В умовах переходу України до ринкових відносин соціальна політика держави зосереджується на тому, щоб відповідно до наявних матеріально-фінансових ресурсів забезпечити органічне поєднання макроекономічної трансформації із соціальною спрямованістю реформ.
Становлення нової економічної системи в Україні безпосередньо пов’язане з реформуванням соціальної політики. Основні напрями соціальної політики в Україні визначено у Посланні Президента України до Верховної Ради України 2000 року. Стратегія економічного зростання має створити необхідні передумови для вирішення найбільш складних і назрілих проблем соціальної політики. Ставиться за мету забезпечити у 2000—2004 рр.: зростання в 1,3—1,4 раза реальних доходів населення, створення 1 млн нових робочих місць; поступове підвищення мінімального рівня трудових пенсій до межі прожиткового мінімуму. Активна соціальна політика позитивно впливатиме на прискорення економічного розвитку, надання цьому процесу необоротного характеру.
Соціальна політика має бути адекватною стану економіки, сприяти виходу із кризи, забезпечити дотримання мінімально необхідних стандартів життєвого рівня населення. Водночас заходи соціальної політики спрямовуються на збереження та відтворення трудового потенціалу народу, утвердження необхідної мотивації продуктивності праці, запобігання масовому безробіттю.
Для реального втілення в життя цих складових соціальної політики потрібна реалізація таких завдань:
- створення необхідних умов для поліпшення кожним трудівником свого добробуту за рахунок особистого трудового внеску, підприємництва та трудової активності; нарощування фонду споживання, стимулювання ефективного платоспроможного попиту;
- перехід від чинної моделі організації заробітної плати, орієнтованої на низьку ціну робочої сили і високу частку безкоштовних соціальних послуг, до нової моделі, яка передбачає високу ціну робочої сили і платне задоволення відповідних потреб. Це дає змогу суттєво збільшити частку заробітної плати в структурі суспільного доходу, зрівняти її обсяги з реальним масштабом цін, істотно зменшити тиск соціальних витрат на бюджет держави. Суттєве зростання ціни робочої сили матиме важливе значення з погляду її захисту в процесі входження країни у світовий економічний простір;
- відновлення регулювальної функції мінімальної заробітної плати, яка не може бути нижчою за офіційно встановлену межу малозабезпеченості, з поступовим підвищенням мінімальної заробітної плати на 60 % від середньої заробітної плати в народному господарстві. Це стосується й мінімального рівня погодинної оплати, вдосконалення всієї системи й механізму визначення оплати праці у виробничих і невиробничих галузях економіки. Відповідно до конкретної економічної ситуації в країні має діяти механізм індексації розміру мінімальної заробітної плати;
- забезпечення прогресивних змін у співвідношенні між тарифною та надтарифною частинами оплати праці. Треба передбачити підвищення частки тарифу в середній заробітній платі від теперішнього критичного рівня (70—80 %). Це сприятиме підвищенню продуктивності праці і забезпечуватиме оптимальну, обґрунтовану міжгалузеву, міжкваліфікаційну, міжпосадову диференціацію заробітної плати;
- нагромадження необхідних фінансових ресурсів для здійснення відповідної допомоги по безробіттю, для збереження робочих місць у процесі роздержавлення та приватизації, стимулювання розвитку малих підприємств та індивідуальної трудової діяльності, запровадження системи громадських робіт, фахової перепідготовки осіб, що втратили роботу, для виконання програми захисту малозабезпечених багатодітних і неповних сімей, непрацюючих пенсіонерів, інвалідів, із щомісячним індексуванням грошових виплат зазначеним категоріям населення відповідно до фактичних темпів інфляції;
- відшкодування витрат на оплату житла з урахуванням матеріального розшарування населення у зв’язку із лібералізацією квартирної плати та комунальних платежів;
- забезпечення справедливої системи пенсійних виплат з урахуванням трудового внеску кожної окремої особи;
- запровадження моральних і фіскальних стимулів щодо утворення та розширення сфери діяльності територіальних фондів соціальної підтримки населення, розвитку благодійних організацій;
- захист інтелектуального потенціалу суспільства, його ефективне використання та примноження, сприяння неухильному зростанню ролі, престижу та оплати праці інженерно-технічних кадрів, менеджерів, наукової та творчої інтелігенції — учених, діячів літератури та мистецтва, медиків, учителів, працівників закладів культури;
- підтримка розвитку духовної сфери, освіти, науки і культури; стимулювання створення недержавних закладів науки, культури, освіти, становлення страхової медицини, здійснення партнерства держави з приватними інституціями у вирішенні питань соціальної політики;
- здійснення заходів із соціальної адаптації молоді до умов ринкової економіки, надання юнакам і дівчатам гарантованих можливостей щодо отримання освіти, професіональної підготовки та працевлаштування;
- збереження в процесі приватизації профілю установ соціального призначення, що перебувають на балансі державних підприємств та організацій, та передання їх місцевим органам влади. Стимулювання засобами фіскальної політики соціальних інвестицій підприємств та організацій недержавного сектору. Сприяння будівництву об’єктів соціальної сфери, що передбачені національними програмами;
- розроблення програми охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів;
- проведення активної економічної політики.
Для оцінювання рівня життя населення використовується система показників, які можна згрупувати так: соціально-демографічні показники (кількість населення, його склад, динаміка та структура за статтю, віком і соціальним станом; показники міграції населення і трудових ресурсів); узагальнюючі показники (ВВП на душу населення, реальні доходи на душу населення, структура населення за рівнем середньодушового сукупного доходу тощо); показники рівня оплати праці та доходів населення (середня та мінімальна заробітна плата, середня та мінімальна пенсія, середня грошова допомога тощо); показники рівня споживання населенням товарів і послуг; показники, які характеризують стан соціальної сфери; показники споживчих настроїв домогосподарств тощо.
Показниками результативності соціальної політики є рівень і якість життя населення. Під рівнем життя населення слід розуміти міру задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб людини, яку забезпечує сукупність матеріальних і соціальних умов життя. Основні показники рівня життя за 1998—2002 рр. наведено в табл. 11.1.
Таблиця 11.1
ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ РІВНЯ ЖИТТЯ
| Показник | Рік | ||||
| 1998 | 1999 | 2000 | 2001 | 2002 | |
| Середньомісячна зарплата, грн | 153,50 | 177,52 | 230,13 | 311,08 | 376,33 |
| у % до відповідного періоду минулого року | х | 115,7 | 129,6 | 135,2 | 120,9 |
| Індекс реальної зарплати, % | 96,2 | 91,1 | 99,1 | 119,3 | 118,2 |
| Середній розмір пенсії, грн | 60,65 | 68,91 | 83,66 | 122,49 | 137,23 |
| у % до відповідного періоду минулого року | х | 113,6 | 121,4 | 146,4 | 112,0 |
| Індекс споживчих цін, % | 120,0 | 119,2 | 125,8 | 106,1 | 99,4 |
| Індекс реальних грошових доходів | 98,4 | 92,0 | 109,9 | 109,0 | 121,2* |
* Індекс реальних наявних доходів.
Основними елементами рівня життя є: рівень і структура споживання матеріальних благ (продуктів харчування та непродовольчих товарів); рівень споживання послуг установ побутового обслуговування, охорони здоров’я, освіти, культури, соціального забезпечення, фізкультури; рівень забезпечення житлом.
Для оцінювання рівня життя населення використовують такі показники: прожитковий мінімум; вартісна величина прожиткового мінімуму (межа малозабезпеченості); вартісна величина «споживчого кошика» продуктів харчування; мінімальна заробітна плата та мінімальна пенсія тощо.
Соціальний захист населення слід розглядати як систему законодавчих, економічних, соціальних і соціально-психологічних гарантій.
Механізм соціального захисту населення ґрунтується на таких головних принципах:
- забезпечення соціальної справедливості у розподілі створеного національного продукту на основі подолання зрівняльних тенденцій та реалізації принципу оплати за працею;
- визнання особистих доходів головним джерелом підвищення соціального добробуту;
- надання економічної та моральної допомоги соціально вразливим верствам населення з урахуванням бюджетних можливостей державних і місцевих органів влади.
Елементами соціального захисту під час переходу до ринкових відносин є:
- державні гарантії щодо оплати праці найманих працівників;
- державні гарантії у сфері зайнятості, підготовки та перепідготовки кадрів;
- захист інтересів споживача за допомогою різноманітних соціально-економічних інновацій;
- утримання непрацездатних і підтримка життєвого рівня малозабезпечених громадян і сімей з дітьми;
- індексація грошових доходів населення в разі перманентного підвищення цін на товари й послуги та впровадження механізму перегляду мінімальної заробітної плати, пенсій, стипендій;
- індексація вкладів населення в ощадбанках у зв’язку зі зростанням цін та інфляційними процесами;
- компенсація населенню збитків у зв’язку з разовим підвищенням цін на товари та послуги під час проведення комплексної реформи цін.
Розглянемо деякі складові механізму соціального захисту.
Рівень життя людей, які позбавлені можливості брати участь у суспільному виробництві, повністю або значною мірою залежить від держави. До цієї категорії слід віднести: осіб, що не досягли працездатного віку, серед яких більшість становлять діти в сім’ях, а також діти, що перебувають у спеціальних дитячих закладах; інвалідів з дитинства; осіб, які досягли непрацездатного віку (пенсіонери, а також особи, що з різних причин не мають права на пенсійне забезпечення); тимчасово непрацездатних унаслідок захворювання, вагітності і пологів або таких, що доглядають дітей та хворих членів сім’ї.
За функціонування ринкової економіки складовими соціальної допомоги непрацездатним, а також малозабезпеченим громадянам крім пенсійного забезпечення є:
- надання грошової допомоги і пільг сім’ям, які виховують дітей;
- надання натуральної допомоги малозабезпеченим громадянам (безплатні обіди, безплатний проїзд на транспорті, одяг, паливо, оплата житла тощо);
- обслуговування пенсіонерів, інвалідів, самотніх непрацездатних громадян у будинках-інтернатах, територіальних центрах соціального обслуговування, а також удома.
Першочерговим є питання забезпечення зайнятості працездатного населення. Щодо цього держава має такі обов’язки:
- надати робочі місця всім, хто бажає працювати;
- забезпечити матеріальну допомогу для переселення в інші місця;
- уживати спеціальних заходів захисту і матеріальної підтримки звільнених у результаті конверсії;
- виплачувати стипендії за час перепідготовки та грошову допомогу по безробіттю, гарантувати збереження безперервного та спеціального стажу в цей період;
- організувати розгалужену державну службу зайнятості;
- надавати пільги підприємствам, які створюють нові робочі місця.
Реалізація соціальної політики зумовлює необхідність державного регулювання розвитку соціальної сфери та рівня життя населення.
У зв’язку з процесами роздержавлення і приватизації уряд та інші державні структури повинні регулювати виробництво дефіцитних товарів і послуг і не тільки не допускати згортання цього виробництва, а й сприяти його збільшенню. З цією метою і проводиться структурна перебудова економіки, здійснюється конверсія оборонних галузей, їх переорієнтація на створення сучасних технологій, на переоснащення виробництва, а також на безпосередній випуск товарів за запитами споживачів, особливо, коли він технологічно можливий без докорінної капіталомісткої модернізації виробництва.
Усі важелі державного регулювання необхідно застосувати, щоб найближчим часом вийти з продовольчої кризи, задовольнити передусім власні потреби в продуктах харчування. Якщо вміло виділити зони виробництва екологічно чистих продуктів харчування, налагодити глибоку переробку сільськогосподарської сировини, запровадити сучасні методи товарного пакування харчових продуктів, то вітчизняні продукти будуть конкурентоспроможними. Отже, держава повинна допомогти промисловості докорінно реконструювати й модернізувати переробні підприємства, створити нові заводи й цехи із сучасною технологією в місцях виробництва сільськогосподарської сировини.
Нині обов’язковою вимогою до державного регулювання є забезпечення залежності рівня оплати праці від її результатів, щоб у такий спосіб заінтересувати найманих працівників на підприємствах усіх форм власності високопродуктивно працювати, стримати зростання невиправданих витрат на виробництво, а на цій підставі обмежити підвищення цін та інфляцію. Будь-який заробіток має бути виплачений працівникові тільки за виконану роботу чи надану послугу. Як джерело коштів на оплату праці працівників підприємств може розглядатися тільки частина прибутку, одержаного в результаті їхньої господарської діяльності.
Метою державного регулювання є також розбудова національної системи соціального захисту населення в період формування ринкової економіки з допомогою створення правової і нормативної бази, опрацювання механізмів захисту та державних гарантій виходячи з реальних можливостей економіки. Засадами в системі соціального захисту мають стати такі принципи: поширення захисту на осіб, які працюють за наймом, членів їхніх сімей та непрацездатних громадян, диференційований підхід до різних соціально-демократичних груп населення залежно від міри їхньої економічної самостійності, працездатності, можливості підвищення добробуту власними силами; перерозподіл економічної відповідальності за реалізацію соціальних гарантій між державою, підприємствами і громадянами; визначення рівня соціальних гарантій на підставі системи соціальних нормативів; відповідність форм соціального захисту рівню розвитку ринкових відносин в економіці.
У процесі формування ринкової економіки на державу покладається обов’язок розбудови соціальної інфраструктури, яка створює можливості для соціального обслуговування населення, забезпечує економію суспільної праці, збільшує фонд вільного часу людей, поліпшує використання бюджету сім’ї, узгоджує доходи з попитом населення, забезпечує комфортність навколишнього середовища.
Зусилля та кошти держави обов’язково мають спрямовуватися на створення умов для розвитку галузей освіти, охорони здоров’я, науки, культури, що є вкрай необхідним для зміцнення фізичного та духовного стану громадян нашого суспільства. З допомогою всіх цивілізованих засобів впливу та налагодженої соціальної інфраструктури держава має зосередити зусилля народу, його інтелігенції на збереженні й відновленні культурно-історичної та мистецької спадщини, розвитку в людей естетичного бачення світу, культурного самовиховання.
Кризовий стан економіки України потребує активної політики щодо заходів із соціальної підтримки населення, насамперед пенсіонерів, малозабезпечених непрацездатних громадян і їхніх сімей, а також удосконалення системи оплати праці. Без цього всі позитивні результати ринкових реформ і стабілізації виробництва будуть зведені нанівець постійним зростанням соціального напруження в суспільстві.
Засобами державної соціальної політики є: нормативно-правове регулювання, спрямоване на забезпечення соціальних гарантій та соціальний захист населення; розроблення демографічних і соціальних прогнозів; формування та реалізація соціального розділу ДПЕСР України, в якому визначаються цілі, пріоритети, завдання та заходи соціальної політики; бюджетна діяльність; державне регулювання цін на товари і послуги тощо.
На макрорівні функції державного регулювання рівня життя і соціального захисту населення виконують: Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерство праці і соціальної політики України, Міністерство фінансів України, Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерство освіти і науки України, Міністерство охорони здоров’я України, Міністерство культури і мистецтв України, Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики, Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму, Державний комітет у справах ветеранів, Пенсійний фонд України та ін. Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод громадян здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. У складі Верховної Ради України діє комітет з питань соціальної політики та праці.
Через недосконалість ринкових механізмів основною формою державного регулювання є планові прогнози рівня життя населення.
Для характеристики матеріальних засад, сучасного стану і напрямів розвитку народного добробуту необхідно розглянути:
- рівні та структуру доходів, витрат на споживання населенням матеріальних благ і послуг;
- стан споживчого ринку;
- стан ринку праці та зайнятості;
- стан соціальних гарантій малозабезпеченим верствам населення.