Повноцінне функціонування економіки жодної країни не може відбуватися без розвиненої системи зовнішньоекономічної діяльності. Включення національної економіки в систему світових господарських процесів позитивно впливає на розвиток економіки країни, сприяє підвищенню технічного рівня виробництва, раціональному використанню природно-сировинних ресурсів, ліквідації дефіциту окремих товарів і, тим самим, підвищенню рівня життя населення.
Згідно з концептуальними засадами стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 рр., ключовим завданням зовнішньоекономічної стратегії є забезпечення відповідно до світових стандартів та критеріїв оптимальних параметрів відкритості української економіки, дотримання яких має забезпечити тісніше поєднання внутрішньої та зовнішньої економічної політики. Створення у 2002—2011 рр. згідно з копенгагенськими критеріями необхідних передумов для набуття Україною повноправного членства в ЄС передбачає послідовне здійснення таких кроків:
2002—2003 рр. — набуття Україною членства у Світовій організації торгівлі, що розглядається як один з пріоритетів зовнішньоекономічної політики країни, як системний фактор розвитку національної економіки, підвищення її конкурентоспроможності, лібералізації зовнішньої торгівлі, створення сприятливого середовища для залучення іноземних інвестицій;
2003—2004 рр. — проведення переговорного процесу та підписання Угоди про асоціацію України та ЄС. Це визначатиме новий формат відносин, який відповідав би довгостроковим інтересам України, і наближатиме її до кінцевої мети — створення передумов для набуття повноправного членства в Євросоюзі. В цей період передбачається проведення переговорного процесу щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС;
2002—2007 рр. — приведення законодавства України у відповідність до вимог законодавства ЄС у пріоритетних сферах;
2004—2007 рр. — виконання процедур, необхідних для набуття чинності Угодою про асоціацію між Україною та ЄС;
2005—2007 рр. — проведення переговорного процесу та створення Митного союзу між Україною та ЄС, метою якого має стати поступове усунення митних, правових і технологічних перепон у цій сфері;
2007—2011 рр. — повне виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС і копенгагенських критеріїв членства в Євросоюзі;
2011 р. — створення реальних передумов для вступу до ЄС.
Зовнішньоекономічна діяльність — це заснована на взаємовигідних економічних відносинах діяльність у галузі міжнародної торгівлі, руху капіталів, міграції робочої сили, передаванні технологій. У всіх країнах, а особливо з перехідною економікою, де відбувається значна лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, її державне регулювання є об’єктивною необхідністю. Таке регулювання спрямоване на забезпечення захисту інтересів країни та суб’єктів її зовнішньоекономічної діяльності, створення для останніх рівних можливостей розвивати всі види підприємницької діяльності та напрями використання доходів і здійснення інвестицій, розвиток конкуренції і ліквідацію монополізму.
Основними цілями державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні є: забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку країни; стимулювання прогресивних структурних змін в економіці; створення найсприятливіших умов для залучення національної економіки в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинених зарубіжних країн. Регулювання такої діяльності здійснюється за допомогою законів України, передбачених в них актів тарифного та нетарифного регулювання, економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансових, кредитних та ін.), рішень недержавних органів управління економікою, які приймаються у відповідності до їхніх статутних документів, договорів, що укладаються між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності.
Для іноземних суб’єктів господарської діяльності на території України встановлюються такі основні принципи міжнародного економічного права:
- принцип найбільшого сприяння — означає, що іноземні суб’єкти господарської діяльності мають такі самі права, преференції та пільги відносно мита, податків і зборів, що й підприємці будь-якої іншої країни, котрій надано такий режим. Режим найбільшого сприяння встановлюється для суб’єктів господарської діяльності інших країн на основі спільних угод і застосовується у сфері зовнішньої торгівлі;
- принцип національного режиму — означає, що іноземні суб’єкти господарювання мають обсяг прав та обов’язків не менший, ніж українські підприємці. У рамках Генеральної угоди про тарифи і торгівлю цей режим застосовується як додаток до принципу найбільшого сприяння і передбачає, що умови торгівлі мають бути однаковими як для вітчизняних, так і для іноземних товарів, зокрема щодо внутрішніх податків і зборів, правил закупівлі та продажу, розподілу і споживання цих товарів та ін. Національний режим поширюється на всі види господарської діяльності іноземних суб’єктів, яка пов’язана з їхніми інвестиціями на території країни, а також на експортно-імпортні операції підприємств тих країн, які входять разом з Україною до економічних союзів;
- принцип преференційного режиму — це особливий пільговий режим здійснення торговельно-економічних зв’язків, що надається однією державою іншій без поширення на треті країни. Він спирається на Загальну систему преференцій, суть якої полягає у наданні країнам, що розвиваються, переваг щодо доступу їхніх товарів на ринки розвинених країн. Преференції надаються на підставі укладених двосторонніх або багатосторонніх угод в основному у формі тарифних пільг, які встановлюються у вигляді знижених ставок імпортного мита;
- принцип спеціального режиму — застосовується до території спеціальних економічних зон і митних союзів, в які входить Україна, або у випадках встановлення будь-якого спеціального режиму відповідно до міжнародних угод.
Основними видами зовнішньоекономічної діяльності є: зовнішня торгівля, фінансово-кредитні операції, підприємницька діяльність, науково-технічна кооперація з іноземними підприємцями, надання їм різноманітних послуг. Такі напрями діяльності регулюються, з одного боку, державою в особі її органів, а з іншого — недержавними органами управління економікою (біржами, торговельними палатами, спілками тощо) та самими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі укладених між ними координаційних угод.
Органи державного управління, що здійснюють свої функції на макрорівні, можна поділити на загальнодержавні та територі-альні. Загальнодержавні структури регулюють діяльність усіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності та їх територіального розташування. До них належать: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, Державний митний комітет та Антимонопольний комітет України.
До повноважень Верховної Ради України належить: прийняття та зміна законів, затвердження основних напрямів зовнішньоекономічної політики та структури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, укладання міжнародних угод, установлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності тощо.
Кабінет Міністрів України визначає методи здійснення зовнішньоекономічної політики країни, координує діяльність міністерств та комітетів щодо регулювання зовнішньоекономічної діяльності, приймає нормативні акти з питань такої діяльності, укладає міжнародні угоди та ін.
Національний банк України регулює курс національної валюти, проводить розрахунки за отриманими державними кредитами та боргами, здійснює використання золотовалютного резерву країни. Міністерство економіки забезпечує проведення єдиної
зовнішньоекономічної політики, координує зовнішньоекономічну діяльність суб’єктів підприємництва та контролює додержання ними умов міжнародних угод, здійснює заходи нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Державний митний комітет України здійснює митний контроль в країні, а Антимонопольний комітет України контролює додержання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності антимонопольного законодавства.
Діяльність територіальних органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності спрямована на суб’єктів підприємництва будь-якої форми власності, що знаходяться на певній території. До них належать місцеві Ради народних депутатів та їхні виконавчі й розпорядчі органи, а також територіальні підрозділи органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Місцеві Ради народних депутатів та їхні виконавчі органи можуть виконувати свої зовнішньоекономічні функції лише через створені ними зовнішньоекономічні організації, які мають статус юридичної особи. Органи територіального регулювання зовнішньоекономічною діяльністю створюються за погодженням з місцевими Радами народних депутатів у межах загального ліміту бюджетних коштів, що виділяються на утримання відповідних органів державного регулювання.
Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за допомогою адміністративних та економічних методів. Адміністративні методи безпосередньо впливають на господарські відносини, а економічні діють через ринковий механізм. Адміністративні методи найдоцільніше застосовувати в умовах економічної нестабільності, зростання дефіциту та інфляції. Вони встановлюються, як правило, на короткий термін з метою захисту економіки країни або її відродження через мобілізацію та оптимальне використання ресурсів. До них належать: ембарго (повна заборона зовнішньоекономічної діяльності), ліцензування, квотування, специфічні вимоги до товару та ін. Економічні методи регулювання є основними в період стабілізації економіки. До них належать: у галузі імпорту — митні тарифи, збори, імпортні депозити; у галузі експорту — пільгові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від сплати податків тощо. Важливу роль серед економічних методів відіграють валютні обмеження, які спрямовані на розширення або стримання розвитку зовнішньоекономічних зв’язків країни. Під валютними обмеженнями розуміється система правил, які регламентують здійснення операцій з валютними цінностями, зокрема з національною та іноземною валютами, дорогоцінними металами, цінними паперами
тощо. Вони охоплюють: сферу зовнішньої торгівлі, рух капіталів і кредитів, переказ прибутків, податкових та інших платежів за кордон, часткову або повну заборону вільної купівлі та продажу іноземної валюти. У галузі зовнішньої торгівлі валютні обмеження виступають як опосередкований фактор стримання імпорту і по суті є системою валютного контролю. Регулювання залучення та вивезення капіталу в цілому спрямоване на підвищення ефективності іноземного інвестування в економіку країни. Воно має подвійний характер. З одного боку, державне регулювання сприяє створенню сприятливого інвестиційного клімату за допомогою державних гарантій та надання пільг, а з іншого — обмежує вплив іноземного капіталу на економіку країни, яка залучає такі кошти.