоль/л і вище — про гіпернатріємію.

Таблиця 54. Концентрація іонів натрію, калію і хлору в рідинах у дітей

Рідина Натрій,

ммоль/л

Калій,

ммоль/л

Хлор,

ммоль/л

Слина 33,1± 13,4 19,5±3,4 33,9± 10,2
Шлунковий сік 60,4 9,2 84,0
  (9-116) (0,5-32,5) (7,8-154,5)
Кишкова рідина 129,4 11,2 116,2
  (105,4-143,7) (5,9-29,3) (90-136,4)
Рідина сліпої кишки 52,5 7,9 42,5
Сік підшлункової залози 141,1 4,6 76,6
  (113-153) (2,6-7,4) (54,1-95,2)
Жовч 148,9 4,98 100,6
  (131-164) (2,6-12) (89-117,6)
Спинномозкова рідина 140 3,3 126,8
  (130-150) (2,7-3,9) (115,5-132,4)
Піт 10-30 3-10 10-35
Кров 140 4,5 103
  137-142 4-5 96-107

Внутрішньоклітинний вміст натрію у дітей вищий, ніж у дорослих, що обумовлено поступовим дозріванням «натрієвого насосу» клітин. Натрій бере Участь у регуляції кислотно-лужного стану, входячи до складу буферних систем вугільної кислоти і фосфатів. Крім того, доведено, що натрій регулює судинний тонус, потенціюючи дію адреналіну. Затримка натрію встановлена при гіпертонічній хворобі та гломерулонефриті. На основі цього формується дієта хворих, збіднена на кухонну сіль.

Калій також нерівномірно розподілений в рідинах. Він знаходиться головним чином у внутрішньоклітинній рідині. У дорослих вміст калію становить 53 ммоль/кг, при цьому 89,6-98% його міститься в клітинах і тільки 2-9,4% — позаклітинно. Важливо, що 90-95% загальної кількості іонів калію бере активну участь в обміні.

Концентрація калію в клітинах різних тканин неоднакова. Так, в еритроцитах вона становить 90-100 ммоль/л, в клітинах м’язів — 150-160 ммоль/ л. В плазмі крові здорових дітей вміст калію становить в середньому 4,5 ммоль/ л (4-5 ммоль/л). Якщо ж вміст калію в плазмі крові становить 4 ммоль/л і нижче, то має місце гіпокаліємія, 5,5 ммоль/л і вище — гіперкаліємія.

Однак у новонароджених концентрація калію в плазмі може досягати 8 ммоль/л. Але відразу після народження вона поступово знижується, на 10-й день життя становить 5,7 ммоль/л і протягом першого півріччя залишається підвищеною, порівняно з дорослими. У дітей перших шести місяців життя концентрація калію в плазмі крові досить варіабельна, але вміст кілію вище 6 ммоль/л небезпечний для життя дітей, старших 6 міс.

Усі енергетичні та електрофізіологічні процеси в організмі перебігають зі зміною іонної концентрації цього елекроліту як в клітинах, так і поза ними. Калій стимулює утворення ацетилхоліну — основного медіатора і, таким (Чином, регулює проведення збудження в синапсах. Калій активує аденозин- трифосфатазу — фермент, каталізуючий розпад АТФ, і входить до складу креатинфосфату, тобто бере участь в енергетичному обміні. Креатинфосфат має важливе значення в діяльності м’язів, особливо міокарду. Крім того, калій необхідний для утилізації вуглеводів і синтезу білків.

Недостатність калію реєструється на ЕКГ. Для гіпокаліємії характерні такі ознаки: 1) подовжений інтервал PQ; 2) низький і широкий зубець T(T+U); 3) видовження електричної систоли серця (інтервал QT); 4) сегмент ST сплощений, нижче ізолінії; 5) двофазний зубець T(T+U) (рис. 49).

Якщо на ФКГII тон знаходиться перед кінцем зубця Т одночасно записаної ЕКГ, то це свідчить про енергетично-динамічну недостатність (синдром Хеггліна). Зміни на ЕКГ звичайно настають тоді, коли концентрація калію у сироватці крові нижча 3,5 ммоль/л. Така гіпокаліємія небезпечна Для життя і необхідне термінове насищення організму калієм шляхом внутрішньовенних вливань розчину калію хлориду і його перорального призначення.

Затримка калію в організмі — гіперкаліємія — на ЕКГ виражається такими ознаками: 1) високим і гострим зубцем Т на вузькій основі; 2) розширенням комплексу QRS; 3) зниженням зубця Р (рис. 49). Перші ознаки на ЕКГ з’являються при збільшенні вмісту калію у сироватці крові понад 6 ммоль/л,а при подальшому підвищенні (10-12 ммоль/л) виникає внутрішньошлуночкова блокада з тріпотінням шлуночків, що і є причиною смерті.

Активну участь бере калій і в інших видах обміну речовин. Встановлено, що синтез білка, глікогену відбувається з поглинанням іонів калію. При синтезі 1 г білка зв’язується 20 мг, а 1 г глікогену — 13 мг калію. Відносна потреба в калію у дітей вища, ніж дорослих, оскільки його недостача гальмує анаболічні процеси, припиняючи обмін вуглеводів. Діти споживають калію з їжею в середньому 1-4 г/добу.

Кальцій відіграє важливу роль в процесі росту. Він надходить до плода через плаценту, яка має системи, що забезпечують його активний транспорт. В останні місяці вагітності щодоби надходить 100-150 мг/кг кальцію. У середньому в організмі доношеного міститься 30 г кальцію. Однак в період грудного віку відбувається найбільш швидкий ріст і мінералізація кісткової тканини, що підтверджується щодобовим збільшенням на 1 мм довжини тіла Дитини; здійснюється інтенсивне формування ядер окостеніння. Тому цей період дитинства характеризується інтенсивним утворенням остеоїдного матриксу і його імпрегнацією кальцієм. Щоб забезпечити нормальну мінералізацію остеоїдної тканини, дитині потрібно щодобово засвоювати близько 500 мг кальцію. Оскільки коефіцієнт засвоєння кальцію залежить від Характеру харчових продуктів (наприклад, коефіцієнт засвоєння кальцію з Жіночого молока становить 60-70%, а з коров’ячого — лише близько 20%), орієнтовно щодобова харчова потреба в кальції становить 500-1000 мг.

В організмі кальцій переважно (90-99%) міститься в кістках, причому у дітей Першого року життя його вміст становить в середньому 400 ммоль/кг маси Тіла (у дорослих 950 ммоль/кг). У сироватці крові вміст кальцію залежить від віку: у недоношених новонароджених — 1,2-2,55 ммоль/л, у доношених — 2,25- >45 ммоль/л, у дітей першого року життя і старших — 2,5-2,8 ммоль/л, у дорослих — 2,25-2,27 ммоль/л. Добові коливання вмісту кальцію у сироватці крові незначні і не перевищують 3% середньої його величини. При нормальному pH крові приблизно половина (1,2 ммоль/л) загального кальцію знаходиться в іонізованому вигляді. Про гіпокальціємію мова йде тоді, коли рівень кальцію в сироватці крові знижується нижче 2 ммоль/л. Це супроводжується підвищенням нервово-м’язової збудливості аж до клоніко-тонічних судом. Однак можуть спостерігатись випадки латентної тетанії. На ЕКГ при зниженні рівня кальцію нижче 1,87 ммоль/л виявляються: 1) збільшення електричної систоли серця (QT) за рахунок видовження інтервалу ST; 2) симетричність зубця Т; 3) збільшення співвідношення QT/RR > 0,42 і RT/RR > 0,5 (рис. 50).

Іноді у дітей (частіше при передозуванні вітаміну D) спостерігається гіперкальціємія, коли рівень кальцію в сироватці крові перевищує 3 ммоль/л. На ЕКГ відмічається вкорочення інтервалу ST (мал. 50).

Іони кальцію знижують проникність капілярів, беруть участь у зсіданні крові. Регуляція кальцієвого гомеостазу відбувається безпосередньо гормонами паращитовидної і щитовидної залоз. Паратгормон підвищує рівень кальцію в сироватці крові, а кальцитонін, навпаки, викликає його зниження. У здорових дітей з сечею кальцію виділяється 0,1-0,3 г на добу, значна його частина виводиться через кишки.

Магній входить до складу внутрішньо- та позаклітинної рідини. Загальна кількість магнію в організмі дітей ранього віку становить приблизно 22 ммоль/ кг, а в дорослих — 28 ммоль/кг. В кістковій тканині міститься 60% загальної кількості магнію, 1/3 частина якого вступає в обмін.

Вміст магнію у позаклітинній рідині невеликий. У дітей в сироватці крові міститься 0,66-0,99 ммоль/л магнію, причому 80% цієї кількості знаходиться в іонізованому стані, решта зв’язана з білками.

Магній бере участь у обміні фосфорних макроергичних сполук (розщеплює АТФ), входить до складу різних ферментних систем — гексокіназ, фосфоглюкомутази, необхідний при обміні нуклеотидів.

Недостатність магнію у дітей проявляється підвищенням нервово-м’язової збудливості, тривалим проносом і підтверджується низьким вмістом магнію в сироватці крові (нижче 0,5 ммоль/л).

У внутрішньоутробному періоді плід щоденно одержує 3-4 мг магнію. Оптимальне забезпечення потреб в магнію дітей першого року життя становить від 14 мг на 1 кг маси тіла при природному вигодовуванні і до 25 мг/кг — при змішаному і штучному. Гіпермагніємія спостерігається лише у дітей, які одержують надмірні дози вітаміну D.

Фосфор в організмі знаходиться в органічних та неорганічних сполуках. Загальна кількість фосфору на одиницю вільної від жиру маси тіла збільшується протягом всього дитинства, подвоюючись до періоду статевої зрілості. Це подвоєння відбувається завдяки збільшенню вмісту фосфору в кістках, оскільки там міститься понад 80% його загальної кількості.

Фосфор у внутрішньо утробному періоді активно надходить до плода проти градієнту концентрації, що підтвержується високим вмістом фосфатів в пуповинній крові (в 2-4 рази перевищує вміст фосфатів у крові матері). Рівень фосфору У сироватці крові дітей першого року життя дещо вищий (1,29-2,26 ммоль/ л), ніж в наступні роки (у дітей віком 2-14 років — 0,65-1,62 ммоль/л, у дорослих — 1-1,3 ммоль/л). В плазмі 2/3 фосфору представлено фосфоліпідами.

Обмін фосфору тісно пов’язаний з обміном кальцію і регулюється тими ж ендокринними залозами, тільки паратгормон знижує, а кальцитонін, навпаки, підвищує рівень фосфору в сироватці крові. Вітамін D і його метаболіти підсилюють абсорбацію фосфору в кишках.

Фосфор бере участь в метаболізмі вуглеводів, в переносі енергії (АТФ, креатинфосфат) і має буферну дію, а разом з кальцієм утворює нерозчинний гідроксилапатит, який є опорною частиною скелета.

Зміни вмісту фосфору навіть в широкому діапозоні не викликають клінічних проявів. У той же час співвідношення кальцію і фосфору в харчовому раціоні має суттєве значення, оскільки впливає на їх резорбцію з хімуса. Крім того, від їх достатньої концентрації залежить і процес мінералізації кісток.

Хлор є найважливішим аніоном позаклітинної рідини і разом з натрієм забезпечує постійність осмотичного тиску та кислотно-лужного стану внутрішнього середовища організму. Крім того, іони хлору беруть участь в утворенні мембранного потенціалу. Загальна кількість його в організмі становить 33 ммоль/кг. Переважна частина хлору міститься в позаклітинній (83,1%) і трансцелюлярній (4,5%) рідинах і тільки незначна кількість — в клітинах (12,4%). Вміст хлору в сироватці крові мало залежить від віку і становить 96- 107 ммоль/л.

При захворюваннях, що супроводжуються порушенням водно-сольового обміну, співвідношення іонів натрію і хлору може бути порушено, що викликає необхідність їх роздільного визначення. Змінюється вміст хлору при муковісцидозі, коли відмічається його значне підвищення в потовій рідині. Хлорпенія клінічно проявляється синдромом водної інтоксикації.

Електроліти, як і вода, виводяться з організму трьома основними шляхами:

1) з сечею; 2) з калом; 3) шляхом випаровування через легені і шкіру. Значення Різних шляхів втрати води залежить від віку.

Водно-електролітний обмін у дітей надто лабільний. У них дуже легко виникає стан як гіпер-, так і дегідратації. При цьому одночасно може змінитися і осмолярність рідин, що клінічно проявляється різними синдромами.

Клінічними ознаками дегідратації (ексикоз, збезводнення) є такі:

  1. Зниження маси тіла на 5% і більше. Ця втрата ваги відбувається швидко, оскільки вона пов’язана з виведенням води з організму (в основному маса тіла визначається вмістом рідин).
  2. Сухість шкіри, запалі очі, зміна тургору тканин. З’являється тістуватість підшкірножирового шару, а при вищому ступені втрати води шкіра легко збирається в складки, які погано розрівнюються. Сухість склер і рогівки.
  3. Зміна серцево-судинної діяльності внаслідок зменшення об’єму циркулюючої крові (гіповолюмія). Спочатку тони серця плескаючі, а потім стають приглушеними.

Організм на втрату рідини відповідає її перерозподілом. Інтерстиціальна рідина починає переходити в кров’яне русло. Значні втрати води призводять до зменшення вмісту внутрішньоклітинної рідини.

Чиста форма дегідратації можлива при так званому тепловому ударі внаслідок втрати рідин (вода і хлор виводяться з потом), що потребує введення великої кількості рідини. При гострих розладах травного каналу рідина втрачається з блювотними масами і калом. При цьому одночасно знижується вміст води і елекролітів. Тому поряд з водою слід вводити ізотонічні розчини натрію і калію.

У клініці може спостерігатися й інший стан — гіпергідратація, що отримала назву водної інтоксикації. Водна інтоксикація характеризується натрійпенією і хлорпенією. Клінічно проявляється головним болем, блювотою, млявістю, адинамією або, навпаки, збудженням. При цьому вода з позаклітинної рідини починає переходити в клітини, оскільки в них міститься значна кількість калію, який має високу осмотичну активність. Розвивається внутрішньочерепна гіпертензія, що призводить до набряку мозку.

Лабільна, або минуча, гіперосмія властива дуже великій групі захворювань, при яких відбувається значна втрата води через легені при посиленні дихання (пневмонія, церебральні порушення, менінгіт, судоми, поліурія при цукровому і нецукровому діабеті, посиленій гіпервентиляції легень), або внаслідок затримки солей в організмі при порушенні екскреції їх нирками (гострий гломерулонефрит, аномалії розвитку нирок та ін.).

Site Footer