4.1. Моделі прогнозування інфляції. Прогнозування інфляції, яка вимірюється темпом зростання цін, ґрунтується на аналітичному дослідженні головних факторів, що впливають на формування рівня цін, а саме:
- зростання виробничих витрат, насамперед за рахунок збільшення цін на енергоносії (за орієнтовною оцінкою);
- залежність рівня цін від загальноекономічної ситуації в країні (рівень сукупного попиту, динаміка грошових доходів населення, конкуренція з іноземними виробниками);
- спрямованість державної економічної політики. Ослаблення грошово-кредитного контролю в умовах спаду виробництва або його стабілізації на недостатньому рівні призводить до інфляції попиту;
- співвідношення динаміки загального рівня цін та відносних цін на окремі товари і послуги (з метою перерозподілу обмежених ресурсів). Зміна відносних цін у більшості випадків викликає зростання загального рівня цін (у всякому разі тимчасове);
- інфляційні очікування, наслідком яких є підвищення процентних ставок та вимоги підвищення заробітної плати;
- спрямованість офіційної політики країни, а саме: заходи контролю над цінами, політика щодо конкуренції та система зовнішньої торгівлі, режим обмінного курсу.
Прогнозування індексу споживчих цін (ІСЦ). ІСЦ є найбільш поширеним показником рівня інфляції і, як правило, розраховується на основі періодичних обстежень споживчих цін.
Індекс споживчих цін (ІСЦ) – це індекс цін типового кошика імпортних та вітчизняних товарів, які споживаються резидентами.
Індекс споживчих цін є загальним показником темпів зміни цін, за якими домашні господарства-споживачі купують товари та послуги, тобто цін, які кожний член суспільства платить при купівлі конкретного товару або послуги. Це є показник інфляції в ринковій економіці, що широко використовується для контролю за динамікою цін.
В перелік ІСЦ для розрахунку державного індексу зараз входить 425 видів товарів та послуг-представників. Класифікація цих видів товарів та послуг відповідає стандартній класифікації, що використовується у статистиці виробництва, роздрібної торгівлі та зовнішньоекономічної діяльності країни. Весь набір поділяється на три великі групи: продовольчі товари (38 підгруп), непродовольчі товари (56 підгруп) та послуги (27 підгруп).
Для розрахунку національного індексу споживчих цін в Україні (індексу інфляції) використовується формула Ласпейреса. Розрахований із застосуванням формули (4.1.1) зведений індекс характеризує відношення вартості споживчого кошика товарів та послуг в цінах звітного періоду до його вартості в цінах базисного періоду:
, (4.1.1)
де
CPI0t — ІСЦ за період t порівняно з базовим (0);
Р0j — ціна товару j в базовому періоді;
Ptj — ціна товару j в періоді t;
Q0j — кількість товару j в базовому періоді.
Прогнозування інфляційних очікувань. Уявлення суб’єктів ринку про майбутній рівень цін входять у число найважливіших параметрів, які визначають їх поведінку. Тому для комплексного аналізу причин виникнення інфляції та прогнозування її впливу на економічну кон’юнктуру в макромоделях необхідно враховувати інфляційні сподівання. Залежно від способу формування ендогенні інфляційні сподівання поділяються на статичні, адаптивні та раціональні.
Статичним називається такий спосіб оцінювання сподівань, при якому ціна наступного періоду () дорівнює ціні попереднього періоду:
. (4.1.2)
Адаптивним називається спосіб формування сподівань, при якому здійснюється коригування майбутньої ціни з урахуванням збитків, що виникли внаслідок помилкового визначення ціни в попередньому періоді (t – 1):
0 < а < 1, (4.1.3)
де а – коефіцієнт адаптації. При а = 1 очікування є сталою величиною.
Раціональним називається такий спосіб формування сподівань, при якому використовується вся інформація, існуюча в даний момент про фактори, котрі впливають на значення параметра, що визначається. Очікувана ціна представляється у вигляді функції від усіх ціноутворюючих факторів (хi):
i = 1, 2, …, n . (4.1.4)
Найпростіша модель прогнозу ціни відповідно до концепції раціональних сподівань може бути такою:
(4.1.5)
(4.1.6)
(4.1.7)
(4.1.8)
Параметри ε1t та ε2t – це стохастичні змінні, які відображають випадкові помилки у прогнозуванні обсягів попиту і пропозиції.
Рівняння (4.1.5) вказує на те, що поточний попит на добробут () визначається його поточною ціною. Рівняння (4.1.6) свідчить про те, що продавцям рішення про обсяг пропозиції () доводиться приймати напередодні, тобто на основі очікуваної ціни. Рівняння (4.1.7) – це свідчення того, що продавець будує свій прогноз відповідно з концепцією раціональних сподівань. У моделі, що розглядається, це означає, що йому відомі параметри а, с, d, які визначають конкретний вид функції попиту і пропозиції. Тотожність (4.1.8) констатує рівність очікуваних обсягів попиту () і пропозиції (). Оскільки очікується, що прогноз буде точним, то і ,
звідси:
= і (4.1.9)
Однак в реальному житті побудова адекватної прогнозованої моделі пов’язана з проблемою збирання і оброблення необхідної інформації. Тому при моделюванні поведінки економічних суб’єктів поряд із раціональними сподіваннями використовують і адаптивні сподівання. Більш того, з метою спрощення коефіцієнт адаптації часто береться за одиницю і тоді виникає окремий випадок адаптивних сподівань – статичне сподівання.
Наведемо приклади побудови моделей інфляції.
- Модель визначення рівня цін. Підґрунтям цієї моделі є наступне рівняння кількісної теорії грошей:
= ⇒ , (4.1.10)
де – швидкість обертання грошей;
– реальний ВВП;
М – кількість грошей в обігу (наприклад, М3);
– рівень цін в країні.
У рівнянні (3.3.10) параметри й задані, швидкість обертання грошей залежить від частоти грошових виплат, яка визначається технічними та інституціональними умовами, а величина реального ВВП визначається в ході встановлення рівноваги в реальному секторі.
Оскільки ні , ні не залежать від кількості грошей, рівень цін прямо пропорційний масі грошей, що обертаються:
.
Враховуючи те, що в сучасній Україні темпи зростання реального ВВП визначаються інституціональними та технологічними процесами, що стосуються переважно податково-бюджетної політики, зміни грошової маси та швидкості грошового обігу визначатимуть зміну номінального ВВП за рахунок зміни цін.
Розглядаючи чинники, що впливають на темпи інфляції, особливу увагу приділяють динаміці грошової маси. Збільшення її може відбуватися як за рахунок сприятливих змін у поведінці суб’єктів господарювання та населення, так і безпосередньої емісії. За умов економічної кризи основним джерелом збільшення грошової маси в обігу є емісія. Визначаються економічні наслідки емісії, а саме: відповідне зростання грошового агрегату М1, тобто зростання грошей поза банками (М0), коштів на розрахункових і поточних рахунках підприємств та депозитів до запитання населення (емісія, що перебільшує 8—10 % грошової маси М3, не супроводжується пропорційним збільшенням строкових депозитів, вона посилює недовіру до національних грошей та призводить до негативних інфляційних та валютних очікувань).
Якщо за рівень цін (4.1.10) вважати інфляцію, то для аналізу її динаміки згідно з кількісною теорією грошей можна використати вказані фактори.
- Модель інфляції, побудована на основі множинної регресії. У цій моделі велика увага приділяється вибору пояснюючих змінних (факторів), що включаються в модель. Наприклад, оскільки інфляція — це не що інше, як процент приросту цін, то такі фактори як ВВП та грошова пропозиція, доцільно включити в модель у вигляді відсотка приросту до рівня попереднього місяця. Дуже важливо, щоб усі коефіцієнти при факторних змінних мали чітку економічну інтерпретацію.
Модель, яка найкраще описує вплив вказаних факторів на рівень інфляції, може бути відображена наступним чином:
, (4.1.11)
де h — рівень місячної інфляції;
у — відсоток приросту рівня ВВП за поточний квартал стосовно рівня попереднього місяця;
m — відсоток приросту грошової маси (агрегат М2) щодо рівня попереднього місяця.
Оскільки інфляція означає безперервне зростання цін, то для її прогнозування в рамках макроекономічної моделі необхідно встановити зв’язок між темпом приросту рівня цін , обсягами сукупного попиту — і сукупної пропозиції — .
- Модель процесу розвитку інфляції в часі, можна побудувати на основі динамічних функцій сукупного попиту і сукупної пропозиції.
Динамічна функція сукупного попиту:
. (4.1.12)
При заданих значеннях: обсягу виробництва попереднього періоду (Yt–1), приросту автономного попиту в поточному періоді (At), темпу приросту номінальної кількості грошей , очікуваного темпу інфляції – ця функція виражає залежність між фактичним темпом інфляції і поточною величиною сукупного попиту.
Динамічна функція сукупної пропозиції для короткострокового прогнозу з інфляційними очікуваннями:
(4.1.13)
або
. (4.1.14)
Кожному обсягу сукупної пропозиції відповідає більш високий (низький) фактичний темп інфляції, який стає функцією від очікуваного її темпу .
Динамічна функція сукупної пропозиції для короткострокового прогнозу характеризує зв’язок між фактичним темпом інфляції та обсягом виробництва при заданих інфляційних очікуваннях. Коли фактичний темп інфляції не збігається з очікуваним, обсяг національного доходу не дорівнює національному доходу в умовах повної зайнятості (YF). Якщо протягом тривалого часу темп інфляції не змінюється, то очікуваний її темп стає рівним фактичному відповідно до будь-якої концепції формування очікувань . У цьому випадку, як випливає з (4.1.14), обсяг сукупної пропозиції дорівнює національному доходу повної зайнятості за будь-якого темпу інфляції Yt = YF. Ця залежність називається динамічною функцією сукупної пропозиції тривалого періоду. Вона характеризує зв’язок між темпом інфляції та обсягом виробництва при співпаданні фактичного темпу інфляції з очікуваним.
- Економетрична модель визначення темпу інфляції і обсягу виробництва, яка представляє структурну форму системи одночасних рівнянь функцій сукупного попиту і пропозиції:
(4.1.15)
Приведена форма моделі матиме вигляд
(4.1.16)
де — вектор ендогенних змінних;
— вектор екзогенних та лагових змінних;
Н — матриця параметрів приведеної системи рівнянь.
Оцінки параметрів зведеної моделі () можна одержати методом 2-МНК. Тоді розрахункові значення ендогенних змінних дістанемо, підставляючи в оцінену систему вектор екзогенних змінних Xt:
. (4.1.17)
Процес розвитку інфляції можна розглядати залежно від монетарних (а) чи фіскальних (б) впливів на економічну кон’юнктуру, при цьому можливі наступні наслідки.
1) (а) Якщо в першому прогнозованому періоді темп приросту номінальної кількості грошей буде , то відповідно до (4.1.12) сукупний попит набуде значення , а національний дохід в цьому періоді зросте до при темпі інфляції , .
(б) Якщо збільшити державні витрати, темп приросту автономного попиту буде дорівнювати , тобто >0, за інших незмінних значень екзогенних параметрів, то відповідно до (4.1.12) сукупний попит набуде значення , темп інфляції стане вищим за темп приросту грошової маси через прискорення обігу грошей , а національний дохід зросте до .
2) (а) Припустимо, що економічні суб’єкти формують своє уявлення про майбутнє відповідно до концепції статичних сподівань. Тоді у другому періоді , а значення динамічних функцій сукупної пропозиції короткого періоду відповідно до (4.1.13) буде дорівнювати , сукупного попиту відповідно до (4.1.12) — , темп інфляції зросте до . На цьому етапі пристосування до нового рівноважного стану темп зростання рівня цін перевищує темп зростання грошової маси: .
(б) За рахунок прискорення інфляції сукупна пропозиція зросте:
,
а величину сукупного попиту визначають умови:
— відсутність подальшого зростання автономних витрат призводить до падіння сукупного попиту;
— подальше збільшення автономних витрат призводить до зростання сукупного попиту.
- (а) У третьому прогнозованому періоді сукупна пропозиція зміниться на величину π2 – π1, а сукупний попит — на Y2 – Y1. Як наслідок, у третьому періоді при подальшому прискоренні інфляції виникне зниження обсягу виробництва порівняно із попереднім періодом.
(б) Слідом за підвищенням темпу інфляції на попередньому етапі також продовжує зростати сукупна пропозиція, а сукупний попит змінюється залежно від умов другого етапу.
З рівняння (4.1.12) виходить, що при незмінних значеннях А і π сукупний попит збільшується, якщо . Це пояснюється тим, що при збільшуються реальні касові залишки, і тому відповідно до ефекту Пігу зростає споживчий попит, а відповідно до ефекту Кейнса — інвестиційний попит.
При фіксованому темпі зростання грошової маси разовий приріст автономного попиту змінює економічну кон’юнктуру в короткому періоді, але не впливає на рівноважні значення економічних параметрів у тривалому періоді.
З проведеного аналізу моделі і прогнозу розвитку інфляції випливає, що необхідною умовою її виникнення є більш швидке зростання номінальної кількості грошей чи швидкості їх обертання у порівнянні з ростом реального національного доходу. Такого ж висновку можна дійти на основі ex post аналізу тотожності MV ≡ Ру, який констатує, що кількість грошей, витрачених на купівлю виробленої продукції, дорівнює кількості грошей, що є в обігу, помноженому на швидкість їх обертання.
Записана в темпах приросту, ця тотожність має вигляд:
,
або
,
де — відповідно темпи приросту рівня цін, номінальної кількості грошей, швидкості їх обертання і реального доходу.
Для виникнення інфляції (π > 0) необхідно, щоб виконувалась хоча б одна з таких трьох умов:
при ;
при ;
Відповідно до монетарної концепції однією з головних причин інфляції вважають зростання номінальної кількості грошей, що перевищує зростання виробництва благ при незмінній швидкості обігу грошей. Інфляція може виникнути і при незмінній номінальній кількості грошей, якщо швидкість їх обертання зростає скоріше, ніж обсяг виробництва. Це може статися при падінні попиту на реальні касові залишки внаслідок удосконалення техніки розрахунків або через заміну грошей цінними паперами у функції засобу збереження цінностей.
У немонетарних концепціях остання нерівність виступає лише необхідною умовою, але не причиною інфляції.
Монетарні й немонетарні причини інфляції не є взаємовиключними і можуть діяти одночасно, що необхідно враховувати при прогнозуванні економічної кон’юнктури.
Більшість моделей ціноутворення, а відповідно й інфляції, характеризуються тим, що динаміка цін в них пояснюється дією якогось одного фактора. Такі, по суті, однофакторні моделі не дають можливості визначити спільний вплив на зростання цін ряду факторів, пов’язаних із внутрішньою економічною політикою, економічним циклом і впливом світового ринку на ціноутворення.
5.Економетрична модель аналізу та короткострокового прогнозування інфляції споживчих цін. У Національному банку України, поряд з іншими підходами, застосовується модель, яка основана на методі покомпонентного прогнозування інфляції. Застосування цього методу дає досить гарні результати в порівнянні з іншими, оскільки він дозволяє виміряти рівень впливу факторів на кожний окремий компонент кошика, що у свою чергу підвищує точність прогнозу індексу споживчих цін. Складність застосування даного методу зростає при поглибленні деталізації кошика. Методологічні основи побудови індексу споживчих цін в Україні передбачають його розподіл окремо на індекси цін продовольчих товарів, непродовольчих товарів та послуг, які у свою чергу мають свою внутрішню структуру, тобто поділяються на окремі компоненти.
Дану модель створено на основі визначення основних груп факторів, які мають вплив на значення індексу споживчих цін відповідно до специфіки української економіки. Кількість факторів впливу на розвиток інфляційних процесів досить значна, тому при побудові моделі потрібно проаналізувати певний їх набір та відібрати ті, які мають найзначніший вплив на інфляційні процеси. У модель включені наступні фактори: монетарний фактор, обмінний курс, реальне зростання економіки, очікування населення, адміністративне регулювання цін, зовнішні та внутрішні шоки, рівень розвитку банківської системи, продуктивність праці, внутрішні взаємозв’язки.
У цілому модель для прогнозування інфляції містить 55 стохастичних рівнянь та побудована на основі часових рядів, які описують динаміку цін 23
компонентів продовольчих товарів, 20 компонентів непродовольчих товарів, 9 компонентів послуг та трьох агрегованих компонентів товарів та послуг.
У загальному вигляді інфляція (Р), як вона розраховується в моделі, може бути записана як зважене значення цін продовольчих товарів непродовольчих товарів (PN) та послуг (Р5):
P = αPF +PβN +γРS, (4.1.18)
де α, β, γ – ваги відповідних груп в споживчому кошику, причому:
0 < α < 1; 0 < β < 1; 0 < γ < 1; α + β + γ = 1. (4.1.19)
У свою чергу компоненти відповідної групи споживчого кошика визначаються на основі наступних залежностей:
(4.1.20)
де: l, m, п – кількість компонент в кожній групі споживчого кошика;
– вага і- го компоненту відповідної групи в споживчому кошику;
t – поточний період часу;
AGR – продукція сільського господарства в постійних цінах;
IND – продукція промисловості в постійних цінах;
Ms – пропозиція грошей (або грошова маса – грошовий агрегат МЗ);
ER – обмінний курс гривні до долара США;
IL – процентна ставка за кредитами;
F- ціни на паливно-мастильні матеріали;
Е – ціни на електроенергію;
LP – продуктивність праці;
X – очікування населення, які розраховуються на основі агрегування місячних значень інфляції за ковзний попередній рік, зважених на відповідні економетрично розраховані ваги;
– підмножини інших компонентів споживчого кошика, які впливають на і-й компонент групи продовольчих товарів (F) та непродовольчих товарів (N).
Функціональна залежність від деяких факторів ціни, наприклад, компонента споживчого кошика має наступний вигляд:
(4.1.21)
де: – ціна на продукцію;
– ціни на сировину (B,C,D,…);
поліноміально розподілений лаг грошової маси (з 5-го по 8-й місяць).
До факторів, які впливають на ціну даного компонента не включено реальне зростання продукції сільського господарства, оскільки воно повинно бути вже враховане при оцінці компонент „”, які є основними чинниками впливу на компоненту „”.
Робота моделі відображається у вигляді схеми (рис. 4.1.1).
Практична реалізація моделі виконана в системі EViews у вигляді набору програм, які відповідають за виконання певних блоків.
На першому етапі роботи моделі з головної бази даних вибираються часові ряди з індексами цін на набір товарів та послуг, які відтворюють репрезентативну вибірку товарів та послуг споживчого кошика та набір рядів екзогенних змінних. Також для кожного компонента та екзогенних змінних формується блок шоків, які передбачають можливу корекцію поведінки певної величини як для подальшого аналізу впливовості факторів на неї та на ціну кошика товарів, так і для врахування певних факторів, інформація про дію яких вже надійшла або передбачається, але не може бути врахована в моделі іншим чином.
Рис.4.1.1. Схема моделювання короткострокового прогнозування інфляції споживчих цін.
Другий етап передбачає експоненціальне згладжування і продовження часових рядів екзогенних змінних та їх корекцію відповідно до встановлених орієнтирів. При цьому прогноз будується тільки на період, за який дані відсутні, та відбувається створення його узгодження з фактичними даними для уникнення появи різких перепадів та “нелогічної” поведінки ряду даних.
Після формування бази даних фактичних значень часових рядів та прогнозованих екзогенних змінних динамічно створюється та розв’язується модель, яка включає 55 стохастичних рівнянь (4.1.21).
На третьому етапі отримані дані по компонентах об’єднуються в агреговані групи – продовольчі товари, непродовольчі товари та послуги (4.1.20).
Корекція помилок – це врахування деяким чином залишків (різниці між фактичними та розрахунковими значеннями) визначеного цінового ряду при розв’язку рівняння для певного компонента споживчого кошика. Взагалі, корекція помилок може здійснюватись шляхом усереднення помилок по сезонах за декілька років та додаванням отриманих числових значень до прогнозованого ряду або шляхом їх перенесення з останнього року, або продовження на прогнозний період помилки останньої точки часового ряду. Якщо помилки незначні, то корекцію прогнозу можна не проводити.
З точки зору прийняття рішень, четвертий етап, значний інтерес представляють можливості моделі для дослідження реакції залежної змінної на зміни однієї або декількох незалежних змінних (так звані “шоки”).
Загалом характеристики моделі щодо точності прогнозування є досить значущими. Модель є потужним інструментом для використання в Національному банку України як для аналізу лагів впливу монетарних чинників (грошової маси та обмінного курсу) на інфляційні процеси, так і для кількісної оцінки їх впливу. Оскільки рівняння моделі взаємопов’язані, значний інтерес для практичного використання представляє закладена в моделі функція аналізу та оцінки впливу зміни цін, які регулюються адміністративне, на загальний індекс споживчих цін та його динаміку.
- Модель механізму ціноутворення, в якій врахована необхідність автономної або спільної оцінки впливу на механізм ціноутворення різноманітних факторів, будується у двох варіантах: для окремих розрахунків, для включення в середньострокову агреговану макромодель.
Перший варіант призначений для виявлення наслідків прийняття рішень на макрорівні і дозволяє оцінити ефективність заходів податково-бюджетної і кредитно-грошової політики уряду, що проводиться у боротьбі з інфляцією. Другий варіант оцінює вплив змін світових цін на окремих товарних ринках і структурних зрушень, пов’язаних зі зміною умов виробництва, реалізації і споживання великих груп товарів.
В основу першого варіанта моделі покладений прогноз індексу цін валового внутрішнього продукту залежно від сценаріїв, пов’язаних з економічним регулюванням і циклом, а отриманий результат використовується для оцінки динаміки більш деталізованих індексів цін за категоріями кінцевого попиту. Через ці показники здійснюються прямі й зворотні зв’язки між агрегованою моделлю і моделлю цін.
Прогноз цін здійснюється за невеликою за розміром моделлю, в якій розраховуються наступні показники:
- індекс цін валового внутрішнього продукту (INDGDP);
- індекс споживчих цін (INDCPI);
- індекс цін на інвестиційні товари (INDI);
- індекс цін на товари, закуплені державою (INDG).
Якщо сценарій розв’язку передбачає оцінку державного регулювання з метою зниження інфляції, розрахунки за моделлю реалізуються у напрямку зверху-вниз, якщо ж оцінюються інфляційні наслідки зростання світових цін і структурних зрушень, розрахунки здійснюються в напрямку знизу-вгору.
Серед показників, які визначають динаміку цін, головне місце займають показники кредитно-грошової політики (довгостроковий і короткостроковий відсоток, маса грошей в обігу тощо). З числа показників циклічного зростання виробництва з індексами цін ВВП найбільш тісно пов’язані чисельність безробітних і кількість державних замовлень.
Інфляційні наслідки збільшення державних витрат можуть бути відображені двома способами. Якщо оцінюванню підлягають засоби фінансування товарних закупівель уряду, то необхідно як фактор включати зростання цін, обсяг урядових закупівель в поточних цінах. При визначенні масштабів відволікання виробничих ресурсів на військові потреби необхідно враховувати продукцію державного сектора в постійних цінах.
Перелічені фактори спільно впливають на динаміку цін. Залежно від вибору альтернативних варіантів антиінфляційної політики у поєднанні з податковою і бюджетною можна побудувати різні рівняння для індексу цін ВВП, наприклад:
INDGDP = α10 + α11FGP + α12NO + α13RD + α14BS;
INDGDP=β10+β11TPUN+β12TPNO+ β13RD + β14TPGP;
INDGDP = λ10 + λ11UN + λ12M + λ13FGP,
де INDGDP — темп зростання цін валового внутрішнього продукту у відсотках до попереднього року;
FGP, TPFGP — державні закупівлі у постійних цінах і темпи їх зростання;
TPGP — темп зростання державних закупівель у поточних цінах;
UN, TPUN — чисельність безробітних і темпи її зростання;
NO, TPNO — кількість нових замовлень і темпи зростання цієї величини;
RD — облікова ставка відсотка по довгострокових вкладах;
M — кількість грошей в обігу;
BS — сальдо зовнішньої торгівлі по товарах і послугах.
Розглядаючи вплив кожного з факторів на динаміку цін за цим рівнянням, можна здійснити практичні розрахунки. Практичні розрахунки за різними об’єктами і періодами дозволяють проаналізувати вплив кожного з факторів на динаміку цін за цими рівняннями. Розрахунок стандартних помилок оцінок параметрів моделей свідчить про те, що в першому рівнянні головним фактором зростання цін, як правило, є довгостроковий відсоток, у другому — темп зростання державних закупівель, в третьому — маса грошей в обігу.
Оскільки перше рівняння допомагає описати «застійні» траєкторії зростання економіки, в ньому бере участь показник закупівель уряду в постійних цінах, які знижують величину виробничих ресурсів для накопичення.
Друге рівняння більшою мірою відображає циклічний тренд розвитку і відповідає гіпотезі збереження середніх умов відтворення в прогнозованому періоді. У нього включені показники закупівель уряду в поточних цінах, з тим щоб оцінити масштаби можливої емісії грошей.
І нарешті, третє рівняння дає змогу оцінити наслідки спільного зростання державних закупівель і грошової маси в обігу (за відсутності обмежуючих заходів, пов’язаних з умовами кредиту).
Індекси цін з категоріями кінцевого попиту визначаються в цьому варіанті моделі з наступних рівнянь:
INDI = α20 +α21PMEU+α22PFU + α23RD + α24INDGDP; (4.1.20)
INDC=β20 +β21RK+β22INDGDP + β23INDI + β24PFU; (4.1.21)
INDGP = λ20 +λ21T+λ22INDGDP + λ23PMEU + λ24L/SO; (4.1.22)
де PMEU — темп зростання цін на машини і обладнання на внутрішньому ринку;
PFU — темп зростання цін на паливо на внутрішньому ринку;
RK — облікова ставка відсотка по короткострокових вкладах;
L/SO — співвідношення споживання рідкого й твердого палива в енергобалансі.
З рівняння темпу зростання цін на інвестиційні товари випливає, що прискорення зростання цін на паливо при загальному підвищенні рівня цін залежно від знаку коефіцієнта в рівнянні для INDI має супроводжуватися відносним уповільненням або прискоренням зростання цін на інвестиційні товари.
З цього можна зробити висновок про те, що підвищення (зниження) цін на паливо у період, що розглядається, уповільнювалось (прискорювалось) в міру підвищення цін на ті товари, покупцями яких є корпорації, — темп зростання інвестиційних цін нижчий (вищий), ніж на інші елементи кінцевого попиту. Цей результат пояснюється також тим, що в міру зростання цін на паливо й енергію монополії і держава витрачають все більше коштів на розроблення енергозберігаючих технологій. Водночас значення коефіцієнта при змінній величині темпу зростання цін на паливо в рівнянні індексу споживчих цін показує, що на кожний відсоток приросту (спаду) цін на паливо припадає β24 відсоткового пункту зростання (спаду) цін на споживчі товари.
Розглянемо другий варіант моделі для визначення темпів зростання цін. Він складається з чотирьох рівнянь, які розв’язуються в іншій послідовності:
INDI = α30+α31PMEU+α32PICU+α33PFUW + α34L/SO; (4.1.23)
INDC = β30 + β31PCFU + β32RK + β33UN; (4.1.24)
INDGP=λ30+λ31TPFGP+λ32INDI+ λ33INDC + λ34UN; (4.1.25)
INDGDP = ϕ40 + ϕ41INDI + ϕ42INDGP + ϕ43INDC, (4.1.26)
де PTCU — темп зростання цін на промислові товари на внутрішньому ринку;
PFUW — темп зростання цін на паливо на світовому ринку;
PCFU — темп зростання цін на продовольчому внутрішньому ринку.
В цю модель введені показники галузевих цін як екзогенні характеристики умов виробництва продукції, що становить основу відповідного елемента кінцевого споживання. В рівнянні для інвестиції — це ціни на машини й обладнання на внутрішньому ринку, в рівнянні для споживчих цін — ціни на продовольчі товари, у рівнянні для державних закупівель — ціни на інвестиційні і споживчі товари.
Рівняння темпу приросту цін ВНП визначається в цій моделі як лінійна комбінація відповідних дефляторів за елементами кінцевого споживання.
4.2.Прогнозування зайнятості та безробіття. Серед проблем моделювання відтворення робочої сили важливе місце займають аналіз та прогноз зайнятості населення, який є соціально-економічним процесом застосування праці різних груп населення в різних сферах суспільно корисної діяльності оснований на суспільному розподілі праці.
В 90-і роки прогнозування зайнятості зазнало певних змін. Це знайшло відображення у необхідності виміру економічно неактивного населення й безробіття.
У відповідності з рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП) населення країни ділиться на економічно активне (робочу силу) і економічно неактивне (рис.4.2.1).
Економічно активне населення (робоча сила) складається з населення обох статей віком від 15 до 70 років включно, яке впродовж певного періоду часу забезпечує пропозицію робочої сили на ринку праці.
До складу економічно активного населення входять тільки ті особи, які займались економічною діяльністю, або шукали роботу і були готові приступити до неї, тобто виділяються як «зайняті» та «безробітні» (у визначенні МОП).
Економічно неактивне населення ( поза робочою силою ) – особи, які не можуть бути виділені як «зайняті» або «безробітні».
За матеріалами щоквартальних вибіркових обстежень населення з питань економічної активності все населення країни у віці 15-70 років розподіляється на три взаємовиключні та вичерпні категорії: зайняті, безробітні, економічно неактивні:
Рис. 1. Економічно активне та неактивне населення.
До зайнятого населення віднесені особи, які займалися економічною діяльністю: працювали за наймом на умовах повного (неповного) робочого часу; роботодавці; особи, які самостійно забезпечували себе роботою або безкоштовно працювали у сімейному бізнесі; служителі релігійних культів; військові кадрової служби та ін.
До зайнятого населення не відносяться: учні працездатного віку, які навчаються та не працюють; військові строкової служби та жінки, які перебувають у відпустці з вагітності, пологів та догляду за дитиною до досягнення нею віку згідно з чинним законодавством.
Відповідно до методології інформація щодо кількості зайнятого населення поділяється на дві основні категорії: найманих працівників підприємств, установ, організацій та інших осіб, зайнятих економічною діяльністю.
Розробка прогнозів зайнятості населення обумовлена очікуваними змінами попиту та пропозиції робочої сили й робочих місць, тобто стану ринку праці під впливом структурних змін в економіці, динаміці чисельності та структури населення, рівня кваліфікації й заробітної плати робітників, рівня матеріального забезпечення громадян.
- Розрахунки показників ринку праці на прогнозний період здійснюються на основі балансового методу [36].
Баланс ринку праці відображає взаємодії таких процесів як;
– формування пропозиції робочої сили (її надходження);
– формування попиту на робочу силу(визначення можливостей
працевлаштування незайнятих громадян) ;
– визначення (внаслідок різниці попиту і пропозиції) кількості безробітних на кінець періоду,
Методологічна схема прогнозування ринку праці складається з таких стадій;
І стадія – аналіз формування ринку праці за попередній період з урахуванням: тенденцій розвитку ринку праці; змін в структурі окремих джерел його формування; введення законодавчих актів, які впливали на попит та пропозицію робочої сили; ефективності роботи служби зайнятості а питань працевлаштування.
II стадія – прогнозування змін в динаміці і структурі ринку праці з урахуванням впливу окремих факторів і визначенням орієнтирів зміни окремих джерел формування допиту і пропозиції робочої сили.
ІІІ стадія – прогнозування обсягів пропозиції робочої сили, попиту на неї, визначення кількості незайнятих і рівня безробіття.
Прогнозування показників попиту та пропозиції робочої сили на ринку праці ґрунтується передусім на економіко-статистичному аналізі існуючих тенденцій розвитку ринку праці та врахуванні прогнозних макроекономічних показників: валового внутрішнього продукту; трудових ресурсів; загального обсягу інвестицій за рахунок усіх джерел фінансування; основних фондів та їх структури за формами власності.
Прогнозування попиту та пропозиції робочої сили на ринку праці здійснюється в розрізі окремих джерел їх формування.
- Пропозиція робочої сили визначається за наступними показниками: чисельність зареєстрованих громадян, не зайнятих трудовою діяльністю на початок року; вивільнені з галузей народного господарства; випускники навчальних закладів; раніше зайняті в домашньому господарстві; інші категорії незайнятого населення.
- Попит на робочу силу розраховується як сума: потреб в працівниках для заміщення вільних робочих місць, вакантних посад; потреб в працівниках для комплектування новостворених робочих місць.
Прогнозуючи джерела формування ринку робочої сили увагу треба приділяти показнику вивільнений робочої сили із галузей економіки, за умов прискорення реформування економіки може в значних розмірах перевищити темпи розвитку сфери прикладання праці.
Вивільнення працівників із галузей економіки здійснюється під впливом комплексу факторів, які характерні для конкретного етапу розвитку. На даному етапі вивільнення робочої сили обумовлюється в основному структурними зрушеннями в економіці за рахунок: ліквідації підприємств, установ; реорганізації; перепрофілювання; скорочення чисельності персоналу; вивільнення за власним бажанням; вивільнення за порушення трудової дисципліни.
При прогнозуванні пропозиції робочої сили головним є визначення очікуваної кількості незайнятих економічною діяльністю громадян, які мають звернутися на біржу праці (не всі незайняті звертаються на біржу праці).
Враховуючи особливості періоду реформувань і започаткування економічного зростання в прогнозному періоді можна передбачати збільшення частки незайнятих.
Структура пропозиції робочої сили прогнозується з урахуванням тенденції розвитку її окремих джерел і факторів, які будуть діяти у прогнозному періоді.
Більш складною задачею є прогнозування попиту на робочу силу, який є узагальненням потреби працівників для заміщення вільних робочих місць, вакантних посад і новостворених робочих місць. Ця потреба визначається з урахуванням факторів ринкових перетворень: структурної перебудови, приватизації, реструктуризації, які пов’язані з такими макроекономічними показниками, як: ВВП, загальний обсяг інвестицій за рахунок усіх джерел фінансування, стан та структура основних фондів за формами власності.
У розрахунковому балансі ринку праці попит на робочу силу відображає показник працевлаштування який уособлює в собі задоволений попит. Цей показник враховує як потребу в працівниках для заміщення вільних і новостворених робочих місць, так й інші напрями працевлаштування. Оскільки не всім, хто звертається до служби зайнятості, надається допомога з працевлаштування, певна частина незайнятих громадян знімається з обліку. Ця кількість осіб визначається з урахуванням тенденцій зміни їх співвідношення з пропозицією робочої сили. У перспективі питома вага цієї категорії громадян буде знижуватись.
У будь-якому суспільстві необхідно у тій чи іншій мірі впливати на процеси формування, розподілу, обміну й використання робочої сили.
Міжгалузевий баланс у трудовому виразі є важливим інструментом регулювання й прогнозування зайнятості населення. Він дозволяє визначити потребу у робітниках для сфери виробництва Rt у t-му році в залежності від обсягу виробництва Хtj та трудомісткості продукції ltj галузей народного господарства. Його математичний запис такий:
(4.2.3)
де j – індекс галузі (продукції).
Трудомісткість одиниці продукції часто називають коефіцієнтом прямих затрат праці. Її прогнозна величина розраховується як відношення середньорічної чисельності зайнятих робітників основної діяльності j-ї галузі у базисному періоді Roj до обсягу продукції Xoj за той же період, скоригований на коефіцієнт зростання продуктивності праці у прогнозованому періоді Wtj:
(4.2.4)
Підвищення продуктивності праці визначається різноманітними методами. Серед них до нещодавнього часу особливе місце посідало пофакторне планування виробітку. Розрахунки коефіцієнтів прямих витрат праці повинні відображати трудові витрати усіх робітників основної діяльності (робочих, спеціалістів, керівників та технічних виконавців).
На основі прямих витрат праці встановлюються коефіцієнти повних витрат праці rj. Вони є підсумком усіх витрат живої й матеріалізованої праці на виробництво j-ї продукції і розраховуються за формулою
rj = lj + a1jr1 + a2jr2 + … + anjrn , (4.2.5)
де atj – коефіцієнт прямих матеріальних витрат i-го продукту на одиницю j-го, який враховує витрати не тільки предметів праці, але й амортизаційні відшкодування.
У матричній формі рівняння (4.2.5) із врахуванням зроблених зауважень для всієї сукупності продуктів має вид
R = L + ATR , (4.2.6)
де R, L – вектори коефіцієнтів повних та прямих витрат праці відповідно;
АT – транспонована матриця коефіцієнтів прямих витрат, що враховують також амортизаційні відшкодування.
Розв’язок рівняння (4.2.6) дає
, (4.2.7)
Міжгалузевий баланс у трудовому виразі дозволяє обґрунтувати розподіл робітників за чистими галузями матеріального виробництва і промисловості. Якщо в системі рівнянь (4.2.6) загальні прямі витрати праці представити питомими витратами праці окремих груп робітників, то тоді можна записати
lj = lj1 +lj2 + … +ljz , (4.2.8)
де z – індекс професійно-кваліфікаційної групи, яка приймає участь у виробництві j-ї продукції.
Отже, замість вектора L утворюється матриця. У цьому випадку R є матрицею, в рядках якої будуть повні витрати праці на одиницю продукту, але не в цілому, а по окремих професійно-кваліфікаційних групах, кожна з яких утворює у цій матриці свій стовпець.
Важливою стадією прогнозу зайнятості економічно активного населення є розрахунок розподілу зайнятих за видами економічної діяльності, які визначені у відповідності з Класифікатором видів економічної діяльності (КВЕД).
Для моделювання й прогнозування цього процесу використовуються регресійні, матричні та трендові моделі. Однак їх практичне застосування ускладнюється через недоліки існуючого статистичного обліку. Так, про витрати праці зайнятих можна судити лише по показникам середньорічної чисельності робітників, хоча для моделювання необхідний облік витрат праці в народному господарстві й по видах економічної діяльності у людино-годинах. Існуюча статистична інформація не дозволяє у повній мірі виявити ступінь кількісного впливу окремих факторів на процеси, що характеризують різні боки використання економічно активного населення, і тим самим не завжди забезпечує можливості вивчення механізму формування закономірностей зайнятості населення в умовах перехідного періоду.
Прогнозування рівня безробіття. Найважливішим показником стану ринку робочої сили є рівень безробіття, який показує відношення (у відсотках) чисельності безробітних у віці 15-70 років до економічно активного населення (робочої сили) означеного віку або по відповідній віковій групі, статі, рівню освіти, професійній групі, географічним ознакам.
- Безробітні у визначенні МОП – особи у віці 15-70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості ), які одночасно задовольняють трьом умовам:
а) «не мали роботи (прибуткового заняття)»;
б) «активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували опитуванню», тобто робили конкретні кроки протягом останніх чотирьох тижнів з метою знайти оплачувану роботу за наймом чи на власному підприємстві;
в) були «готові приступити до роботи впродовж двох найближчих тижнів», тобто почати працювати за плату за наймом або на власному підприємстві впродовж наступних двох тижнів.
До категорії безробітних відносяться також особи, які не шукають роботу через те, що вже її знайшли і мають домовленість про початок роботи через певний проміжок часу, а також проходять навчання за направленням державної служби зайнятості населення.
- Зареєстровані безробітні згідно Закону України “Про зайнятість населення” – це працездатні громадяни працездатного віку, які не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.
- Рівень безробіття, визначений за методологією МОП: відношення (у відсотках) чисельності безробітних працездатного віку до економічно активного населення (робочої сили) зазначеного віку.
Використовується для прогнозування, розробки й оцінки програм соціально-економічного розвитку, зайнятості, для макроекономічних розрахунків, наукових розробок, міжнародних співставлень, аналізу дотримання конвенції МОП.
- Рівень зареєстрованого безробіття – відношення (у відсотках) кількості безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості, до працездатного населення працездатного віку.
Сучасний ринок праці характеризується постійними динамічними змінами, переливами робочої сили з одного стану зайнятості у інший. Оцінка динамічних потоків на ринку праці дозволяє виявити фактори, які в найбільшій ступені визначають зміни в структурі безробіття. Так, високий її рівень в будь-якій соціально-економічній групі населення може бути пов’язаний не тільки із великою імовірністю втрати роботи, але й з частою зміною місця роботи, низькою соціально-економічною мобільністю і недостатньою активністю у пошуку роботи, тривалим періодом безробіття, невеликою імовірністю збереження одержаного робочого місця тощо.
Для розробки обґрунтованого прогнозу важливо не тільки правильно оцінити рівень безробіття у тій чи іншій групі населення, але й встановити, які з потоків робочої сили на ринку праці приводять до такого рівня безробіття. З цією метою будуються імовірнісні моделі безробіття.
Переміщення населення між станами зайнятості (Е), безробіття (U) і економічної неактивності (N) можуть бути представлені у вигляді схеми (рис. 2). Pij показує імовірність переходу, тобто імовірність, з якою представники певної групи населення перейдуть з i-го стану у j-й за певний проміжок часу. Імовірність переходу визначається як частка осіб, які перейшли з i-го стану в j-й за період часу t, t+1 в загальній чисельності населення, що знаходилося в момент часу t в початковому стані і. (наприклад, Рие відображає частку безробітних, одержавших роботу за певний період часу).
Рис. 2. Основні потоки на ринку праці
В умовах рівноваги на ринку праці, коли кількість осіб, які покинули категорію безробітних, дорівнює кількості осіб, що стали безробітними [U(Pun + Рие) = РиеЕ + PunN], рівень безробіття (иR) може бути прямо виражений через імовірність переходу:
(4.2. A)
Дане рівняння виводиться з наступних двох умов РепЕ = PneN (чисельність зайнятого населення, що перейшло до складу економічно неактивного населення, дорівнює чисельності економічно неактивного населення, що перейшло у категорію зайнятого населення) та (Рип + Рие) U = РиеЕ + PunN. Звідси
(Pun + Рие) uRT = (Рип + Рие) [Реп / Рпе ]) (1 – иR) Т, (4.2. B)
де Т – чисельність економічно активного населення (Т = Е + U);
ик – рівень безробіття (ик = U/T = 1 – Е/Т).
Отже, рівень безробіття є деякою функцією від імовірності переходу населення з одного альтернативного стану в інший (зайнятість, безробіття і економічна неактивність):
. (4.2.C)
Знак «плюс» означає, що зростання змінної визиває підвищення рівня безробіття, знак «мінус» – що зростання даної змінної сприяє зменшенню рівня безробіття. Отже, рівень безробіття буде тим вищий, чим нижча імовірність відтоку з категорії безробітних (Рие и Р„„) і отримання роботи особами, які раніш не входили до складу робочої сили (Рпе), а також чим вища імовірність добровільного або вимушеного залишення роботи (Реп и Рие).
З рівнянь (4.2.А) та (4.2.С) виходить, що при оцінюванні міри впливу державного регулювання на рівень безробіття необхідно враховувати зміни усіх шести імовірностей переходу через їх тісний взаємозв’язок. Наприклад, скорочення або позбавлення пенсій працюючих пенсіонерів може, з одного боку, підвищити імовірність переходу пенсіонерів з категорії зайнятих до категорії економічно неактивного населення (Реп), а з іншого – стимулювати їх на пошуки додаткових заробітків, тим самим підвищуючи імовірність переходу пенсіонерів у категорію безробітних, що шукають роботу (Рпи), або у категорію самостійно забезпечуючих себе роботою (Рne).
Аналіз розширених матриць імовірностей руху населення (по секторах економіки і категоріям зайнятості на протязі року) між альтернативними станами ринку праці різних країн, побудованих в залежності від таких факторів, як місце роботи, демографічні характеристики та рівень освіти індивіду, не дає відповіді на питання, наскільки істотним стане комбінований вплив пойменованих факторів (із врахуванням їх взаємозв’язку на імовірність переміщення населення між різними станами зайнятості. Часткову відповідь на це питання може дати регресійна оцінка логістичної моделі множинного вибору (multinomial logit).
Дана модель дозволяє оцінити вплив різноманітних незалежних змінних на імовірність здійснення трьох можливих варіантів для зайнятого населення: перехід у категорію безробітних (U), перехід у категорію економічно неактивного населення (N), збереження попереднього статусу зайнятості (E). Прийнявши один з варіантів (наприклад, третій) за початковий або базовий, на основі моделі можна оцінити норми відносного ризику (relative risk ratio) переходу у перші дві категорії (RRi):
;
(4.2.D)
,
де Р(у = і) – імовірність опинитися в одному з трьох можливих i-х станах ринку праці (U, N, Е);
(X,, …, Xk) – вектор незалежних змінних, що включають: демографічні характеристики індивіда (стать і вік), наявність певного рівня освіти, початкову форму зайнятості (державне підприємство, приватне підприємство, самозайнятість);
(β0, …, βk) – вектор коефіцієнтів регресії;
ε – залишки.
Зміна незалежної змінної приводить й до зміни відносної норми ризику, що відображається у відповідних коефіцієнтах відносного ризику при кожній незалежній змінній.
Проведені практичні розрахунки по даній моделі для різних об’єктів дослідження дозволили виявити наступні загальні тенденції:
– чим вищий рівень освіти, тим нижчий ризик втрати роботи (за умов, що усунений вплив інших характеристик індивіда, які не можна спостерігати);
– із віком риск перехід до категорії безробітних стабільно спадає;
– перехід у категорію економічно неактивного населення найбільш імовірний для крайніх вікових груп.
Місце роботи також спричиняє суттєвий вплив на переміщення населення. Найбільша імовірність переходу у категорії безробітних та економічно неактивного населення у осіб, що самостійно забезпечують себе роботою, а також працюючих на приватних підприємствах.
Прогнозування регіонального рівня безробіття. За останні роки у ряді регіонів на ринках робочої сили склалась критична ситуація. Тому важливим напрямом вивчення й прогнозування безробіття є моделювання його територіальних особливостей і на цій основі типологізація регіонів для визначення чисельності безробітних.
За ознаки класифікації можна обрати наступні:
– процент безробітних в чисельності економічно активного населення, тобто характеристика регіонального рівня безробіття;
– обсяг виробництва товарів і послуг, який розкриває ситуацію у сфері виробництва;
– рівень індустріалізації регіонів, оскільки з ним також пов’язані процеси формування безробіття.
Ці показники не мають між собою статистично суттєвих зв’язків, і тому включення кожного з них у класифікаційну ознаку досить виправдане. Виявлення класів регіонів за вказаними ознаками можливе на основі використання процедур кластерного аналізу.
Вся сукупність регіонів може бути розбита на 3 – 4 класи.
Перший клас – це група регіонів, що характеризуються невеликим або середнім за обсягом виробництвом товарів та послуг, низьким рівнем індустріального розвитку і досить високим відсотком безробіття в чисельності економічно активного населення.
Другий клас – великі за розміром регіони із високим рівнем індустріального розвитку, з відповідно невисоким рівнем безробіття.
Третій клас – решта регіонів з середнім рівнем безробіття, а також середнім за обсягом виробництвом товарів та послуг, досить високим рівнем індустріалізації.
Отже формується три типи регіонів:
- регіони з найбільш складним станом на ринку труда, які попали при класифікації у перший клас;
- великі регіони з високим рівнем безробіття – регіони другого класу;
- регіони із відносно низьким рівнем безробіття, середні за величиною і рівнем індустріалізації, – це регіони третього класу.
Важливим етапом побудови моделі є оцінка зв’язку безробіття з факторами, що її визначають.
Виявлення факторів, які статистично значимо впливають на безробіття, дозволяє приступити до розробки моделі поведінки «середнього регіону» визначеного типу. Для описання моделей введемо наступні позначення:
i – номер групи регіонів;
Ui – чисельність безробітних за даними Держкомстату;
ui – рівень безробітних у % до економічно активного населення;
Li – середньооблікова чисельність зайнятих у регіоні;
Vi – чисельність економічно активного населення;
Ki – загальний обсяг капіталовкладень за рахунок пільгових державних кредитів;
Ri – капіталовкладення на підприємствах усіх форм власності;
Zi – обсяг товарообігу;
Mi – кількість людей, прийнятих за період;
Si – потреба у робочій силі, яка заявлена підприємствами регіону на період проведення обстеження;
Hi – чисельність звільнених з роботи за період;
Pi – фактичний прибуток підприємств;
xi – обсяг продукції у порівняних цінах у % до відповідного періоду минулого року;
gvi – показник капіталовкладень за рахунок пільгових державних кредитів, що приходяться на одиницю економічно активного населення;
mvi – фактичний прибуток регіону, поділений на чисельність економічно активного населення;
еi – потреба у робочій силі, яка заявлена підприємствами регіону на період проведення обстеження;
dvi – чисельність незайнятих, що признані безробітними, у загальній чисельності економічно активного населення на початок місяця обстеження;
rvi – капіталовкладення підприємств усіх форм власності на одиницю економічно активного населення;
fvi – введення в дію основних фондів, поділене на чисельність економічно активного населення;
zvi – товарообіг, віднесений до чисельності економічно активного населення;
Для першої групи регіонів – областей з високим ризиком безробіття – можливі наступні моделі:
для абсолютного показника чисельності безробітних
U1 = α0+α1K1+α2Z1+α3L1+α4M1 , (4.2. )
для процентного показника чисельності безробітних по відношенню до економічно активного населення.
u1 = β0+β1L1+β2M1+β3x1+β4gv1+β5mv1 (4.2. )
Безробіття другого типу регіонів характеризується моделями:
U2 = α0+α1S2 +α2H2+α3P2 , (4.2. )
u2 = β0+β1L1+β2M1+β3dv2+β4P2.
У третьому класі регіонів безробіття описується моделями:
U3 = α0+α1S3 +α2M3+α3R3+V3 ,
u3 = β0+β1rv3+β2fv3+β3dv2+β4zv3 +β5dv3 .
Прогнозування чисельності економічно неактивного населення. Найсуттєвіший вклад в чисельність економічно неактивного населення вносять пенсіонери різних категорій і особи, які навчаються з відривом від виробництва.
- Із загальної кількості пенсіонерів біля чотирьох п’ятих приходиться на пенсіонерів за віком. Для прогнозування чисельності зайнятих пенсіонерів доцільно використовувати нормативно-експертні методи визначення частки цієї категорії в загальній кількості осіб, які отримують пенсію за віком. Проведені дослідження показують, що десь три чверті осіб, що досягли пенсійного віку, здатні за станом здоров’я працювати. Отже, помножуючи загальну кількість людей у першій пенсійній п’ятірці (чоловіки 60-64 роки, жінки 55-59 років) на питому вагу працюючих пенсіонерів, отримують величину їх зайнятості.
- Розрахунок чисельності й динаміки зайнятих навчанням з відривом від виробництва може бути здійснений за допомогою наступної системи моделей: моделі визначення чисельності школярів та інших учнів, що навчаються із відривом від виробництва і моделі прогнозування вступу на перші курси ПТУ, технікумів і вузів.
Аналіз направлень розподілу випускників середньої школи вказує на певний спад питомої ваги дванадцатикласників, що поступають одразу на роботу. Ця обставина сприяє зростанню ролі прогнозування чисельності тих, хто навчається з відривом від виробництва. Воно може здійснюватися на основі моделі:
(4.2.10)
(4.2.11)
(4.2.12)
(4.2.13)
(4.2.14)
(4.2.15)
де At — загальна чисельність випускників денних середніх шкіл в році t;
загальна чисельність випускників денних середніх шкіл, що поступили одразу на роботу в році t;
– чисельність випускників денних середніх шкіл, що поступили на навчання в році t, i=1, 2, 3(1- ПТУ, 2 – технікум і коледж, 3 – вуз);
nR3, – чисельність решти, що поступили на денне відділення (закінчивших денну середню школу раніш, а також школи робочої та сільської молоді, середній спеціальний навчальний заклад);
Mt – чисельність прийнятих в t-м році на перший курс денного відділення вузів;
t0 – початок відліку;
М0 – значення Мt для базового року;
– середній щорічний приріст прийому у вузи.
Основним методом визначення прийому у вузи на перспективу у даній моделі є екстраполяція. Включення в модель співвідношень (4.2.13)-(4.2.15), що враховують пропорції розподілу випускників повної середньої школи, дозволяє визначати кількість поступивших у технікуми, коледжі й ПТУ після встановлення кількості першокурсників у вузах.
- Аналіз структури категорії домашніх господарів й інших родичів, які доглядають за домом і дітьми, показує, що ця категорія складається в основному з жінок працездатного віку.
Дані соціологічних обстежень дають підставу зробити висновок, що головною причиною незайнятості в реальному секторі економіки жінок працездатного віку є догляд за малими дітьми. Тому прогнозну чисельність цієї категорії економічно неактивного населення слід пов’язувати з чисельністю дітей в віці до трьох років, за якими необхідний материнський домашній догляд. Окрім того, слід враховувати відволікання жінок у багатодітних родинах. Визначення його величини спирається на прогноз чисельності й складу сімей та домашніх господарств.