У той час, як біотехнологія22 забезпечує ряд позитивних досягнень для суспільства, впровадження генетично модифікованих організмів (надалі ГМО) у навколишнє середовище може мати значний негатив-21 Переліки опубліковано у Офіційному Віснику C 356, 08.12.1999 (щодо визначених державами-членами органів) та C 356, 08.12.1999 (щодо визначених державами-членами місць імпорту та експорту).
22 Біотехнологія , відповідно до Конвенції про охорону біологічного різноманіття, означає будь-який вид технології, пов’язаний з використанням біологічних систем, живих організмів або їх похідних для виготовлення або зміцнення продуктів або процесів з метою їх конкретного вживання.
ний вплив на біорізноманіття. Застосовуючи принцип попередження, Співтовариство встановило, зокрема, згідно з Директивами 90/ 219/ЄЕС (щодо модифікованих мікроорганізмів) та 90/220/ЄЕС23 (щодо ГМО) механізми оцінки, регулювання, управління та контролю ризиків, пов’язаних із використанням і випуском у навколишнє середовище ГМО, отриманих в результаті біотехнології, що можуть негативно вплинути на біорізноманіття. Більше того, Співтовариство брало активну участь у розробленні Картагенського протоколу з бі-обезпеки до Конвенції про охорону біологічного різноманіття (надалі Протокол), підписаного Співтовариством у 2002 р.24. Питанню регулювання використання генетично модифікованих організмів приділяється у Співтоваристві все більше і більше уваги. Регулювання використання ГМО здійснюється, в основному, за допомогою Регламентів, більшість з яких були прийняті в останні роки. Ними, зокрема, регулюються питання транскордонного перевезення ГМО, використання генетично модифікованих продуктів харчування та кормів, відстежування та маркування ГМО і продуктів харчування з ГМО, введення нових продуктів, що використовують ГМО.
На сьогодні використання ГМО регулюється Директивою 90/ 219/ЄЕС щодо використання генетично модифікованих мікроорганізмів у замкнутих системах25, Директивою 2001/18/ЄEC про умисний випуск у навколишнє середовище генетично модифікованих організмів і відміну Директиви Ради 90/220/ЄЕС26, Регламентом № 1946/2003 про транскордонне перевезення генетично модифікованих організмів27, Регламентом № 1829/2003 про генетично модифіковані продукти харчування та корми28, Регламентом № 1830/2003 щодо відстежування та маркування генетично модифікованих організмів і відстежування продуктів харчування та корму, виготовлених із генетично модифікованих організмів та внесення змін до Директиви 2001/18/ЄС29, Регламентом № 258/97 щодо нових продуктів та інгредієнтів нових продуктів30.
Oхорона біологічного різноманіття у європейському праві181
Завдання цих нормативно-правових актів — сприяти забезпеченню адекватного рівня захисту у сфері безпечного перевезення, поводження з та використання ГМО, утворених у результаті сучасної біотехнології, що можуть мати негативний вплив на збереження та стале використання біологічного різноманіття, створювати ризик людському здоров’ю, а також забезпечити громадянам можливість вільного проінформованого щодо ГМО.
Загальні вимоги до випуску ГМО у навколишнє середовище та розміщення ГМО на ринку передбачено Директивою 2001/18/ ЄEC щодо умисного вивільнення у навколишнє середовище ГМО. Генетично модифікованим організмом, згідно із цією Директивою, є організм, тобто біологічна істота, здатна до відтворення чи передачі генетичного матеріалу (за винятком людини), у якій генетичний матеріал був змінений шляхом, відмінним від такого, що зустрічається у природі через спарювання та/чи природну рекомбінацію.
Загальною вимогою до випуску у навколишнє середовище чи розміщення на ринку ГМО є уникнення при цьому негативного впливу на навколишнє середовище та здоров’я людини. Випуск ГМО у навколишнє середовище та розміщення їх на ринку повинно здійснюватися лише за умови дотриманням вимог, встановлених у Частинах В (щодо випуску) та С (щодо розміщення на ринку) Директиви 2001/18/ЄEC. Важлива передумова здійснення вивільнення у навколишнє середовище чи розміщення на ринку ГМО — проведення оцінки ризику для довкілля даних ГМО й отримання відповідної згоди на вивільнення чи розміщення від компетентного органу держави, на території якого вони здійснюються. Значним аспектом прийняття рішення щодо погодження чи не погодження вивільнення/розміщення ГМО є консультування з громадськістю й іншими державами-членами. Директива також передбачає процедури моніторингу й обміну інформацією щодо ГМО, на випуск/розміщення яких було надано згоду.
Вимоги до використання продуктів харчування, які містять ГМО встановлюються Регламентом № 1829/2003 про генетично модифіковані продукти харчування та корми, Регламентом № 1830/2003 про відстежування та маркування ГМО і відстежування продуктів харчування й корму, виготовлених із ГМО та Регламентом № 258/97 щодо нових продуктів та інгредієнтів нових продуктів. Дані продукти не повинні створювати загрози для споживачів чи вводити споживачів в оману, а також бути несприятливими для харчування порівняно, з продуктами, які вони заміняють. Перед розміщенням на ринку такі продукти повинні проходити відповідні перевірки, внаслідок яких приймається рішення щодо дозволу допуску таких продуктів
на ринок. Дане рішення визначає також умови використання, призначення, особливості та специфічні вимоги щодо маркування такої продукції. Серед інших вимог щодо маркування такої продукції, обов’язковою є вказівка про наявність у ній ГМО. Дана продукція, в свою чергу, повинна також проходити оцінку її впливу на навколишнє середовище та можливого ризику, що можуть нею створюватись. Рішення чи положення, які приймаються щодо продуктів, котрі можуть мати негативний вплив на здоров’я людини повинні, в свою чергу, повідомлятись Науковому комітету із харчування. Стосовно такої продукції держави-члени можуть встановлювати заборони й обмеження на розміщення її на ринку в межах території цих держав.
Регулювання використання генетично модифікованих мікроорганізмів (далі ГММО) здійснюється у Співтоваристві згідно з положеннями Директиви 90/219/ЄЕС про використання генетично модифікованих мікроорганізмів у замкнутих системах. Використання ГММО повинно здійснюватися без завдавання шкоди навколишньому середовищу і здоров’ю людини. Для досягнення цього держави-члени повинні регулювати використання ГММО з метою зведення до мінімуму їх негативних впливів. Особи, що здійснюють використання ГММО, мусять дотримуватися певних принципів безпеки. Перед початком першого використання ГММО у певних спорудах (обладнанні) особа, котра планує здійснювати таке використання повідомляє про це відповідні компетентні органи. Залежно від рівня небезпечності, ГММО поділяються на дві групи: група І — менш небезпечні ГММО, що відповідають критеріям, передбаченим у Додатку ІІ до Директиви 90/219/ЄЕ; та група ІІ — ГММО, які не відповідають цим критеріям і вважаються більш небезпечними. Вимоги до інформації, котра повинна міститися у повідомленні залежать від рівня загрози, яка може створюватися даними ГММО. Держави-члени також складають плани дій на випадок аварій. Такі плани включають заходів, які слід вживати на випадок аварій та процедуру інформування осіб, що можуть зазнати впливу від таких аварій, щодо заходів для забезпечення їх безпеки. У випадку аварії особа, що використовує ГММО, негайно повідомляє про це компетентні органи і подає усю інформацію, необхідну для оцінки впливу цієї аварії та розроблення адекватних заходів реагування. У свою чергу, держава-член, на території якої сталася аварія повідомляє Комісію та інші держави-члени, які можуть зазнати впливу внаслідок даної аварії.
Важливим аспектом регулювання використання ГМО є регулювання їх транскордонного перевезення. Воно здійснюється на основі Регламенту № 1946/2003 про транскордонне перевезення ГМО,
розробленого на основі Картагенського протоколу про біобезпеку до Конвенції про охорону біологічного різноманіття. Завдання цього регламенту — створення загальної системи повідомлення та інформації про транскордонне переміщення ГМО і забезпечення послідовної імплементації положень Протоколу від імені Співтовариства, з метою сприяння забезпеченню належного рівня охорони у сфері безпечного перевезення, поводження з та використання ГМО, які можуть мати негативний вплив на збереження та стале використання біологічного різноманіття, враховуючи також загрозу здоров’ю людини. Регламент встановлює вимоги щодо експорту ГМО у країни, що не є членами Співтовариства, щодо транзиту та неумисного переміщення ГМО. Процедури й вимоги до експорту визначаються в залежності від призначення ГМО: умисне вивільнення у навколишнє середовище, безпосереднє використання як продуктів харчування чи корму, чи для використання ГМО у замкнених системах.
Передумовою транскордонного переміщення всіх ГМО є попереднє повідомлення держав, яких стосується таке переміщення, та надання ними дозволу на дане переміщення. У разі експорту ГМО, експортер надсилає письмове повідомлення компетентним органам держави імпортера, про отримання якого остання надсилає письмове підтвердження й повідомляє своє рішення. Копія цих документів (повідомлення, здійсненого експортером, підтвердження отримання та рішення імпортера) надсилаються експортером компетентним органам держави, з території якої здійснюється експорт, та Комісії. У деяких випадках, зокрема, стосовно експорту ГМО, призначених для прямого використання як продуктів харчування чи корму, Комісія, від імені Співтовариства, чи держави-члени, які прийняли рішення, повідомляють про нього також Інформаційний центр з біорізнома-ніття, створений згідно зі статтею 20 Протоколу. Вимоги Регламенту щодо транскордонного переміщення ГМО, призначених для умисного вивільнення у навколишнє середовище не застосовуються до переміщень, з метою використання ГМО у замкнених системах, якщо такі переміщення здійснюються згідно з вимогами чи стандартами держав імпорту.
У разі транзиту, експортер забезпечує повідомлення про нього сторін, що прийняли рішення про регулювання транзиту ГМО через їх територію та повідомили про це рішення Координаційний центр із біорізноманіття . Щодо ідентифікування та супровідної документації встановлюються загальні вимоги.
Регламент також зобов’язує держави-члени вживати необхідних заходів для попередження непередбаченого та неумисного транс-
кордонного переміщення ГМО, і передбачає механізм повідомлення у випадку такого переміщення. Такі заходи, зокрема, передбачають негайне повідомлення громадськості та Комісії, усіх інших держав-членів, на які вплине чи може вплинути таке переміщення, а також Інформаційний центр із біорізноманіття й відповідні міжнародні організації.