Міжнародні договори утворюють особливу групу джерел європейського права. У міжнародних договорах закріплюються зобов’язання Європейських Співтовариств, Європейського Союзу та їх держав-членів на міжнародній арені.
Угоди, підписані Співтовариствами з третіми державами та міжнародними організаціями, є зовнішніми джерелами, правове положення яких визначається, головним чином, нормами міжнародного права.
Європейські Співтовариства мають статус юридичних осіб і наділені міжнародною правосуб’єктністю. Тому вони можуть вести переговори і підписувати міжнародні договори та угоди двостороннього та багатостороннього характеру, вступати до міжнародних організацій і співпрацювати з ними, підтримувати дипломатичні стосунки з третіми країнами та міжнародними організаціями.
Міжнародні договори ЄС є джерелами норм одночасно двох правових систем: міжнародного (публічного) — з одного боку, права Співтовариства і Союзу — з іншого. Як джерело міжнародних прав і обов’язків, вони зв’язують не лише Співтовариство, але і кожну із держав-членів.
Співтовариство заключає міжнародні договори декількох видів:
– якщо предмет міжнародного договору цілком охоплюється право-суб’єктністю ЄС, то заключаються стандартні договори: одна сторона — Європейське Співтовариство, інші — іноземні держави чи міжнародна організація.
– якщо предмет міжнародного договору охоплює компетенцію усіх трьох Співтовариств, то заключаються спільні договори: ЄС, ЄОВС і Євратом виступають від імені однієї сторони.
– якщо предмет міжнародного договору належить до компетенції і ЄС, і держав-членів, то заключається змішаний договір: від імені ЄС та усіх держав-членів.
Щодо охорони довкілля, то оскільки у цій сфері компетенція є змішаною, тобто розподіляється між Європейським Співтовариством та державами-членами, то тут переважають міжнародно-правові документи змішаного характеру, підписані одночасно від імені ЄС та усіх держав-членів.
Специфіка міжнародних договорів, підписаних Співтовариствами та Співтовариствами разом із державами-членами, полягає в тому, що вони не повинні суперечити установчим договорам.
Суд Європейських Співтовариств визнав, що міжнародний договір, підписаний Співтовариствами, є складовою частиною права Співтовариств. Зокрема, у рішенні Суду Європейських Співтовариств від 30 квітня 1974 року у справі R.& V. Haegeman v. Belgian State, говориться, що “положення угоди з моменту її набуття чинності формує інтегральну частину права Співтовариства”.14
Держави-члени координують свою діяльність у міжнародних організаціях та на міжнародних конференціях, підтримують спільну позицію на таких форумах.
Коли постає питання про укладення угод між Співтовариством та однією чи більше державами-членами або міжнародними організаціями, Комісія звертається до Ради з цього питання, і остання дає Комісії дозвіл на необхідні переговори. На Комісію покладено забезпечення підтримки всіх відповідних відносин з органами ООН та її спеціалізованими установами та іншими міжнародними організаціями.
Після підписання чи приєднання до міжнародно-правового документу Європейське Співтовариство вживає заходів для дотримання цього акту, приймаючи юридично обов’язкові інструменти, узгоджуючи законодавство Європейського Союзу з вимогами відповідної конвенції чи угоди. Таке узгодження повинно відбуватись як на рівні держав-членів, так і на рівні інституцій ЄС.
Наприклад, у 1998 році Європейське Співтовариство разом з усіма державами-членами підписали Оргуську конвенцію про доступ до екологічної інформації, участь громадськості у прийнятті рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища. На даний момент триває процес приведення законодавства ЄС у відповідність із положеннями Конвенції. Зокрема, на рівні держав-
членів прийнята Директива 2003/35/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 26 травня 2003 року, що передбачає участь громадськості у виробленні деяких планів та програм, які стосуються навколишнього середовища, і доповнює питаннями участі громадськості і доступу до правосуддя Директиви Ради 85/337/ЄЕС та 96/61/ЄС15, Директиву 2003/4/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 28 січня 2003 року про доступ громадськості до екологічної інформації, яка замінює Директиву Ради 90/313/ЄЕС16, наразі розглядається Проект директиви Європейського Парламенту та Ради про доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища17. На рівні Співтовариства зараз розглядається пропозиція Комісії щодо Регламенту, який застосовує Оргуську конвенцію до інституцій ЄС18.
Іноді, приймаючи рішення про підписання міжнародно-правового документу, Європейське Співтовариство приймає декларації, що стосуються конкретних статей конвенцій, угод чи протоколів. Наприклад, рішення Ради від 23 березня 1998 року щодо підписання Конвенції про транскордонний вплив промислових аварій супроводжується Декларацією Європейського Співтовариства стосовно статті 29 (4) Конвенції про транскордонний вплив промислових аварій19. У декларації говориться, що Співтовариство і держави-члени відповідають за застосування Конвенції згідно зі своїми повноваженнями.
Міжнародне право навколишнього середовища, зокрема міжнародно-правові акти, що діють у сфері охорони довкілля, має значний вплив на діяльність Європейських Співтовариств, перш за все, нор-мотворчу, яка стосується питань охорони довкілля.
Окрім цього, Європейське Співтовариство займає щораз активнішу позицію у процесі формування міжнародного права навколишнього середовища, беручи участь у міжнародних конференціях і міжнародних переговорах, підписуючи міжнародно-правові акти та співпрацюючи з різними міжнародними інституціями, що займаються питаннями охорони довкілля.
Першими міжнародно-правовими документами, які підписало Європейське Співтовариство, були Міжнародна конвенція про охорону Середземного моря від забруднення (у 1976 році), Конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі (у 1979 році) та Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані (у 1979 році).
Зараз Європейське Співтовариство є стороною близько 45 міжнародно-правових актів (міжнародних конвенцій та угод і протоколів до них) у сфері охорони довкілля. Ці міжнародно-правові документи стосуються як охорони довкілля конкретного регіону (наприклад конвенції про охорону Рейну, Дунаю, Одеру від забруднення, Альпійська конвенція та ін.), так і глобальних екологічних проблем (зокрема Рамкова конвенція ООН про зміну клімату, Конвенція про охорону біологічного різноманіття, Конвенція про оцінку впливу на навколишнє природне середовище у транскордонному контексті та ін.).
Шоста програма дій Співтовариства у сфері навколишнього середовища визначає завдання, які повинно виконувати Європейське Співтовариство протягом 2002 — 2012 років. Вони, зокрема, включають:
– інтеграцію вимог щодо захисту навколишнього середовища в усю зовнішню політику Співтовариства;
– діяльність у напрямку зміцнення міжнародного управління у сфері навколишнього середовища за допомогою поступового посилення багатосторонньої співпраці й інституційних рамок;
– орієнтацію на швидку ратифікацію, ефективне дотримання та застосування міжнародних конвенцій і угод у сфері навколишнього середовища, коли Співтовариство є Стороною;
– сприяння транскордонному екологічному співробітництву з сусідніми країнами і регіонами;
– сприяння узгодженості політики, за допомогою поєднання роботи, проведеної у рамках різних конвенцій, включаючи оцінку взаємозв’язків між біорізноманіттям і зміною клімату та інтеграцію питань біорізноманіття в імплементацію Рамкової конвенції ООН про зміну клімату і Кіотського протоколу.