Наука конституційного права є складовою частиною наук взагалі, під якою розуміють сукупність ідей, концепцій, теорій про якесь суспільне явище.
У свою чергу складовою суспільних наук є юридична наука, завдання якої — вивчення правових явищ. У кожної з галузей цієї науки є свій особливий предмет. Для будь-якої з гілок юридичної науки характерний власний підхід до
об’єкта дослідження.
Проте наука, зокрема наука конституційного права, варта чогось, якщо вона розуміється як галузь виробництва нових знань і водночас належить до числа галузевих наук, основною ознакою яких є те, що їх предметом, є вивчення однойменної галузі права.
Отже, наука конституційного права являє собою систему ідей, теорій, концепцій про конституційне право як галузь національного права України.
Предметом же дослідження науки конституційного права е вивчення цього права як галузі.
Так, предметом її дослідження є в цілому вся сфера полі-тико-правових суспільних відносин, які підлягають конституційно-правовому регулюванню.
Вона розкриває закономірності, властиві цій науці, формулює основні поняття і категорії, що використовуються у процесі законотворчої і законодавчої діяльності, аналізує функції відповідних конституційно-правових інститутів, досліджує процеси, які пов’язані з реалізацією норм та інститутів конституційного права. На підставі цього наука конституційного права виявляє ефективність дії правових норм, виробляє рекомендації щодо їх удосконалення на основі вивчення діяльності, нагальних потреб людини, державних органів, об’єднань громадян тощо.
-54-
В результаті аналізу цих явищ і процесів наука конституційного права повинна виробляти теоретичні обгрунтування необхідних меж правового регулювання норм конституційного права.
Виходячи зі змісту предмета правового регулювання конституційного права, особливостей політико-правових суспільних відносин, визначаються і основні теоретичні концепції науки. До них, зокрема, можна віднести такі теоретичні проблеми, як:
— теорія реалізації і гарантій прав і свобод людини як вищої соціальної цінності;
— роль у цьому процесі держави та її органів;
— сутність і взаємодія народного, національного і державного суверенітету;
— проблема визначення конституційних засад організації громадянського суспільства;
— розширення форм народного волевиявлення за рахунок надання народові статусу суб’єкта законодавчої ініціативи, здійснення функції контролю за органами і вищими посадовими особами, які ним обираються; надання права відкликати народних депутатів і достроково припиняти повноваження Президента України за наявності підстав, які мають бути визначені в Конституції України;
— подальше дослідження проблем, пов’язаних з розподілом державної влади, системи стримувань і противаг між гілками єдиної державної влади;
— проблема повнішої реалізації Верховною Радою України установчої, законодавчої та контрольної функцій;
— подальша розробка проблеми унітаризму, автономії, форм територіального устрою, особливо адміністративно-територіального поділу України;
— важливою і не до кінця вирішеною, є й проблема взаємовідносин місцевих органів держаної виконавчої влади і місцевого самоврядування.
Дослідження цих далеко не вичерпаних проблем становить предмет науки конституційного права. Самі ж висновки, теоретичні положення, рекомендації — її зміст.
Наука конституційного, як і всяка інша, являє собою певну систему знань, елементами яких є: відносно відокремлені теоретичні положення, висновки, що зроблені на підставі пізнання сутності та закономірностей розвитку різноманіт-
-55-
них сторін суспільних відносин, які регулюються нормами конституційного права. Згадані положення науки не лише тісно пов’язані між собою на підставі єдності предмета галузі, а й перебувають у певній підпорядкованості, тобто одні теоретичні висновки є основою для інших.
Таким чином, система науки конституційного права — це упорядкована сукупність відносно самостійних комплексів теоретичних положень, яку побудовано на підставі логічного зв’язку між ними, її основу становить структурність самого предмета наукового пізнання, обумовлена предметом галузі конституційного права. Тому кожному з елементів системи галузі відповідає певний розділ конститу-ційно-правової теорії, яка повинна досліджувати загальні проблеми, що притаманні галузі в цілому, специфіку і характер її предмета; різновидності її норм; засоби їх реалізації; особливості суспільних відносин, які виникають на їх основі;
її джерела; систему.
Сукупність теоретичних висновків, положень з усіх перелічених проблем становить перший розділ у системі науки, присвяченій характеристиці конституційного права та
однойменної науки.
Оскільки наука конституційного права є галузевою, то її завданням є пізнання сутності, юридичних властивостей, функцій основного джерела галузі, який посідає у правовій системі особливе місце. Таким джерелом є Конституція. Тому другий розділ системи науки складається з положень, пов’язаних з обгрунтуванням теорії Конституції, аналізом конституційного розвитку держави.
Наступним елементом системи науки є комплекс теоретичних проблем, які випливають зі змісту конституційно-правового інституту “загальні засади”. ; Складовою системи науки є теоретичні розробки щодо статусу людини і громадянина, взаємовідносин держави і особи, природи і класифікації прав, свобод та обов’язків
людини і громадянина.
Важливою частиною згаданої системи є розділ, присвячений формам народного волевиявлення в Україні.
Окрема частина науки присвячена питанням організації і діяльності органів держави — парламенту, системи виконавчої влади, судової системи, взаємовідносин місце-
-56-
вих державних адміністрацій з органами місцевого самоврядування.
У системі науки досліджуються теоретичні проблеми територіальної організації держави, особливості автономії в Україні.
Джерелами науки є також правові акти, в яких містяться констйтуційно-правові норми, а також матеріали практики застосування цих норм.
При дослідженні згаданих проблем системи науки конституційного права широко використовуються джерела, під якими розуміють фактори, що становлять основу наукового пізнання. До них належать праці вітчизняних і зарубіжних учених, які містять як правові, так і історичні, філософські думки з проблем, які стосуються предмета науки конституційного права.
Значний внесок у науку конституційного права України зробили такі відомі вчені як В. В. Цвєтков, С. О. Макогон, В. В. Копєйчиков, Є. М. Тихонова, Р. С. Павловський, Ю. М. То-дика, В. Ф. Погорілко, В. Ф. Мелащенко, М. П. Орзіх, В. М. Ша-повал, П. Ф. Мартиненко, Л. Т. Кривенко та багато інших. Не можна не відзначити і внесок російських вчених у розробку проблем конституційно-правової науки. До їх числа слід віднести А. І. Лепешкіна, В. Ф. Котока, І. П. Ільїнсько-го, О. Е. Кутафіна, М. П. Баглая та інших.
У загальній характеристиці науки конституційного права важливе значення мають методи наукового пізнання: історичний, порівняльно-правовий, системний, функціональний, статистичний, конкретно-соціологічний, метод кількісного та якісного аналізу, формально-логічний (догматичний) тощо. Значення цих методів полягає в тому, що за їх допомогою забезпечується додержання достовірних і об’єктивних знань.
Як відомо зміст науки розкривається через її функції, які визначаються її предметом. Основними функціями науки конституційного права є: політична, методологічна, ідеологічна, евриститично-прогностична, комунікативна, інтегративна і прикладна1.
пі™ Докладніше див.: Конституційне право України / За ред. В. Ф. Пого-Рілка. — К.: Наукова думка, 2000. — С. 78—79.
-57-