Одним з напрямів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є управління іноземними інвестиціями. Необхідність залучення зовнішніх інвестицій обумовлюється тим, що країна, маючи обмежені бюджетні фінансові ресурси, не може власними силами забезпечити ефективні структурні зміни в економіці. Це зумовлює необхідність пошуку додаткових фінансових джерел, найзначущим з яких є іноземне інвестування. Світовий досвід показує, що країни з перехідними економіками не спроможні вийти з економічної кризи без залучення іноземних інвестицій. Їх використання сприяє формуванню національних інвестиційних ринків, веде до макроекономічної стабілізації економіки, дає змогу вирішити окремі соціальні проблеми перехідного періоду. Тому іноземне інвестування посідає особливе місце і в структурі зовнішньоекономічних пріоритетів розвитку української економіки.
Іноземне інвестування здійснюється у таких формах:
- прямі іноземні інвестиції — це вкладення, що забезпечують іноземним інвесторам контроль або участь в управлінні підприємством. За визначенням Міжнародного валютного фонду, прямими вважаються інвестиції іноземного інвестора за наявності в нього не менше 25 % капіталу підприємства;
- портфельні іноземні інвестиції — це вкладення в цінні папери підприємств з метою одержання підвищеного доходу. Такі інвестиції не дають іноземному інвестору реального контролю над об’єктом інвестування;
- кредити, позики та гранти міжнародних фінансових інституцій, країн, державних установ, міжнародних фондів, банків тощо.
Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну на 1 січня 2002 р. становив 4406,2 млн дол. США. Інвестиції надійшли зі 113 країн. Майже 60 % від загального обсягу прямих інвестицій припадає на такі країни: США — 16,6 %, Кіпр — 10,8 %, Великобританія — 9,5 %, Нідерланди — 8,4 %, Росія — 6,7 %, Німеччина — 5,7 %. Найбільш інвестиційно привабливі для іноземних інвесторів такі види виробництв: харчова промисловість і переробка сільськогосподарських продуктів — 795,9 млн дол. (18,1 % від загального обсягу інвестицій), оптова торгівля і посередництво в торгівлі — 648,1 млн дол. (14,7 %), фінансова діяльність — 361,3 млн дол. (8,2 %), машинобудування (виробництво машин, електричного, транспортного та електронного устаткування) — 345,6 млн дол. (7,8 %). Іноземні інвестиції вкладено у 8168 об’єктів. Майже 80 % їх отримали підприємства м. Києва (1522,0 млн дол.), Автономної Республіки Крим (162,9 млн дол.) і семи областей: Київської — 351,1 млн дол., Донецької — 334,8 млн, Дніпропетровської — 311,9 млн, Запорізької — 249,6 млн, Одеської — 236,0 млн, Львівської — 168,4 млн, Харківської — 166,5 млн дол.
За оцінкою Торгової палати США, головними критеріями інвестиційної привабливості країн є:
- обсяг місцевого ринку і купівельна спроможність населення та потенціал зростання цих факторів і економіки в цілому;
- відсутність дискримінаційних законодавчих обмежень для виходу на ринок, можливість зарубіжним підприємцям «на рівних» конкурувати з місцевими підприємствами;
- вартість, освітній рівень і продуктивність робочої сили;
- валютний ризик, який пов’язаний із значними коливаннями обмінного курсу національної валюти до основних світових валют;
- можливість репатріації капіталу;
- законодавче забезпечення та практична реалізація захисту інтелектуальної власності;
- торгова політика, що включає тарифні і нетарифні методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
- ступінь державного регулювання підприємницької діяльності: надмірне регулювання може відвернути інвесторів від країни;
- ставки податків і пільги;
- політична стабільність, яка дає інвестору упевненість, що закони і нормативні акти щодо регулювання інвестицій і ринків, не змінюватимуться протягом досить тривалого часу;
- макроекономічна стабільність, основною ознакою якої є підтримання низького і передбачуваного рівня інфляції;
- розвиненість інфраструктури та служб підтримки.
Результати експертних оцінок виявляють досить низьку інвестиційну привабливість України, незважаючи на її промисловий потенціал, розвинену інфраструктуру, вигідне географічне положення. У різних рейтингах серед держав світу вона посідає від 120-го до 150-го місця. Невисоко стоїть Україна і серед країн з перехідною економікою. Більшість закордонних фахівців пов’язує обсяги іноземних інвестицій з процесом реформування економіки на ринкових засадах. «Створення конкурентоспроможного, фінансово стійкого виробничого сектору є одним з найліпших шляхів залучення іноземних інвестицій». Так, за даними щорічної доповіді Європейського банку реконструкції та розвитку за 2002 р., Україна посіла 18-те місце з-поміж 21 країни з перехідною економікою.
Оцінка інвестиційної привабливості країн є надійним індикатором інвестиційної активності для потенційних закордонних інвесторів. Її також треба використовувати для коригування власної державної інвестиційної політики.
Здійснюючи децентралізацію управління, Україна значною мірою зняла з себе функції централізованого забезпечення інвестиціями і передала їх суб’єктам господарювання. Але, передаючи такі функції підприємницьким структурам, держава встановила правовий режим регулювання інвестиційної діяльності, що визначає певні правила, норми і стандарти, якими повинні керуватися іноземні інвестори на території країни.
Політика України щодо державного регулювання іноземних інвестицій визначається Законами України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (1991 р.), «Про режим іноземного інвестування» (1996 р.), «Про захист іноземних інвестицій» (1991 р.), Указом Президента України «Про деякі питання іноземного інвестування» (1998 р.), прийнятими Кабінетом Міністрів України Положенням про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій (1996 р.), Положенням про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора (1997 р.) та ін. Цими документами визначаються загальні засади державного регулювання іноземних інвестицій, суб’єкти, види і форми інвестування, порядок контролю за здійсненням інвестицій та державні гарантії їх захисту.
До іноземних інвестицій належать цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Вони можуть здійснюватись у вигляді іноземної чи національної валюти України, рухомого майна, акцій, облігацій та інших цінних паперів, грошових вимог, прав інтелектуальної власності тощо. Формами здійснення інвестицій можуть бути: часткова участь у спільних підприємствах або придбання частки у діючих підприємствах, створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, або придбання у повну власність діючих підприємств; придбання рухомого чи нерухомого майна; придбання прав користування землею і концесій на використання природних ресурсів; участь у договорах про розподіл продукції, міжнародний лізинг тощо.
Іноземні інвестиції після їх фактичного внесення підлягають обов’язковій реєстрації, яка здійснюється Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Для їх реєстрації іноземний інвестор подає органу реєстрації такі документи: інформаційне повідомлення про внесення іноземної інвестиції; документи, що підтверджують форму їх здійснення (установчі документи, договори); документи, що підтверджують вартість іноземної інвестиції та свідчать про внесення заявником плати за реєстрацію. Державна реєстрація проводиться шляхом присвоєння інформаційному повідомленню реєстраційного номера і діє протягом усього періоду використання інвестицій. Незареєстровані іноземні інвестиції не дають права на одержання пільг і гарантій, передбачених законодавством.
Іноземні інвестиції можуть вкладатися в будь-які об’єкти інвестування, за винятком окремих видів діяльності, де інвестування може здійснюватися лише після одержання спеціального дозволу (ліцензії). З моменту зарахування інвестиції на баланс підприємства воно набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями. До таких відносять підприємства (організації) будь-якої організаційно-правової форми, у статутному фонді яких іноземна інвестиція становить не менше 10 %.
Отже, іноземні інвестори можуть створювати на території України власні підприємства, філії, представництва та інші структури. Особливого поширення набуло переміщення капіталу у формі створення спільних підприємств, діяльність яких знаходиться під контролем національних структур і кооперантів з інших країн.
Інвестування може здійснюватися також і без створення юридичної особи, коли спільна інвестиційна діяльність проводиться на основі концесійних договорів, контрактів про виробничу кооперацію, спільне виробництво та ін. При цьому господарська діяльність на основі інвестиційних договорів (контрактів) регулюється законодавством України, а зазначені договори підлягають обов’язковій реєстрації. З метою розширення зовнішнього інвестування уряд країни розробляє і механізм створення вільних економічних зон для спільного підприємництва з іноземним капіталом.
Іноземні інвестиції можуть, а в окремих випадках навіть повинні бути застраховані. Страхування зовнішньоекономічних операцій здійснюється щодо ризиків, які існують у світовій практиці, і проводиться державними, акціонерними, змішаними та іншими комерційними страховими компаніями на договірних засадах. Страхування експортних кредитів, позичок, а також деяких інвестицій і контрактів на поставку машин та обладнання здійснює спеціалізоване страхове акціонерне товариство, контрольний пакет акцій якого належить уряду України.
Регулюючи взаємовідносини інвесторів і держави на основі встановлення правових та економічних умов господарської діяльності підприємств з іноземними інвестиціями, уряд визначає також пільги і гарантії майнових прав та інтересів. Пільгами для таких підприємств є: 1) звільнення від обкладання митом майна, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємства; 2) те, що його продукція не підлягає ліцензуванню і квотуванню за умови її сертифікації як продукції власного виробництва. Для окремих суб’єктів підприємницької діяльності, що здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, які спрямовані на реалізацію державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і території, може встановлюватися пільговий інвестиційний режим.
До гарантій захисту іноземних інвестицій насамперед слід віднести те, що вони не підлягають націоналізації і не можуть бути реквізовані державними органами. Реквізиція може бути проведена вповноваженими органами тільки у випадках здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварії, епідемії тощо.
Іноземним інвесторам після сплати податків та обов’язкових платежів гарантується безперешкодний переказ за кордон їхніх прибутків, доходів та інших коштів в іноземній валюті. Крім того, вони мають право на відшкодування збитків, завданих їм унаслідок дій або неналежного виконання органами державної влади своїх обов’язків. Розмір таких збитків визначається за поточними ринковими цінами або на основі обґрунтованої оцінки, яка підтверджена незалежними аудиторами. При цьому така компенсація виплачується у валюті інвестування чи в будь-якій прийнятній для іноземного інвестора валюті.
Якщо інвестиційна діяльність іноземного інвестора припиняється, то він має право на повернення своїх інвестицій і доходів у натуральній або грошовій формі за реальною ринковою вартістю. У разі зміни законодавства щодо іноземних інвестицій протягом 10 років чинними залишаються державні гарантії захисту, які були передбачені законами на момент реєстрації інвестора.
Державна політика у сфері іноземного інвестування на етапі переходу до стійкого економічного зростання спрямована на залучення іноземних інвестицій у виробництво високотехнологічних товарів. Для інвестиційних проектів із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і регіонів, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної діяльності. Прикладами реалізації такої політики можуть слугувати Закони України «Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні» (1997 р.), «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків» (1999 р.), «Про спеціальну економічну зону “Яворів”» (1999 р.).
Важливою формою залучення іноземного капіталу в Україну є угоди про розподіл продукції, які надають виключне право іноземному інвестору здійснювати виробничу діяльність на платній та терміновій основі. При цьому вироблена продукція розподіляється між сторонами угоди у пропорціях відповідно до цієї угоди. Згідно з угодою про розподіл продукції Україна доручає інвестору проводити пошук, розвідку та видобування корисних копалин на визначеній ділянці надр, а інвестор зобов’язується виконати доручену йому роботу за свій рахунок і на свій ризик за умови, що згодом компенсує свої витрати та одержить винагороду у вигляді частини продукції. Відносини, що виникають у процесі укладання, виконання та припинення дії угод, регулюються Законом України «Про розподіл продукції» (1999 р.).
Значний вплив на інвестиційний клімат в Україні має Закон України «Про концесії» (1999 р.), який визначив поняття і правові засади надання на платній та строковій засадах суб’єкту підприємницької діяльності права на створення (будівництво) об’єкта концесії та (або) управління ним (експлуатацію). Право на здійснення концесії надає уповноважений орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування, державного і комунального майна, який приймає рішення за підсумками концесійного конкурсу. У Законі наведено перелік сфер господарської діяльності, де працюють державні підприємства, які можна надавати в концесію. Цей Закон передбачає можливість надання в концесію цілих галузей міської інфраструктури.
Широко застосовується в Україні й така форма залучення іноземних інвестицій, як вільні економічні зони (ВЕЗ). Вільна економічна зона — це обмежена частина території країни, на якій за рахунок пільгового режиму господарювання і зовнішньоекономічної діяльності та створення необхідної інфраструктури існує пільговий інвестиційний клімат для вітчизняних та іноземних інвесторів. Згідно з рішенням Кіотської конференції (1973 р.) під вільною економічною зоною розуміють частину території країни, на якій товари розглядаються як об’єкти, що знаходяться за межами митної території і не підлягають звичайному митному контролю та оподаткуванню.
Діяльність ВЕЗ в Україні регулюється низкою законодавчих актів, головними з яких є Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» (1992 р.) і Концепція створення спеціальних (вільних ) економічних зон в Україні (1994 р.).
Україна не тільки залучає іноземні інвестиції, але й сама виступає інвестором за кордоном. Такі інвестиції можуть здійснюватися з метою створення спільних підприємств і розширення збуту їхньої продукції, участі в розробленні та експлуатації за кордоном сировинних родовищ, створення спільних підприємств з організації послуг і завоювання ринку збуту для високотехнологічної української продукції.
Основні умови та вимоги щодо здійснення інвестицій за кордон встановлює Національний банк України. Згідно з цими умовами інвестиції за кордон можуть здійснюватися за рахунок власних коштів. Дозволяється інвестувати і бюджетні кошти, але тільки на підставі рішення Верховної Ради України. Забороняється використовувати на такі цілі кредити, отримані від уповноважених або іноземних банків.
Іноземні інвестиції мають здійснюватися тільки у безготівковій формі і виключно через кореспондентські рахунки уповноважених банків України в банках країни, яка отримує капіталовкладення. Загальна сума вкладів уповноважених банків у статутні фонди підприємств і банків, що знаходяться за кордоном, не може перевищувати 10 % їхніх особистих коштів.
Для здійснення інвестицій за кордон необхідно отримати індивідуальну ліцензію. Вона видається як юридичним особам, так і фізичним особам, зареєстрованим як підприємці. Індивідуальна ліцензія видається на здійснення тільки однієї зарубіжної інвестиції.