загрузка...

Політико-правові перетворення в Центрально-Східній Європі наприкінці ХХ ст

2.3.2. Зміни в цивільному та господарському праві ЧСФР

З приходом до влади демократичного уряду, в Чехословаччині 1989 р. намітився курс на зміну відносин власності, в основі якого лежала приватизація. У країні було розпочато поетапну приватизацію, запроваджено конвертованість крони, а головне - без застосування методів «шокової терапії» проведено лібералізацію цін [140].

Так, 28 квітня 1990 р. федеральний парламент прийняв Конституційний закон про внесення змін і доповнень до Конституції 1960 р., положення котрого врегульовували інститут права власності [14, с. 402-403].

Відповідно до оновленої редакції ст. 7 Конституції 1960 р., право власності та інші майнові права громадян, юридичних осіб і держави захищаються Конституцією і законами, одночасно «держава забезпечує всім власникам рівноцінну охорону». Право власності не може бути використане на шкоду прав інших осіб або суспільства (ст. 8). Позбавлення права власності або необхідне обмеження права власності чи іншого майнового права можливе лише в інтересах суспільства законом або на основі закону і за компенсацію. Проти розпорядження може бути поданий позов до суду (ст. 9). Виконання права власності або права користування не повинно завдавати шкоди здоров’ю, органічному і природному середовищу (ст. 12).

Відзначимо, що цим Конституційним законом також було відновлено право власності громадян на землю. Так, у ст. 11 вказано: «право власності на землю і спадкове право на неї залишаються недоторканими». Додамо до цього, Чехословаччина була однією з перших, хто на законодавчому рівні врегульовував питання приватної власності на землю (наприклад, в Україні це питання до кінця 90-х років так і не було законодавчо врегульоване).

Аналізуючи зміни в цивільному праві ЧСФР, доцільно згадати про низку приватизаційних законів, якими врегульовувалися відносини власності. Так, відповідно до Закону «Про передачу державної власності та деякого майна іншим юридичним та фізичним особам» (Закон про малу приватизацію), передбачалося відчужувати або здавати в оренду невеликі державні підприємства за процедурою відкритого аукціону. Держава створила спеціальний інвестиційний банк, який, мобілізуючи тільки реальні кредитні ресурси, видавав кредити для «малої» приватизації. Цей інвестиційний банк був створений як акціонерне товариство. Він видавав гарантії тим підприємцям, які хотіли брати участь у приватизаційних аукціонах і конкурсах, але не мали жодного майна під заставу для цього кредиту. Цей банк розробив фінансові програми для підтримки малого та середнього бізнесу [202].

Для України особливо важливим є досвід Чехословаччини в організації програм підтримки малого та середнього бізнесу. Доприватизаційна структура форм власності в Чехословаччині і в Україні характеризувалася домінуванням державної власності, але в силу існування пільг в отриманні кредиту створювали реальні передумови зародження класу підприємців у Чехословаччині. Якщо в Україні початковий капітал створювався завдяки спекулятивним операціям, то в Чехословаччині для того, щоб відкрити свою справу, можна було скористатися більш цивілізованим методом.

Приватизація великих підприємств у ЧСФР розпочалася у квітні 1991 р. з прийняттям Федерального закону «Про умови та терміни передачі державної власності іншим особам» [23, с. 452—457].

Державні підприємства, які були призначені для приватизації, включалися до приватизаційних списків, по суті, примусово. Програма так званої великої приватизації передбачала право будь-якої особи подавати пропозиції про приватизацію (приватизаційний проект), у якому докладно визначалося, який саме з усього переліку методів приватизації застосовується, а також право вибору підприємств. З іншого боку, держава визначала графік проведення програми та затвердження приватизаційних проектів республіканськими міністерствами приватизації або федеральним міністерством фінансів (залежно від того, федерація чи її суб’єкт виступає власником підприємства) [230, с. 374—385].

Щодо динаміки приватизаційних процесів у Чехословаччині, варто відзначити, що вже на 30 червня 1990 р. в країні було приватизовано 163 952 підприємства, а станом на листопад того ж року 32% населення було зайнято в приватному секторі [260, с. 249].

28 березня 1990 р. федеральний парламент також прийняв Закон «Про внесення змін і доповнень до Закону про авторські права від 1965 р.», яким цей законодавчий акт приводився у відповідність з міжнародними договорами у сфері авторського права. Зокрема, новелою було вилучено ст. 20 цього Закону, котра перешкоджала авторам використовувати свої права за кордоном. Раніше цим правом володіла «соціалістична» держава [226].

Наступним кроком у напрямку реформування цивільного права стали внесені Федеральними зборами зміни до Цивільного кодексу 1964 р. [226].

5 листопада 1991 р. Федеральні збори схвалили відповідний Закон «Про зміни, доповнення і впорядкування Цивільного кодексу» [30, с. 2410—2421].

Предметом регулювання ЦК стали «майнові відносини фізичних і юридичних осіб, майнові відносини між цими особами і державою, а також відносини, що випливають з права на захист осіб, якщо ці цивільно-правові відносини не врегульовують інші закони» (ч. 2 ст. 1). Учасники цивільно-правових відносин можуть взаємні права і обов’язки врегулювати угодою, котра за змістом відмінна від закону, якщо це законом прямо не забороняється і якщо із закону не випливає, що таке відхилення є недопустимим (ч. 3 ст. 2).

Звернімо увагу на той факт, що в тексті Цивільного кодексу було використано цілком нову термінологію, зокрема замість понять «громадянин», «соціалістичні організації» введено терміни «фізична особа», «юридична особа» тощо.

Відповідно до ст. 19 ЦК, для утворення юридичної особи необхідною є письмова угода чи установчий документ, якщо законом не було встановлено іншого. Моментом виникнення юридичної особи вважається час внесення її до торгового чи іншого передбаченого законом реєстру, якщо окремий закон не встановлює іншого способу утворення. Правові дії юридичних осіб у всіх справах здійснюють ті, хто уповноважений на це договором про утворення юридичної особи, установчим документом чи законом (статутний орган). Припиняє свою діяльність юридична особа угодою, закінченням строку або виконанням мети, для якої вона була утворена.

Положення ст. 20 ЦК вказували: «для захисту своїх інтересів чи досягнення визначеної мети юридичні особи можуть створювати об’єднання юридичних осіб, які, в свою чергу, також мають права юридичної особи».

Зазнала змін також ч. 2 Цивільного кодексу. Крім назви (замість «Соціалістична суспільна власність» стала називатися «Речові права»), було майже повністю оновлено зміст її першої глави «Право власності», який приводився у відповідність з оновленими положеннями Конституції щодо права власності.

Так, ст. 123 ЦК визначала, що власник в межах закону уповноважений володіти, користуватися, використовувати плоди і корисні властивості, розпоряджатися предметом свого права власності.

Стаття 129 ЦК містила поняття володільця: «Володільцем є той, хто річчю розпоряджається як із власною».

Положення ст. 131 ЦК зобов’язували неправомірного володільця у будь-якому разі повернути річ власникові разом із плодами і корисними властивостями та компенсувати шкоду, котра виникла у зв’язку з неправомірним володінням.

Відповідно до ст. 132 ЦК, право власності на річ набувається через придбання, дарування чи іншу угоду, спадкування, рішення державного органу або на підставі інших обставин, визначених законом.

Статті 134 та 135 ЦК визначали спосіб набуття права власності на річ «за давністю»: «Правомірний володілець ставав власником речі, якщо володів нею три роки, коли йдеться про рухоме майно, і 10 років, коли йдеться про нерухомість. Особа, яка знайшла загублену річ, повинна її повернути власнику. Якщо власник речі є невідомим, то загублену річ необхідно здати компетентному державному органу, причому особа, котра її знайшла, вправі вимагати компенсації за свої дії у розмірі до 10% вартості знайденого. Якщо протягом одного року власник залишиться невідомим, знайдена річ переходить у власність держави».

Закон «Про зміни, доповнення і впорядкування Цивільного кодексу» від 5 листопада 1991 р. по-новому врегульовував право спільної власності, котре визначається главою другою ч. 2 Цивільного кодексу.

Згідно зі ст. 143 ЦК у неподільній спільній власності подружжя є все, що може бути предметом права власності і що було набуте одним із подружжя протягом подружнього життя, за винятком речей, отриманих спадкуванням чи в дарунок, а також речей особистого користування одного з подружжя, і речей, виданих в рамках приписів про реституцію майна одному з подружжя, котрий мав видану річ у праві власності перед укладенням шлюбу, або річ йому була видана як правонаступникові первинного власника.

Стаття 143а Цивільного кодексу важливе значення у врегулюванні майнових стосунків між подружжям надає шлюбному контракту: «Подружжя можуть угодою розширити або звузити обсяг неподільної спільної власності». Шлюбний контракт при цьому потребує нотаріального посвідчення.

Аналізуючи реформування цивільного законодавства ЧСФР, варто зауважити про нововведення в Цивільному кодексі. По-новому було сформульовано поняття зобов’язання. Суттєво оновлено положення ЦК щодо окремих видів договорів. Було введено інститут застави. Заставне право слугує для забезпечення належного і вчасного виконання зобов’язань боржника і полягає в тому, що в разі їх невиконання кредитор вправі звернути стягнення на предмет застави за рахунок виконання боргу (ст. 151а) [228, с. 57-61].

Зазнали оновлення й норми спадкового права, зокрема: крім нотаріально посвідченого заповіту, встановлювалася ще одна його законна форма - у присутності свідків, за винятком тих осіб, які потрапляли до кола спадкоємців за законом, а також збільшилося коло спадкоємців за законом (були включені діти брата чи сестри спадкодавця, якщо самі брати і сестри не беруть участі у спадкуванні) [202].

Зміни до Цивільного кодексу призвели до реформування господарського законодавства Чехословаччини. Федеральні збори прийняли ряд інших законодавчих актів, які вводили нові правові інститути, серед яких чільне місце займала реституція. Реституція - це відновлення майнових прав власників, їхніх нащадків чи правонаступників на землю, нерухоме майно і засоби виробництва, які раніше були націоналізовані, конфісковані або в інший спосіб вилучені проти їх волі у власність держави [171].

2 жовтня 1990 р. було схвалено Федеральний закон «Про відновлення справедливості у відносинах власності», відповідно до якого держава була зобов’язана повернути раніше націоналізовану власність або відшкодувати її в іншій формі колишньому власникові, чия власність була експропрійована, або якщо його змусили за допомогою податків та рентних платежів передати свою власність у дарунок державі протягом 1955—1959 рр. [19, с. 1466—1469].

У 1991 р. було схвалено Федеральний закон «Про позасудову реабілітацію». Тим самим програму реституції було розширено. Відповідно до цього Закону, колишнім власникам могло бути повернуто будь-яке майно, за винятком землі, націоналізоване або експропрійоване у громадян Чехословаччини після 25 лютого 1948 р. Також були передбачені компенсації тим, хто втратив роботу, був ув’язнений, перебував у трудових таборах та спеціальних військових загонах або кому не дозволили закінчити навчання й здобути певний освітній рівень [45, с. 110—112].

У напрямку зміцнення засад ринкової економіки також необхідно було реформувати господарське законодавство Чехословаччини. Першим кроком до цього став відповідний чехословацький Закон «Про приватне підприємництво громадян» від 18 квітня 1990 р., відповідно до якого скасовувалися всі перешкоди до зайняття бізнесом будь-якої особи без обмежень кількості найманих працівників [15, с. 462—468].

2 жовтня 1991 р. Федеральні збори ЧСФР прийняли Закон «Про підприємницьку діяльність», який визначив правові засади підприємницької діяльності в країні [217].

Відповідно до ст. 2 цього Закону, «підприємництво — це систематична діяльність, здійснювана самостійно, від власного імені і на власну відповідальність, яка спрямована на отримання доходу за умов, визначених цим законом». Право займатися підприємницькою діяльністю мають фізичні особи з моменту досягнення ними 18-річного віку, наділені дієздатністю та, які не були судимі за злочини, «пов’язані з предметом підприємництва» (ст. 6).

Положеннями Закону передбачалося також, що для здійснення певних видів підприємницької діяльності (наприклад, торгівлі) підприємцю достатньо лише офіційно повідомити підприємницький відділ місцевих органів влади про початок такої діяльності; для інших видів необхідно отримати свідоцтво про підприємництво, ще для деяких видів - ліцензію [217, с. 15-25].

Наступним кроком у напрямку реформування господарського права стали зміни до Господарського кодексу. У листопаді 1991 р. федеральний парламент ЧСФР схвалив Господарський кодекс, який став основним нормативним актом у сфері регулювання комерційної діяльності [54, с. 10-65].

Відповідно до ст. 1 ГК, предметом його регулювання стали «статус підприємців, господарські зобов’язальні відносини та деякі інші пов’язані з ними відносини».

Господарський кодекс став регулювати практично всю організовану підприємницьку діяльність у країні, а особливо діяльність нової системи кооперативів.

Положення ст. 221 ГК визначали поняття кооперативу: «Кооператив - асоціація з необмеженою кількістю індивідуальних членів, об’єднаних для ведення підприємницької діяльності або задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів».

Також, відповідно до положень ГК, врегульовувалася діяльність чотирьох видів юридичних осіб, які створювалися з метою здійснення підприємницької діяльності - господарське товариство з необмеженою відповідальністю, командитне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство.

Аналізуючи положення статей Господарського кодексу ЧСФР 1991 р., відзначимо, що значна увага була приділена механізму правового регулювання та захисту іноземних інвестицій.

Відповідно до ст. 21 ГК, іноземні громадяни, до яких належать також громадяни Чехословаччини, які постійно проживають за кордоном, можуть займатися підприємницькою діяльністю на території ЧСФР на тих самих умовах, що й громадяни ЧСФР. Процес реєстрації для іноземних фізичних та юридичних осіб загалом був таким же, що й для вітчизняних. Іноземна особа може заснувати разом з чехословацьким партнером спільне підприємство або виступати партнером і брати участь у вже діючих підприємствах. Іноземні особи також вправі заснувати власні компанії з обмеженою відповідальністю, що стало найпоширенішою організаційною формою серед іноземних інвесторів, або акціонерні компанії, в яких власником виступає одна особа.

Отже, основними складовими успіху реформування цивільного та господарського права ЧСФР були:

а) вагомий економічний потенціал, якого досягла країна після суспільно-політичних перетворень у 1989 р. так званої оксамитової революції; б) на відміну від інших країн Центрально-Східної Європи, ринкові реформи в Чехословаччині проводилися в умовах політичної злагоди і без урядових криз; в) передбачлива політика уряду, який враховував специфічні умови своєї країни та настрої населення.

До завершення процесів демонтажу федеративної держави робота з реформування цивільного і господарського права йшла динамічно і практично без внутрішніх конфліктів у законодавчому корпусі. Орієнтиром слугувала ринкова економіка європейського зразка, побудову якої ставили на меті депутати і федеративного, і республіканських законодавчих корпусів. Вимагає посиленої уваги чехословацький досвід роздержавлення, а також реституції (остання виключала зі сфери своєї дії земельну власність). Це дозволило ще до 1 січня 1993 р. в основному завершити процеси реформування цих галузей права.