Людина виокремилася у природному світі і розвивалася завдяки пізнанню, осмисленню світу, себе і свого буття в ньому, передачі набутих знань і досвіду молодшим поколін ням, усвідомленню значущості цієї діяльності, її постійно му збагаченню і розвитку. З часом ця діяльність все більше піддавалася осмисленню, набувала ознак специфічної прак тики, стала джерелом і об’єктом цілісної і багатогалузевої науки про закономірності навчання і виховання, розвиток особистості дитини — педагогіки.
Педагогіка як наука про навчання, виховання й розвиток підростаючих поколінь
З утворенням перших найдавніших людських спільнот (сім’ї, племені, общини) перед ними поставала потреба передавати свої досвід і знання наступним поколінням, у певний спосіб впливати на їх поведінку, що загалом мало сприяти виживанню людського роду, формувати моральні, психологічні, фізичні якості нащадків. Отже, проблема наставництва, навчання, виховання виникла одночасно з появою людського соціуму.
З розвитком цивілізації виховання підростаючих поколінь ставало все більш осмисленим, набувало досконаліших форм і методів. Цими питаннями переймалися знані люди, вчені, мислителі. Наприклад, наставником пол ководця Александра (356—323 до н. е.) був один з найвідо- міших філософів Давньої Греції Арістотель (384—322 до н. е.).
Назва «педагогіка» походить від грецьких слів «paidos» — дитинаі «ago» — веду, тобто «дітоводіння». У Давній Греції так називали рабів, які супроводжували дітей рабовласни ків до школи, пізніше — вільнонайманих людей, котрі зай малися наставництвом, вихованням та навчанням дітей. Називали ще їх педономами, дидаскалами, майстрами.
Педагогіка (грец. paidos — дитина, ago — веду) — наука, що вивчає процеси виховання, навчання і розвитку особистості.
До XVII ст. педагогіка функціонувала у лоні філософії, що була тоді майже всеохоплюючою системою наукових знань. Але розвиток матеріального виробництва і духовної культури, підвищення у зв’язку з цим ролі освіти і школи, розширення та ускладнення навчально-виховної діяльнос ті й збагачення відповідного фахового досвіду зумовили ви окремлення педагогіки в самостійну науку.
Кожна наука має свої предмет і об’єкт дослідження та є синтезом знань про явища дійсності, які вона вивчає. Ра зом з тим, вона неодмінно перебуває в певних взаємозв’яз ках з іншими науками.
Об’єкгпедагогіки — сфера суспільної діяльності, основним зав данням якої є виховання і навчання людини.
Сутність об’єкта педагогіки зумовлює виокремлення її предмета.
Предмет педагогіки — відносини, які виникають у процесі пе дагогічної діяльності, методи, принципи, на основі яких вона реа лізується, закони і закономірності, яким вона підпорядковується як цілісниОі процес.
Педагогіка досліджує виховання як свідомий і плано мірний процес підготовки людини до життя і праці, розкри ває його сутність, закономірності, тенденції та перспекти ви, вивчає принципи і правила, які регулюють виховну ді яльність.
Я к і кожна наука, педагогіка покликана теоретично уза гальнювати факти, проникати у внутрішню природу явищ, виявляти їх причини, передбачати їх розвиток. Вона аналі зує об’єктивні закономірності виховного процесу, дослі джує істотні й необхідні, загальні та стійкі зв’язки, при- чинно-наслідкові залежності в ньому. їх знання дає змогу правильно будувати педагогічний процес, прогнозувати результати виховання і здійснювати його відповідно до потреб суспільства.
Педагогічна наука виникла і розвивалась як теорія ви ховання підростаючих поколінь. Зумовлено це тим, що лю дина, її духовні та фізичні якості формуються в дитинстві, підлітковому віці та юності. Саме у ці періоди життя розви ток особистості відбувається найбільш інтенсивно, форму ються найголовніші її риси та особливості — розумові та фізичні сили, основи світогляду, переконань, моральних по чуттів, риси характеру, спрямованість потреб, інтересів, уподобань тощо. Тому істотні прогалини і недоліки у вихо ванні, допущені в ранньому віці, ліквідувати пізніше над звичайно важко, а іноді й неможливо.
Педагогіка вивчає процеси виховання, освіти і навчан ня лише у властивих їй межах, розглядає у цих процесах тільки педагогічний аспект. Вона досліджує те, на яких загальнопедагогічних засадах, завдяки яким засобам ви ховної роботи потрібно будувати виховний процес, освіту і навчання людей різних вікових груп в освітніх закладах, в усіх типах установ, організацій і трудових колективів.
Система педагогічних категорій
Педагогіка має свій понятійний апарат — систему пе дагогічних понять, які виражають наукові узагальнення. Ці поняття утворюють систему категорій педагогіки — найзагальніших педагогічних понять, що відображають ос новні, найістотніші сторони, властивості та зв’язки явищ об’єктивного світу.
Найважливіші педагогічні категорії — <виховання», «освіта» і <навчання». Вони охоплюють сукупність реальних явищ, теоретичних і практичних питань, що належать до предмета педагогічної науки. Правильне їх розуміння потрі
бне передусім для пізнання педагогічних закономірностей. Виховання як соціальне явище властиве тільки людям,
воно є однією зі сфер суспільно-необхідної діяльності.
Виховання — цілеспрямований та організований процес форму вання особистості.
Основне його призначення полягає у забезпеченні на ступності поколінь, що неможливе без засвоєння і розвит ку новими поколіннями суспільно-трудового досвіду.
Проблеми виховання людини вивчають різні суспільні науки — психологія, історія, соціологія, філософія та ін.
Педагогіка досліджує виховання як педагогічний процес, систему засобів педагогічного управління, складний ком плекс виховних впливів.
Поняття «виховання» трактують по-різному. У широ кому розумінні — це процес формування особистості, що відбувається під впливом соціальних умов. Оскільки дійс ність нерідко буває суперечливою і конфліктною, то особи стість може не тільки формуватися під впливом оточення, а й деформуватись під тиском антисоціальних явищ чи про тистояти їм.
Виховання в широкому педагогічному розумінні — фор мування особистості дитини під впливом діяльності педаго гічного колективу закладу освіти, яке базується на педаго гічній теорії, передовому педагогічному досвіді. Виховання у вузькому педагогічному значенні — цілеспрямована ви ховна діяльність педагога для досягнення конкретної мети в колективі учнів. Виховання в гранично вузькому значен ні — спеціально організований процес, що передбачає фор мування певних якостей особистості, процес управління її розвитком, який відбувається через взаємодію вихователя і виховуваного.
Одним з елементів виховання є освіта.
Освіта — процес засвоєння систематизованих знань і формуван ня на їх основі світогляду, розвитку пізнавальних можливостей, а такожнабуттяуміньінавичокдля практичногозастосуваннязагаль ноосвітніх та професійних знань.
Термін «освіта» вживається на означення не тільки про цесу розумового виховання і підготовки до виконання пев них суспільних функцій, а й результату цього процесу: пе вного рівня освіченості, ступеня озброєності знаннями, уміннями і навичками, а також характеру освіченості (не повна середня, повна середня або вища, загальна чи профе сійна освіта). Здобуття певної освіти відповідає і певному статусу людини в суспільстві, його вченому ступеню (згід но зі ст. 37 Закону «Про освіту» — бакалавр, магістр, кан дидат, доктор наук).
Поняття «освіта» означає також сукупність і функціону вання освітньо-виховних установ різних типів та ступенів (початкових, середніх та вищих шкіл, курсів, дошкільних та позашкільних закладів тощо). Йдеться про організацію освітньої справи за певними її принципами, завданнями, масштабами. Саме такий смисл терміна «освіта» міститься у словосполученнях «система народної освіти», «ступені освіти», «управління освітою» таін.
Головним способом здобуття освіти, засвоєння суспіль но-історичного досвіду, найважливішим засобом опануван ня здобутків людської культури є навчання. Зв’язок між поняттями «навчання* та «освіта» настільки тісний, що їх іноді вважають ідентичними.
Навчання— цілеспрямованавзаємодіявчителяйучнів,упроцесі якої засвоюються знання, формуються уміння й навички.
Навчання не є механічним передаванням знань учителем учням, а їх спільною працею, в якій викладання й учіння перебувають у єдності і взаємодії. Провідна роль у цьому про цесі належить учителю, який викладає учням навчальний матеріал, спонукає їх до учіння, спрямовує та організовує їх пізнавальну діяльність, навчає засобам і прийомам засвоєн ня знань, умінь і навичок, перевіряє, контролює та оцінює їх працю. Учні засвоюють (сприймають, осмислюють, за пам’ятовують) знання, перетворюють узагальнений наукою досвід людства на особисте надбання, набувають навичок та умінь оперування знаннями, використання їх для роз в’язання навчальних завдань і практичної діяльності.
Виховання, освіта і навчання є найважливішими напря мами педагогічної діяльності, які органічно пов’язані між собою і доповнюють один одного, у їх взаємозв’язку полягає одна з основних педагогічних закономірностей. Адже осві та як процес і як результат інтелектуальної, практичної під готовки людини до життя передбачає навчання в певних йо го формах, зокрема й самоосвіту. Здійснюється вона в єдності з виховною діяльністю. Правильно організований процес виховання відкриває можливості для свідомого і глибокого опанування наукових знань. Це стосується і на
вчання, у процесі якого формуються світогляд, внутрішній світ учнів, їхня самооцінка, ставлення до людей, до праці, до життя загалом.
Навчання неодмінно виконує виховну функцію, а у ви ховній роботі, в яких би формах її не здійснювали, обов’яз ковими є певні елементи навчання; використання і застосу вання знань, пояснення, показ, наслідування, засвоєння та ін. Виховання спрямоване на вироблення певних норм по ведінки людини. Освіта сприяє формуванню світогляду, на буттю певної суми знань, є складовою виховання. Навчання полягає у здобутті освіти, у ньому взаємодіють учитель та учень. Отже, попри те, що виховання, освіта і навчання тіс но взаємопов’язані, їх не можна ототожнювати, оскільки во ни мають суттєву специфіку, потребують особливих знань,
умінь, використання специфічних методів та інструментів.
Система педагогічних наук
Структура сучасної педагогіки відображає зв’язки і від носини, що виникли під час історичного розвитку педаго гічних знань, визначає місце кожної з педагогічних наук, її роль для педагогічної практики. їх кількість залежить від суспільних потреб (йдеться про самостійні науки із сво їм предметом, методами дослідження, понятійно-категорій ним апаратом). Певною мірою вони спираються на струк туру і принципи загальної педагогіки, будучи її «дочірні ми» і водночас самостійними науками. Нині педагогічна наука об’єднує до двадцяти педагогічних галузей.
Загальна педагогіка вивчає і формулює принципи, фор ми і методи навчання й виховання, які є загальними для всіх вікових груп і навчально-виховних закладів. Складається з чотирьох розділів:
1) основи педагогіки (філософські засади педагогіки, ха рактеристика систем освіти);
2) теорія навчання та освіти (дидактика), яка досліджує сутність процесу навчання і змісту освіти);
3) теорія виховання (сутність процесу виховання, орга нізації виховного процесу);
4) теорія управління навчально-виховним процесом (школознавство — система управління школою і діяльність органів освіти).
Вікова педагогіка вивчає закономірності виховання і на вчання, організаційні форми й методи навчально-виховного процесу стосовно різних вікових груп. Її поділяють на такі напрями:
— дошкільна педагогіка (закономірності виховання ді тей дошкільного віку у сім’ї, в дошкільних виховних закла дах);
— педагогіка загальноосвітньої школи (зміст, форми й методи навчання і виховання школярів).
Професійна педагогіка досліджує і розробляє питання підготовки фахівців для різних галузей народного господар ства. Залежно від рівня освіти існують такі напрями:
— педагогіка професійно-технічної освіти (підготовка кваліфікованих робітників і фахівців середньої ланки для різних галузей народного господарства);
— педагогіка вищої школи (навчально-виховний процес у вищих закладах освіти, проблеми здобуття вищої освіти).
Корекційна педагогіка вивчає проблеми і розробляє методи виховання, навчання та освіти дітей з різними фі зичними або психічними вадами. Залежно від виду дефектів педагогічні знання цієї галузі поділяють на такі напрями:
— сурдопедагогіка (навчання і виховання глухонімих, глухих і туговухих дітей);
— логопедія (навчання і виховання дітей з порушення ми мовлення);
— тифлопедагогіка (навчання і виховання сліпих та сла- бозорих дітей);
— олігофренопедагогіка (навчання і виховання розумо во відсталих і дітей з уповільненим розумовим розвитком). Історія педагогіки висвітлює процес розвитку теорії та
практики навчання і виховання в різні історичні епохи, рі зних країн і народів.
Методики викладання окремих предметів вивчають за кономірності викладання і вивчення конкретних навчаль них дисциплін у закладах освіти різних типів.
Шкільна гігієна досліджує і визначає санітарно-гігієні- чні умови життя учнів, організацію навчального процесу залежно від віку, стану здоров’я.
Порівняльна педагогіка порівнює системи народної осві ти різних країн.
Галузеві педагогіки охоплюють спортивну, авіаційну, військову, інженерну, медичну, культурно-освітню; педа гогіку виправно-трудової системи, педагогіку підвищення кваліфікації та перекваліфікації спеціалістів, робітничих кадрів.
Народна педагогіка є галуззю педагогічних знань і дос віду народу, що виявляється в домінуючих поглядах сус пільства на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання.
Педагогіка народознавства забезпечує практичне за своєння учнями (у процесі прилучення до творчих традицій, звичаїв і обрядів, у діяльності, поведінці) культурно-істо ричних, мистецьких надбань батьків, дідів і прадідів.
Родинна педагогіка є складовою народної, в якій зосе реджено знання й досвід щодо створення і збереження сім’ї, сімейних традицій (трудових, моральних, мистецьких), формування в дітей любові до матері й батька, бабусі й ді дуся, поваги до пам’яті померлих та ін.
Козацька педагогіка спрямована на формування ко- зака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю, твердою волею і характером.
Духовна педагогіка — це галузь педагогічних знань, досвід з виховання і навчання особистості засобами релігії.
Педагогічна деонтологія (грец. deon — потрібне, необхідне) є узагальненою системою принципів, норм, ви мог професійного й особистісного порядку, яким має від повідати поведінка педагога в умовах професійної діяльнос ті. Деонтологія досліджує етичний аспект поведінки педа гога з позицій належного, розглядає поведінку в практичній діяльності через поняття повинності, належного ставлення до учасників педагогічного процесу (учнів, їх батьків, ко лег), професійної праці. Центром її вивчення є професійний обов’язок педагога, його поведінка, основана на деонтоло- гічних принципах, нормах, відповідальність за поведінку в нестандартних професійних ситуаціях, основні цінності професії педагога тош;о.
Соціальна педагогіка вивчає закономірності й механіз ми становлення і розвитку особистості в процесі здобуття освіти і виховання у різних соціальних інститутах, а також соціально орієнтовану діяльність освітніх, наукових, куль турних та інших закладів, установ і соціальних служб, які сприяють формуванню соціальної активності дітей та мо лоді в процесі вирішення суспільних, політичних, еконо мічних та інших проблем суспільства.
Науково-теоретичну структуру соціальної педагогіки утворюють;
— агогіка (грец. agöge — віднесення): досліджує проб леми попередження відхилень у поведінці дітей та підлітків; — герогіка (грец. garon — стара людина); вивчає соціа
льно-педагогічні проблеми людей похилого віку;
— андрагогіка (грец. andres — чоловік); переймається проблемами освіти і виховання дорослої людини протягом
усього її життя;
— віктимологія (лат. victima — жертва); зосереджена
на проблемах категорії людей, які стали жертвами неспри ятливих умов соціальної організації та насильства.
Об’єднує систему педагогічних наук у єдине ціле їх спільна мета, яка полягає в зорієнтованості на гармонійний розвиток особистості, розкриття її найкращих якостей і коригування поведінки.
Міжпредметні зв’язки педагогіки. Педагогіка пов’яза на з багатьма науками; філософією (логікою, етикою, есте тикою), соціологією, психологією, анатомією і фізіологією людини, економічними науками, етнологією, педіатрією, кібернетикою тощо. Міжпредметні зв’язки педагогіки з ін шими науками дають змогу глибше пізнати педагогічні фак ти, явища і процеси.
Філософські науки допомагають педагогіці визначити мету виховання, правильно враховувати дію загальних за- кономірностеіі людського буття і мислення, забезпечують оперативною інформацією про зміни в науці й суспільстві, коригуючи спрямованість виховання. Психологія вивчає закономірності розвитку психіки людини, а педагогіка — ефективність виховних впливів, які зумовлюють зміни у її внутрішньому світі й поведінці. Кожен розділ педагогіки спирається на відповідний розділ психології. Анатомія і ф і зіологія людини є основою для розуміння її біологічної сут ності — розвитку вищої нервової діяльності, першої і дру гої сигнальних систем, розвитку та функціонування орга нів чуття, опорно-рухового апарату, серцево-судинної і
дихальної систем. Економічні науки дають змогу просте жити вплив закономірностей розвитку виробничих відно син, економічних процесів, навчання й виховання. Етно логія вказує на національні особливості людей, які завжди є представниками певних етнічних груп. Соціологія допо магає у пізнанні таких систем суспільства, як сім’я, школи різних типів, трудові колективи, формальні та неформаль ні групи, юнацька субкультура тощо, використовуючи фа ктичний матеріал для раціональної організації навчання й виховання. Використання досліджень кібернетики дає змогу сконструювати і застосувати у педагогічному проце сі навчальні та контрольні машини.
Здобутки цих наук сприяють розвитку педагогіки, да ють змогу вдосконалювати методи виховання і навчання, розвивати споріднені з педагогікою галузі знань.