Інновації як спеціфічна форма
науково-технічного прогресу
Інновація — це результат досягнень НТП, практичне застосування якого задовольняє суспільні потреби на якісно новому рівні. Метою інновації є отримання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного або іншого ефекту. Інновації втілюються у вигляді нових технологій, видів продукції, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного та іншого характеру.
Термін «інновація» став активно використовуватися в перехідній економіці України як самостійно, так і для означення низки близьких понять: «інноваційна діяльність», «інноваційний процес» тощо.
Різні вчені трактують це поняття залежно від предмета свого дослідження. Наприклад, Й. Шумпетер під інновацією розуміє науково-організаційну комбінацію виробничих факторів з метою впровадження нових видів споживчих товарів, нових виробничих і транспортних засобів, ринків і форм організації в промисловості. Ю. П. Морозов трактує інновацію як прибуткове використання нововведень. Д. В. Соколов під інноваціями розуміє кінцевий результат створення і впровадження принципово нового або модифікованого нововведення, яке задовольняє конкретні суспільні потреби та дає змогу отримати низку ефектів (економічний, соціальний, науково-технічний, екологічний).
М. Хучек відзначає, що інновація — це впровадження будь-якої нової речі, новини, реформи. Д. М. Червоньов і Л. І. Нейкова вважають, що інновація — це техніко-економічний процес, який завдяки практичному використанню ідей і винаходів приводить до створення ліпших за властивостями, нових видів продукції та нових технологій.
Аналіз різноманітних визначень інновації веде до висновку, що специфічний зміст інновації становлять зміни, а головною функцією інноваційної діяльності є функція технічних, технологічних, економічних, організаційних, соціальних, екологічних та інших змін. У Законі України «Про інноваційну діяльність» (2002 р.) визначено, що інновації — це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальну сферу».
Терміни «інновація» та «інноваційний процес» близькі, але не однозначні. Інноваційний процес пов’язаний із створенням, освоєнням і розповсюдженням інновацій.
Інноваційний процес складається з таких взаємодіючих стадій: виникнення ідеї; фундаментальні дослідження; прикладні дослідження; дослідно-конструкторські розробки; дослідне виробництво; споживання.
У дослідженнях структури інноваційного процесу більшість вчених додержуються схеми: «фундаментальні дослідження — прикладні дослідження — розробки — дослідження ринку — конструювання — ринкове планування — дослідне виробництво — ринкове випробування — комерційне виробництво». На відміну від НТП інноваційний процес не закінчується впровадженням. Новина вдосконалюється, робиться більш ефективнішою, набуває нових споживацьких якостей. Це відкриває для неї нові сфери застосування і нові ринки. У загальному вигляді інноваційний процес можна уявити як спосіб задоволення суспільних потреб на основі впровадження досягнень науки та технології (рис. 5.7).
На стадіях створення інновації сумарна приведена вартість інвестицій збільшується. Частково це стосується і технічної підготовки виробництва.
Інноваційний процес охоплює невиробничу сферу, сферу матеріального виробництва та сферу експлуатації. Його можна подати як систему стадій і робіт, яка має складну структуру (рис. 5.8).
Рис. 5.7. Загальна модель інноваційного процесу
| Стадії інноваційного процесу | |||||||
| Виникнення ідеї | Фундамен- тальні дослідження |
Прикладні дослідження | Дослідно-конструкторські розробки | Дослідне виробництво |
Виробництво | Споживання | |
| Виявлення незадоволених потреб |
Логічні дослідження |
Прикладні системні дослідження |
Конструкторські розробки | Експериментальне виробництво | Технічна підготовка виробництва | Використання новини | |
| Технологічні дослідження | Виготовлення перших промислових серій | Серійне виробництво |
Масове споживання |
||||
| Пошук можливостей задоволення потреб |
Теоретичні дослідження | Прикладні інтегровані дослідження |
|||||
| Організаційно-економічні дослідження |
Промислові дослідження |
Масове виробництво |
Старіння | ||||
| Генерування нових ідей | Цілеспрямовані дослідження | Прикладні експлуатаційні дослідження | Розробки проекту | ||||
| Економічна доцільність | Техніко-економічні обґрунтування |
Техніко-економічні обґрунтування |
Економічні обґрунту-вання | Розрахунки економічних показників |
Розрахунки економічних показників | Ринкові дослідження |
|
| Невиробнича сфера | Сфера матеріального виробництва | Сфера експлуатації |
|||||
Рис. 5.8. Стадії інноваційного процесу
Лише з початком виробництва інноваційної продукції утворюється чистий прибуток, який є джерелом окупності інвестицій в інноваційну діяльність. Точніше, чистий прибуток утворюється з моменту реалізації інноваційного продукту упродовж всього періоду експлуатації (споживання) інновації. Між тим, як знайдено та практично підтверджено наукове рішення щодо створення інноваційного продукту, до початку його виробництва триває інноваційний лаг, упродовж якого наукове рішення отримує конкретну форму конструкторської реалізації, розробляється технологія виробництва та виготовляються дослідні зразки інноваційного продукту. На цій стадії інноваційний продукт удосконалюється — підвищується якість, скорочуються витрати на його виробництво. З початком виробництва динаміка чистого приведеного доходу докорінно змінюється — сумарна приведена вартість чистого прибутку скорочує від’ємну величину чистого приведеного доходу аж до моменту, коли інвестиції в інноваційну діяльність окупаються. Таким чином, специфіка інноваційного процесу обумовлює необхідність залучення інвестицій на початкових стадіях, коли інвестиційний ризик є найбільшим. Ця проблема вирішується за допомогою державного інвестування в інноваційну сферу та стимулювання діяльності венчурних фірм і приватних інноваційно-інвестиційних фондів.
Інноваційні процеси більше за інші елементи НТП пов’язані з ринковими відносинами. На відміну від НТП інноваційний процес продовжується і після впровадження інновації у виробництво, адже розширення кола виробників інноваційної продукції (дифузія) дає змогу зробити інновацію ефективнішою, надати їй не відомі раніше споживчі якості. Це відкриває для інновації нові сфери застосування та ринки, а отже, й нових споживачів. Як бачимо, інноваційний процес спрямований на створення продуктів, яких вимагає ринок, і здійснюється у тісній взаємодії із зовнішнім середовищем: його ефективність, темпи та напрями залежать від соціально-економічного середовища, в якому вони функціонують і розвиваються.
За масштабами поширення розрізняють три форми інноваційного процесу: простий внутрішньоорганізаційний (натуральна форма); простий міжорганізаційний (товарна форма); розширений.
Простий внутрішньоорганізаційний інноваційний процес передбачає створення і використання нововведення в рамках однієї організації, нововведення при цьому не набуває безпосередньо товарної форми. При простому міжорганізаційному інноваційному процесі нововведення виступають як предмет купівлі-продажу між виробниками та споживачами. Розширений інноваційний процес виявляється у створенні нових виробників нововведення. При цьому внаслідок взаємодії і конкуренції виробників нововведення вдосконалюється, набуває нових якостей, розширюються його ринки збуту.
Процес поширення інновацій проходить дві фази: 1) створення нововведення та його поширення; 2) дифузія нововведення. На першій фазі корисний ефект нововведення ще не реалізується повною мірою, створюються лише перспективи такої реалізації. На другій фазі внаслідок збільшення обсягів виробництва нововведення відбувається зниження витрат, що веде до збільшення кількості його споживачів, а отже, до перерозподілу корисного ефекту. Дифузія інновацій — це процес передавання їх по комунікаційних каналах. У результаті цього нововведення проникають в інші галузі виробництва та знаходять все більше споживачів.
З поняттям інноваційного процесу тісно пов’язане інше поняття — інноваційна діяльність. Це діяльність, спрямована на використання і конкретизацію результатів наукових досліджень і розробок для розширення й оновлення номенклатури та вдосконалення якості продукції (робіт, послуг) із наступним впровадженням та ефективною реалізацією на внутрішньому та закордонному ринках. Інноваційна діяльність, пов’язана з капіталовкладенням в інновації, дістала назву «інноваційна форма інвестування». Інноваційна діяльність є складовою інноваційного процесу та охоплює наукові дослідження, дослідно-конструкторські і технологічні розробки, виробництво і реалізацію інноваційної продукції. Саме інноваційна діяльність є об’єктом державної інноваційної політики.
Об’єктами інноваційної діяльності є: інноваційні програми і проекти; нові знання та інтелектуальні продукти; виробниче обладнання та процеси; товарна продукція; сировинні ресурси та засоби їх видобування і переробки; інфраструктура виробництва і підприємства; механізми формування споживчого ринку і збуту продукції; організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва або соціальної сфери.
Суб’єктами інноваційної діяльності є юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми і форми власності, громадяни України, держави, іноземні організації і громадяни, а також особи без громадянства, об’єднання цих осіб, які проводять в Україні інноваційну діяльність або залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.
Комплексний характер інновацій, їх багатосторонність і різноманіття сфер і способів використання обумовлюють необхідність введення декількох ознак їх класифікації (табл. 5.1). Така класифікація дає змогу конкретніше визначати напрями інноваційного процесу та комплексно оцінювати його результативність. Вона уможливлює добір форм і методів державного регулювання, адекватних особливостям кожної стадії інноваційного процесу.
Інновації знаходять своє втілення у створенні інноваційного продукту. Інноваційний продукт є результатом упровадження інновацій у відповідні сфери діяльності з метою отримання економічного, соціального або іншого ефекту. При цьому інновація має бути визначальною для якості даного продукту.
Таблиця 5.1
КЛАСИФІКАЦІЯ ІННОВАЦІЙ
| І. Рівень новизни | 1.1. Радикальні (впровадження відкриттів, винаходів, патентів)
1.2. Ординарні («ноу-хау», раціоналізаторські пропозиції) |
| ІІ. Стадія життєвого циклу товару, на якій впроваджується інновація | 2.1. Дослідження
2.2. Дослідно-конструкторські розробки 2.3. Виробництво 2.4. Сервіс |
| ІІІ. Сфера (об’єкти) використання | 3.1. Технологічні
3.2. Виробничі 3.3. Економічні 3.4. Торговельні 3.5. Соціальні 3.6. У галузі управління |
| IV. Теми здійснення | 4.1. Нові у світі
4.2. Нові в країні 4.3. Нові в галузі 4.4. Нові для фірми |
| V. Темпи здійснення | 5.1. Швидкі
5.2. Уповільнені 5.3. Такі, що наростають 5.4. Рівномірні 5.5. Стрибкоподібні |
| VI. Вид ефекту, отриманого в результаті впровадження інновації | 6.1. Економічний
6.2. Соціальний 6.3. Екологічний 6.4. Інтегральний |
Закон України «Про інноваційну діяльність» (2002 р.) встановлює такі вимоги щодо атестації (кваліфікування) інноваційного продукту:
а) інноваційний продукт є впровадженням об’єктів інтелектуальної власності, на які виробник продукту має державні охоронні документи (патенти, свідоцтва) чи одержані від власників цих об’єктів інтелектуальної власності ліцензії, або реалізацією відкриттів;
б) розробка підвищує вітчизняний науково-технічний рівень;
в) інноваційний продукт має бути вироблений в Україні вперше, конкурентоспроможним і мати суттєво вищі техніко-економічні показники порівняно з іншими аналогічними продуктами, представленими на ринку.
Інноваційна продукція — це нові конкурентоспроможні товари чи послуги, які є результатом тиражування чи застосування інноваційного продукту. Такою продукцією також може бути визнано інноваційний продукт, якщо він не призначений для тиражування.
Інноваційний продукт створюється в результаті проведення фундаментальних і прикладних досліджень, дослідно-конструкторських розробок і дослідного виробництва. На цих стадіях інноваційного процесу розробляється інноваційний проект у формі комплекта документів, що визначають процедуру і комплекс технічних, технологічних, організаційно-економічних та інвестиційних заходів щодо створення і реалізації інноваційного продукту або продукції.
Інноваційний проект може бути поданий за ініціативою суб’єктів інноваційної діяльності на державну реєстрацію. Процедура реєстрації інноваційного проекту здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади і передбачає: кваліфікування інноваційного проекту щодо відповідності пріоритетним напрямам інноваційної діяльності, затвердженим Верховною Радою України; експертизу інноваційного проекту відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну експертизу»; занесення до Державного реєстру інноваційних проектів і публікацію про це у спеціальному бюлетені; видачу свідоцтва про державну реєстрацію інноваційного проекту, яке є чинним протягом трьох років і надає інноваційному підприємству податкові та фінансово-кредитні пільги, передбачені законодавством про інноваційну діяльність.
Ефективність державної підтримки
інноваційної діяльності
Головною проблемою державного регулювання є проблема ступеня втручання держави в дію ринкових механізмів, які формують економічне середовище інноваційного процесу. Вирішити цю проблему можливо, якщо зіставити корисний ефект та суспільні видатки, пов’язані з інноваційним процесом. Тоді вся логіка теорії врахування суспільних витрат і корисного ефекту як найбільш реалістичної моделі ринкового механізму стає обґрунтуванням державної інноваційної політики. Досвід індустріально розвинених країн світу показує, що в результаті застосування державної інноваційної політики вдається досягти значного прогресу у прискоренні інноваційного процесу.
Суспільні видатки на виробництво інноваційного продукту складаються з двох частин: по-перше, це приватні видатки суб’єкта інноваційного процесу (приватні видатки ще називають внутрішніми) і, по-друге, зовнішні для цього суб’єкта видатки, які здійснили інші юридичні чи фізичні особи в країні у зв’язку з продукуванням інноваційного продукту. Отже, суспільні видатки — це сума внутрішніх і зовнішніх видатків, пов’язаних з інноваційним процесом. Відповідно до цього визначаються граничні видатки. Граничні видатки — це така величина суспільних видатків, яка характеризує приріст видатків (внутрішніх і зовнішніх) унаслідок збільшення їх на одиницю виробництва інвестиційного продукту.
Крім категорії видатків, в оцінці ефективності інноваційного процесу використовують категорії ефекту. Розрізняють приватний ефект — ефект, який отримує безпосередньо суб’єкт інноваційного процесу (такий ефект ще називається внутрішнім). Зовнішній ефект — це ефект, який отримують інші юридичні чи фізичні особи в країні у зв’язку з використанням інноваційного продукту. Суспільний ефект є сумою перших двох ефектів. Це стосується і граничних їх характеристик, які показують значення приросту цих ефектів на додаткову одиницю інноваційного продукту при його виробництві та споживанні.
Суспільні видатки та ефекти виступають зовнішніми параметрами інноваційного процесу, які відбивають додаткові витрати та зиски суспільства. Наслідком втручання держави в ринкові відносини між суб’єктами інноваційної діяльності у зв’язку зі стимулюванням підприємців-інноваторів буде перерозподіл таких зовнішніх ефектів на користь останніх.
Зовнішні ефекти виникають у третіх осіб через те, що в ціні товару в результаті дифузії інновацій не відображаються витрати, пов’язані з виготовленням цього товару, а також не відбувається перерозподіл ефекту між виробником і споживачем. Такі зовнішні ефекти та витрати дістали назву «екстерналії».
Позитивні екстерналії фактично означають наявність у товарі безкоштовних ресурсів і споживчих якостей, що отримуються третіми особами, які не беруть участі в інноваційному процесі. Наслідком позитивної екстерналії є недовиробництво інноваційного товару, що також є результатом недовикористання ресурсів, які могли бути використані для виробництва товару, на який у суспільстві існує ефективний попит.
Вирішення проблеми позитивної екстерналії в економіці відбувається шляхом переведення частини зовнішніх видатків та ефектів, які отримує суспільство, у внутрішні (приватні). Такий процес дістав ще назву «інтерналізація». До процесів інтерналізації в розвинених країнах активно втручається держава. Саме держава бере на себе функцію підтримки науково-технічного розвитку і за рахунок державних коштів компенсує виробникам інноваційного продукту недоотриману частину ефекту.
Проте такий спосіб державної підтримки виробників інноваційного продукту, хоча й пов’язаний з відносно невеликими витратами з боку держави, безпосередньо не впливає на збільшення виробництва інноваційної продукції, оскільки цей процес є функцією приватних фірм-інноваторів.
Ефективніший спосіб державної підтримки полягає в тому, що держава інвестує на пільгових умовах виробництво інноваційного продукту, збільшуючи при цьому як граничну приватну норму прибутку, так і обсяги виробництва.
Застосування і першого, і другого способів державної підтримки виробників інноваційного продукту обмежується дотриманням таких економічних вимог: обсяг компенсації інноваторам витрат на створення інноваційного продукту не повинен перевищувати приросту надходжень до державного бюджету за рахунок розширення виробництва інноваційного продукту; кредити на розширення виробництва інноваційного продукту можуть надаватися лише за умови зростання внутрішньої норми прибутку у цьому виробництві відносно середньої внутрішньої норми прибутку у виробництві аналогічних товарів.
Економічну доцільність державної підтримки інноваційної діяльності можна пояснити за допомогою графіка (рис. 5.9). На вертикальній осі відображено норму прибутку на капітал, вкладений в інноваційні проекти (rn), на горизонтальній — обсяги цих інвестицій (K).
У таких осях побудовано графіки функцій приватної граничної норми прибутку на капітал (Hп1), граничної суспільної норми прибутку на капітал (Hп2). Для спрощення графіка функцій припустимо, що норма банківського процента на капітал незмінна й залежність норми прибутку від обся-
гів інвестування має лінійний характер.
З графіка видно, що при орієнтації виробників інноваційної продукції на ринкові критерії максимізації прибутку продавця і відсутності інтерналізації позитивної екстерналії в країні буде здійснено тільки K1 інвестицій в інновації, хоча суспільство готове оплатити такі товари в обсязі, відповідному інвестиціям K2. Якщо держава бере на себе функцію інтерналізації позитивної екстерналії у вигляді додаткових державних витрат на підтримку інноваційних проектів ΔK(K2 – K1), функція граничної приватної норми прибутку на капітал зміститься вгору до лінії функції граничної суспільної норми прибутку на капітал, а обсяг інвестування зросте до K2, що приведе до збільшення виробництва інноваційних товарів.