Одним з індикаторів економічного розвитку і найважливішим показником добробуту населення є його реальні доходи, на підставі яких прогнозуються загальний обсяг, структура і динаміка споживання населенням матеріальних благ і послуг, склад і джерела доходів населення, розмір і рівень диференціації доходів окремих соціальних груп. Загалом розрізняють номінальні та реальні доходи. Номінальні доходи — це фактично отримані гроші. Реальні доходи — це кількість товарів і послуг, які можна придбати за одержані номінальні доходи.
Прогнозування та регулювання доходів має враховувати принцип нерівності формування й розподілу доходів у суспільстві. Досвід інших країн свідчить, що цей принцип є відносно стабільним — економічне піднесення в будь-якій країні збільшує її доходи в цілому, але не веде до суттєвих змін тієї частки сукупного доходу, яку одержують конкретні групи населення чи категорії сімей. Причинами нерівності утворення й розподілу доходів є: різниця у фізичних і розумових здібностях людей, в їхній освіті та професійній підготовці, у складі сімей, у наявності власності (житло, земля, виробниче устаткування, акції тощо).
Коли диференціація доходів у суспільстві є завеликою, то виникає бідність, яка створює загрозу для нормального процесу відтворення суспільства. Бідність визначається показником прожиткового мінімуму, який постійно змінюється внаслідок зміни цін на ринку товарів і послуг.
Нерівність у доходах членів суспільства та їхніх сімей повинна коригувати держава через податкову політику: високі доходи оподатковуються за високими ставками, а доходи, що не перевищують прожиткового мінімуму, можуть бути взагалі звільнені від оподаткування.
Податкові надходження потім перерозподіляються в порядку компенсації людям, що несуть особливі фінансові витрати (скажімо, на утримання дітей, інших непрацездатних членів сім’ї). Такі заходи встановлюються в законодавчому порядку і систематично переглядаються відповідно до економічної та соціальної ситуації в країні. Крім того, держава має забезпечити надання цільової допомоги громадянам, які мають низькі доходи, не тільки з тим, щоб ці люди мали змогу втриматися на певному життєвому рівні, а й з тим, щоб вони могли робити хоч якісь невеличкі заощадження. Для цього державними структурами розробляються спеціальні програми зі збільшення заощаджень у населення, стимулювання укладання договорів страхування життя, забезпечення участі громадян у формуванні та розподілі доходів підприємств, заохочення участі в будівництві житла та присадибних споруд.
На думку західних учених і фахівців, саме нерівність доходів членів суспільства стимулює виробництво, створює передумови для піднесення економіки, збільшення доходів кожної сім’ї, тобто є шляхом до індивідуальної свободи, до гартування підприємницького духу. В ім’я збільшення доходів суспільство розвиває продуктивні сили, оновлює технологію виробництва, штовхає вперед науку, винаходить нові товари і послуги. Ясна річ, що це справедливо лише до певної межі. Занадто велика різниця в доходах, як уже було сказано, є причиною соціального напруження і можливого соціального збурення в суспільстві.
Основою реальних доходів переважної більшості населення є реальна заробітна плата робітників і службовців, реальні доходи селян від власного та колективного господарства. Належний рівень заробітної плати стимулює продуктивність праці, спонукає працівників підвищувати свою кваліфікацію, є індикатором узгодження інтересів підприємців і найманих працівників.
У багатьох країнах світу організація заробітної плати — це внутрішньофірмова справа, яка розв’язується угодою між власниками виробництва та профспілками, що захищають інтереси найманих працівників. В Україні економічні, правові та організаційні засади оплати праці визначено Декретом Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 р. «Про оплату праці». Декрет розмежовує сфери державного й договірного регулювання оплати праці, вводить систему соціального партнерства, розширює та закріплює права працівників на належну оплату праці.
В Україні законодавчо встановлюються мінімальна заробітна плата та мінімальні ставки компенсаційних доплат (за роботу в несприятливих, шкідливих та небезпечних умовах) залежно від стану економічного розвитку країни, досягнутого рівня продуктивності праці, середньої заробітної плати, вартості мінімального споживчого бюджету.
Державою встановлюються норми оплати праці за роботу в понадурочний час, нічні часи, у святкові та вихідні дні, за час простою, який має місце не з вини працівника, за виготовлення продукції, що виявилася браком не з вини працівника, за роботу особам, молодшим від 18 років; держава гарантує щорічну оплачену відпустку, оплату за час, витрачений на виконання державних обов’язків, на підвищення кваліфікації, на медичне обстеження, на виробниче навчання тощо. Гарантується також оплата жінкам за час декретної відпуски для догляду за дітьми до трьох років.
У державному секторі економіки фонд заробітної плати підприємств визначається як частина їхніх доходів. Умови цього визначення встановлює Кабінет Міністрів України згідно із конкретною соціально-економічною ситуацією.
Урядом країни встановлено єдині тарифні умови оплати праці робітників і службовців щодо традиційних професій і посад. Державні підприємства можуть змінювати межу коефіцієнтів співвідношень тарифних ставок (окладів) робітників і мінімального розміру заробітної плати; мають право підвищувати посадові оклади керівників, спеціалістів, службовців з урахуванням збільшення тарифних ставок робітників і співвідношень в оплаті праці, що склалася між категоріями працівників у 1990 р.; можуть переглядати тарифні ставки та посадові оклади, виходячи зі своїх фінансових можливостей, але без підвищення діючих цін і тарифів на продукцію та послуги.
Державні органи затверджують коефіцієнти співвідношень мінімальної заробітної плати, мінімальних тарифних ставок, диференціюючи їх за видами виробництв, робіт і діяльності залежно від складової праці в різних галузях народного господарства, затверджують коефіцієнти співвідношення до мінімальної заробітної плати тарифних ставок для окремих професій робітників, щодо яких не застосовуються звичайні тарифні сітки.
Розміри посадових окладів керівників державних підприємств і організацій визначаються залежно від обсягу реалізації продукції (робіт, послуг) у натуральному або грошовому вимірі, від складності продукції, її конкурентоспроможності, показників використання виробничих фондів, кількості працівників, результатів фінансово-господарської діяльності. Кошти на преміювання керівників визначаються в процентному відношенні до чистого прибутку від реалізації продукції.
До працівників установ і організацій охорони здоров’я, освіти, науки, культури та інших галузей, що фінансуються з бюджету, застосовуються тарифні ставки, визначені тарифними умовами.
Договірне регулювання заробітної плати виходить із системи тарифних угод на міжгалузевому, галузевому та виробничому рівнях.
На державному рівні таку угоду укладають Кабінет Міністрів України і профспілкові об’єднання з метою забезпечення ефективного господарювання в державному секторі економіки, захисту соціально-економічних і трудових інтересів працівників, запобігання можливим негативним соціальним наслідкам економічних реформ.
У випадках, передбачених законодавством, щодо осіб, які працюють або працевлаштовуються за трудовими договорами на певний визначений строк чи на час виконання певної роботи, застосовується контрактна форма оплати праці. Порядок укладання контрактів визначено положенням Кабінету Міністрів України. Умови оплати праці та матеріального забезпечення працівників, з якими укладається контракт, визначаються за угодою сторін. Розміри виплат не можуть бути меншими, ніж це передбачено чинним законодавством, тарифними угодами й колективним договором, і залежать від виконання умов контракту. У контракті можуть також визначатись умови підвищення (зниження) договірного розміру оплати праці, встановлення доплат і надбавок, премій, винагород за підсумками роботи за рік чи інший період, участі в прибутках підприємства, установи, організації чи громадянина-підприємця.
Реальні доходи населення визначаються за допомогою математичних розрахунків, які ґрунтуються на загальних показниках економічного та соціального розвитку країни, державного бюджету, а також виходять із результатів наукових і соціальних досліджень. Реальні доходи можна обчислити за формулою
Др = Дт + Дн + М + Вж – ΔЦ,
де Др — реальні доходи;
Дт — грошові витрати на придбання товарів;
Дн — натуральні доходи громадян;
М — матеріальне споживання у сфері послуг;
Вж — продукція індивідуального і житлово-кооперативного будівництва;
ΔЦ — зміна ціни на товари і послуги.
Грошові витрати на придбання товарів установлюються виходячи з балансу грошових доходів і витрат населення (табл. 11.2) за формулою
,
де Дт — грошові витрати на придбання товарів;
— зарплата, дивіденди, пенсії, допомога, стипендії, надходження з фінансової системи, дохід домашніх господарств, яким розпоряджається власник, дохід від праці в колективних, фермерських господарствах тощо;
Ддр — оплата послуг, обов’язкові платежі, придбання лотерейних квитків;
ΔЗн — зміна в заощадженнях населення;
ΔЗ — зміна заборгованості за товари, придбані в кредит, та сальдо операцій за переказами та акредитивами.
Натуральні доходи прогнозують виходячи з балансу сільськогосподарської продукції та бюджетних обстежень населення.
Матеріальне споживання у сфері суспільного обслуговування, яке нині поступово скорочується, встановлюється з розрахунків розвитку соціально-культурних закладів і розбудови інфраструктури — як сума матеріальних витрат держави на підтримку соціально-гуманітарної сфери.
Зміна цін розраховується в розрізі форм торгівлі товарами та послугами за допомогою спеціальних обчислень, що мають прогнозний характер.
Державне регулювання роздрібного товарообігу. При плановому регулюванні роздрібного товарообігу необхідно враховувати безліч факторів, які впливають на купівельний попит населення і можливість його товарного забезпечення.
Основою для планового регулювання роздрібного товарообігу є насамперед купівельні фонди населення, тобто сума грошових доходів, які можуть бути використані для придбання різних товарів. Купівельний фонд населення розраховують на основі балансу грошових доходів і витрат, які хоч і не повністю відображають всю суму доходів, зокрема натуральних, проте є найдійовішим засобом установлення платоспроможного попиту.
Із скороченої схеми балансу грошових доходів і витрат населення видно, що в ньому відображається співвідношення між грошовими доходами населення, роздрібним товарообігом, обсягом платних послуг і заощаджень. На основі балансу встановлюють загальний розмір грошових доходів населення і суми нетоварних витрат, що слугує основою для розрахунку купівельного фонду, який дорівнює різниці між сумою грошових доходів населення та його нетоварних витрат. За допомогою такого балансу планові органи можуть установити співвідношення між грошовими доходами і витратами, виявити структуру витрат і розмір доходів, які спрямовуються на закупівлю товарів, тобто платоспроможного попиту населення, і низку інших соціально-економічних показників. На основі балансу визначається рівень забезпечення населення готівкою грошової маси, задаються основні параметри для розрахунку показника емісії грошей.
Таблиця 11.2
СХЕМА БАЛАНСУ ГРОШОВИХ ДОХОДІВ І ВИТРАТ НАСЕЛЕННЯ
| Доходи | Витрати | ||
| Стаття | млн грн |
Стаття | млн грн |
| 1. Оплата праці | 5700 | 1. Закупівля товарів та оплата послуг | 7900 |
| 2. Доходи від підприємницької діяльності фізичних осіб | — | 2. Обов’язкові платежі та добровільні внески | 1950 |
| 3. Грошові доходи від сільськогосподарських підприємств | 25 | 3. Приріст заощаджень у вкладах | 250 |
| 4. Надходження від продажу продуктів сільського господарства | 500 | 4. Витрати на придбання цінних паперів | — |
| 5. Пенсії, стипендії, грошові допомоги та інші трансфертні платежі | 2700 | 5. Витрати на придбання іноземної валюти | 2100 |
| 6. Доходи від продажу іноземної валюти | 1800 | 6. Інші витрати | 200 |
| 7. Доходи від цінних паперів | — | ||
| 8. Інші доходи | 1500 | ||
| Разом | 12 225 | Разом | 12 400 |
| Перевищення витрат над доходами | 175 | ||
| Усього | 12 400 | Усього | 12 400 |
Для розроблення балансу грошових доходів і витрат використовують дані Міністерства фінансів, Національного банку, Державного комітету статистики, Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування України, інших позабюджетних державних і суспільних фондів, які є учасниками готівкового грошового обігу.
Методика розрахунку окремих статей балансу здійснюється розрізно по доходах і витратах. До доходів робітників і службовців підприємств і організацій включають грошові доходи населення, одержані за результатами праці від державних, кооперативних, спільних, орендних, акціонерних, приватних, громадських та інших установ і закладів, фондів, прибутки від підприємницької діяльності.
До грошових доходів від КСП включають грошові доходи членів сільськогосподарських, риболовецьких КСП, а також заробітки робітників, залучених до сільськогосподарських робіт у КСП.
Надходження від продажу сільського господарства включають виручку від продажу: сільгосппродуктів заготівельними організаціями в порядку державних закупівель; продукції сільського господарства державним підприємствам і організаціям для потреб торгівлі, промислової переробки і для громадського харчування (окрім державних закупівель); продуктів сільського господарства споживчій кооперації за цінами за домовленістю; продуктів сільського господарства підприємствам на колгоспному ринку; худоби і сільськогосподарської продукції КСП державним господарствам.
До трансфертних платежів включають усі види одержуваних населенням пенсій, допомог, стипендій та інших видів соціального забезпечення, отриманих через бюджет, спеціально створені соціальні позабюджетні фонди та інші джерела.
Надходження з фінансової системи включають: грошові виплати по державному страхуванню, позики, виграші, погашення позик, дивіденди, прибутки та сальдо обміну іноземної валюти на українську і навпаки.
До складу витрат належать усі грошові витрати населення щодо придбання товарно-матеріальних цінностей, оплати послуг, купівлі цінних паперів, сплати обов’язкових податків і зборів.
До статті «Придбання товарів і оплата послуг» включають: грошові витрати населення, пов’язані з купівлею товарів у державній і недержавній торгівлі, на колгоспних ринках, оплату послуг, наданих державними, суспільними, спільними, приватними та іншими підприємствами, які займаються обслуговуванням населення.
До обов’язкових платежів і добровільних внесків включають грошові витрати населення щодо виплати державних податків, платежів по страхуванню, внесків до різних фондів і організацій, повернення кредитів, позик та інших добровільних та обов’язкових платежів.
Стаття «Приріст вкладів, придбання облігацій та інших цінних паперів» відображає грошові витрати населення, спрямовані на приріст вкладів в ощадних та комерційних банках, придбання казначейських білетів, сертифікатів, облігацій.
До статті «Придбання акцій і нерухомості» відносять грошові витрати на придбання акцій державних, приватних суб’єктів господарської діяльності, а також на придбання нерухомості.
Визначення обсягу роздрібного товарообігу не може бути заснованим тільки на даних балансу грошових доходів і витрат населення, оскільки обсяг товарообігу державної і кооперативної торгівлі хоча й залежить від розміру купівельного фонду населення, але не рівнозначний йому.
Отже, обсяг роздрібного товарообігу державної і кооперативної торгівлі має відповідати купівельному фонду населення, скоригованому в зв’язку із переміщенням грошей, закупівлями на колгоспному ринку і в комісійній торгівлі, а також обсягу запланованої дрібної оптової торгівлі. Схему розрахунку обсягу роздрібного товарообігу наведено у табл. 11.3.
Таблиця 11.3
СХЕМА РОЗРАХУНКУ ОБСЯГУ РОЗДРІБНОГО ТОВАРООБІГУ
| Показник | млн грн |
| 1. Сума грошових доходів населення | |
| 2. Нетоварні витрати населення | |
| 3. Купівельний фонд населення (поз. 1 – поз. 2) | |
| 4. Перевищення доходів над витратами, спрямоване на придбання товарів | |
| 5. Купівельний фонд з урахуванням перевищення доходів над витратами (поз. 3 – поз. 4) | |
| 6. Покупки населення у колгоспів на колгоспному ринку | |
| 7. Комісійні винагороди споживчої кооперації | |
| 8. Купівельний фонд, спрямований на купівлю товарів у державній та кооперативній торгівлі (поз. 5 – поз. 7) | |
| 9. Обсяг дрібної оптової торгівлі | |
| 10. Обсяг роздрібного товарообігу державної і кооперативної торгівлі (поз. 8 – поз. 9) |
Реальні доходи обчислюються для різних соціальних груп населення у розрахунку на одного зайнятого в тій чи тій сфері діяльності (виробництва) або на душу населення у такій послідовності:
- Грошові доходи, всього.
- Грошові доходи, що не реалізуються на придбання товарів.
- Зміна заощаджень населення.
- Сальдо операцій за переказами та акредитивами.
- Грошові доходи, які реалізуються на придбання товарів (1 + 2 + 3 + 4).
- Натуральні доходи громадян.
- Матеріальне споживання у сфері послуг.
- Продукція індивідуального і житлово-кооперативного будівництва.
- Кінцеві (реально використовувані) доходи у цінах відповідного року (5 + 6 + 7 + 8).
- Індекс цін і тарифів.
- Кінцеві (реально використовувані) доходи у порівнянних цінах (9 : 10).
- Середньорічна чисельність населення, млн чол.:
а) населення;
б) працюючих.
- Реальні доходи, грн (11 : 12):
а) на душу населення;
б) на одного працюючого.
- Реальні доходи в базовому році, грн:
а) на душу населення;
б) на одного працюючого.
- Індекс зростання реальних доходів:
а) на душу населення (13а : 14а);
б) на одного працюючого (13б : 14б).
Прогнозування можливих темпів зростання чи падіння реальних доходів населення спирається на врахування можливостей приросту або скорочення фонду споживання та змін у фонді нагромадження, що утворюється внаслідок спрямування населенням певної частини коштів на будівництво житла та присадибних споруд.
Таке прогнозування має враховувати економічну нестабільність — тенденцію, наявну в ринковій системі, що відбивається в її циклічному розвитку, безробітті, інфляційному зростанні цін. Інфляція призводить до перерозподілу доходів у суспільстві; втрати несуть кредитори, власники заощаджень, громадяни, які отримують фіксовані доходи. Прогнозування інфляції може пом’якшити її вплив на доходи.
В Україні відбувається інфляція витрат виробництва, що спричинює підвищення рівня цін і скорочення реального обсягу виробництва. За цих умов уряд намагається стимулювати зростання сукупного попиту, підвищувати мінімальну зарплату, впливати на сукупну пропозицію товарів і послуг, знижуючи рівень податків. Темпи зниження останніх мають випереджати темпи зростання доходів населення.
Прогнозний (плановий) рівень реальних доходів співвідноситься з базовим, що дає змогу обчислювати індекс зростання (падіння) реальних доходів (на душу населення чи на одного зайнятого)
, ,
де Іф, Ін, Із — індекси зростання (падіння) фізичного обсягу
реально використаних доходів, чисельності населення, зайнятих.
За допомогою індексу можна розраховувати і вартість життя:
,
де Вс, Вн — витрати населення на придбання товарів і послуг відповідно в старих і нових цінах.
Цей індекс характеризує зміни купівельної спроможності людей, зміни вартості базового набору споживчих товарів і послуг, фактично придбаних сім’ями за даними бюджетних обстежень.
Для робітників і службовців розраховується реальна заробітна плата виходячи з передбачуваного рівня середньомісячної заробітної плати, розміру податків й індексу цін на товари та послуги. Її рівень визначається за формулою
,
де Зсн, Зсв — середньомісячна готівкова заробітна плата (нарахована й виплачена) ;
А — утримання (податки);
Іц — індекси цін на товари і тарифів на послуги.
Загальна сума реальних доходів робітників і службовців перевищує їхню реальну заробітну плату на суму виплат і пільг, отриманих за рахунок фонду суспільного споживання у вигляді пенсій, допомоги, стипендій, а також безплатних послуг охорони здоров’я, освіти тощо.
Визначення реальних доходів селян передбачає обчислення грошових і натуральних доходів від колективного, фермерського та особистого підсобного господарства. Грошові доходи коригуються на індекс цін на товари й тарифів на послуги: натуральні доходи визначаються за середньотоварними цінами реалізації, тобто з урахуванням продажу продукції на ринку. У розрахунках використовують дані балансу сільськогосподарської продукції та бюджетних обстежень. Загальну суму грошових і натуральних доходів треба збільшити на суму виплат і пільг за рахунок суспільних фондів держави й колективних господарств, а також на обсяг безплатних послуг соціально-культурних закладів.