11.2. Оцінка руху виробничих запасів та її вплив на собі- вартість продукції

згідно зі світовою практикою та положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, що впроваджуються в Україні з 2000 р., при відпуску запасів у виробництво та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з таких методів:

• ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;
• середньозваженої собівартості;
• собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);
• собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);
• нормативних затрат;
• ціни продажу.

Запаси оцінюються за ідентифікованою собівартістю, якщо вони відпускаються для спеціальних замовлень і проектів та не замінюють один одного. Цей метод забезпечує високу точність, однак потребує великих затрат часу, оскільки передбачає обробку великої кількості інформації стосовно широкої номенклатури матеріальних запасів.

Однакові види виробничих запасів можуть надходити від різних постачальників за різними цінами. Тому запаси, що використовуються у виробництві в специфічному порядку (коштовні метали, каміння та ін.), або запаси, що не можуть замінювати один одного, доцільно оцінювати за собівартістю кожної одиниці. Наприклад:

 

Залишок на початок періоду —	100 од. по 20 грн. = 2000 грн.
Придбано за період, усього —	350 од.
у тому числі —	150 од. по 22 грн. = 3300 грн.
	200 од. по 25 грн. = 5000 грн.
Відпущено у виробництво (реалізовано) за період, усього —	280 од. на суму 6300 грн.
у тому числі —	80 од. по 20 грн. = 1600 грн.
	100 од. по 22 грн. = 2200 грн.
	100 од. по 25 грн. = 2500 грн.
Залишок на кінець періоду, усього —	170 од.
У тому числі —	20 од. по 20 грн. = 400 грн.
	50 од. по 22 грн. = 1100 грн.
	100 од. по 25 грн. = 2500 грн.

 

Оцінка за середньозваженою собівартістю проводиться по кожній номенклатурній позиції запасів. Вона виражається відношенням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів до загальної кількості запасів на початок звітного місяця й одержаних у звітному місяці запасів.

Даний метод вимагає періодичного обчислення собівартості одиниці матеріалу у розрахунковому періоді (як правило, протягом місяця). При використанні цього методу допускається деяке спрощення реального руху запасів: вважається, що весь запас за розрахунковий період надійшов та відпущений у виробництво наприкінці цього періоду. Наприклад:

 

Залишок на початок періоду —	100 од. по 20 грн. = 2000 грн.
Придбано: 07.02. —	100 од. по 22 грн. = 2200 грн.
13.02. —	200 од. по 25 грн. = 5000 грн.
20.02. —	50 од. по 22 грн. = 1100 грн.
Усього запасів —	450 од. на суму 10 300 грн.
Ціна одиниці запасу наприкінці періоду —	грн.
Відпущено у виробництво (реалізовано) за період —	170 од. по 22,89 грн. = 3891,30 грн.
Залишок на кінець періоду —	280 од. на суму 6408,70 грн. (=10300 – – 3891,30)

 

Уточнення результатів можливе шляхом розрахунку середньої собівартості після кожного надходження нової партії матеріалів та оцінки вибуття матеріалів на певну дату до надходження наступної партії.

Якщо собівартість одиниці виробничих запасів значно збільшується від одного періоду постачання до іншого, рішення про метод розрахунку витрат виробництва істотно впливає на собівартість товарів або послуг та величину отриманого прибутку.

Оцінка запасів за методом ФІФО передбачає, що запаси використовуються у тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство. Тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво, оцінюються за собівартістю перших за часом надходжень. При цьому вартість залишку запасів на кінець звітного періоду визначається за собівартістю останніх за часом надходження запасів. Наприклад:

 

Залишок на початок періоду —	100 од. по 20 грн. = 2000 грн.
Придбано: 07.02. —	100 од. по 22 грн. = 2200 грн.
13.02. —	200 од. по 25 грн. = 5000 грн.
20.02. —	50 од. по 22 грн. = 1100 грн.
Усього запасів —	450 од. на суму 10300 грн.
Запаси наприкінці періоду (за даними інвентаризації) —	50 од. по 22 грн. = 1100 грн. 120 од. по 25 грн. = 3000 грн.
Разом —	170 од. на суму 4100 грн.
Відпущено у виробництво (реалізовано) за період, усього —	280 од. на суму 6200 грн.
У тому числі —	100 од. по 20 грн. = 2000 грн.
	100 од. по 22 грн. = 2200 грн.
	80 од. по 25 грн. = 2000 грн.

 

При застосуванні методу ФІФО витрати на матеріали у складі собівартості продукції обчислюються за собівартістю перших партій, тоді як продукція продається у поточних цінах. Залежно від швидкості обігу виробничих запасів за такого методу облікові витрати можуть відставати від реальної їх величини. Тому використання методу ФІФО під час високих темпів інфляції та зростання цін завищує обліковий прибуток порівняно з дійсною його величиною, враховуючи нові ціни на матеріали. Вартість запасів у балансі в цьому разі відображається за собівартістю, наближеною до моменту складання звітності, тому що запаси, які наді-
йшли першими, першими надходять у виробництво.

Оцінка запасів за методом ЛІФО передбачає, що запаси використовуються у послідовності, яка протилежна їх надходженню на підприємство. Тобто запаси, які першими надходять у виробництво, оцінюються за собівартістю останніх за часом надходжень. При цьому вартість залишку запасів на кінець звітного місяця визначається за собівартістю перших за часом одержання запасів. Наприклад:

 

Залишок на початок періоду —	100 од. по 20 грн. = 2000 грн.
Придбано: 07.02. —	100 од. по 22 грн. = 2200 грн.
13.02. —	200 од. по 25 грн. = 5000 грн.
20.02. —	50 од. по 22 грн. = 1100 грн.
Запаси наприкінці періоду	450 од. на суму 10 300 грн.
Залишок наприкінці періоду (за даними інвентаризації) —	100 од. по 20 грн. = 2000 грн. 70 од по 22 грн. = 1540 грн.
Разом —	170 од. на суму 3540 грн.
Відпущено у виробництво (реалізовано) за період, усього —	280 од. на суму 6760 грн.
У тому числі —	30 од. по 22 грн. = 660 грн.
	200 од. по 25 грн. = 5000 грн.
	50 од. по 22 грн. = 1100 грн.

 

При застосуванні цього методу вартість матеріалів у фінансовій звітності відображається за їх поточною вартістю, тому прибуток від реалізації продукції близький до реального. У балансі вартість запасів з часом зменшується внаслідок обліку залишків за найменшою фактичною собівартістю.

Оцінка за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Для забезпечення максимального наближення нормативних затрат до фактичних норми затрат і ціни повинні регулярно перевірятися і переглядатися.

Вибір того чи іншого методу оцінки виробничих запасів має велике економічне значення: він впливає на економічні результати (величину прибутку, а отже і величину податків) діяльності підприємства. Тому доцільно дотримуватися таких принципів: при зниженні цін на ресурси доцільніше використовувати метод ЛІФО; за умов інфляції та підвищення цін — метод ФІФО; у разі коливання цін — метод середньозваженої вартості.

При використанні методу ФІФО за умов інфляції податком обкладається більший (порівняно з використанням методу ЛІФО) прибуток від операційної діяльності. Оцінка запасів за методом ЛІФО при зростаючих цінах веде до того, що вартість запасів сировини та основних і допоміжних матеріалів занижується, але вартість готової продукції збільшується.

Підприємство може застосовувати протягом року як елемент облікової політики лише один із методів оцінки за кожним окремим видом (групою) виробничих запасів. На практиці більшість підприємств використовують метод середньозваженої собівартості. Так, якщо керівництво підприємства в даному звітному періоді (в умовах інфляції) намагається отримати максимальний прибуток та високі дивіденди для акціонерів, пріоритет надається методу ФІФО. Якщо під впливом інфляції ставиться завдання зменшити витрати та збільшити обігові кошти, доцільніше застосовувати метод ЛІФО (якщо існує можливість підвищити ціни, то через виручку скоріше повертаються обігові кошти, що частково втратили свою вартість під впливом інфляції).

Метод ФІФО також доцільно застосовувати в процесі оновлення продукції та розширення ринків шляхом реалізації стратегії збуту за мінімальними цінами.

ефективність управління обіговими коштами підприємства, до яких відносять виробничі запаси, обумовлюється багатьма чинниками — як зовнішніми, що не залежать від діяльності підприємства, так і внутрішніми, на які підприємство може та повинно активно впливати.

До зовнішніх чинників належать загальний стан економічної ситуації в країні та регіоні, особливості та нестабільність податкового законодавства, умови надання кредитів та процентні ставки, наявність цільового фінансування.

Однак не меншу роль відіграють внутрішні чинники, які підприємство має активно використовувати з метою підвищення ефективності використання обігових коштів. Основні з них покладені в основу раціонального та економного використання матеріальних і паливно-енергетичних ресурсів.

Зменшення матеріало- та енергомісткості продукції дає змогу підприємству:

• поліпшити своє фінансове становище за рахунок зменшення собівартості продукції та збільшення прибутку;
• збільшити обсяг випуску продукції за умов незмінності обсягів використання сировини та матеріалів;
• за рахунок зменшення цін на продукцію успішно конкурувати з іншими підприємствами на ринках збуту;
• зменшити нормативний обсяг обігових коштів, які необхідні підприємству для нормального функціонування.

Раціональному використанню матеріальних ресурсів на підприємстві сприяє реалізація сучасних концепцій управління виробничими запасами. Великі резерви збільшення ефективності діяльності підприємства закладені саме в раціональному управлінні виробничими запасами.

Економія на закупівлі, зменшення витрат транспортування, забезпечення надійності постачання і виробництва, попередження можливих коливань цін на матеріальні ресурси через систему буферних запасів, урахування сезонних коливань виробничої програми або попиту, виконання графіка виробництва визначають ефективність економіки підприємства.

Питання для самоконтролю

1. для чого створюються запаси на підприємстві?
2. У чому сутність системи управління запасами? Які її основні елементи?
3. Перелічіть основні методи класифікації запасів.
4. У чому сутність методу АВС?
5. Поясніть сутність XYZ-аналізу.
6. Які системи управління запасами впроваджені на вітчизняних підприємствах? 
7. Дайте характеристику системи з фіксованою величиною запасу.
8. Як визначається оптимальна величина запасу?
9. Охарактеризуйте систему з фіксованим інтервалом поставок.
10. Які витрати виникають у процесі підготовки та утримання запасів?
11. У чому сутність системи управління запасами “точно за часом”?
12. Які особливості регулювання запасів за системою “мінімум—максимум”?
13. Які є методи оцінки запасів?
14.  За яких умов доцільно застосовувати метод ФІФО? У чому його специфіка?
15. Чим відрізняється від попереднього метод ЛІФО?
16. За яких умов застосовують метод середньозваженої собівартості?
17. Як вибір того чи іншого методу оцінки запасів впливає на собівартість продукції?