У системі зовнішньоекономічних відносин держави головне місце посідає торговельна діяльність. Саме зовнішня торгівля була початковою формою міжнародної господарської діяльності, яка стимулювала розвиток інших її видів. З формуванням ринку і зростанням залежності від нього національних господарств зовнішньоторговельна діяльність стає життєво важливою для все більшого кола країн, що залучаються до міжнародного поділу праці.
Міжнародна торгівля — це система економічних відносин країн, метою яких є ввезення або вивезення товарів і послуг. До товарів, що продаються та купуються на зовнішньому ринку, належать: готова продукція, сировина, напівфабрикати, а також призначені для продажу продукти інтелектуальної діяльності — патенти, ліцензії, фірмові знаки тощо. Міжнародна торгівля послугами охоплює: міжнародний туризм, транспортні послуги, страхові операції, банківські, біржові та посередницькі послуги, ярмарки та ін.
Широкий аспект торговельної діяльності потребує законодавчого встановлення державою певних умов і правил. При цьому метою державного регулювання зовнішньоторговельних операцій є встановлення найбільш сприятливих умов для вітчизняних виробників, заохочення вивезення національних товарів на ринки інших країн та обмеження ввезення іноземних товарів до своєї країни. Залежно від масштабів втручання держави у міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньої торговельної політики: вільна торгівля і протекціонізм.
Політика вільної торгівлі характеризується відсутністю або мінімальним втручанням держави у зовнішню торгівлю. За таких умов експортно-імпортні відносини регулює не держава, а ринок на основі співвідношення попиту і пропозиції. Саме вільна торгівля стимулює конкуренцію, змушує національні підприємства підвищувати якість своєї продукції та знижувати ціни.
Протекціонізм — це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції через систему певних обмежень. Така політика, з одного боку, спрямована на розвиток національного виробництва і захист вітчизняного виробника, а з іншого — може призвести до застійних явищ, посилення монополізму і зниження конкурентоспроможності національних товарів. Існує декілька форм протекціонізму: селективний — спрямований проти певних країн або окремих товарів; галузевий — спрямований на захист окремих галузей (наприклад, сільського господарства) та колективний — проводиться об’єднаннями країн проти держав, що не входять до таких об’єднань, та ін.
У сучасних умовах країни проводять гнучку зовнішньоторговельну політику, яка поєднує як елементи вільної торгівлі, так і протекціонізм. Політика вільної торгівлі в основному здійснюється в умовах високого рівня розвитку продуктивних сил і ринкових відносин, а протекціонізм переважає в умовах становлення ринкових відносин і недостатнього розвитку експортного потенціалу країни.
Державне регулювання зовнішньої торгівлі може бути одностороннім та багатостороннім. Одностороннє регулювання полягає у застосуванні певних методів регулювання міжнародної торговельної діяльності з боку однієї країни без погодження з іншими торговельними партнерами. Багатостороннє регулювання передбачає попереднє узгодження запровадження регулювальних механізмів між державами, що мають торговельні угоди. Прикладом багатостороннього регулювання торговельних відносин країн світової співдружності є діяльність Світової організації торгівлі (СОТ), яка використовує структури Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ) і положення про торгівлю між членами угоди. В рамках ГАТТ (СОТ) проводяться переговори з актуальних проблем зовнішньоторговельної політики та міжнародної торгівлі.
Регулювання зовнішньоторговельної діяльності здійснюється за допомогою економічних та адміністративних методів (рис. 7.1). Економічні методи поділяються на тарифні та нетарифні.
Центральне місце в державному регулювання зовнішньої торгівлі посідає тарифне регулювання, яке в Україні спирається на Закони України «Про Єдиний митний тариф» і «Про митний тариф в Україні».
Митний тариф — це систематизований перелік товарів із зазначенням мит, якими вони обкладаються під час перетину митного кордону країни. Отже, митний тариф складається з двох елементів: товарної номенклатури та ставок мита. В основу товарної класифікаційної схеми Митного тарифу України покладено національну класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльності, яка базується на Гармонізованій системі опису та кодування товарів.
Основним елементом митного тарифу є мито.
Мито — це податок, який стягується митними органами з товарів, що вивозяться або ввозяться на територію країни. Упровадження мита сприяє захисту національних виробників від іноземної конкуренції, забезпечує надходження коштів до державного бюджету, поліпшує умови доступу національних товарів на зарубіжні ринки, раціоналізує товарну структуру, підтримує оптимальне співвідношення доходів і витрат держави. У міжнародній практиці застосовуються експортні, імпортні, транзитні, сезонні, антидемпінгові, компенсаційні та інші види мита. Найбільше при державному регулюванні зовнішньоторговельних операцій використовуються імпортні (ввізні) мита; експортні (вивізні) мита застосовуються лише окремими країнами здебільшого до товарів традиційного експорту. В Україні з метою поповнення державного бюджету (станом на 1 січня 2003 р.) запроваджено експортні мита на живу худобу, шкіряну сировину, кольорові метали та металобрухт.
Рис. 7.1. Засоби державного регулювання зовнішньої торгівлі
Величина мита визначається за допомогою ставок, які за способом нарахування поділяються на адвалерні (процентні), специфічні та комбіновані. Адвалерна ставка встановлюється у процентах до митної вартості товару, а специфічна — в грошовій формі на одиницю маси, об’єму або кількості товару. Адвалерні та специфічні мита здійснюють свою регулювальну функцію по-різному. При зростанні імпортних цін ефективнішим є застосовування адвалерних мит, оскільки за встановленою ставкою забезпечуються більші надходження до бюджету. Якщо ціни на імпортну продукцію зменшуються, доцільніше застосовувати специфічні мита, оскільки вони не залежать від митної вартості товарів.
Комбіновані (змішані) мита поєднують адвалерне та специфічне мита. У такому разі мито одночасно визначається за процентною ставкою до митної вартості та з одиниці фізичної міри товару. Наприклад, 40 % вартості, але не менш як 3,0 євро за штуку.
Транзитні мита накладаються на товари, що транзитом перевозяться через територію країни. Сезонні мита діють у певні періоди року. Компенсаційні мита накладаються на імпортні товари, при виробництві яких використовувалися субсидії. Важливим митним інструментом є антидемпінгові мита. Вони застосовуються у випадках, коли в країну ввозяться товари за цінами, які значно нижчі їхньої ціни або навіть собівартості в країні-експортері, в результаті чого заподіюється шкода національним виробникам аналогічних товарів. Ці мита справляються лише тоді, коли в результаті антидемпінгового розслідування встановлено факти демпінгу та завдано внаслідок цього матеріальні збитки.
Варто наголосити, що застосування тарифних методів регулювання зовнішньоторговельної діяльності пов’язане і з певними негативними результатами. Розглянемо економічні наслідки введення ввізного мита за умови, що пропозиція імпортних товарів буде абсолютно еластичною (рис. 7.2).
Рис. 7.2. Наслідки введення ввізного мита
Перетин ліній попиту і пропозиції показує початкову ціну (Цп) та обсяг продажу (Кп), які склалися на ринку при відсутності імпортної продукції. Поява на ринку закордонних товарів за нижчими цінами і за умови абсолютної еластичності попиту відображена на графіку лінією S1. Унаслідок вільного доступу на ринок такої дешевої продукції попит на товар підвищиться до К4, пропозиція вітчизняних виробників зменшиться до К1, а різниця між попитом і пропозицією (К4 – К1) дорівнюватиме обсягу імпортних надходжень.
Якщо держава, з метою підтримки вітчизняного виробника, запровадить імпортне мито у розмірі М гривень на одиницю продукції, лінія S1 підніметься на величину М і займе положення S2. У результаті ціна зросте до Ц2, що обумовить збільшення вітчизняного виробництва до К2 і зменшення обсягу попиту до К3.
Унаслідок уведення мита загальні втрати споживачів збільшуються на величину, яка дорівнює площі чотирикутника Ц1Ц2LC. Частково ці втрати будуть компенсовані доходом, який отримають держава та вітчизняні виробники. Доходи держави збільшаться на величну мита, яке надійде до бюджету (площа прямокутника HELR). Але ці доходи не впливатимуть на економічний добробут країни, оскільки тут відбувається лише їх переміщення із приватного сектору у державний.
Вітчизняні виробники, на товари яких мито не поширюється, виграють як за рахунок підвищення ціни, так і завдяки збільшенню виробництва. На графіку їх дохід дорівнює площі чотирикутника ВЦ1Ц2Е.
Чисті втрати держави внаслідок ведення мита, дорівнюють сумі площ трикутників BEH і RLC. Площа першого трикутника відповідає втратам, спричиненим нижчою ефективністю вітчизняного виробництва, а другого — скороченням споживання даного товару. Крім того, певні негативні наслідки відчують іноземні продавці. По-перше, скоротиться експорт (від К1К4 до К2К3), а по-друге, незважаючи на підвищення ціни, різниця її буде спрямована не іноземним постачальникам, а до бюджету країни-імпортера.
До найпоширеніших нетарифних методів державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності належать: надання субсидій виробникам експортних товарів, пільгове експортне кредитування, застосування індикативних цін та ін.
Експортні субсидії — це фінансові пільги, що надаються урядом або приватними структурами фірмам-експортерам, галузям або окремому регіону на виробництво та вивезення певних товарів за кордон. Метою надання субсидій є відшкодування частини витрат національних виробників для підвищення конкурентоспроможності їхніх товарів на світових ринках. Субсидії відрізняються великою різноманітністю і за характером виплат поділяються на прямі та непрямі. Прямі субсидії надаються експортеру у формі безпосередніх виплат на відшкодування різниці між його витратами та отриманим доходом. Непрямі субсидії виступають у формі дотування виробників або експортерів шляхом надання їм пільгового кредитування, пільг в оподаткуванні, пільгового страхування тощо. Такі субсидії можуть надаватись як експортерам, так і імпортерам товарів.
Експортне кредитування передбачає фінансове стимулювання розвитку експорту національних товарів. Воно, як правило, здійснюється у формі надання державних кредитів національним експортерам під пільгові процентні ставки або іноземним імпортерам за умови придбання товарів лише вітчизняного виробництва. Податкові пільги надаються у формі: повернення експортерам сум мита і податків, сплачених при імпорті сировини, комплектуючих виробів і готових товарів, необхідних для виробництва експортної продукції; звільнення від сплати непрямих податків на товари, які використовуються у виробництві експортних товарів; відстрочення сплати певних податків тощо.
У системі нетарифних інструментів значну роль відіграють індикативні ціни, застосування яких спрямоване на збільшення валютних надходжень від експорту продукції і зменшення валютних надходжень на закупівлю імпортних товарів. Індикативними називаються ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися на аналогічну продукцію на момент здійснення експортно-імпортних операцій. Такі ціни можуть запроваджуватися на товари, щодо експорту яких встановлено особливі режими, спеціальні імпортні процедури або антидемпінгові заходи. Індикативні ціни розробляє Мінекономіки на базі результатів аналізу інформації, яку воно одержує від митних, фінансових, статистичних, банківських та інших установ та організацій.
Індикативні ціни — це обмежувальні ціни, на рівні яких повинні орієнтуватися підприємці всіх форм власності при укладанні зовнішньоторговельних угод. Контрактна ціна може відхилятися від індикативної у разі суттєвого відхилення умов експортно-імпортних операцій від тих, які враховані при визначенні індикативних цін. При цьому таке відхилення цін дозволяється лише за наявності підтвердження контрактної ціни Міністерством економіки.
Поряд із застосуванням економічних методів, адміністративні методи державного регулювання зовнішньоекономічної торгівлі безпосередньо спрямовані на господарські відносини, до них найдоцільніше вдаватися за умов економічної нестабільності, зростання дефіциту та інфляції. Адміністративні методи мають заборонний або дозвільний характер і ґрунтуються на розроблених національних законах, підзаконних актах та положеннях відповідних структур державної влади. Ці методи можна об’єднати в дві групи: кількісні обмеження та екстрене правове регулювання.
Кількісні обмеження охоплюють обмежувальні заходи щодо виходу на ринок, визначення кількості й номенклатури товарів, а також кола країн-партнерів. Основною метою застосування таких обмежень є захист інтересів національних виробників у випадках, коли інші торговельно-економічні інструменти є недостатньо ефективними. До групи кількісних обмежень входять: квотування, ліцензування та технічні бар’єри.
Квотування є формою кількісного обмеження імпорту або експорту певної категорії товару шляхом встановлення системи квот. Квоти (контингенти) — це допустимі розміри обсягів експорту та імпорту товарів (робіт, послуг) і транзиту товарів певної номенклатури в натуральному або вартісному вигляді, що встановлюються державою на певний період. Квотування застосовується з метою балансування розвитку зовнішньої торгівлі та платіжних балансів, регулювання попиту та пропозиції на внутрішньому ринку та виконання міжнародних зобов’язань.
Відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» у країні запроваджено такі види квот:
- глобальні — встановлюються щодо товарів без зазначення конкретних країн, куди товари експортуються або з яких вони імпортуються;
- групові — встановлюються щодо товарів із визначенням групи країн, куди товари експортуються або з яких вони імпортуються;
- індивідуальні — встановлюються щодо товарів із визначенням конкретної країни, куди товар може експортуватись або з якої він може імпортуватись;
- експортні (імпортні) — граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати з території України (імпортувати на її територію) протягом установленого строку;
- антидемпінгові, компенсаційні та спеціальні — граничний обсяг імпорту в Україну певного товару, що є об’єктом відповідного антидемпінгового, антисубсидиційного та спеціального розслідування (та/або відповідних заходів), який дозволено імпортувати в країну протягом установленого строку.
Ліцензування експорту та імпорту передбачає надання державними органами експортеру або імпортеру спеціального дозволу (ліцензії) на ввезення або вивезення певного товару протягом встановленого терміну. Країни світу використовують різні види ліцензій, але з різною метою. Індустріально розвинені країни застосовують ліцензування як документальне підтвердження права експортера (імпортера) вивозити (ввозити) товари в межах отриманих квот. Більшість країн, що розвиваються, використовують ліцензування як інструмент прямого адміністративного обмеження експортно-імпортних поставок товарів, яке посідає основне місце в системі державного регулювання зовнішньої торгівлі.
В Україні найширше використовуються такі види ліцензій:
- генеральна — відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції з певного товару та/або певною країною протягом періоду дії режиму ліцензування на цей товар;
- відкрита індивідуальна — дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу;
- разова індивідуальна — разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності на період, не менший того, що є необхідним для здійснення експортної або імпортної операції;
- експортна (імпортна) — належним чином оформлене право на експорт (імпорт) протягом установленого строку певних товарів;
- антидемпінгова, компенсаційна та індивідуальна — належним чином оформлене право на імпорт в Україну протягом установленого строку певного товару, який є об’єктом антидемпінгового, антисубсидиційного та спеціального розслідування (та/або відповідних заходів).
Рішення про введення режиму ліцензування та квотування експорту (імпорту) приймається Кабінетом Міністрів України із визначенням списку конкретних товарів, що підпадають під режим ліцензування і квотування і строків дії цього режиму. Квоти затверджуються Кабінетом Міністрів України, а реалізація квот і ліцензій експорту (імпорту) здійснюється Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України.
Серед інструментів кількісного обмеження значну роль відіграють так звані приховані методи регулювання, до яких, в першу чергу, відносяться технічні бар’єри. Технічні бар’єри — це державні заходи контролю та обмежень, які пов’язані з вимогами до технічних параметрів товару, що можуть бути застосовані як засіб обмеження доступу певних товарів на внутрішній ринок.
За своєю природою та формами технічні бар’єри можуть встановлюватись у вигляді: стандартів; технічних норм і правил; вимог до безпеки товарів; вимог до пакування, маркування та інших технічних характеристик продукції.
За оцінками фахівців, у структурі використання технічних бар’єрів понад 50 % становлять стандарти (основна частина з яких базується на нормах охорони здоров’я та вимог до безпеки), а 20 % — вимоги до маркування та пакування товарів.
Серед адміністративних методів державного регулювання зовнішньоторговельних відносин певну роль відіграють засоби екстреного правового регулювання. Це сукупність правових регуляторів міжнародних торговельно-економічних відносин, які застосовуються при виникненні надзвичайних обставин або непередбачених ситуацій. До них належать такі засоби торговельно-політичного впливу, як ембарго, економічний бойкот та економічна блокада.
Ембарго (торговельне) — це заборона експорту окремих товарів у певну країну або заборона імпорту товарів з цієї країни. Рішення щодо введення ембарго може бути прийняте як міжнародною організацією (міжнародне ембарго), так і окремою країною (державне ембарго).
Економічний бойкот — це повна або часткова відмова від економічних зв’язків з юридичною (фізичною) особою чи державою. Він спрямований на обмеження і припинення торгівлі з небажаною країною, а також на заподіяння їй збитків унаслідок цього.
Економічна блокада — це ізоляція держави з метою підриву її економіки шляхом припинення ввезення в країну товарів і позбавлення її ринків збуту. Статут ООН передбачає можливість застосування економічної блокади як колективного заходу країн-членів щодо встановлення та підтримки миру.