Одним із видів міжнародного руху капіталів є експорт позичкового капіталу, який виступає у формі міжнародного кредиту. Міжнародний кредит — це економічні відносини, що виникають між державами, іноземними комерційними банками та фірмами з метою надання валютних або товарних ресурсів на умовах їх повернення у визначені строки з винагородою (процентами). Іноземні кредити є важливим інструментом фінансування зовнішньої торгівлі, проведення комплексної модернізації і реконструкції підприємств, сприяння ліквідації перебоїв у міжнародних розрахунках.
Залежно від суб’єктів кредитних відносин розрізняють такі види міжнародного кредиту: міжнародний кредит між фірмами різних країн як різновид комерційного кредиту; банківський кредит у зовнішній торгівлі; міждержавні (міжурядові) кредити; кредити регіональних банків розвитку; кредити міжнародних і валютно-фінансових організацій. За видами кредити поділяються на: товарні, які експортери надають своїм покупцям; валютні, що надаються банками у грошовій формі; емісію цінних паперів як особливий різновид міжнародного кредиту, коли банк виступає посередником між кредитором і позичальником, які вкладають свої кошти в цінні папери. За термінами міжнародні кредити поділяються на короткострокові — до 1 року, середньострокові — від 1 до 5 років і довгострокові — понад 5 років. Перші використовуються переважно в зовнішній торгівлі споживчими товарами, сировиною, продуктами харчування та в обміні послугами, другі — для експорту машин і обладнання, треті — для фінансування інвестицій у виробничу сферу та інфраструктуру.
Залучення іноземних кредитів — це нормальна функція у світовій практиці. Для України потреба в них на теперішній час обумовлена насамперед економічною ситуацією. Дефіцит обігових коштів і відсутність платоспроможного попиту на вітчизняну продукцію, значний перехід підприємств на товарообмінні операції не дають змоги підняти виробництво на економічно обґрунтований рівень, покривати дефіцит державного бюджету за рахунок податкових та інших надходжень. Протягом останніх років в Україні спостерігається перевищення імпорту товарів і послуг над їх експортом, що виснажує валютні резерви, спричинює девальвацію національної валюти, призводить до дефіциту поточного рахунка платіжного балансу. Крім того, Україна залишається великою мірою залежною від товарів критичного імпорту, передусім імпортованих енергоносіїв. Тому, як і раніше, держава потребує зовнішніх фінансових ресурсів, є споживачем іноземного капіталу.
До основних джерел залучення Україною іноземних коштів належать:
- позички міжнародних фінансових організацій, зокрема Міжнародного валютного фонду (МВФ), Світового банку (СБ), Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР) тощо;
- кредити іноземних держав;
- кредити держав — постачальників енергоносіїв;
- розміщення облігацій внутрішньої державної позики;
- надання грантів, субсидій, стипендій через науково-технічну допомогу від міжнародних фінансових організацій та країн з розвиненою економікою.
Перші три джерела є безпосередньо функціональною формою позичкового капіталу і прямим кредитуванням.
Найбільшим іноземним кредитором України є МВФ — міжурядова валютно-фінансова організація зі сприяння розвитку міжнародної торгівлі та співробітництву у валютній сфері. Його діяльність об’єднує функції регулювання, фінансування та консультування держав — членів фонду у сфері валютно-фінансових відносин. Фонд займається виключно грошово-кредитними проблемами, тобто платіжним балансом, а розвиток економіки країни-боржника не віднесено до його прямих функцій.
Основними завданнями МВФ є: сприяння розвитку міжнародної торгівлі та валютного співробітництва; надання валютних кредитів для вирівнювання платіжних балансів; організація консультативної допомоги з фінансових і валютних питань тощо. Фонд надає кредити різних видів. Так, звичайні кредити спрямовуються для стабілізації платіжного балансу, компенсаційні — для компенсації скорочення експортних надходжень з незалежних від країн причин, стабілізаційні — для фінансування запасів сировини у зв’язку з несприятливою світовою кон’юнктурою.
З метою структурної перебудови зовнішніх розрахунків, якщо
існують значні порушення платіжного балансу, фонд здійснює розширене кредитування.
МВФ проводить кредитні операції лише з офіційними органами держав — членів фонду: центральними банками, казначействами, валютними стабілізаційними фондами. Кредити надаються на строк до 5 років і лише за умов дотримання певних економічних і політичних вимог у формі програм стабілізації економіки.
У своїх відносинах з МВФ Україна поступово перенесе центр уваги у площину безкредитних стосунків, узгодження головних параметрів макроекономічної політики з тенденціями та прогнозами розвитку світової економічної кон’юнктури та напрямами світових фінансових та інвестиційних потоків. Відповідно до статутних положень співпраця з МВФ буде продовжена у сфері валютної політики.
Наступним джерелом надходжень кредитів в країну є кошти Світового банку. Його метою є сприяння економічному розвитку на користь найбідніших верств населення країн, що розвиваються, а також фінансування інвестицій, які сприятимуть економічному зростанню. Якщо діяльність МВФ зосереджена на короткострокових кредитах, то СБ займається проблемами довгострокового розвитку. Він надає кредити для фінансування дефіциту державного бюджету і платіжного балансу, а також на розвиток виробничої сфери. Так, кредити, надані Україні від Світового банку, більш як на 70 % були спрямовані на покриття дефіциту платіжного балансу та державного бюджету.
Кредити у сфері виробництва надаються не окремим підприємствам, а певній галузі економіки під розроблені та затверджені проекти їх трансформації. Зокрема вони спрямовуються на будівництво електростанцій, доріг, шкіл, розвиток сільського господарства тощо.
Позики СБ надаються з відстроченням платежів на 5 років і мають бути повернені протягом періоду, який коливається в межах від 15 до 20 років. Світовий банк, як і МВФ, у своїй діяльності користується принципом обумовленості, тобто вимагає від країни-боржника виконання певних умов для отримання кредиту, зокрема державних гарантій для їх надання.
Третім фінансовим донором України є ЄБРР. Це міжнародний комерційний банк, створений для сприяння економічним реформам у країнах Східної Європи та колишнього СРСР. У своїй діяльності цей банк віддає перевагу недержавним структурам господарювання, зокрема позикам на розвиток приватних малих і середніх підприємств. Так, 60 % його ресурсів спрямовано на розвиток у таких країнах приватного сектору, а 40 % — на розвиток інфраструктури.
Основними завданнями банку є: створення в постсоціалістичних країнах конкурентного середовища; розвиток взаємовигідних зв’язків між країнами та надання кредитів під великі проекти в галузях транспорту, зв’язку, електроенергетики, охорони довкілля тощо. Банк кредитує проекти, вартість яких становить не менше 15 млн — 17 млн дол. США. Пріоритетними напрямами фінансування в Україні є конверсія, приватизація, сільське господарство, транспорт і сприяння розвитку банківського сектору. Банк не вимагає урядових гарантій для надання кредиту, а отримання наступної позики залежить не від стану економіки країни загалом, а від рівня готовності конкретного проекту.
Окрім наведених джерел, Україна отримує кредити за міждержавними і міжурядовими угодами і домовленостями з Німеччини, США, Франції, Швейцарії, Великобританії, Канади та інших країн.
Порядок залучення та пріоритетні напрями використання іноземних кредитів регламентуються відповідними законами та постановами уряду, згідно з якими уповноваженими щодо залучення кредитів є Кабінет Міністрів України або Верховна Рада України. Кабінет Міністрів України має право залучати іноземні кредити у разі, коли Законом України «Про Державний бюджет» на відповідний рік для покриття дефіциту державного бюджету визначено джерела фінансування. У випадку, коли одержання позик від іноземних держав, банків і міжнародних організацій не передбачено державним бюджетом, прийняття рішень про одержання кредитів та здійснення контролю за їх використанням належить до повноважень Верховної Ради України. Надання згоди на необхідність позики для країни та повноважень уряду на її залучення Верховна Рада України здійснює прийняттям Закону України «Про ратифікацію угоди про залучення іноземного кредиту».
Основним документом, що регулює відносини в галузі іноземного кредитування, є постанова Кабінету Міністрів Україні «Про впорядкування залучення і використання іноземних кредитів, повернення яких гарантується Кабінетом Міністрів України, вдосконалення системи залучення зовнішніх фінансових ресурсів та обслуговування зовнішнього державного боргу» (1997 р.). Вона встановлює порядок залучення іноземних кредитів для фінансування проектів пріоритетних напрямів розвитку економіки країни та надання платіжних гарантій Кабінету Міністрів України для забезпечення зобов’язань юридичних осіб-резидентів за іноземними кредитами.
Порядок залучення позик починається з розгляду пропозицій, які офіційно надійшли до закордонних представництв України, міністерств, інших державних органів та юридичних осіб від іноземних установ і банків. З метою визначення напрямів використання кредиту, попереднього оцінювання його валютно-фінансових умов і можливості погашення з урахуванням ліміту державного зовнішнього боргу зазначені пропозиції опрацьовуються Національним агентством з реконструкції та розвитку, Мінекономіки, Мінфіном за участю банку-агента, який визначається рішенням уряду. Подальший розгляд пропозицій здійснюється Валютно-кредитною радою Кабінету Міністрів України, яка в разі прийняття позитивного рішення доручає відповідним державним органам підготовку проектів міжнародних угод, протоколів, заяв та інших документів щодо залучення кредитів.
Після остаточного схвалення поданих документів КМУ приймає рішення про укладання міжнародних договорів та надає повноваження посадовим особам на підписання від імені КМУ або України міжнародних угод по залученню іноземного кредиту. У разі потреби визначається юридична особа, яка є головним виконавцем — агентом Кабінету Міністрів України з реалізації певного кредиту. Підписані вповноваженими особами міжнародні угоди та інші документи про надання іноземного кредиту подаються на ратифікацію Верховній Раді України. Гарантом кредитів, які відповідно до міжнародних договорів надаються Україні урядами іноземних держав, міжнародними фінансовими організаціями та банками, від імені держави виступає Кабінет Міністрів України.
Погашення іноземних кредитів, які залучаються українськими юридичними особами під гарантії або інші зобов’язання уряду країни, здійснюється на умовах валютної самоокупності або із залученням коштів державного бюджету. Для отримання кредиту під гарантії КМУ, погашення якого здійснюватиметься на умовах самоокупності, юридичні особи подають Національному агентству з реконструкції та розвитку лист-заявку на отримання гарантій, висновок-підтримку центрального органу виконавчої влади відповідно до галузі, бізнес-план проекту, а також документи, що підтверджують можливість погашення кредиту за рахунок результатів господарської діяльності та оформлення застави або поруки чи договору страхування.
З метою прийняття рішень щодо можливості надання гарантій Національне агентство з реконструкції та розвитку, Мінекономіки, Мінфін та інші організації проводять загальну техніко-економічну експертизу проекту, визначають його відповідність державній політиці в галузі майна, аналізують загальний фінансовий стан позичальника, проводять цінову експертизу імпортних та експортних контрактів тощо. У разі передачі в заставу державного майна, вартість якого має покривати розмір кредиту, підготовку висновків та пропозицій щодо надання гарантій здійснює Фонд державного майна із залученням незалежних експертів.
Надання гарантій щодо залучення іноземних кредитів, для погашення яких передбачається використовувати бюджетні кошти, здійснюється тільки у тому разі, якщо такі кошти передбачені в державному бюджеті. Тоді юридичні особи подають аналогічні документи до Мінфіну. У разі позитивного висновку щодо наявності у державному бюджеті необхідних коштів, Кабінет Міністрів України приймає рішення про доцільність надання гарантій щодо повернення іноземних кредитів.
Юридичні особи-резиденти, які отримали такі гарантії, несуть повну відповідальність за повне та своєчасне погашення кредиту, процентів за нього, а також за сплату комісійних. Контроль за цільовим та ефективним використанням і своєчасним погашенням кредитів здійснюється центральними органами виконавчої влади відповідно до галузі, КМУ, Мінфіном, Мінекономіки та іншими державними органами України.