У 1997 р. в Республіці Польщі було завершено кодифікацію кримінального законодавства, яка тривала упродовж десяти років. Кодифікаційна комісія з реформування кримінального права була створена урядом Польщі ще 14 травня 1987 p. Після парламентських виборів у червні 1989 р. склад цієї комісії було змінено, і вже 1990 р. було підготовлено перший варіант проекту Кримінального кодексу. Після гострих дискусій у суспільстві було прийнято низку нових законів. У них регламентувалися питання, які раніше були недостатньо врегульовані законодавством Польщі або які взагалі перебували поза межами кримінально-правового регулювання (зокрема, про захист людського плоду та переривання вагітності; охорону господарського обігу тощо). У зв’язку з цим було змінено деякі приписи кримінального законодавства, запроваджено такі нові склади злочинів, як «відмивання грошей», «вчинення дій на шкоду кредиторам», «фіктивне банкрутство». Також посилилася караність за дії, пов’язані з виготовленням, накопиченням і зберіганням вибухових речовин, втечею з місця дорожньо-транспортної події тощо. Однак метою діяльності кодифікаційної комісії були не часткові зміни, а підготовка нових кодексів, створення кримінального законодавства, яке відповідало б новим демократичним принципам [166].
Аналізуючи зміни в кримінальному законодавстві РП, передусім зазначимо основні принципи кримінального права, визначені Конституцією РП 1997 р. [55]. Загалом поняття «принцип» містить загальне правило, стандарт, доктрину, визначені наперед політику чи спосіб дій тощо, тобто як щось таке, відступати від чого не можна [176, с. 15].
Отже, в Конституції РП визначені такі загальні принципи кримінального права: законності, особистого характеру кримінальної відповідальності, адекватності покарання, гуманності, індивідуалізації покарання, а також такі три принципи дії кримінального закону: ультраактивності, ретроактивності та принцип non bis in idem («одне діяння двічі не карається») [157].
Відзначимо, принцип законності в кримінальному праві тлумачиться майже завжди однаково – ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за діяння, яке в момент його вчинення не визнавалося законом злочином і за яке законом не передбачалося покарання; факт вчинення кримінально караного діяння, передбаченого законом, встановлюється і вирок виноситься відповідно до закону, що діяв на момент вчинення злочину, за винятком випадків, коли новий закон припускає більш м’яке покарання [146].
Проте, норми Конституції РП мають дещо інший зміст. До кримінальної відповідальності можна притягнути того, хто вчинив діяння, заборонене під погрозою покарання законом, що діє під час вчинення діяння, але цей принцип не перешкоджає покаранню за діяння, яке під час його вчинення становило злочин за міжнародним правом [38].
Серед інших конституційних положень, слід виділити положення щодо інституту екстрадиції. Екстрадиція є тим незамінним інструментом, за допомогою якого забезпечується принцип невідворотності кримінальної відповідальності та покарання осіб, які втекли за кордон [183, с. 194].
Загалом під видачею осіб, які вчинили злочин (екстрадицією), розуміють передачу таких осіб однією державою (яку запитують), на території якої вони перебувають, іншій державі (яка запитує), на території якої було вчинено злочин або громадянами якої вони є [183]. Однак норми статей Основного закону Польщі містять положення, що громадяни РП не можуть бути виданими іншій державі за жодних умов (іноземці за певних умов можуть бути видані) [157].
1 вересня 1998 р. вступили в дію нові Кримінальний, Кримінально-процесуальний кодекси та Закон «Про пенітенціарну систему Польщі». (парламент їх прийняв 6 червня 1997 р.). Внаслідок цього втратив чинність попередній КК Польщі 1969 р. — соціалістичний за змістом і формою, який передбачав значно ширше коло діянь, що визнавалися злочинами, а передбачені в ньому санкції були надміру жорсткими. Покарання смертною карою, яке не застосовувалося з 1989 р., було законодавчо скасовано. Зазначимо, Польща остання з держав Центрально-Східної Європи підписала та ратифікувала протокол про заборону смертної кари [58].
КК Польщі 1997 р. складається з трьох частин — Загальної, Особливої, Військової. Зауважимо, це не єдиний кримінальний закон, у ньому містяться положення, якими встановлюється або певне верховенство кримінального кодексу над іншими кримінальними законами, або інше їх співвідношення. Так, положення Загальної частини кодексу стосуються інших законів, які передбачають кримінальну відповідальність, лише в разі, якщо ці закони явно не виключають застосування цих положень. Поряд з КК у Польщі діє низка інших кримінальних законів, зокрема лише щодо злочинів в господарській сфері їх кількість перевищує два десятки. Це стосується й Чехії [253; 269, с. 522].
Спеціальні розділи (глави) КК Польщі присвячені:
1) видам покарання і призначенню покарання, звільненню від покарання, особливостям кримінальної відповідальності неповнолітніх, дії кримінального закону, обставинам, що виключають злочинність діяння; 2) завданням Кодексу, співучасті, звільненню від кримінальної відповідальності, множинності злочинів; судимості; 3) поняттю злочину, суб’єкту злочину; 4) строкам давності, загальним положенням про кримінальну відповідальність, роз’ясненню термінів кримінального закону [58].
Зазначимо, що термін «злочин» вживається при характеристиці лише одного з різновидів злочинного (кримінально караного) діяння, тобто під злочином завжди треба розуміти те, що описано в цьому законі. Суб’єктом злочину є тільки фізична особа.
Аналізуючи оновлені положення КК Польщі, також зауважимо, що норми його статей не визначають поняття вини, хоча дають визначення таким формам вини, як умисел і необережність. Скажімо, під «складною виною» розуміють поєднання умислу і необережності при вчиненні злочину, що характеризується умисним вчиненням злочину і необережністю стосовно наслідків, які настали в результаті цього злочину і з якими закон пов’язує підвищену кримінальну відповідальність. Загалом такий злочин визнається вчиненим умисно.
У Кодексі визначено низку обставин, за наявності яких вважається, що особа не вчинила злочину. До них віднесено, зокрема, деякі види необхідної оборони, крайньої необхідності і експерименту. В Особливій частині КК Польщі передбачено спеціальні види обставин, що виключають злочинність діяння.
Так, відповідно до § 1 ст. 26 КК Польщі не є злочином запобігання безпосередній небезпеці, яка загрожує охоронюваному правом благу і якої неможливо уникнути іншим шляхом, якщо принесене в жертву благо має меншу цінність, ніж порятоване майно (крайня необхідність); пізнавальний, медичний, технічний чи економічний експеримент за певних умов (§ 1 ст. 27 КК Польщі).
Відповідальність за кримінальні проступки у постсоціалістичній Польщі передбачено спеціальними законами. У § 1 ст. 1 КК Польщі від 1998 р. зазначено, що кримінальній відповідальності підлягає лише особа, яка вчинила діяння, заборонене під погрозою покарання законом, який діяв на час його вчинення.
Наголосимо, що КК Польщі було прийнято ще до того, як оновлені норми права ЄС передбачили кримінальну відповідальність юридичних осіб, тому в Кодексі немає відповідної глави. Утім, однозначно встановлено правило про те, що кримінальна відповідальність юридичної особи не скасовує кримінальної відповідальності фізичної особи, яка вчинила злочинне діяння, або організувала його, підбурювала до нього чи сприяла йому. Зазначений підхід застосовано у кримінальних кодексах Литви, Молдови, Естонії, Албанії, Бельгії, Франції, Голландії [204].
Польща, у зв’язку з її входженням до ЄС, виконала умови щодо приведення власного кримінального законодавства у відповідність до європейських стандартів, зокрема і в частині встановлення кримінальної відповідальності юридичних осіб та інших колективних суб’єктів.
27 червня 2002 р. польський Сейм прийняв спеціальний Закон «Про відповідальність колективних суб’єктів за дії, заборонені під загрозою покарання», положення якого передбачали притягнення колективного суб’єкта до кримінальної відповідальності стосовно відповідної фізичної особи за наявності його вини з приводу кадрового підбору, неналежного контролю або неналежного нагляду [142].
Аналізуючи положення Кодексу щодо дії кримінального закону в часі, відзначимо, норми статей визначають усі можливі випадки зворотної дії кримінального закону. Так, якщо за новим законом за діяння, щодо якого винесено вирок: а) передбачено покарання, верхня межа якого нижча за покарання, призначене за вироком, то строк покарання знижується до верхньої межі покарання, передбаченого за таке діяння у новому законі; б) не передбачено покарання у виді позбавлення волі, то це покарання замінюється штрафом чи обмеженням волі; в) не передбачено покарання, то судимість вважається погашеною в силу закону.
Щодо дії польського кримінального законодавства у просторі, зазначимо, що злочином визнається протиправне діяння, вчинене на судні, приписаному до порту цієї держави, що перебуває у відкритому водному або повітряному просторі поза її межами, якщо міжнародною угодою не визначено іншого [58].
У КК Польщі передбачено п’ять видів покарань, без поділу їх на основні і додаткові: штраф, обмеження волі, позбавлення волі, позбавлення волі на строк 25 років і довічне позбавлення волі (ст. 32 КК Польщі).
Крім покарань, у цьому Кодексі передбачено вісім видів кримінально-правових заходів: позбавлення публічних прав, заборона обіймати певну посаду, виконувати певну професію або вести певну господарську діяльність, заборона керування засобами пересування, обов’язок відшкодування заподіяної шкоди, грошова компенсація, грошова виплата, публічне доведення вироку. їх призначають, по суті, як додаткові покарання до основного, керуючись особливостями вчиненого злочину.
Штраф як вид покарання може бути призначений самостійно або разом із позбавленням волі, якщо винний вчинив діяння з метою отримання майнової вигоди або коли отримав таку вигоду (§ 2 ст. 33 КК Польщі).
Відповідно до § 1 ст. 33 КК, Польщі штраф призначають у ставках денного заробітку шляхом визначення кількості ставок і розміру однієї ставки, якщо законом не встановлено іншого. Найменша кількість ставок дорівнює 10, найбільша — 360, і денна ставка не може бути нижчою ніж 10 злотих, або вищою за 2000 злотих.
Штраф не призначають, коли оцінка розмірів доходів винного, його майнового становища або розміру платні дає підстави вважати, що винний штрафу не сплатить, а стягнення його у примусовому порядку неможливе.
Відповідно до ст. 40 КК Польщі, позбавлення публічних прав охоплює втрату активного і пасивного виборчого права в органи публічної влади, в органи професійного або господарського самоврядування; втрату права брати участь у здійсненні правосуддя; втрату права виконувати функції в державних органах і установах, органах територіального або професійного самоврядування; втрату військового звання, пониження військового чи спеціального звання до рядового; втрату орденів, нагород і почесних звань, а також втрату здатності отримання їх на строк позбавлення прав.
Суд може встановити позбавлення публічних прав у випадку засудження до позбавлення волі на строк не менше трьох років за злочини, вчинені зі спеціальних мотивів (§ 2 ст. 40 КК Польщі).
Конфіскація поширюється на предмет злочину і на отриману майнову вигоду, пов’язану із вчиненням злочину. Згідно з § 1 ст. 44, суд постановляє про конфіскацію предметів, які безпосередньо пов’язані зі злочином, якщо ці предмети не підлягають поверненню потерпілому або іншому суб’єктові.
Якщо винний хоча б опосередковано отримав від скоєного злочину майнову вигоду значної ваги, суд постановляє конфіскацію отриманої вигоди або її еквівалента. Повна або часткова конфіскація не призначається, якщо вигода або її еквівалент підлягає поверненню потерпілому або іншому суб’єктові (§ 1 ст. 45 КК Польщі).
Слід звернути увагу на положення КК Польщі, відповідно до яких «з моменту погашення судимість вважається неіснуючою; запис про судимість виключається з реєстру засуджених» [58].
Істотні зміни кримінального законодавства стосувалися, зокрема, інституту примирення (медіації). Примирення (медіація) – це досягнутий мир між особою, що вчинила злочин, та потерпілим, тобто акт відновленого безконфліктного стану між цими особами [191, с. 228]. Добровільність досягнення примирення є необхідною ознакою і полягає у принципово усвідомленій здатності особи, яка вчинила злочин, та потерпілого самостійно приймати рішення та чинити дії для відновлення порушеного права.
Отож, проведення медіації у кримінальних справах у Польщі можливе лише за добровільної згоди учасників кримінального конфлікту. Щоб отримати справи, медіатори (посередники) повинні зареєструватися в суді та мати відповідну кваліфікацію. Оплата праці медіаторів здійснюється з державного бюджету. У Чехії державна організація – Служба апробації та медіації – підпорядкована Міністерству юстиції. Ця служба має свою виконавчу вертикаль, завдяки чому її послуги доступні в усіх регіонах країни. Медіацією можуть займатися ті, хто мають спеціальну підготовку в галузі права чи соціальних наук та пройшли спеціальний тренінг [191].
Щодо України, на нашу думку, потрібно прийняти не лише окремі зміни до Кримінального кодексу, а й розробити окремий закон про діяльність медіаторів у кримінальних справах.
Структура Особливої частини КК Польщі налічує окремі розділи та статті (артиклі). Статті не мають власних назв, але після порядкового номера в дужках дається стисла назва передбаченого ними посягання. Статті, своєю чергою, складаються з параграфів. В окремі параграфи виділяються кваліфіковані та особливо кваліфіковані склади злочинів, а також прості склади злочинів, якщо в межах однієї статті передбачено кілька таких складів.
Що стосується змісту Особливої частини КК Польщі, то її аналіз засвідчує, що положення Кодексу виділяють групи злочинних діянь в окремі пункти, а саме: злочинні діяння проти: держави; міжнародного правопорядку;
власності; життя і здоров’я особи; волі особи; статевої свободи і статевої недоторканності; політичних, соціальних та інших прав громадян; дітей (молоді); сім’ї; правосуддя; фінансової системи і у сфері економіки та підприємництва, — а також транспортні; службові; військові злочинні діяння; злочинні діяння, пов’язані з підробкою документів, печаток тощо. Злочинні діяння проти життя і здоров’я особи та пов’язані із небезпекою для життя і здоров’я групуються в окремих пунктах [58].
В Особливій частині чинного КК Польщі дещо збільшено кількість розділів. Новими розділами є розділ 16 «Злочини проти миру, людства та злочини, пов’язані з розпалюванням війни»; розділ 18 «Злочини проти обороноздатності»; розділ 21 «Злочини проти безпеки руху»; розділ 22 «Злочини проти природного середовища». Разом з тим, більшість норм, які закріплені цими розділами, і раніше передбачалися кримінальним законодавством Польщі.
Новелами до Кодексу стало термінологічне оновлення деяких розділів. Скажімо, розділ, який раніше називався «Господарські злочини», перейменовано на «Злочини проти господарського обігу», де передбачено відповідальність за посягання, вчинення яких характерно для ринкових економічних відносин.
Введено у КК Польщі також норми, які встановлюють відповідальність за зараження вірусом імунодефіциту людини (ст. 161), за тероризм (ст. 166), за використання чужої комп’ютерної програми з метою отримання матеріальної вигоди або завдання шкоди (ст. 278; 287; 293-295).
Приписами Особливої частини КК Польщі охоплено майже всі посягання, караність яких передбачена міжнародними конвенціями, учасником яких є РП. Виняток становить хіба що віддання іншої особи до неволі або здійснення торгівлі невільниками, а також посягання, відповідальність за які передбачена некодифікованими актами кримінально-правового характеру. До останніх належить, наприклад, Закон від 31 січня 1985 р. «Про запобігання наркоманії». Характерним є те, що КК Польщі містить прямі посилання на деякі міжнародно-правові акти, зокрема на Статут Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі 1945 p., Конвенцію із запобігання та покарання геноциду 1948 р. [166].
КК Польщі містить окрему Військову частину, і його глава XXXVIII присвячена загальним положенням, що стосуються військовослужбовців, і визначає: спеціальні обставини, що виключають кримінальну відповідальність, види покарання, підстави пом’якшення покарання і відмови від нього, заходи безпеки тощо [58].
Як бачимо, зміни у кримінальному законодавстві Польщі були адаптовані до міжнародних актів та стандартів Європейського Союзу.