2.9. Взаємодія школи і сім’ї у вихованні молоді

Сім’я є моделлю суспільства на конкретному історично­му етапі розвитку, відображає його моральні та духовні осо­бливості. У ній дитина отримує перший особистий і соціаль­ний досвід, від сім’ї значною мірою залежить її майбутнє.

Сім’я як соціально-педагогічне середовище

Сім’я функціонує на основі спільного побуту, економіч­ного, морально-психологічного укладу, виховання дітей, взаємної відповідальності. Вона забезпечує соціалізацію лю­дини, самореалізацію особистості, захист від проблем, спри­яє формуванню особистості з усталеною поведінкою.

Сім’я — невелика соціальна група, до якоі’входять поєднані шлю­бом чоловік і жінка, їх діти (власні або усиновлені), кровні родичі. Інші особи, пов’язані родинними зв’язками з подружжям.

Життєдіяльність сім ’ї реалізується через основні її функ­ції: матеріально-економічну (бюджет сім’ї, організація спо­живчої діяльності, участь у суспільному виробництві, на­буття професії, відновлення втрачених на виробництві сил);
житлово-побутову (забезпеченість житлом, ведення дома­шнього господарства, організація побуту); репродуктивну (продовження людського роду); комунікат ивну (створення сприятливого сімейного мікроклімату, внутрісімейне спіл­кування, взаємостосунки сім’ї з мікро- і макросередовищем,контакт із засобами масової інформації, літературою, мис­тецтвом); виховну (формування особистості дитини, пере­дача їй соціального досвіду); релаксаційну (організація ві­льного часу та відпочинку).

Сім’я є також персональним середовищем ж иття і роз­витку дитини, яке зумовлює спосіб ж иття та її соціальне існування. Особливості цього характеризують такі пара­метри:

— соціально-культурний, стосується освітнього рівня батьків, їх участі у суспільному житті. Рівень культури сі­м’ї визначається повагою до особистості дитини, усвідомлен­ням впливу сімейної атмосфери на її формування, урахуван­ням цього при спілкуванні;
— соціально-економічний, означає матеріальну забез­печеність сім’ї, завантаженість батьків на роботі;
— техніко-гігієнічний, характеризує умови проживан­ня, забезпеченість житлом, особливості способу життя;
— демографічний, виражається в структурі та чисель­ності сім’ї.

Сім’я є різновіковим колективом. її структура багато в чо­му залежить від звичаїв, культурних і національних традицій, моральних та правових норм. У межах сім’ї формується систе­ма стосунків між старшими та молодшими, батьками і дітьми, що визначає психологічний клімат в сім’ї. Тут формується сві­тогляд дитини, ставлення до навколишнього світу. Спільне ве­дення домашнього господарства впливає на рівень матеріаль­ної забезпеченості, можливості самореалізації особистості, її смаки, уподобання, ціннісні орієнтаїцї, культуру. У сім’ї дитина набуває вмінь і навичок в різних сферах суспільного життя, насамперед навичок людського спілкування. Поступово в неї формується досвід сімейного життя, ставлення до родини.

Сучасні сім’ї різноманітні, і від того, в якій саме живе дитина, залежить, яким змістом наповнюється процес фор­мування її особистості. Умовно сім’ї поділяють на благополучні та неблагополучні.

Благополучна сім’я — сім’я з високим рівнем внутрісімейної мо­ральності, духовності, координаціїта кооперації, взаємної підтрим­ки та взаємодопомоги, з раціональними способами вирішення сі­мейних проблем.

Її благополуччя забезпечується гуманністю у взаєминах, вмінням любити і поважати одне одного. У ній існує висока координованість дій при вирішенні внутрісімейних проб­лем, взаємоповага і взаєморозуміння формують позитивну моральну атмосферу. Дитина почуває себе рівноправною в сімейному колективі: Гі люблять, але не балують, залучають до сімейної праці, водночас враховують її особисті інтереси та потреби. Матеріальна забезпеченість та освітній рівень батьків сприяють зміцненню дружби між батьками та дітьми, їх бажанню проводити разом вільний час, у довірливо­
му спілкуванні вирішувати всі питання сімейного життя. Діти цінують поради батьків, наслідують їх особистий прик­лад. У нормальній сімейній атмосфері дитина росте добро­зичливою, гуманною, спокійною та оптимістичною. В неї формуються такі цінні соціальні якості, як доброта, взає­моповага, почуття впевненості.

Сучасні благополучні сім’ї мають і певні особливості: де­які батьки намагаються не стільки «формувати» особистість
дитини, дисциплінувати її, скільки допомагати в її індиві­дуальному розвитку, добиватися емоційної єдності, розумін­ня, співчуття; в інших батьків мета — підготувати дитину до життя за допомогою тренування її волі, навчання, на їх
погляд необхідним та корисним навичкам. Є батьки, які, крім цього, ще й прагнуть жорстко контролювати не тільки
поведінку, а й внутрішній світ дитини, її думки, бажання тощо. Це призводить до глибоких сімейних криз, конфлік­тів, втрати навіть зовнішніх ознак благополучної сім’ї. Ду­шевний дискомфорт змушує дитину шукати притулку в рі­зних соціальних середовищах.

Неблагополучна сім ’я — сім’я, яка через об’єктивні або суб’єктив­ні причини втратила свої виховні можливості, внаслідок чого в ній виникають несприятливі умови д ля виховання дитини.

До неблагополучних належать:
— сім’ї, де батьки — алкоголіки, наркомани — ведуть аморальний спосіб життя. У таких сім’ях формування ди­тини спотворюється. Вона народжується слабкою, хвороб­ливою, страждає на нервово-психічні захворювання, росте без турботи, опіки, не має найнеобхіднішого;

— сім’ї асоціальні. Члени сім’ї конфліктують з морально-правовими нормами суспільства, схильні до правопорушень;

— сім’ї конфліктні. У них відбуваються постійні конф­лікти між батьками, батьками і дітьми, що проявляються у сварках, суперечках, взаємних образах, грубощах, навіть бійках. Виникають такі сім’ї через брак у взаємостосунках між батьками взаєморозуміння, взаємодопомоги, щирості, морально-емоційної вихованості. Тут панують грубість, чва­ри, взаємні погрози, стійке незадоволення, що призводить до сімейної кризи, у дітей формуються підвищена збудли­вість, страх, невпевненість у своїх силах. Нестачу позитив­них емоцій вони компенсують пошуком їх у вуличних ком­паніях, бродяжництві, вживанні алкоголю, наркотиків;

— сім’ї неповні, у таких сім’ях дитину виховує один з батьків, переважно матір. Виникають вони здебільшого внаслідок: розлучення подружжя, смерті одного з батьків, по­збавлення батьківських прав тощо. У таких сім’ях спілку­
вання з дітьми збіднене, часто вони відчувають труднощі по­бутового характеру, психологічниіі дискомфорт, тому нері­дко їм не вистачає врівноваженості, доброзичливості, натомість виявляють надмірну роздратованість, байдужість;

— сім’ї, зовні благополучні. Вони систематично припу­скаються серйозних прорахунків у сімейному вихованні че­рез низьку педагогічну культуру та неосвіченість (сім ’ї , де вза­ємостосунки з дітьми є формальними; відсутня єдність у ви­могах до дитини, наявні бездоглядність, надмірна батьківська любов або суворість у вихованні, застосовуються фізичні по­карання тощо);

— сім’ї соціального ризику. Це — соціально незахищені сім’ї, які потребують соціальної допомоги.та підтримки (малозабезпечені, багатодітні, з дітьми-інвалідами, батьками-інвалідами, неповні). Вони не можуть повноцінно вико­нувати свої функції внаслідок складних соціальних умов.

За механізмом впливу на дитину неблагополучні сім’ї поділяють на такі типи:
1) сім ’ї, де батькам притаманний аморальний спосіб життя, асоціальна поведінка. Механізм впливу на дитину виявляється у таких формах:

— повна байдужість батьків до своїх дітей, виштов­хування їх на вулицю. Діти є свідками бійок, лихослів’я, залишені на самоті, їх поведінка не контролюється. У ди­тини виникає відчуття власної неповноцінності, непотріб­ності, обділеності, що стає основою для формування нега­тивного ставлення до оточуючих, неприйняття норм моральної поведінки. Такі діти бездоглядні, легко підпадають під вплив вуличних угруповань, починають вживати алкоголь, токсичні та наркотичні речовини, що призводить до пе­дагогічної занедбаності;

— «пасивний» приклад асоціальної поведінки батьків. Діти звикають до такої поведінки батьків як до норми через брак іншого прикладу. Вони переймають цинічне ставлення до моральних норм, неповагу до оточуючих, споживацьке ставлення до життя. Цей процес прискорюється, якщо між батьками і дітьми зберігається емоційний контакт, прив’я­заність один до одного;

— пряме, активне залучення дітей до пияцтва, вживан­ня наркотичних речовин, проституції, антигромадської ді­яльності;

2) сім’ї з порушеним емоційним контактом між батька­ми і дітьми, жорстким контролем за поведінкою й життям дитини. Позиція батьків переважно авторитарна (діти поте­рпають від фізичних покарань, принижень, наруги). Між батьками й дітьми відсутні теплі взаємини, гармонія почут­тів. До дітей висувають підвищені вимоги, пригнічують, не помічають позитивних рис. Це призводить до формування в дитини заниженої самооцінки. Оцінка з боку вчителів, товаришів може бути позитивною (за результатами конкре­тної діяльності, вияву деяких особистісних якостей). Однак вона суперечить батьківській, що підвищує можливість ви­никнення конфліктів. Неможливість одержати схвалення від близьких людей травмує дитину, спотворюючи її пове­дінку. у дітей порушується емоційний і психічний стан, виникають страхи, тривожність. Вони можуть відчувати злість, бажання помститися, стають нещирими, черствими. Такі діти часто втікають з дому, виявляють жорстокість до молодших за себе, більш слабких, немічних, до тварин; ста­ють на шлях серйозних правопорушень, навіть злочинів. У цьому виявляється бажання вилити свою образу за грубощі, приниження людської гідності, знущання з боку дорослих;

3) сім’ї з важким матеріальним становищем. У таких родинах незадоволені елементарні потреби в їж і, одязі, жит­лі. Батьки стурбовані пошуком засобів для існування, не­гативні емоції «виливають» на дітей. Дитина, порівнюючи себе з більш забезпеченими ровесниками, відчуває себе скривдженою , ущ емленою, здатна на скоєння проти­правних дій;

4) сім’ї з низькими духовними потребами і споживаць­ким ставленням до життя, У таких сім’ях превалює дух на­копичення, заздрощів, фетишизації речей. Батьки прагнуть придбати будь-якими засобами бажане, передаючи дітям
спотворене розуміння моральних цінностей, формуючи его­їзм, ігнорування суспільних і правових обмежень. Діти схильні до здійснення корисливих правопорушень і злочи­нів. За відсутності духовних потреб вони намагаються знай­ти незвичні розваги, втягуються у наркоманію, токсикома­нію, алкоголізм. Завищені претензії зумовлюють внутрішні і зовнішні конфлікти через брак можливостей та здібнос­тей для досягнення бажаної мети;

5) педагогічно неспроможні сім’ї, де неузгоджені педа­гогічні вимоги окремих членів, конфліктують батьки. Ат­мосфера у сім ’ї травмує психіку дитини, робить її неврівноваженою, збудженою, грубою, лицемірною, брехли­вою. Її роздирають суперечності, оскільки доводиться пристосовуватись до різних вимог батьків. Самооцінка у таких дітей часто сповнена протиріч, нестійка, вироблення моральних цінностей ускладнене, що негативно позначаєть­ся на формуванні особистості;

6) сім’ї, де діти перебувають у ролі «відчужених». Бать­ки занурені у власні проблеми, інтереси, справи, не знають, чим живе їх дитина, що її цікавить, турбує, про що вона думає, мріє. Наслідком є відсутність взаєморозуміння, ду­ховної близькості, теплоти взаємин. Батьки не помічають, як віддаляється їхня дитина, як чільне місце в її житті посідають сум нівні друзі, дивую ться несподіваним не­гативним проявам поведінки. У таких дітей самооцінка формується по-різному, залежно від того, чий вплив ви­явився сильнішим: батьків, учителів, друзів, сумнівних то­варишів.

Захистити дітей від сімейного неблагополуччя може си­стема регулювання сімейного виховання. Організацію до­помоги батькам, якщ о вони мають бажання нею скориста­тися, здійснюють вчитель, ш кола на основі формування стосунків співробітництва, взаємодопомоги, взаєморозу­міння.

Отже, педагогічне середовище розвитку дитини ство­рюється в процесі сімейного виховання, залежить від ти­пу сім’ї. Розуміння цього педагогами сприяє поглиблен­ню зв’язків з нею, пошуку можливостей щодо корекції сі­мейного виховання, підвищення педагогічної культури батьків, захисту дитини від несприятливого впливу неблагополучної сім’ї.

Особливості і перспективи розвитку сучасної сім’ї

Розуміння та врахування особливостей сучасної сім’ї вчителями і батьками сприяють реалізації її виховних мож­ливостей. Виокремлюють низку найхарактерніших особли­востей сучасної сім’ї:

1) зміни ціннісних орієнтацій дітей і їх батьків. Багато представників сучасної молоді не вірять в істинні цінності й доброчинність, почуваються обманутими. Як результат — збі­льшується кількість малолітніх злочинців. У системі життє­вих цінностей в багатьох батьків переважають прагнення до збагачення, намагання виховати в дітей прагматичність, ра­ціоналізм, волю до успіху. Благородство, доброта, вміння співчувати і допомагати іншим часто недооцінюються;

2) відокремлення молодої сім’ї від родини. У сучасних умовах — це об’єктивний фактор, зумовлений соціально-економічним розвитком суспільства, ііого продуктивних сил, рівня культури. Комплекс цих чинників забезпечує
зміцнення й розвиток сім’ї як самостійного соціального ін­ституту, який самостверджується без нехтування життє­вого досвіду старших. В окремих сім’ях, які є мобільною соціально-економічною інституцією суспільства, створю­ється і сприятливий психологічний клімат для виховання дітей. Однак частіш е молода сім ’я, я к правило, зазнає труднощів через побутову невлаштованість, матеріальні труднощі, професійно-виробничі негаразди, що впливають на виховання дітей;

3) зменшення чисельності сім’ї. Зменшення народжува­ності дітей спричинене загостренням конкуренції на ринку робочої сили, зайнятістю подружжя, зростанням матеріаль­них витрат на виховання, надмірним навантаженням на жінку-матір вдома і на виробництві, несприятливими жит­ловими, побутовими умовами, егоїстичним прагненням ба­тьків «пожити для себе». Збільшення кількості однодітних сімей зумовлює відчуженість між дітьми, егоїзм, оскільки вони не мають зразка виявлення турботи, поваги до інших;

4) специфічність соціального укладу в міських та сіль­ських сім’ях. Відмінності в культурі сімейного життя по­значається на розвитку дітей. Особливості домашнього гос­подарства сприяють залученню дітей до справ у сім’ї, фор­мують у них працелюбність, вболівання за сімейні справи, відповідальне ставлення до життя. Діти виростають у спе­цифічній морально-етичній атмосфері села, яка стримує ан­тисоціальну поведінку, але нерідко вона пригнічує особис­тість, гальмує розвиток якостей, які потрібні людині в ін­шому середовищі, у місті такий контроль обмежений;

5) залежність виховання від рівня освіти батьків. Існує пряма залежність освіченості батьків та успішності їх дітей. Проте з посиленням зайнятості батьків, дезінтеграцією сі­м’ї така залежність знижується;

6) вплив соціально-педагогічних умов на самореаліза­цію. За теорією американського економіста Абрахама Мас­лоу (1908—1970), якщо не задовольняти біологічні потреби дитини, не гарантувати їй безпеку, не формувати її впевне­ність у тому, що і в майбутньому ці потреби будуть задово­лені, то проблематично очікувати від неї діяльності, яка сприятиме самореалізації. Потреби кожної людини структуруються за ієрархічним принципом у різній послідовнос­ті. Загалом — це біологічні потреби, безпека і впевненість у майбутньому, любов та належність до конкретної соціаль­ної групи, самооцінка, самореалізація тощо. У 90-х роках XX СТ. у зв’язку з трансформацією соціально-економічної системи в Україні виникли серйозні проблеми щодо задово­лення біологічних потреб як конкретних людей, так і вели­ких соціальних груп. Це разом з іншими чинниками (еколо­гічна ситуація, соціально-медичні проблеми, що виникли
внаслідок Чорнобильської катастрофи) значно погіршили де­мографічне становище в Україні, що дало підстави стверджу­ вати про тривожний процес депопуляції її населення в останні роки XX — на початку XXI ст. Зміна соціальних, етичних
пріоритетів, прорив у вітчизняний інформаційний простір далеко не найкращих зразків масової культури спричини­ли, попри деякі позитивні впливи, нівеляцію змісту людсь­кого життя;

7) обмеження позитивного впливу соціального ото­чення дитини. У рбанізація населення, лібералізація інформаційного простору, прагм атизація ж иття, дефіцит спішування в сім ’ї та з ровесниками, недостатня окресленість морального ідеалу на рівні державної гуманітар­ної політики спричиняють маніпулю вання свідомістю дитини, деформують систему життєвих пріоритетів і цін­ностей;

8) нерозуміння батьками механізмів формування гу­манних взаємин з дітьми, їх прагнення до рольової або осо­бистісної позиції. Кожна з цих крайнощів має негативні наслідки: відчуження дітей від батьків, обмеження їх сто­сунків побутовою сферою («зроби, принеси, подай»). Нерідко батьки недооцінюють вплив на виховання гуманнихрис дитини морально-психологічних стосунків, взаємної любові, поваги, турботливості в сім’ї. Гармонійність, сі­мейного виховання залежить від чесності і щирості, лю­бові до дітей. Діти не можуть нормально розвиватися за рахунок авансованих почуттів, прагнуть, щоб їх сприй­мали і любили таким и, які вони є. У цьому мудрість бать­ківської любові. В основі виховної діяльності у сім’ї має бути формула здорового батьківства, яку виводять з лю­бові та вимогливості. Зосередження на любові за рахунок вимогливості призводить до неповаги авторитету батьків, і навпаки — авторитарна, гнітюча атмосфера в сім ’ї наві­ює дитині думки, що її не люблять і вона нікому не потріб­на. Стратегія батьків у вихованні дитини має полягати в досягненні рівноваги між милосердям і справедливістю, між ніжністю й вимогливістю, між любов’ю і суворістю та у формуванні в неї рис характеру, я к і є основою здоро­вого родинного ж иття.

Ширшим за сім’ю виховним середовищем є родина (по­дружжя та інші близькі родичі, які живуть разом).

Родинне виховання — виховання дітей в родині батьками, роди­чами, опікунами або особами, які замінюють батьків.

Воно не належить до окремих педагогічних явищ, а від­бувається в контексті життя родини, на основі внутріродинних стосунків, трудових і опікунських обов’язків, родин­но-побутової культури. Рівень його зумовлений станом ро­дини.

Родинне виховання в Україні ґрунтується на: народно­му родинознавстві (фамілістиці) та національному дитинознавстві з урахуванням їх історичного розвитку; родинних виховних традиціях українського народу, їх позитивних ви­явах; нових тенденціях традиційного українського родин­ного виховання; зіставленні теорії та практики українсько­го родинного виховання з родинними виховними система­ми високорозвинутих зарубіжних країн і використанні усього позитивного в них.

Перспективним для новітнього родинного виховання є відродження традиційного високого статусу української ро­дини, її авторитету, подружньої вірності, любові до дітей і обов’язку щодо їх виховання, поваги до батьків, піднесен­ня ролі подружжя у створенні, зміцненні, збереженні й роз­квіті сім’ї, забезпечення наїх прикладі моральної підготов­ки молоді до подружнього життя.

Честь родини, єдність, наступність, спадкоємність поко­лінь, родинна і подружня злагода є пріоритетами сімейного виховання.

Форми і методи роботи вчителя з батьками учнів

Важливою умовою ефективної навчально-виховної робо­ти є співробітництво школи і сім’ї, яке передбачає належний рівень педагогічної культури батьків. Саме цьому підпоряд­ковані програми школи молодих батьків та педагогічної куль­тури молодої сім’ї, які спираються на систему перевірених досвідом багатьох поколінь найважливіших сімейних цінно­стей (здоров’я, любов та взаємоповага членів сім’ї, матеріа­льне благополуччя і духовність). Ці програми ґрунтуються на особистісно-орієнтованому підході, найбільш коректному та ефективному в роботі з сім’єю, який враховує конкретні життєві та індивідуальні особливості. Відповідно орієнтова­ні й програми з етно- та родинної педагогіки.

Тісний взаємозв’язок школи та сім’ї може розвиватися завдяки педагогічній освіті батьків і залученню їх до вихов­ної роботи.

Педагогічна освіта батьків. Рівень педагогічної освіченості батьків залежить від традицій у сім’ях, в яких виросли вони, набутих знань, життєвого досвіду, здатності до саморозвитку. Майже завжди, на сучасному етапі особливо, у зв’язку з переходом до нового типу суспільства, утвердженням нових суспільних, етичних цінностей, а також із процесами глобалізації, одним із свідчень яких є Інтернет, педагогічна освіченість батьків нерідко відстає від реальної педагогічної ситуації, суспільних потреб, очікувань дитини. Тому школа має дбати про постійний розвиток їх педагогічних знань, вдаючись до різних методів роботи, найпоширенішими серед яких є лекторій, всеобуч, університет знань, конференція, день відкритих дверей, збори, відвідування батьків та ін.

Педагогічний лекторій передбачає надання батькам си­стематизованих знань з теорії виховання, привернення їх уваги до актуальних проблем виховання з допомогою лек­цій, бесід.

Позакласни й педагогічний всеобуч спрямований на ознайомлення батьків з проблемами виховання дітей різ­них вікових груп, починаючи з першого класу. Заняття про­водять керівники школи.

Університет педагогічних знань передбачає більш сер­йозну підготовку з теорії виховання. Заняття відбуваються у формі лекцій та семінарів. Батьки беруть участь в обговоренні проблем.

Учасники підсумкової річної науково-практичної кон­ференції батьків з проблем виховання визначають найак­туальнішу проблему сімейного виховання («Трудове вихо­вання», «Найкоротший шлях до добра — через прекрасне» тощо), протягом року вивчають її. У виступах батьки під­бивають підсумки теоретичних і практичних досліджень, ді­ляться особистим досвідом.

День відкрит их дверей покликаний показати роботу школи, привернути увагу батьків до проблем виховання. Захід вимагає серйозної підготовки: оформлення школи, ор­ганізації програми свята (концерту, зустрічей у класах, від­відання виставок, спортивних змагань тощо).

Класні бат ьківські збори є традиційною формою робо­ти. Один з варіантів — формування проблемної тематики («Чи можна спізнитися з вихованням у дитини доброти, чуйності?» тощо). Проведенню зборів допомагає заздалегідь складений питальник («Пригадайте, які життєві труднощі загартовували Ваш характер, зміцнювали волю», «Охарактеризуйте стан Вашої дитини (мовлення, вчинки, почуття, настрій, результати дій), коли вона зустрілася зі справжньою трудністю », «Чи часто Ви спостерігаєте за ди­тиною під час подолання нею труднощів?», «Які трудно­щі найчастіше вдається подолати дитині, а які їй не під си­лу?» та ін.).

Відвідування батьків вдома сприяє налагодженню кон­тактів із сім’єю, з’ясуванню її загальної та педагогічної куль­тури, умов життя учня, консультуванню щодо єдиних ви­мог до дитини, обговоренню відхилень в її поведінці, вжит­тю необхідних заходів щодо їх запобігання, залученню батьків до участі в роботі школи тощо. Відвідувати батьків учнів можна, маючи запрошення від них або домовившись заздалегідь. Несподіваний прихід вчителя викликає ніяко­вість, збентеження батьків. Під час зустрічі педагог має під­креслити позитивне в дитині, тактовно звернути увагу на не­доліки, разом поміркувати над тим, як усунути їх. Дуже важливо створити атмосферу довіри і доброзичливості.

Листування передбачає періодичне надсилання батькам листів про успіхи учня в навчанні, старанність, уважність та відповідальність за доручення. Можна повідомити про пе­вні його труднощі, попросити про зустріч. Варто висловити
щиру подяку за хороше виховання дитини. Лист передають батькам через їх дитину, попередньо ознайомивши її із змі­стом. Найчастіше листування використовують, коли клас­ний керівник не може зустрітися з батьками вдома або за­просити їх до школи.

Консультації батькам передбачають надання конкре­тних рекомендацій, порад з актуальних для батьків питань.

Запрошення батьків до школи, як правило, призначене для конфіденційної розмови про шкільні проблеми дитини (погана поведінка, неуспішність тощо). Під час бесіди важ­ливо дотримуватися педагогічного такту, створити атмос­феру довіри. Педагог висловлює свої міркування, відпові­дає на запитання батьків, надає корисні поради. Необхідно пам’ятати, що надмірне звертання уваги на недоліки учня викликає в батьків неприязнь, насторогу, навіть якщо учи­тель має рацію.

Тематичні вечори запитань і відповідей сприяють гли­бокому пізнанню методики сімейного виховання. На них за­прошують працівників правоохоронних органів, лікарів, психологів, соціальних працівників, фахівців, які опіку­ються проблемами виховання молоді.

Ознайомлення батьків з психолого-педагогічною літе­ратурою передбачає відбір і надання рекомендацій щодо психолого-педагогічної, науково-популярної літератури для батьків відповідно до проблем, які є в учнів певного класу чи в окремої дитини.

Для забезпечення форм і змісту співпраці ніколи і бать­ків використовують усні журнали, педагогічний десант (виступи педагогів на підприємствах). Ефективними є спіль­ні тематичні заходи: «дерево родоводу» — зустрічі поколінь; «у сімейному колі» — індивідуальні консультації, зустрічі з лікарям и, психологами, юристами; «родинний міст» — зустрічі з батьками та обговорення проблем виховання; «на­родна світлиця» — звернення до народних традицій у сімей­ному вихованні; «день добрих справ» — спільна трудова дія­льність педагогів, батьків і дітей; «дискусійний клуб» — об­говорення проблемних питань виховання; «аукціон ідей сімейного виховання», «батьківський ринг», «дні довіри», «сімейні дні в класі» тощо.

Залучення батьків до виховної роботи. У виховному про­цесі школи, крім педагогів, беруть участь батьки, працюю­чи в класних та загально шкільних батьківських комітетах, виконуючи рекомендації, прохання вчителів.

Батьківський комітет класу створюють з метою де­мократизації управління виховним процесом, налаго­дження зворотного зв’язку сім’я — школа, для поточного коригування управлінських рішень, забезпечення єднос­ті педагогічних вимог до учнів, надання допомоги сім’ї у вихованні та навчанні дітей. Діє відповідно з положенням про батьківські комітети загальноосвітніх шкіл. До робо­ти в ньому залучають наш ктивніш их батьків, авторитет­них людей з високою громадянською свідомістю, які ви­являють інтерес до справ класу, школи, їх обирають на ба­тьківськи х зборах класу. На засіданні батьківського комітету обирають голову, відповідальних за окремі види роботи. Батьківський комітет працює у тісному контакті з класними керівниками.

Загальношкільний батьківський комітет обирають на загальношкільних батьківських зборах із представників ба­тьківських комітетів класів. Тоді ж обирають голову бать­ківського комітету школи, створюють комісії: навчальну, культурно-масової роботи, господарську, трудового вихо­вання і професійної орієнтації, педагогічної пропаганди. Ко­мітет пропонує рішення, які потім обов’язково розглядають­ся адміністрацією школи. До сфери його діяльності входять
піклування про групи подовженого дня, санітарний стан школи, допомога в ремонті школи, організація літнього від­починку дітей, їх харчування та ін.

У роботі з батьківськими комітетами вчителі, адмініст­рація школи повинні виявляти тактовність, доброзичливе, уважне ставлення до їх пропозицій, своєчасно реагувати на них, розуміти, що їх діяльність сприяє спілкуванню, збли­женню педагогів з батьками і на цій основі успішному вирі­шенню багатьох складних питань виховання.

Виконання батьками практичних рекомендацій, про­хань сприяє підвищенню культури батьків, озброєнню їх педагогічними знаннями і досвідом. Налагодження контак­тів, спілкування батьків з дітьми, класним керівником у процесі виконання педагогічних рекомендацій сприяє збли­женню дітей з батьками.

Адресовані батькам рекомендації, прохання найчастіше стосуються таких аспектів шкільного життя:
— проведення безпосередньої роботи з дітьми: індиві­дуальної (наставництво, шефство), групової (керівництво гуртком за інтересами);
— надання організаційної допомоги вчителю: напри­клад, сприяння в проведенні екскурсій (надання транспор­ту, забезпечення путівками), організація зустрічей з ціка­вими людьми, комплектування класної бібліотеки, клубу аматорів книги тощо;
— участі у зміцненні матеріальної бази школи, вирішен­ні господарських питань (допомога в обладнанні кабінетів, виготовлення обладнання, приладів, ремонт школи тощо).

В організації такої роботи з батьками важливо з ’ясува­ти, чим вони можуть допомогти школі, коректно вислови­ти свої пропозиції у письмовій формі (найкраще це робити на класних батьківських зборах).

Взаємодія з батьками. Дбаючи про ефективну взаємодію з батьками, учитель повинен враховувати важливість таких чинників:

1) запрошення батьків до співробітництва. Часто вчитель вважає, що батьки перебувають в опозиції до нього. Нама­гаючись запобігти можливим запереченням з їх боку, він по­чинає розмову в директивному тоні замість того, щоб зрозу­міти їх почуття, виявивши стриманість, відкритість. Доб­розичливість, відкритість у спілкуванні з батьками — перший крок до співпраці з ними;

2) дотримання позиції рівноправності. Об’єднання зусиль учителя та сім’ї школяра можливе за взаємного визнання ни­ми рівноправності. Перший крок має зробити вчитель, оскі­льки до цього його зобов’язує професійний обов’язок;

3) визнання важливості батьків у співпраці. Учитель по­винен завжди наголошувати на важливііі ролі батьків у ви­хованні та розвитку дитини;

4) вияв любові, захопленості їх дитиною. Психологічний ко­нтакт із батьками виникає одразу, як тільки вчитель виявляє розуміння дитини, симпатизує їй, бачить позитивні та негатив­ні риси. Батьки, відчувши доброзичливість учителя, більш охо­че спілкуються з ним, налаштовуються на співпрацю;

5) пошук нових форм співпраці. Учитель може запропо­нувати одному з батьків організувати батьківські збори, ра­зом визначивши їх тематику, структуру тощо. Особливо ко­рисний обмін думками з батьками щодо налагодження вза­єморозуміння з дітьми.

Процес налагодження взаємодії з батьками ефективний за дотримання педагогом психолого-педагогічних правил та вимог. До них належать:

— використання заходів, спрямованих на підвищення авторитету батьків. У спілкуванні з батьками слід уникати категоричного тону, який може спровокувати образи, роз­дратування. Нормою мають стати стосунки, засновані на вза­ємоповазі. Цінність їх полягає у розвитку почуття власної відповідальності, вимогливості, громадянського обов’язку як учителів, так і батьків;

— довіра до виховних можливостей батьків, підвищення рівня їх педагогічної культури й активності у вихованні. Пси­хологічно батьки готові підтримати потреби школи. Навіть ті батьки, які не мають педагогічної підготовки й освіти, з розу­мінням і відповідальністю ставляться до виховання дітей;

— педагогічний такт, неприпустимість необережного втручання в життя сім’ї. Класний керівник — особа офіцій­на, але за специфікою своєї роботи може стати свідком сто­сунків, які приховуються від сторонніх. Якою б не здавала­ся йому сім’я, учитель повинен бути тактовним, ввічливим, інформацію про сім’ю використовувати лише для допомоги батькам у вихованні дитини;

— життєстверджуючий, мажорний настрій при вирі­шенні проблем виховання, опора на позитивні риси дити­ни, орієнтація на успішний розвиток особистості.

Формування особистості дитини передбачає подолання труднощів, протиріч у її житті. Важливо, щоб це сприйма­лося як вияв закономірностей розвитку (нерівномірність, стрибкоподібний характер, причинно-наслідкова обумовле­ність, вибіркове ставлення дитини до виховних впливів), то­ді складнощі, суперечності, несподівані результати не ви­кликатимуть розгубленості у педагога.