Співробітництво у сфері навколишнього середовища розглядається як один із пріоритетних напрямків у відносинах між Україною і Європейським Союзом.
Головним документом, що визначає основи співпраці України та Європейського Союзу у сфері охорони навколишнього середовища, є Угода про партнерство і співробітництво між Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами і Україною, підписана у 1994 році. В Угоді, зокрема, говориться, що Сторони “розвивають та зміцнюють співробітництво між ними в галузі охорони навколишнього середовища та охорони здоров’я”. (ст. 63 (1)).
Метою такого співробітництва є боротьба з погіршенням стану навколишнього середовища, яка охоплює такі питання:
– ефективний моніторинг рівнів забруднення й оцінка стану навколишнього середовища; система інформації про стан навколишнього середовища;
– боротьба з локальним, регіональним і транскордонним забрудненням атмосферного повітря та води;
– відновлення природного стану навколишнього середовища;
– стале, ефективне й екологічно безпечне виробництво та використання енергії; безпека підприємств;
– класифікація та безпечне використання хімічних речовин;
– якість води;
– зменшення обсягів, утилізація і безпечне знищення відходів, а також виконання положень Базельської конвенції;
– вплив, який здійснює навколишнє середовище на сільське господарство, ерозія ґрунтів та хімічне забруднення;
– захист лісів;
– збереження біологічної різноманітності, територій, що охороняються, а також раціональне використання біологічних ресурсів та управління ними;
– планування землекористування, включаючи будівництво й міське планування;
– застосування економічних і фінансових важелів;
– глобальні кліматичні зміни;
– екологічна освіта та виховання;
– виконання Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному контексті, яка була підписана в місті Еспо.
Співробітництво здійснюється шляхом планування заходів з подолання наслідків катастроф та інших надзвичайних ситуацій; обміну інформацією та експертами; проведення спільної дослідницької діяльності; удосконалення законодавства в напрямку стандартів Співтовариства; співробітництва на регіональному та міжнародному рівнях; розробки стратегії, зокрема щодо глобальних кліматичних проблем з метою досягнення сталого розвитку; дослідження впливу на навколишнє середовище.
Створено ряд двосторонніх інституцій, що забезпечують базу для прийняття подальших відповідних рішень. Наприклад, Рада із співробітництва на міністерському рівні (представники: Головуючий в ЄС, Європейська Комісія, Верховний представник ЄС, уряд України), Комітет із співробітництва (рівень вищих державних службовців під головуванням, по черзі, Європейської Комісії та української сторони), підкомітети (рівень експертів).
Політичний діалог ведеться шляхом щорічних самітів, засідань Ради із cпівробітництва та засідань міністрів та вищих урядовців в форматі Трійки.
Співпраця також відбувається в рамках Підкомітету з питань транспорту та енергетики, співробітництва у цивільному та ядерному секторі, охорони довкілля, освіти, навчання і технологій. На засіданні Підкомітету у січні 2002 року у Києві сторони домовились про створення робочої групи з питань зміни клімату.
Робоча група з питань зміни клімату працює у таких напрямках:
– Обмін інформацією про заходи, які вживаються в ЄС та Україні, щодо зміни клімату;
– Підтримка уряду України в розробці Національної стратегії протидії глобальним змінам клімату та пом’якшення їх впливу, де повинні бути передбачені, зокрема, питання досліджень, вивчення і прогнозування кліматичних змін, підвищення енергоефективності й енергозбереження;
– Використання кращих напрацювань та досвіду ЄС з метою ство-
рення в Україні необхідних інституцій та систем, передбачених Рамковою конвенцією ООН про зміну клімату і Кіотським протоколом до неї;
– Розгляд ініціатив щодо заходів боротьби з глобальним потеплінням;
– Координація зусиль України та ЄС як сторін Конвенції про зміну клімату, спрямованих на виконання зобов’язань України, вивчення питань щодо ратифікації Кіотського протоколу до неї.
Україна та ЄС співпрацюють у сфері управління водними ресурсами та правових рамок захисту водних ресурсів. Україна вступила до спеціальної групи DUBLAS з метою участі у діяльності ЄС щодо захисту Чорного моря та ріки Дунай.
Підготовка до П’ятої Всеєвропейської конференції міністрів охорони навколишнього середовища “Довкілля для Європи” сприяла розвитку двосторонніх і регіональних переговорів з таких питань, як стратегічна екологічна оцінка, підвищення громадянської свідомості, освіта в галузі навколишнього середовища, Стратегія екологічного партнерства для регіону ЄЕК ООН, виконання зобов’язань згідно з багатосторонніми угодами.
Окрім того, ЄС та Україна співпрацюють із питань захисту навколишнього середовища у сфері гармонізації законодавства, включаючи виконання Оргуської конвенції; оцінки впливу на навколишнє середовище; управління водними ресурсами; розроблення та виконання заходів щодо збереження біорізноманіття, функціонування внутрішнього ринку згідно зі стандартами навколишнього середовища тощо.
Обидві сторони розглядають розроблення програми сталого розвитку як один із основних пріоритетів своєї внутрішньої політики. Тому існує зацікавленість у вивченні можливостей співробітництва у цій сфері.
ЄС надавав технічну допомогу Україні в рамках програми Тасіс в десяти з п’ятнадцяти напрямів, зазначених у статті 63 Угоди про партнерство і співробітництво, а саме управління та захист водних ресурсів, включаючи Чорне море, збереження біорізноманіття, участь громадськості та заснування транскордонних мереж навколишнього середовища, розвиток регіональної системи управління промисловими відходами в Україні, підтримку реалізації державної політики навколишнього середовища тощо. Тасіс також фінансував створення Регіонального центру з питань навколишнього середовища у Києві, метою якого є сприяння залученню ширших кіл громадськості до питань захисту довкілля.
Таким чином, основи для співпраці між Україною і ЄС у сфері охорони довкілля вже закладено: розроблено форми і методи такої співпраці, працюють спільні органи в цій сфері, проводяться спільні зустрічі та консультації. Тим не менше, цей напрямок співробітництва все ще потребує підвищення рівня й ефективності двостороннього співробітництва, зосереджуючись на конкретних проектах із метою досягнення довгострокових цілей сторін1