Функції податків
Особлива роль у державному регулюванні належить податковій політиці. Податки є одним із найважливіших видів державних доходів, що їх одержує держава на підставі своїх владних повноважень. Податок — це обов’язковий платіж, який стягується до бюджету з юридичних осіб і громадян.
Основними функціями податків є три: фіскальна, соціальна та регулювальна. Сутність фіскальної функції податків полягає в тому, що вони забезпечують фінансування державних витрат. Сутність соціальної функції податків — у підтримуванні соціальної рівноваги через зменшення надто великої розбіжності реальних доходів окремих соціальних груп населення. Сутність регулювальної функції податків — у тому, що за їх допомогою здійснюється регулювання економічної кон’юнктури, секторної, галузевої та регіональної структури економіки, інвестиційної активності, зовнішньоекономічних зв’язків, науково-дослідних робіт, охорони навколишнього природного середовища та інших об’єктів.
Принципи побудови податкової системи
Сукупність податків, зборів, інших обов’язкових платежів до бюджетів, а також сукупність державних податкових органів та їх компетенція становлять податкову систему. Тобто податкова система складається з системи оподаткування та системи податкових органів.
Засадними принципами, на яких ґрунтується податкова система, є:
- Принцип обов’язковості сплати податків — передбачає встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства.
- Принцип рівності суб’єктів оподаткування та недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації — забезпечується однаковим підходом до суб’єктів господарювання щодо визначення зобов’язань зі сплати податків.
- Принцип соціальної справедливості — означає організацію соціальної підтримки малозабезпечених верств населення запровадженням економічно обґрунтованого оподаткування, тобто встановлення неоподатковуваного мінімуму та диференційованого пропорційно-прогресивного оподаткування доходів громадян.
- Принцип стабільності — означає незмінність податків та їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного періоду.
- Принцип наукової обґрунтованості — передбачає встановлення податків на підставі реальних показників стану та фінансових можливостей економіки. При цьому враховується необхідність досягнення збалансованості видатків бюджету з його доходами.
- Принцип рівномірності сплати податків — забезпечується встановленням строків сплати виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування видатків.
- Принцип компетенції — означає встановлення і скасування загальнодержавних податків, а також пільг щодо оподаткування тільки Верховною Радою України.
- Принцип єдиного підходу — передбачає забезпечення однакового підходу до розроблення законів про оподаткування з обов’язковим визначенням платника податку, об’єкта оподаткування, податкової бази, строків і порядку сплати податку та підстав для надання податкових пільг.
- Принцип доступності — забезпечує відкритість норм податкового законодавства для платників податків.
Система оподаткування
Система оподаткування — це нормативно визначені органами законодавчої влади платники податків, їхні права та обов’язки, об’єкти оподаткування, види податків, зборів та інших обов’язкових платежів до бюджетів, а також порядок стягнення встановлених податкових платежів, зборів і внесків.
Податкові платежі здійснюються лише на підставі податкового закону: мають бути законодавчо визначені платник податку, об’єкт оподаткування, податкова база, розмір ставки, податковий період і строк сплати податку.
Платник податку — це юридична або фізична особа, на яку, згідно з чинним законодавством, покладається зобов’язання сплачувати податки. Об’єкт оподаткування — це кількісно виміряний економічний феномен, що підлягає оподаткуванню (прибуток, додана вартість, майно, дохід тощо). Податкова база — це частка об’єкта оподаткування, на яку нараховуються податок (податкова база, як правило, менша за об’єкт оподаткування, оскільки законодавством може бути встановлений розмір неоподаткованого доходу, надані різні пільги тощо). Ставка податку (норма оподаткування) — це частка податкової бази, що вилучається у вигляді податків і вимірюється у процентах.
Сплата податку є одним з основних обов’язків юридичних і фізичних осіб. Реалізація цього обов’язку залежить як від наявності певних заохочувальних стимулів і їх правового регулювання, так і від чіткого розподілу прав і обов’язків суб’єктів податкових правовідносин. Згідно із Законом України «Про систему оподаткування» платники податків і зборів зобов’язані:
1) вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність;
2) подавати до державних податкових та інших органів відповідні декларації, бухгалтерську звітність та інші документи й відомості, пов’язані з обчисленням і сплатою податків;
3) сплачувати належні суми податків у встановлені законами терміни;
4) допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, які використовуються для одержання доходів чи пов’язані з утриманням об’єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати податків.
Керівники й відповідні посадові особи юридичних осіб, а також фізичні особи під час перевірок, що проводяться державними податковими органами, зобов’язані давати пояснення з питань оподаткування у випадках, передбачених законами, виконувати вимоги державних податкових органів щодо усунення виявлених порушень законів про оподаткування. Після закінчення перевірки обидві сторони (представник податкового органу та представник юридичної особи чи відповідна фізична особа) мають підписати акт про проведення перевірки.
Відповідальність платника податків, що визначається законодавчо, у загальному вигляді включає:
- стягнення податку з прихованого або заниженого доходу;
- штрафи в розмірі, визначеному законодавством, які стягуються за певні види порушень;
- стягнення пені в разі затримки сплати податку. Пеня стягується незалежно від причин затримки податкового платежу і не звільняє платника від інших видів відповідальності.
Відповідальність платника податків регулюється не тільки за допомогою фінансових інструментів і в рамках фінансових правовідносин, але й іншими галузями права.
Система податкових органів
Система податкових органів складається із законодавчо визначених органів державної податкової служби, до якої входять: Головна державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, у містах (крім Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні державні податкові інспекції, а також податкова міліція України.
Головним завданням Державної податкової адміністрації (ДПА) України є:
- здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою та своєчасністю сплати до бюджетів податків, зборів та інших обов’язкових платежів;
- забезпечення застосування фінансових санкцій та адміністративних штрафів до порушників податкового законодавства;
- захист інтересів держави в судових органах у справах, що стосуються сплати податків;
- робота з платниками податків щодо роз’яснення податкової політики держави та чинного законодавства;
- ведення Державного реєстру фізичних осіб і загальнодержавної бази даних осіб — платників податків.
Голова Державної податкової адміністрації призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України. Адміністрація є центральним органом державної виконавчої влади зі спеціальним статусом.
Податкова міліція України є правоохоронним органом, який захищає конституційні права громадян та інтереси держави у сфері оподаткування. Головне Управління податкової міліції України є структурним підрозділом ДПА України.
За невиконання або неналежне виконання службовими особами державних податкових адміністрацій і податкової міліції своїх обов’язків вони притягаються до дисциплінарної та інших видів відповідальності згідно з чинним законодавством. Службові особи зобов’язані дотримуватися комерційної та службової таємниці. Збитки, завдані неправомірними діями службових осіб ДПА, підлягають відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету.
Пропорційне, прогресивне, змішане,
регресивне оподаткування
У практиці регулювання застосовуються різні форми оподаткування. Сутність пропорційної, прогресивної і комбінованої (пропорційно-прогресивної) форм оподаткування унаочнює рис. 3.2.
Рис. 3.2. Пропорційне (1), прогресивне (2)
і комбіноване (3) оподаткування
Якщо ЗД — загальний дохід суб’єкта оподаткування, ЧД — дохід після сплати податку, то пряма 0А (бісектриса) відбиватиме відсутність оподаткування (0х = 0уа). На графіку 1 0В характеризує пропорційне оподаткування, яке передбачає встановлення однакової податкової ставки для всіх суб’єктів оподаткування. Що більший загальний дохід, то більші й податкові надходження. У разі загального доходу в розмірі х, дохід, що залишається в розпорядженні суб’єкта оподаткування після сплати податку, дорівнюватиме уb, а податок — величині (уа – уb). Графік 2 ілюструє прогресивне оподаткування. Тут, що більший загальний дохід, то більша й податкова ставка. Для кожного значення загального доходу встановлюється відповідна податкова ставка. Графік 3 ілюструє комбіновану (пропорційно-прогресивну) форму оподаткування. Якщо дохід менший за х1, то оподаткування взагалі немає. Якщо дохід становитиме величину від х1 до х2, то оподаткування здійснюється за малою податковою ставкою. Зі збільшенням доходу від х2 до х3 податкова ставка збільшується і т. д.
Сутність регресивного оподаткування полягає в зменшенні податкової ставки в міру збільшення доходу суб’єкта оподаткування.
Прикладами пропорційного оподаткування є податок на прибуток, податок на додану вартість та ін. За комбінованою (пропорційно-прогресивною) шкалою здійснюється оподаткування доходів громадян.
Класифікація податків
Класифікація податків здійснюється за кількома ознаками: за рівнем бюджетної системи (загальнодержавні та місцеві); за суб’єктом оподаткування (юридичні та фізичні особи); за формою оподаткування; за способом стягнення (прямі та непрямі); за економічним змістом об’єкта оподаткування (на доходи, на споживання, на майно); за системою ціноутворення (податки, які відносять на собівартість, та податки, які сплачують з прибутку) і т. д. (табл. 3.2).
Загальнодержавні
податки і збори
Податкові надходження забезпечують 2/3 доходів державного бюджету України. До загальнодержавних податків і зборів належать: прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість, акцизний збір, плата за землю, плата за використання лісових ресурсів, плата за спеціальне користування водними ресурсами, плата за користування надрами, збір за забруднення навколишнього природного середовища та ін. Структуру податкових надходжень до державного бюджету України унаочнює рис. 3.3. Основними джерелами доходів бюджету є прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість та акцизний збір.
Таблиця 3.2
КЛАСИФІКАЦІЯ ПОДАТКІВ
| Класифікаційна ознака | Класифікаційна група | Вид податку |
| За рівнем бюджетної системи |
Загально- державні |
Прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість, акцизний збір, плата за землю та ін. |
| Місцеві | Комунальний збір, готельний збір, курортний збір, податок з реклами, збір за паркування автотранспорту, ринковий збір, збір за право проведення кино- і телезйомок та ін. | |
| За суб’єктом оподаткування | Податки з юридичних осіб | Податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість, акцизний збір, плата за землю та ін. |
| Податки з фізичних осіб |
Прибутковий податок з громадян, податок на промисел, збір із власників собак та ін. | |
| За формою оподаткування | Пропорційне | Усі види податків, крім прибуткового податку з громадян |
| Прогресивне | Не використовується | |
| Комбіноване (пропорційно-прогресивне) | Прибутковий податок з громадян | |
| Регресивне | Не використовується | |
| За способом стягнення | Прямі | Прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств, плата за землю, податок з власників транспортних засобів та ін. |
| Непрямі | Податок на додану вартість, акцизний збір, мито | |
| За змістом об’єкта оподаткування | Податки на доходи | Прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств та ін. |
| Податки на споживання | Акцизний збір | |
| Податки на майно | Плата за землю, плата за користування надрами, податок з власників транспортних засобів та ін. | |
| За системою ціноутворення | Податки, які відносять на собівартість | Збори у цільові державні фонди, місцеві податки та збори, державне мито |
| Податки, які сплачують із прибутку | Податок на прибуток підприємств, плата за землю, податок із власників транспортних засобів та ін. |
Прибутковий податок з громадян забезпечує близько 5 % доходів бюджету. Цей податок громадяни України та особи без громадянства, які проживають на території України і мають самостійні джерела доходів, сплачують, як правило, за місцем джерела доходу або за місцем проживання.
Об’єктом оподаткування у громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний дохід за календарний рік (що складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів), одержаний ними з різних джерел як в Україні, так і за її межами. Громадяни, які не проживають в Україні, але мають джерела доходів в Україні, сплачують податок із цих джерел доходів за ставкою 20 % без виключення неоподатковуваного мінімуму і надання пільг.
Оподаткування доходів громадян здійснюється за комбінованою системою. При цьому визначається розмір неоподаткованого мінімуму, а потім, через кожні п’ять або десять розмірів неоподаткованого мінімуму податок вилучається за прогресивною шкалою. У проекті Податкового кодексу України передбачено зміна форму оподаткування доходів громадян з прогресивно-пропорційної на пропорційну з установленням ставки 13 %.
Рис. 3.3. Структура податкових надходжень до державного
бюджету України (згідно із Законом України «Про Державний
бюджет України на 2003 рік»)
Податок на прибуток підприємств згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2003 рік» має забезпечити близько 32 % податкових надходжень до бюджету. До загального фонду державного бюджету зараховується податок на прибуток підприємств усіх форм власності, крім комунальної. Останній зараховуються до місцевих бюджетів. Платниками податку на прибуток визнаються:
- суб’єкти підприємницької діяльності, бюджетні організації в частині здійснення госпрозрахункової діяльності, комерційні банки, міжнародні організації, що здійснюють підприємницьку діяльність на території України;
- філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, які мають самостійний розрахунковий рахунок;
- нерезиденти, що здійснюють підприємницьку діяльність через постійні представництва в межах України.
Об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та на суму амортизаційних відрахувань.
Ставка податку на прибуток становить 30 %, але ця базова ставка може коригуватися залежно від виду діяльності платника податку. Наприклад, прибуток від посередницьких операцій, аукціонних торгів і т. ін. оподатковується за збільшеною ставкою, а прибуток підприємств АПК — за зменшеною.
Податок на додану вартість (ПДВ) згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2003 рік» має забезпечити 41 % податкових надходжень до бюджету. ПДВ — це непрямий податок, включений в ціну товару, що являє собою частину приросту вартості, яка створюється на всіх стадіях виробництва і надання послуг або після митного оформлення.
Платниками податку на додану вартість є підприємства, міжнародні організації, які розташовані на території України, громадяни України, а також іноземні громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю.
Об’єктом оподаткування є обороти: з реалізації товарів (робіт, послуг) як власного виробництва, так і підданих обробці, переробці чи придбаних; з реалізації товарів із частковою оплатою, з передачі товарів без оплати їхньої вартості всередині підприємства для потреб власного споживання, витрати на які не належать до собівартості, а також для потреб своїх працівників; з передачі товарів без оплати їхньої вартості в обмін на інші товари; з передачі безкоштовно або з частковою оплатою товарів іншим підприємствам чи громадянам; з реалізації предметів застави, включаючи передачу таких заставоутримувачу в разі невиконання забезпеченого заставою зобов’язання.
Оподаткований оборот включає відвантажені товари, виконані роботи, надані послуги, які обчислюють виходячи з їхньої вартості за вільними цінами й тарифами, державними фіксованими та регульованими цінами й тарифами, що включають ПДВ за встановленими ставками.
Податок на додану вартість включається в ціни товарів за ставкою у розмірі 20 % до оподаткованого обороту, який не включає ПДВ. Методика нарахування ПДВ і порядок його сплати перебувають у постійному русі, змінюються.
Акцизний збір (АЗ) — це непрямий податок на високорентабельні й монопольні товари (продукцію), що включається в ціну цих товарів (послуг). Питома вага акцизного збору із вироблених товарів і товарів, імпортованих в Україну, у податкових надходженнях до державного бюджету становить понад 13 %.
Перелік підакцизних товарів і розміри ставок акцизного збору затверджуються Кабінетом Міністрів України. До підакцизних товарів належать: ювелірні вироби, алкогольні напої, тютюнові вироби, оргтехніка, автомобілі, бензин тощо.
Платниками акцизного збору є суб’єкти або замовники підакцизних товарів, а також ті, хто імпортує підакцизні товари громадянам, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи; громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які ввозять або пересилають товари на митну територію України.
Податкові пільги
Пільги щодо податку — це інструменти податкового регулювання, що закріплені в нормативних актах як винятки із загальної схеми обчислення конкретного виду податку і стосуються об’єкта, ставки або інших складових оподаткування. Найчастіше — це повне або часткове звільнення від податку.
Податкові пільги є альтернативою субсидій, дотацій та інших окремих інструментів пільгового кредитування. Тому для впровадження податкових пільг слід додержуватися системного підходу, який має забезпечувати зв’язок усіх цих інструментів у єдиний комплекс. Система пільг і привілеїв є своєрідним орієнтиром для юридичних або фізичних осіб під час вибору ними сфери діяльності, форми одержання доходів.
Можливості застосування податкових пільг в Україні регламентуються відповідними податковими законами. Правове регулювання пільг здійснюється, по-перше, на рівні податкових законів, які встановлюють засадні принципи надання пільг певним категоріям платників; по-друге, на рівні підзаконних актів, що визначають конкретні пільги для конкретних суб’єктів оподаткування.
Основними видами податкових пільг є: звільнення, вилучення, знижки і податковий кредит. Звільнення від податку — це законодавче визначення конкретних фізичних і юридичних осіб, звільнених від сплати певних видів податків. Вилучення — це виключення з оподатковуваного доходу, тобто ситуація, коли окремі види доходів не враховуються для визначення об’єкта оподаткування. Знижки — це форма податкових пільг, пов’язана з витратами платника. Податковий кредит — це вид пільги, об’єктом якої є обчислена сума податку, а не доходи або витрати платника. Цей вид пільг використовується у формах: зменшення податкового окладу, зменшення ставки податку, відстрочки платежу, зменшення податкової ставки для частини доходів і т. д.
В Україні має місце наявність значної кількості економічно невиправданих, незабезпечених бюджетними ресурсами пільг. Це звужує базу оподаткування та призводить до нерівномірності податкового навантаження. Найактуальнішою проблемою для економіки України є реформування чинної податкової системи, надання їй нормального, цивілізованого характеру. Головними завданнями державної податкової політики мають бути: забезпечення прав платників податків, удосконалення системи адміністрування податків, дотримання міжнародних угод у сфері оподаткування, зменшення податкового тягаря і скорочення обсягів податкового боргу. Реалізації цих завдань сприятиме прийняття Податкового кодексу України.