Розвиток сучасної української юридичної науки нерозривно пов’язаний з динамікою соціально-економічного життя в державі. Саме тому всі зміни, перетворення в соціальній та економічній сферах, що відбуваються на теренах нашої держави, так чи інакше зумовлюють напрями й зміст науково-правових досліджень в Україні. Водночас юридична наука повинна відігравати роль тієї рушійної сили, яка програмує та спрямовує розвиток законодавства й права в цілому, а тому — покликана сприяти своєчасній розробці науково обгрунтованої державної програми реформування земельних і аграрних відносин в Україні.
Сучасною наукою аграрного права аналізуються різні аспекти земельної та аграрної реформ в Україні. Серед авторів, які досліджують правові проблеми реформування у сфері сільськогосподарського виробництва, слід особливо відзначити В. 3. Янчука, В. І. Андрей-цева, В. І. Семчика, Ю. С. Шемшученка, М. В. Шульгу, О. О. Погрібного, Н. І. Титову, А. М. Статівку, а також В. В. Носіка, В. І. Федоровича, П. Ф. Кулинича, В. К. Гуревського та інших вчених.
1993 р. в Одесі відбулася спеціальна наукова конференція, присвячена економічним і правовим проблемам аграрної реформи в Україні, а 1999 р. — Міжнародний конгрес у Мінську на тему: “Правові проблеми земельної та аграрної реформ в країнах Центральної й Східної Європи, Росії, Білорусі, України та інших країнах СНД, державах Балтії”, де аграрно-правова наука України була представлена доповідями вчених В. 3. Янчука, Ю. С. Шемшученка, Н. І. Титової, Ц. В. Бичкової, В. 1. Семчика, В. І. Федоровича, М. Я. Ващишин та ін.
Сьогодні варто звернути увагу на такі основні аспекти проблеми правового наукового забезпечення аграрної реформи в Україні, як: а) наукова розробка фундаментальних засад і стратегії аграрної та земельної реформ, їх правового забезпечення; б) визначення ролі земельної реформи в аграрних ринкових перетвореннях та її місця в аграрній реформі; в) з’ясування змісту, стратегії та етапів розвитку аграрної реформи; г) правовий аналіз організаційних форм та методів проведення аграрної реформи; д) радикальна зміна відносин власності на землі сільськогосподарського призначення; е) аналіз правового становища суб’єктів аграрної реформи, зокрема селян; є) роль держави у забезпеченні радикальних аграрних перетворень; ж) законодавче забезпечення аграрної реформи; з) охорона навколишнього природного середовища в процесі аграрного реформування. Ці й деякі інші проблеми правового забезпечення земельної та аграрної реформ в Україні послідовно досліджуються представниками науки аграрного права України.
На жаль, ґрунтовної загальнодержавної науково-теоретичної програми радикального реформування земельних та аграрних відносин в Україні своєчасно (напередодні проведення відповідних реформ) не було розроблено. Це істотно позначилося на методах, формах і змісті як земельної, так і аграрної реформ, зумовило їх спонтанний характер, а врешті-решт і їх неефективність. Зважаючи на це, наука аграрного права України розробляє фундаментальні засади та стратегію аграрної реформи, її правового забезпечення. Важливими щодо цього є наукові дослідження В. 3. Ян-чука, В. І. Андрейцева, В. І. Семчика, H. І. Титової, М. В. Шульги, П. Ф. Кулинича, І. І. Каракаша, І. Будзиловича, А. Юрченка, Л. Новаковського тэ інших учених. Особливо слід відзначити науковий доробок В. І. Андрейцева, який визначив основні стратегічні цілі земельної реформи, з’ясував її фундаментальні засади тощо.
Різні наукові підходи до стратегії земельної реформи, що провадиться в Україні, проаналізовані в монографії М. В. Шульги1. Автор обгрунтовано доводить, що основним і вихідним принципом, який визначає напрями земельного реформування в Україні, є скасування монополії держави на землю, тобто перетворення земельної власності2.
Оскільки проведення аграрної реформи розпочалося з реформування земельних відносин в Україні (з прийняттям Верховною Радою У PCP постанови від 18 грудня 1990 р. “Про земельну реформу”), важливим для з’ясування суті, завдань та мети аграрної реформи є її аналіз із точки зору співвідношення із земельною реформою. Визначенню ролі земельної реформи в аграрних ринкових перетвореннях та її місця в аграрній реформі присвячені праці М. В. Шульги, H. І. Титової, П. Ф. Кулинича, І. Будзиловича, А. Юрченка, Л. Новаковського, В. Леонця та інших учених.
Предметом сучасної аграрно-правової науки є також з’ясування змісту, стратегії та етапів розвитку аграрної реформи. Оскільки своєчасно не були визначені на законодавчому рівні стратегія, основні завдання та пріоритети аграрної (в тому числі земельної) реформи, в аграрно-правовій науці відсутня єдність поглядів з цього приводу. Тому актуальною лишається проблема наукового обгрунтування стратегії та змісту майбутніх заходів щодо реформування суспільних відносин в аграрному секторі економіки. У цьому плані важливими є роботи В. I. Андрейцева, В. I. Семчика, М. В. Шульги та інших учених.
Представниками аграрно-правової науки сформульовано основні завдання та мета земельної й аграрної реформ. Більшість учених (М. В. Шульга, В. І. Андрейцев, П. Ф. Кулинич, І. Будзи-лович, А. Юрченко та ін.) поділяють думку про те, що головний принцип земельної реформи полягає в ліквідації монополії держави на землю (реформуванні відносин земельної власності) шляхом перерозподілу земель1. Основні завдання земельної реформи з урахуванням як економічних, так і біологічних, соціальних, екологічних функцій земель, чітко сформулював В. І. Андрейцев2.
Представники аграрно-правової науки (П. Ф. Кулинич, В. І. Федорович, В. К. Гуревський та інші) вирізняють окремі етапи земельної та аграрної реформ.
Правовий аналіз організаційних форм і методів проведення аграрної реформи здійснюють В. І. Андрейцев, М. В. Шульга, П. Ф. Кулинич та інші вчені.
Законодавче закріплення та вдосконалення основних форм і методів проведення земельної реформи грунтовно дослідив М. В. Шульга. Особливу увагу автор приділив теоретичним і практичним проблемам процесу паювання земель.
Учені-юристи докладно аналізують конкретний зміст заходів із реформування аграрних відносин в Україні. Зокрема, особливості приватизації державного майна в АПК розглядає В. І. Семчик, проблеми законодавчого регулювання зовнішньоекономічної діяльності аграрних суб’єктів — Ц. В. Бичкова, В. А. Сонюк та ін. Питанням удосконалення договірних зобов’язань між учасниками товарно-грошових відносин у сфері сільськогосподарського виробництва присвячені праці В. 3. Янчука, В. П. Нагребельного, А. М. Ста-тівки, Ц. В. Бичкової, О. А. Поліводського.
Однією з найважливіших проблем, що досліджуються сучасною аграрно-правовою наукою, є радикальна зміна відносин власності на землю, приватизація земель, виникнення суб’єктів приватної власності на землю. Так, проблеми реформування відносин власності на землю проаналізували В. І. Андрейцев, Н. І. Титова, П. Ф. Кулинич, М. В. Шульга, В. 3. Янчук, Ю. С. Шемшученко, О. О. Погрібний, І. І. Каракаш, В. М. Стретович, І. Будзилович, А. Юрченко та ін. Правові засади приватної власності на землю розробили: В. В. Но-сік, В. К. Гуревський, О. М. Вовк та інші вчені.
Реформування відносин власності на землю шляхом паювання сільськогосподарських угідь поставило нові завдання перед наукою аграрного права України. Так, уже нині складні питання юридичної природи права на земельну частку (пай) дослідили В. В. Носік, Т. О. Коваленко,, М. В. Шульга, В. І. Федорович, П. Ф. Кулинич та багато інших.
Важливе значення для подальшого реформування земельних та аграрних відносиїн мають також наукові дослідження правових засад оренди землі (М. В. Шульга, П. Ф. Кулинич, І. Будзилович, А. Юр-ченко, В. А. Сон(кж, І. Войтюк, Н. Ільницька, А. Берлач та ін.).
Серед проблем, що знаходяться в полі зору сучасної аграрно-правової науки, ]провідне місце належить питанням аналізу правового становища (Суб’єктів аграрної реформи. Правовий статус державних сільськогосподарських підприємств є предметом вивчення В. М. Стретовичіа, В. І. Семчика, Ц. В. Бичкової та інших учених. Правове становіище колективних сільськогосподарських підприємств у контекстіі Закону України від 14 лютого 1992 р. “Про колективне сільськогосподарське підприємство” досліджене В. 3. Янчу-ком, В. І. Семчиїком, О. О. Погрібним, Ц. В. Бичковою, П. Ф. Ку-линичем, 1. 1. К<аракашем, В. П. Нагребельним. Проблеми розвитку сільськогосподарської кооперації докладно проаналізовані в працях В. І. Семічика, Н. І. Титової, В. І. Федоровича, О. М. Соні-на та ін. Юридичну природу нових аграрних суб’єктів — фермерських господарств — розглядають Н. 1. Титова, В. І. Семчик, О. О. Погрібний, Т. ПІ- Проценко та ін. Автори розробили обгрунтовані наукові рекомендації щодо вдосконалення правової регламентації фермерських відшосин у майбутньому.
Важливим аспектом наукового забезпечення аграрної реформи в Україні є таксож визначення ролі держави в забезпеченні радикальних аграрних перетворень. Питання державного регулювання сільськогосподарського виробництва проаналізували у своїх працях В. 3. Янчука В. П. Нагребельний, В. І. Семчик, Ц. В. Бичко-ва, 3. А. Павлович, А. Бейкун та інші вчені.
1 Див • Будзилович І., Юрченко А. Фактори негативного впливу на правове забезпе-:ння земельної реформи в Україні // Право України. — 1998. — № 7. — С. 24.
Проблеми законодавчого забезпечення земельної та аграрної
реформ є предметом досліджень майже всіх учених-аграрників:
В. І. Андрейцева,, М. В. Шульги, В. 3. Янчука, В. І. Семчика, В. В. Ян-
чука, В. К. Гуре вського, А. Бейкуна, В. П. Нагребельного, О. І. Заєць,
П. Ф. Кулинича,, А. Берлача та інших, оскільки, як зазначають І. Буд-
зилович та А. кРрченко, найважливішою складовою механізму будь-
якої реформи є ‘її правове забезпечення1. л
Одним із ва)жливих аспектів дослідження аграрно-правової науки нині є наукове обгрунтування проблеми охорони довкілля в процесі аграрного реформування. Вагомий внесок у дослідження згаданої проблеми зробив професор В. І. Андрейцев. Вчений проаналізував еколого-правові проблеми земельної реформи в Україні. Особливу увагу’ в своїх наукових дослідженнях автор приділив запровадженню правових норм, які б передбачали екологічні вимоги щодо використання й охорони земель, інших природних ресурсів. Питання охорони навколишнього природного середовища в процесі здійснення аграрної та земельної реформ докладно розглянули Ю. С. Шемшученко і Н. Р. Малишева.
Як бачимо, земельна реформа, що започаткувала процес складних економічних перетворень, а згодом — і аграрна реформа, поставили перед наукою аграрного права України принципово нові й надзвичайно складні завдання, які нею послідовно вирішуються.
2.3.2. Наука про розвиток сучасного аграрного законодавства та розробку його теоретичних засад
Одним із важливих елементів предмета дослідження аграрно-правової науки є комплексна, спеціалізована та інтегрована галузь законодавства — аграрне законодавство України. Сьогодні у зв’язку з проведенням земельної та аграрної реформ в Україні й потребою їх належного правового забезпечення особливого значення набуває питання наукового обгрунтування подальшого розвитку аграрного законодавства України, аналізу його теоретичних засад.
Проблеми аграрного законодавства України розглядаються багатьма юристами-аграрниками. Проте комплексних наукових досліджень сучасного аграрного законодавства як специфічної галузі законодавства — небагато. Серед авторів, які глибоко аналізують сучасне аграрне законодавство України, слід назвати В. І. Андрейцева, Ц. В. Бичкову, 1. А. Дмитренка, П. Ф. Кулинича, 3. А. Павловича, В. І. Семчика, Н. І. Титову, М. В. Шульгу, В. В. Янчука та ін.
Хоча наукові підходи до розуміння суті, структури, тенденцій розвитку аграрного законодавства України формувалися з початку становлення комплексної галузі науки аграрного права. Важливе значення мають дослідження теоретичних проблем сільськогосподарського (аграрного) законодавства, що здійснювалися представниками російської аграрно-правової науки: І. Ф. Казьміним, Г. Ю. Бистровим та іншими вченими.
В Україні теорія аграрного законодавства як комплексної галузі ще з початку становлення аграрного права як галузі права грунтовно досліджує Н. І. Титова. Нині вона розробила конституційні засади та принципи сучасного аграрного законодавства, дослідила основні тенденції та напрями розвитку цієї галузі законодавства, перспективи її кодифікації тощо.
Оскільки кожна наука характеризується певним наступництвом, важливу роль у з’ясуванні природи аграрного законодавства відіграють також дослідження вчених — представників науки колгоспного права. Особливо треба відзначити науковий доробок В. 3. Янчука.
Виходячи із загальних наукових підходів до розуміння понять “законодавство”, “система законодавства”, “галузь законодавства”, сучасною аграрно-правовою наукою розроблене також поняття аграрного законодавства України. Зокрема, його визначення дають у своїх працях Н. І. Титова, В. В. Янчук, В. К. Гуревський та інші вчені.
Сучасне аграрне законодавство України — це комплексна, інтегрована й спеціалізована галузь законодавства, що відповідає окремій галузі господарського комплексу та є системою взаємопов’язаних і взаємоузгоджених уніфікованих і диференційованих нормативно-правових актів (актів правотворчості державних органів та правотворчості аграрних суб’єктів), які, в свою чергу, є джерелом і формою вираження правових норм, спрямованих на регулювання аграрних відносин, що виникають у процесі здійснення аграрними суб’єктами сільськогосподарської виробничої та іншої, пов’язаної з нею, діяльності. Сьогодні при характеристиці сільськогосподарського (аграрного) законодавства відбувся науково обгрунтований перехід від терміна “сільськогосподарський” до терміна “аграрний”, що зумовлено рядом об’єктивних причин, зокрема розширенням змісту терміна “аграрний” в умовах проведення аграрної реформи в Україні.
Підкреслимо, що в сучасній аграрно-правовій науці існує положення про формування інтегрованої галузі агропромислового законодавства. Ідею агропромислового законодавства як комплексної галузі, до складу якої входить як підсистема аграрне (сільськогосподарське) законодавство, висунув 3. А. Павлович1. Свого часу подібну думку вже висловлювали представники радянської аграрно-правової науки2. Однак суспільні відносини, що складаються в системі всіх ланок агропромислового виробництва, потребуватимуть спеціалізованого правового регулювання лише за умови безпосереднього зв’язку з процесом виробництва сільськогосподарської продукції. Крім того, в разі визнання агропромислового законодавства, до складу якого входитиме аграрне законодавство, ми будемо змушені констатувати формування занадто великої спільності нормативно-правових актів, для яких буде характерним широке коло об’єктів, суб’єктів, а також різна змістовна спрямованість. Це, в свою чергу, може призвести до “розмитості” основної частини спільності норм аграрного права, поступового відходу (зникнення) такої істотної їх особливості, як сільськогосподарська спеціалізація.
Сучасне аграрне законодавство має грунтуватися на конституційних засадах, розроблених представниками аграрно-правової науки (Н. I. Титовою, Ц. В. Бичковою, В. I. Семчиком, В. М. Стре-товичем, В. М. Шульгою, I. Будзиловичем, А. Юрченком, В. В Но-сіком, А. Бейкуном, І. Бакаєм та ін.).
Хоча не всі пропозиції учених з цього приводу знайшли своє відображення в Конституції України, що свідчить про відсутність належного зв’язку між юридичною наукою й практикою правотворчості державних органів.
Процес розвитку сучасного аграрного законодавства України докладно розглядає аграрно-правова наука. Особливо слід відзначити в цьому плані комплексне дослідження колективу авторів (В. І. Семчик, В. М. Стретович, О. О. Погрібний, П. Ф. Кулинич, Ц. В. Бичкова, Т. П. Проценко, О. А. Поліводський, В. А. Сонюк, 3. А. Павлович) “Аграрне законодавство України: проблеми ефективності”1, в якому послідовно розкрито процес розвитку цієї галузі законодавства, її роль у підвищенні ефективності сільськогосподарського виробництва в умовах аграрної реформи, особливості законодавчого регулювання окремих сфер виробничо-господарської діяльності аграрних суб’єктів, перспективи розвитку аграрного законодавства тощо.
Багато конкретних пропозицій щодо вдосконалення сучасного аграрного законодавства України вже висловили представники науки аграрного права України. Крім уже згаданих робіт, особливо відзначаються в досліджуваному аспекті такі автори, як В. 3. Ян-чук, Н. І. Титова, В. І. Семчик, Ц. В. Бичкова, В. В. Янчук та ін.
Поряд із потребою вдосконалення законодавчого регулювання окремих сторін сільськогосподарської виробничої діяльності аграрних суб’єктів, їх правового статусу та ін., особливо важливою сьогодні є проблема кодифікації аграрного законодавства.
Зауважимо, що жоден із науковців не відкидає необхідності прийняття єдиного кодифікованого акта аграрного законодавства як нагальної потреби часу. Водночас у сучасній аграрно-правовій науці існують різні погляди на форму, зміст, суть і назву такого кодифікованого акта.
Так, в аграрно-правовій науці обґрунтовується точка зору щодо необхідності прийняття Аграрного кодексу України. Зокрема, В. В. Янчук визначив предмет, об’єкт правового регулювання такого кодифікованого акта тощо. Він запропонував також структуру цього Кодексу, що є вкрай важливим для подальшої правотвор-чої практики.
Н. І. Титова висунула ідею кодифікації аграрного законодавства шляхом прийняття Основ аграрного законодавства України. Вчена визначила коло суспільних відносин, які потрібно врегулювати таким кодифікованим актом. Прийняття Основ аграрного законодавства України, на її думку, мало б велике значення як для підвищення ефективності правового регулювання суспільних відносин в аграрному секторі економіки, так і для полегшення правозастосов-чої діяльності в цій сфері.
Авторка обгрунтовано довела, що кодифікованим актом аграрного законодавства мають стати саме Основи аграрного законодавства України, оскільки саме така форма кодифікації найповніше відзеркалю-вала б суть, зміст і межі правового регулювання зазначеного акта. Прийняття Основ аграрного законодавства (а не Аграрного кодексу) відображало б принципові риси аграрного законодавства України, зокрема його комплексний, інтегрований та спеціалізований характер.
Оскільки земельні відносини в системі аграрних посідають чільне місце, визначальним для вдосконалення правового регулювання аграрних відносин є й розвиток земельного законодавства. У зв’язку з цим аграрно-правовою наукою досліджувались також проблеми розробки та прийняття нового кодифікованого акта земельного законодавства України.
Зокрема, питання підготовки основного земельного закону послідовно проаналізували В. І. Андрейцев, Н. І. Титова, П. Ф. Кули-нич. Автори визначили коло земельних відносин, що підлягають правовій регламентації таким кодифікованим актом, основні напрями їх правового регулювання; висловили конкретні пропозиції щодо усунення прогалин у сучасному правовому регулюванні земельних відносин тощо.
Представники науки земельного та аграрного права України взяли активну участь у підготовці нового З К (П. Ф. Кулинич, І. Буд-зилович, А. Юрченко, А. Бейкун та ін.). Особливо слід відзначити плідну практичну роботу в розробці норм З К П. Ф. Кулинича як члена робочої групи з підготовки проекту Кодексу.
З К 2001 р., розв’язавши ряд дискусійних теоретичних і практичних проблем правового регулювання земельних відносин, водночас зумовив виникнення нових важливих напрямів наукових досліджень, що пов’язано з розширенням сфери його правового регулювання та запровадженням нових земельно-правових інститутів.
Сьогодні вчені-юристи України дослідили поняття та особливості аграрного законодавства України як комплексного системного утворення; з’ясували істотні риси й закономірності функціонування його внутрішньої структури (як вертикальної, так і горизонтальної); визначили основні тенденції розвитку аграрного законодавства в умовах здійснення аграрної реформи в Україні тощо.
Одним із головних напрямів розвитку сучасної науки аграрного права України є теоретичне обгрунтування подальшого розвитку й вдосконалення земельного та аграрного законодавства, розробка наукових засад їх кодифікації, науковий аналіз нового ЗК. Особливого значення нині набуває реалізація практичних рекомендацій щодо вдосконалення аграрного законодавства України як системного утворення та окремих його нормативно-правових актів.
З огляду на це важливою практичною проблемою є необхідність врахування наукових концепцій, висновків, положень та рекомендацій, запропонованих представниками науки аграрного права України, у правотворчій діяльності держави, зокрема під час розробки й прийняття нормативно-правових актів з питань регулювання аграрних і земельних відносин в Україні.
2.3.3. Нові правові інститути аграрного права України; проблеми їх розвитку; роль юридичної науки в їх обгрунтуванні
Сучасний етап розвитку аграрного законодавства України, покликаний забезпечити реалізацію аграрної реформи, зумовив виникнення нових правових інститутів аграрного права України. Оскільки йдеться про формування якісно нових спільностей правових норм, що регулюють специфічні за своєю суттю та змістом суспільні відносини, важливою є проблема їх наукового дослідження, з’ясування їх суті, виявлення основних тенденцій та перспектив розвитку.
Нині в системі аграрного права України можна вирізнити такі нові правові інститути: інститут земельної та аграрної реформ; інститут захисту прав селянина; інститут права приватної власності на землі сільськогосподарського призначення; інститут паювання земель сільськогосподарського призначення; інститут оренди земель сільськогосподарського призначення; інститут сільськогосподарської майнової оренди; інститут сільськогосподарської кооперації; інститут фермерського господарства; інститут правового забезпечення соціального розвитку села; інститут приватизації та паювання майна в агропромисловому комплексі. Дістають вияв тенденції до формування й інших правових інститутів: правового становища приватних аграрних підприємств, аграрних акціонерних товариств, особистих селянських господарств, права власності аграрних юридичних осіб.
Одним із нових напрямів наукових розробок, що здійснюються вченими-юристами України, є з’ясування соціальної ролі селянства та проблеми гарантування його прав. Науковий доробок у цьому плані мають Н. І. Титова, Ц. В. Бичкова, В. І. Андрейцев, В. В. Носік та ін.
Важливу загальносоціальну роль селянства в суспільстві обгрунтувала Н. І. Титова. Вчена зробила висновок щодо необхідності відповідного відображення такої ролі селянства у державній політиці, а також його правового статусу. На основі аналізу чинних нормативно-правових актів аграрного законодавства, які приймаються за суб’єктним принципом, послідовно доведено потребу чіткого законодавчого закріплення спеціалізованих прав членів аграрних структур та їх державних гарантій1. На Заході існує спеціальна наука — “селянствознавство”, що заснована британським ученим Теодором
Науково-правові засади інституту приватної власності на землі сільськогосподарського призначення — предмет дослідження багатьох юристів-аграрників. Серед них слід назвати, насамперед, В. І. Андрей-цева, Н. І. Титову, Ю. С. Шемшученка, М. В. Шульгу, В. 3. Янчу-ка, П. Ф. Кулинича. Заслуговують на увагу також праці В. В. Носі-ка, В. К. Гуревського, О. М. Вовк, А. Берлача, О. А. Вівчаренка.
Представниками науки аграрного права України провадиться іс-торико-правовий аналіз існування права приватної власності на землю. З цього приводу цікаві дослідження М. В. Шульги, В. К. Гуревського та ін.
Поняття й зміст права приватної власності на землю з’ясовують у своїх працях В. І. Андрейцев, В. К. Гуревський, П. Ф. Кулинич, О. М. Вовк та інші вчені.
У системі наукових досліджень інституту приватної власності на землю сільськогосподарського призначення важливим є теоретичний аналіз об’єктів і суб’єктів права приватної власності на землю. Велике значення має наукове з’ясування поняття земель взагалі та земель сільськогосподарського призначення як особливого об’єкта правової регламентації, що грунтовно досліджено у працях Н. І. Титової та В. І. Андрейцева. Поняття земельної ділянки як об’єкта права приватної власності на землю та її визначення пропонує В. К. Гуревський.
Однією з проблем правової регламентації права приватної власності на землю сьогодні є відсутність у земельному законодавстві України (зокрема в ЗК) чіткого визначення поняття земель, земель сільськогосподарського призначення, земельної ділянки тощо. З огляду на це в аграрно-правовій науці висунуто конкретні рекомендації щодо визначення згаданих понять у новому кодифікованому акті земельного законодавства України (Н. І. Титова, В. І. Андрейцев, В. К. Гуревський та ін.).
Науково обґрунтовують юридичний механізм набуття та реалізації права приватної власності на землю у своїх працях В. І. Андрейцев, П. Ф. Кулинич, М. В. Шульга та інші вчені.
Особливо відзначимо в цьому аспекті науковий доробок В. І. Андрейцева, який сформулював основні ознаки приватизації земель, виділив головні етапи процедури приватизації тощо2. Він також послідовно обгрунтував необхідність врегулювання на законодавчому рівні процедури приватизації земель3. Аналогічні пропозиції висловили й інші представники аграрно-правової науки, зокрема Ю. С. Шемшученко, П. Ф. Кулинич, 3. А. Павлович.
Наука аграрного права України досліджує також законодавчо закріплені обмеження права приватної власності на землю. Аналізують їх у своїх працях В. І. Андрейцев, П. Ф. Кулинич, В. К. Гуревський та інші вчені.
Важливий аспект наукового дослідження аграрного права України — проблема розмежування сфери дії Цивільного кодексу (ЦК) та майбутнього Екологічного кодексу України щодо правової регламентації інституту приватної власності на землю. Згадана проблема є предметом дослідження В. І. Андрейцева, Н. І. Титової, М. В. Шульги, Ц. В. Бичкової та ін. На думку Н. І. Титової, відносини власності на землі сільськогосподарського призначення через особливий характер та значення таких земель повинні регулюватися З К та іншим земельним законодавством1. Аналогічної точки зору дотримуються Ц. В. Бичкова, М. В. Шульга та інші вчені.
Нерозривно пов’язаний з інститутом земельної та аграрної реформ, інститутом права приватної форми власності на землі сільськогосподарського призначення новий інститут аграрного права України — інститут правового забезпечення паювання земель сільськогосподарського призначення.
Питання юридичної природи права на земельну частку (пай) досліджуються В. І. Андрейцевим, Н. І. Титовою, М. В. Шульгою, В. І. Федоровичем, В. В. Носіком, П. Ф. Кулиничем, Т. О. Коваленко та ін.
Учені-юристи України з’ясували поняття паювання земель та юридичну природу права на земельну частку (пай). Так, М. В. Шульга розкриває суть права на земельну частку (пай) з погляду його співвідношення з правом приватної власності на землю. Він розглядає право на земельну частку (пай) як правову категорію, що є вторинною щодо права колективної власності на землю2. Обгрунтовану характеристику правової категорії права на земельну частку (пай) як права зобов’язального характеру дає у своїх працях П. Ф. Кулинич. Аналогічно розглядають суб’єктивне право на земельну частку (пай) і В? В. Носік і Т. О. Коваленко.
Поняття та суттєві ознаки земельної частки (паю) як не визначеної в натурі земельної ділянки з’ясували В. В. Носік та Т. О. Коваленко3. Аграрно-правова наука досліджує також коло суб’єктів права на земельну частку (пай) (В. В. Носік, Т. О. Коваленко). Вони вперше проаналізували підстави виникнення та припинення права на земельну частку (пай).
Обгрунтовані пропозиції щодо вдосконалення законодавства з питань паювання землі висловили у своїх працях В. І. Андрей-цев, Н. І. Титова, М. В. Шульга, П. Ф. Кулинич, А. Бейкун та інші вчені.
Прийняття нового ЗК, яким передбачено приватизацію та паювання земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств (ст. ст. 25, 118), зумовлює потребу подальших досліджень аграрно-правовою наукою теоретичних і практичних проблем паювання земель сільськогосподарського призначення.
Розвиток аграрного законодавства зумовив виокремлення ще одного нового правового інституту аграрного права — інституту оренди земель сільськогосподарського призначення.
Серед представників науки аграрного права України, які досліджують правові засади оренди земель сільськогосподарського призначення, слід відзначити О. О. Погрібного, М. В. Шульгу, Н. І. Ти-тову, П. Ф. Кулинича, І. Будзиловича, А. Юрченка, В. А. Сонюка, Н. В. Ільницьку, І. А. Войтюк, А. Берлача.
Аграрно-правова наука вивчає історію розвитку земельно-орендних відносин на українських землях. Так, історико-правовий аналіз оренди земель здійснили А. Берлач, І. Будзилович та А. Юрченко.
Представники науки аграрного права України з’ясовують поняття та специфічні ознаки оренди земель. Важливими щодо цього є праці О. О. Погрібного, М. В. Шульги, Н. В. Ільницької. Так, О. О. Погрібний розглядає оренду земель як особливий різновид землекористування1.
Важливе значення в системі аграрно-правових досліджень має проблема з’ясування поняття, змісту та юридичної природи договору оренди земель, що розглядають у своїх працях В. І. Андрей-цев, М. В. Шульга, Н. В. Ільницька та ін. Зокрема, М. В. Шульга обґрунтовує, що відносини у сфері орендного землекористування є предметом, насамперед, земельного законодавства, а цивільно-правові норми застосовують до земельних відносин лише в тих випадках, коли ці відносини не врегульовані земельним законодавством2. Аналогічної позиції дотримується і Н. В. Ільницька3.
Недостатньо активно аграрно-правова наука обґрунтовувала потребу врегулювання всього комплексу земельних орендних відносин новим ЗК, а не окремим законом, як це має місце нині. На жаль, новий ЗК фактично обмежується наявністю бланкетної норми щодо регулювання земельно-орендних відносин (ч. 6 ст. 93).
Значну роль у сучасних економічних відносинах на селі відіграє також питання оренди не лише земель, а й майна. На жаль, правовий інститут сільськогосподарської майнової оренди аграрно-правова наука досліджує недостатньо. З монографічних досліджень цієї тематики особливою науковою цінністю відзначається праця О. О. Погрібного “Селянські господарства і оренда (організаційно-правові питання)'”, в якій він дослідив поняття, суть, зміст і види оренди, юридичну природу, порядок укладення, виконання та припинення договору оренди тощо. Орендно-майнові відносини за участю фермерських господарств науково обгрунтувала професор Н. І. Титова. Помітний внесок у наукове забезпечення розвитку правового інституту сільськогосподарської майнової оренди зробив також В. А. Сонюк.
На сучасному етапі в умовах низького рівня матеріально-технічного забезпечення аграрних товаровиробників значно підвищується роль орендно-майнових відносин у сільському господарстві. З огляду на це важливими завданнями аграрно-правової науки є дослідження інституту сільськогосподарської оренди майна в аграрному секторі економіки, з’ясування й теоретичне обгрунтування особливостей орендно-майнових відносин, зумовлених специфікою аграрного виробництва, та підготовка наукових рекомендацій щодо вдосконалення правового регулювання таких відносин. Особливо необхідно відзначити потребу в прийнятті спеціалізованого нормативно-правового акта аграрного законодавства (у формі закону) з питань регулювання оренди майна в сільському господарстві2.
Як відомо, в сільському господарстві на українських землях історично склалися кооперативні сільськогосподарські структури. Тому вкрай важливими є питання розвитку сільськогосподарського кооперативного законодавства. В Україні основним нормативно-правовим актом, який регулює діяльність сільськогосподарських кооперативів, є Закон України від 17 липня 1997 р. “Про сільськогосподарську кооперацію”.
Науково-правові засади інституту сільськогосподарської кооперації розробляли й розробляють багато вчених-юристів України. Серед них — В. 1. Семчик, Н. І. Титова, В. І. Федорович, О. М. Со-нін, Я. 3. Гаєцька та ін. Особливо слід відзначити монографічну роботу В. І. Семчика “Кооперація и право” (1991 р.)3, в якій учений на основі законодавства про кооперацію вперше з’ясував правові основи розвитку кооперації в Україні. Він дослідив також порядок створення й припинення діяльності кооперативів, правове становище різних видів кооперативів, зокрема сільськогосподарських, правове регулювання майнових відносин тощо. За його редакцією також видано перший в Україні підручник з кооперативного права (1998 р.)4, в якому, поряд з іншими питаннями, досліджено і правове становище кооперативів, що функціонують в аграрному секторі економіки.
Н. І. Титова ще 1991 р. обгрунтувала необхідність прийняття Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію'”. Вчена також внесла пропозиції щодо вирізнення поряд із виробничими та споживчими кооперативами третього типу кооперативів — у сфері послуг.
У червні 2001 р. у Києві відбулася міжнародна науково-практична конференція на тему: “Національний кооперативний рух та структурні зміни в економіці України XXI століття”, на якій українська аграрно-правова наука була представлена доповідями провідних учених: В. І. Семчика, А. П. Гетьмана, М. В. Шульги, A. М. Статівки, Н. І. Титової, Т. П. Проценко, В. І. Федоровича,
М. А. Мацька та ін.
Предметом дослідження представників науки аграрного права нашої держави сьогодні є різноманітні проблеми правового забезпечення функціонування й розвитку сільськогосподарської кооперації в Україні, зокрема з’ясування історії її розвитку. Періодизацію розвитку сільськогосподарської кооперації на українських землях та її законодавчого регулювання здійснили В. 1. Семчик і B. І. Федорович.
Одним із напрямів аналізу є дослідження юридичної природи, суті та ознак сільськогосподарської кооперації та сільськогосподарського кооперативу (В. І. Семчик, В. І. Федорович, Я. 3. Гаєць-ка-Колотило). Розмежуванню сільськогосподарського кооперативу та інших форм ведення сільськогосподарського виробництва (в тому числі з фермерським господарством) присвячені праці Н. І. Титової.
Актуальними нині є проблеми розвитку та законодавчого регулювання фермерської кооперації, які досліджує Н. І. Титова.
Майнові відносини у сільськогосподарських кооперативах, зокрема особливості реалізації права кооперативної форми, правове регулювання в галузі планування, фінансування, матеріально-технічного забезпечення й оподаткування дослідив О. М. Сонін.
Земельні відносини як пріоритетні в системі інших видів суспільних відносин, що складаються в сільськогосподарських кооперативах, розглянув В. І. Федорович. На жаль, вони недостатньо врегульовані чинним законодавством України, і в ЗК вони також чомусь лишились поза увагою законодавця.
Я. 3. Гаєцька грунтовно проаналізувала організаційно-правові форми кооперації у сільському господарстві.
Актуальними сьогодні є наукові проблеми правового регулювання членських відносин у сільськогосподарських кооперативах. Оскільки членство в кооперативі є підставою виникнення всіх інших внутрішньокооперативних відносин, В. І. Федорович справедливо розглядає інститут членства як провідний і базовий1. Тому слід погодитися з Н. І. Титовою, яка вказує на необхідність детальної регламентації у Законі України “Про сільськогосподарську кооперацію” правового статусу та, зокрема, специфічних земельних, трудових, майнових і інших прав членів сільськогосподарських кооперативів2. Потрібно також зазначити, що в аграрно-правовій науці висловлено пропозицію щодо необхідності законодавчого розмежування норм про членство в сільськогосподарських кооперативах юридичних і фізичних осіб3.
Порядок створення, реорганізації та припинення діяльності сільськогосподарських кооперативів досліджує О. М. Сонін. Способи виникнення, підстави і процедура ліквідації сільськогосподарських кооперативів проаналізував у своїх в працях В. І. Федорович.
Вчені-юристи вносять конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавчого регулювання сільськогосподарської кооперації в Україні. Так, доцільною є пропозиція О. М. Соніна щодо необхідності розробки Примірного статуту сільськогосподарського кооперативу4. Розвиваючи згадану наукову пропозицію та виходячи з сучасних потреб правового регулювання різних видів сільськогосподарських кооперативів, В. І. Федорович обгрунтовано пропонує прийняти Примірні статути окремих видів сільськогосподарських кооперативів5.
У юридичній науці висловлено також думку щодо необхідності прийняття спеціального закону “Про виробничу кооперацію”6. Доцільними також є розробка та прийняття загального кодифікованого акта “Про кооперацію”, який закріпив би кооперативні принципи, врегулював організаційно-правові форми кооперації, правове становище кооперативів різних типів і видів, визначив їх поняття та юридичні ознаки, порядок створення й припинення діяльності, основні засади господарської та іншої діяльності тощо. У такому нормативному акті необхідно було б також законодавчо закріпити пріоритетне значення сільськогосподарських кооперативів у системі кооперації.
20 грудня 1991 р. було прийнято Закон України “Про селянське (фермерське) господарство”, що втратив чинність на підставі Закону від 19 червня 2003 р. “Про фермерське господарство”, який закріпив правові основи організації та діяльності нових аграрних суб’єктів — фермерських господарств та поклав початок розвитку нового правового інституту аграрного права. Серед представників науки аграрного права України, котрі досліджують науково-правові проблеми фермерського господарства, варто назвати О. О. Погрібного, Н. І. Титову та Т.П. Проценко.
Вперше на монографічному рівні правовий статус фермерських господарств дослідив О. О. Погрібний 1992 р. у праці “Селянські господарства і оренда (організаційно-правові питання)”1 та в монографії “Правовое регулирование деятельности крестьянских (фермерских) хозяйств в условиях рынка”2. У ній він з’ясував правові питання створення фермерських господарств, об’єкти їх права власності, землеволодіння й землекористування, а також питання матеріально-технічного постачання, фінансування, кредитування, обліку та ін. Н. І. Титова є автором двох монографій з питань правового становища фермерських господарств3 і багатьох наукових статей, в яких досліджено поняття та юридичні ознаки фермерських господарств, правові проблеми використання землі та права власності цих господарств, основні засади їх створення, функціонування, припинення діяльності тощо.
Проблеми правового регулювання майнових відносин у фермерських господарствах і конституційні засади їх створення й функціонування докладно проаналізовані у монографіях Т. П. Проценко4.
Науково-правові засади інституту фермерського господарства в Україні розробляють також В. 1. Семчик, Ц. В. Бичкова та інші вчені. Свій внесок у дослідження згаданих проблем зробили також Л. В. Логуш, А. Берлач, М. Я. Ващишин.
Важливим аспектом наукової діяльності вчених-юристів України є з’ясування сутності, поняття та суттєвих ознак фермерського господарства як специфічного суб’єкта аграрних відносин (Н. І. Титова, О. О. Погрібний та ін.).
На сучасному етапі існує потреба чіткого законодавчого закріплення поняття та юридичних ознак фермерського господарства, інших пов’язаних із ним понять, наприклад, “фермер”, “сільське господарство”, на що вказують у своїх працях Н. І. Титова, Л. В. Логуш та інші вчені.
Сприяння вдосконаленню правового інституту фермерства має на меті також дослідження земельних відносин у фермерському господарстві, що здійснюється вченими України. Наукові проблеми правового регулювання земельних відносин у фермерських господарствах з’ясували Н. І. Титова та М. Я. Ващишин.
Правовий режим майна фермерських господарств дослідили Н. І. Титова, В. І. Семчик, О. О. Погрібний, Т. П. Проценко та ін. Автори внесли цінні наукові пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання майнових відносин у таких господарствах.
Крім зазначених основних аспектів проблеми правового забезпечення інституту фермерського господарства, вчені-юристи проаналізували також і інші проблеми розвитку фермерства в Україні: конституційні засади фермерства (Т. П. Проценко); питання фермерської кооперації (Н. І. Титова); орендні відносини у фермерських господарствах (Н. І. Титова, О. О. Погрібний); специфічні трудові відносини та необхідність їх докладнішої правової регламентації (Н. І. Титова); вдосконалення членських відносин (М. С. До-линська, А. Берлач); припинення діяльності фермерських господарств (Н. І. Титова, М. С. Долинська); необхідність державної підтримки фермерства (Н. І. Титова, Т. П. Проценко, Л. В. Логуш); правове регулювання фермерства у США та його значення для України (Н. I. Титова, Л. В. Логуш) тощо.
Подальше вдосконалення законодавства пов’язане з проблемою розмежування регламентації правового становища фермерських господарств між новими ЗК та ЦК.
У системі сучасного аграрного права України в зв’язку з проведенням аграрної реформи, що має на меті реформування не лише економічних (виробничих) відносин в аграрному секторі економіки, а й здійснення соціальних перетворень на селі, відбувається процес становлення ще одного нового правового інституту — інституту правового забезпечення соціального розвитку села.
Проблеми правового забезпечення соціального розвитку села сьогодні послідовно досліджують Н. 1. Титова, Ц. В. Бичкова, В. 1. Анд-рейцев, В. В. Носік та деякі інші вчені.
Зокрема, наукою аграрного права України (Н. І. Титова, Ц. В. Бичкова та ін.) доведено потребу конституційного закріплення таких основоположних для сільського господарства принципів, як принцип державної підтримки сільського господарства, державного забезпечення соціально-економічних умов життя і праці селянина та ін.
Правове регулювання нових за своїм змістом суспільних відносин соціальної сфери села досліджує В. В. Носік. Ним з’ясовано основні напрями правового забезпечення наукових досліджень і підготовки кадрів для села, правове регулювання житлового та шляхового будівництва у сільській місцевості, правове забезпечення культурно-побутового та спортивно-оздоровчого обслуговування жителів села1.
18 січня 2001 р. було прийнято Закон України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років”, який заклав конкретні економічно-фінансові важелі розвитку сільського господарства України (в сфері ціноутворення, податкової та бюджетної політики, особливостей кредитного забезпечення, страхування ризиків сільськогосподарського виробництва та ін.). Звичайно, виконання норм цього Закону створює базу й для поліпшення соціального розвитку села, проте прямих норм щодо цього в Законі немає.
Особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі вперше були визначені Декретом Кабінету Міністрів України від 17 травня 1993 р. №51-93 “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі”. Нині ці питання регулює однойменний Закон України від 10 липня 1996 р.
Правові питання приватизації майна в агропромисловому комплексі докладно дослідив В. 1. Семчик. Крім того, Н. І. Титова на основі аналізу чинного законодавства з’ясувала суть і порядок реалізації права фермерських господарств на приватизацію державного майна.
Як зазначає В. І. Семчик, особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі стосуються об’єктів, суб’єктів, способів і механізму проведення приватизації1. Вчений вказав також на негативні фактори, що супроводжували практичний процес приватизації майна в агропромисловому комплексі та сформулював практичні пропозиції щодо вдосконалення законодавства про приватизацію майна в АПК2.
На підставі викладеного можна зробити висновок, що на сучасному етапі внаслідок виникнення нових правових інститутів аграрного права України значно розширився предмет аграрно-правових наукових досліджень. Сьогодні в Україні сформувалися наукові школи, зокрема, стосовно наукових засад проведення земельної та аграрної реформ, приватизації земель, соціально-правової ролі селянства, розвитку сільськогосподарської кооперації, правового становища фермерських господарств, екологізації земельного та аграрного законодавства, їх кодифікації та ін.
Водночас, як ми бачимо, нині існує ще багато нерозв’язаних наукових проблем у цьому напрямі, що, у свою чергу, негативно позначається на ефективності правового регулювання суспільних відносин в аграрному секторі економіки. З огляду на це наука аграрного права України покликана сприяти послідовному процесу формування та розвитку нових аграрно-правових інститутів як цілісних, взаємоузгоджених і досконалих підсистем аграрного права України.