2.2. Грошова система США

У 18 ст. грошовий обіг на американському континенті

обслуговувався англійськими фунтами стерлінгів та іспанськими срібними доларами. В 1785 році конгрес США визначив національною грошовою одиницею долар, який містив 24.34 гр. срібла, а в 1792 році прийняв закон, згідно якого в країні офіційно вводилась біметалева система подвійної валюти. Співвідношення між золотом і сріблом встановлювалось 1:15. В 1834 році воно було змінено на 1:16. В першому випадку срібло було переоцінене, у другому – недооцінене. Тому практічно до 1834 року в обігу переважало срібло, потім – золото. Одночасно в США відбувався децентралізований випуск власних банкнот приватними банками, тобто здійснювалась банкнотна емісія.

Під час громадянської війни 1861-1865 років банки штатів припинили розмін банкнот на золото і срібло, золоті і срібні монети поступились паперово-грошовій системі. З цього часу і до початку 1879 року в обігу переважали паперові банкноти та “грінбекі” – білети казначейства США, випущені для покриття військових видатків.

В 1873 році був прийнятий закон про заборону вільної чеканки срібних монет, що означало перехід від біметалізму до золотого монометалізму. Проте фактично біметалізм зберігався до 1900 року, коли в США був прийнятий закон про золотий стандарт, який остаточно затвердив грошову одиницю – долар з вмістом в ньому 1.50463 г. золота.

Закон 1875 року передбачав реставрацію металевої грошової системи шляхом обміну золота на”грінбекі”, проте надмірна емісія останніх призвела до їх різкого знецінення і фактично обмін був відновлений лише в 1879 році.

До початку 60-х років 19 ст. робилися спроби централізувати та впорядкувати грошову емісію, головною особливістю якої в той час була абсолютна хаотичність. Уряд двічі (в 1791 та 1816рр.) створював емісійні установи для випуску банкнот, проте це закінчувалось безрезультатно. В цей час емісію банкнот здійснювали головним чином штатні банки, яких на 1861 рік нараховувалось 1601, в обігу знаходилось більше 7000 банкнот різного типу, з яких тільки 1500 – дійсно функціонуючих в цей період банків.

В 1863 році був прийнятий федеральний закон про створення національної банківської системи. Тільки національні комерційні банки, які були створені згідно цього закону, мали право емісії банкнот, але в межах куплених кожним з цих банків та зданими на зберігання в казначейство суми облігацій держзайму. При цьому до 1873 року загальна сума емісії банкнот всіх національних банків не повинна була перевищувати 300 млн. дол. Для того, щоб позбавити штатні банки можливості емісії і змусити їх прийняти статус національних, в 1865 році був введений 10% податок на банкнотну емісію штатних банків. Створенням національних банків уряд не тільки врегулювував банкнотний обіг, але й використовував ресурси цих банків як джерело державних позик. Таким чином, розмір емісії визначався не потребою товарообігу в готівці як у засобі обігу і платежу, а був поставлений в залежність від суми придбаних банками облігацій.

Головним недоліком системи грошової емісії США на початку 20 ст. була її нееластичність. В періоди криз, коли виникала гостра нестача грошей, в обігу були різні їх замінники, такі як сертифікати розрахункових палат і поштові марки. Тому однією з головних цілей Федерального резервного акту в 1913 р. було створення системи еластичної грошової емісії, контрольованою державою. Цей акт був прийнятий конгресом 23 грудня 1913 року. У відповідності з Федеральним резервним актом вся теріторія країни була поділена на 12 округів, в кожному з яких був створений федеральний резервний банк з правом емісії банкнот. Одночасно змінилось забезпечення банкнот – з цього часу банкноти федеральних резервних банків забезпечувались не меньше ніж на 40% золотом, а інші 60% – короткостроковими комерційними векселями.

В роки першої світової війни США, на відміну від європейських країн, не відміняли розміну банкнот на золото. Це пояснюється незначними військовими видатками країни. Більш того, в ці роки значно покращався стан платіжного балансу, США перетворилися з країни-боржника на країну-кредитора. Значно збільшилися золоті запаси країни, бо значна частина золотих грошей була тезаврована приватними власниками і банками, до того ж банки вносили золото в федеральні резервні банки як резерви за депозитами. Саме це дозволило забезпечити збереження вільного обміну доларових банкнот на золото в монетній формі. З цього моменту долар почав завойовувати становище міжнародної розрахункової та резервної валюти. В 1922 р. на конференції в Генуї міждержавними угодами була створена друга світова валютна система, яка функціонувала на базі золото-девізного стандарту і валют провідних країн – англійському фунті стерлінгів та американському долару.

Світова економічна криза 1929-1933 рр. викликала значне зростання банкрутств банків, повністю підірвала довіру до банківської системи серед населення, почалось масове вилучення вкладів з банків з одночасним обміном їх на золото. Це змусило США в березні 1933 р. припинити розмінювати банкноти на золото.

Погіршення економічної ситуації в світі взагалі та в США зокрема, змусило уряд піти на девальвацію власної валюти. Законом від 31 січня 1934 р. долар був девальвований на 40.9%, вміст золота в доларі знизився з 1.50463 до 0.888671 г. чистого золота, а купівельна ціна золота казначейством США відповідно збільшилась з 20,67 до 35 доларів за тройську унцію. Громадянам і юридичним особам в США було заборонено володіти золотом в

монетарній формі. Розмін грошей на золото скасовувався.Девальвація дала можливість федеральним резервним банкам збільшити банкнотну емісію на 69% при тих самих золотих запасах, одначасно долар ставав більш дешевим для іноземців, що розширювало експортні можливості

Закон 1934 р. про срібло вимагав від казначейства купувати срібло в країні і за кордоном до тих пір, поки запас срібла не досягне 25% загального металевого запаса. На суму закупленого срібла випускались срібні сертифікати, які стали елементом грошової маси. Формально закон був прийнятий з метою розширення металевої бази грошового обігу, в дійсності ж казначейство допомогло підняти ціну на срібло, яка в 1932 р. впала до 25 центів за унцію. Казначейство, щоб досягти необхідної норми, скуповувало за ціною 64-90 центів за унцію все срібло, яке добувалось в США.

Офіційна ціна на золото (35 доларів за тройську унцію) довгий час була об’єктом державного регулювання США для підтримки незмінного золотого вмісту американської валюти. Проте до другої світової війни долар в якості резервної валюти використовувався головним чином країнами американського континенту, а в ролі міжнародної розрахункової та резервної валюти займав лише друге місце – після англійського фунта стерленгів.

В роки другої світової війни значно посилилось економічне та валютне становище США завдяки значному зростанню промислового і сільськогосподарського виробництва і незважаючи на те, що грошово-кредитна система США широко використовувалась для фінансування військових видатків. За роки війни грошова маса в обігу зросла до 103 млрд. дол. в 1945 р. проти 32.4 млрд. дол. в 1939 р., готівка за цей же період зросла в 4.6 раза ( з 5.7 млрд. дол. до 26.3 млрд. дол.), депозити банківської системи – приблизно в З рази (з 26.7 млрд. дол. до 76.8 млрд. дол.), а купівельна спроможність долара впала на 25%. Але інфляція в США була значно меньша, ніж у інших країнах. Це дало можливість США домогтися в 1944 р. офіційного визнання долара основною валютою світу. В 1944 р. Бреттон-вудською угодою була оформлена третя світова валютна система, яка існувала до 1976 р. Згідно цієї угоди, золото-девізний стандарт зберігався лише в міждержавних відносинах, статут створеного Міжнародного Валютного фонду зобов’язав членів МВФ здійснювати урядові операції з золотом тільки за офіційною ціною (35 дол. = 1 тройська унція) для підтримки незмінного вмісту американської валюти. Світова грошова система базувалась на нерозмінних кредитних грошах і проголошувався статус долара і фунта стерлінгів як резервних валют – особливої категорії конвертованих національних валют. що використовувались як міжнародні платіжні та резервні засоби.

В перші повоєнні роки на долю США припадало 56% промислового виробництва, 40% обсягів зовнішньої торгівлі, 70% централізованих запасів золота. Кінець 50 – початок 60-х років відзначався для США значним погіршенням валютних позицій та сальдо платіжного балансу.

Починаючи з 1958 р. пасивне сальдо платіжного балансу США щорічно перевищувало З млрд.дол. Покривалось пасивне сальдо як короткостроковою доларовою заборгованістю інших країн, що створювали власні резерви доларів – міжнародних засобів платежу, так і золотим запасом США В результаті золотий запас країни зменшився з 24.6 млрд.дол. в 1949 р. до 11.0 млрд.дол. в 1971 р. Коли золотий запас наблизився до 25% забезпечення емісії, обов’язкове золоте покриття долара було скасовано. В США був встановлений мінімальний рівень золотого запасу як військове – стратегічного резерву (близько 10 млрд. дол.). Негативний стан платіжного балансу та посилення темпів інфляції в США викликали “втечу” від долара. В зв’язку з неможливістю обміняти всі долари на золото, уряд США припинив розмін в серпні 1971 р.

Для того, щоб покращати стан платіжного балансу, в першу чергу – торговельного балансу, в грудні 1971р. та в лютому 1973 р. були проведені девальвації долара на 7.9% та на 10% відповідно. Офіційна ціна на золото зросла в лютому 1973 р. до 42.22 дол. за 1 тройську унцію.

Щоб витіснити золото з обігу і відновити довіру до долара, в 1975 р. уряд США дозволив своїм громадянам купувати золоті злитки та монети. В 70-х роках відбулись золоті аукціони для того, щоб знизити ринкову ціну золота і прискорити процес його демонетизації. Ямайська угода (1976-1978 рр.) мала на меті виключити золото з світовою валютної системи, ввівши для країн – членів МВФ стандарт СДР і заборонивши використовувати золото як основу парітету валют. Проте значне вільне коливання курсу долара, яке почалось після цього, призвело до різкого зростання ціни на золото. Золото до цього часу використовується в якості резервного актива і засобу забезпечення міжнародних кредитів.

Довгий строк безперервного зниження курсу долара негативно вплинув на його роль головної світової резервної валюти. Його доля в інвалютних резервах інших країн зменшилась з 84.7% в 1973р. до 65% в 1985р. Проте на початку 80-х років керівництво ФРС активно проводило антиінфляційну політику і курс долара по відношенню до валютної корзини країн ЄЕС почав зростати. Курс досяг макснмума в 1985 р. і мав негативні наслідки для стану торговельного балансу США – зменшення експорту американських товарів і стимулювання імпорту більш дешевих зарубіжних товарів. З вересня 1985 р. для виправлення такого становища уряд США почав постійні контакти з урядами інших економічнорозвинутих країн з метою координації валютної політики і спільних дії на валютних ринках. Так, у вересні 1989 р. підписана угода країн “великої сімки” про узгоджену інтервенційну продаж доларів, у квітні1990 р. – про узгоджену політику отримання падіння йєни. У вересні 1992 р. велика криза європейських валют змусила активізувати політику оптимізації курсу долара (Табл.1).

Таблиця 1.

Динамика курсу долара США

Роки Валюти	1989	1990	1991	1992	1993	1994	1995
СДР\ДОЛ.США	0.760	0.702	0.699	0.727	0.685	0.672	0.715
СДР/Фунт ст.(ринковий)	1.221	1.355	1.307	1.099	1.078	1.070	1.042
Дол.США/Фунт ст. (ринковий)	1.639	1.784	1.769	1.765	1.502	1.531	1.578
Ієна/СДР (ринковий)	188.5	191.2	179.0	171.5	153.6	145.6	152.8
Ієна/дол.США (ринковий)	137.9	144.7	134.7	126.6	111.2	102.2	94.06
Нім.марка/СДР (ринковий)	2.231	2.125	2.168	2.219	2.371	2.261	2.130
Нім.марка/Дол.США (ринковий)	1.880	1.615	1.659	1.561	1.653	1.622	1.433

В США емісію грошей здійснює казначейство, ФРС та комерційні банки. Казначейство випускає в обіг дрібні купюри в 1, 5, 10 доларів, срібні долари та розмінну монету в 1, 5, 10, 25 та 50 центів. 1 долар США = 100 центам.

Банкноти ФРС 20, 50, 100 доларів – головний засіб готівкового грошового обігу США. Комерційні банки залучають депозити на транзакційні вклади і створюють гроші для безготівкового обігу (Табл.» При цьому 90% всіх платежів США відбувається шляхом безготівкових розрахунків.

Таблиця 2.

Показники грошової маси США ( млрд. Дол.США)

Роки	1989	1990	1991	1992	1993	1994	1995
МІ	811.5	843.7	916.0	1046	1153.7	1174	1150
в тому числі:
Готівка	228.9	254.8	277.0	298.5	327.5	363.5	382.1
Трансакційні вклади	562.3	584.0	621.6	714.3	788.4	756.7	711.1
М2	3245.	3357.	3472.	3533.	3606.1	3529.	3677.
МЗ	4066.	4126.	4189.	4201.	4266.1	4340.	4591.
L	4906.	4986.	5014.	5099.	5189.1	5332.	5709.

Важливою основою безготівкових розрахунків у США є трансакційні вклади, які досить легко можуть бути використані як гроші. Кошти на цих рахунках належать в основному великим корпораціям та просто багатим особам. 53% загальної суми таких депозитів належить нефінансовим корпораціям, 8,4% – кредитно-фінансовим інститутам, 32,6 % – фізичним особам та біля 6% – іноземним власникам.

Головним інструментом безготівкого обігу США є чек. Чековий обіг тут отримав найбільшого розвитку порівняно з іншими країнами. Іншою формою безготівкових розрахунків є використання пластикових карток, які дають змогу здійснювати розрахунки за товари та послуги без використання готівки та чеків та одночасно є інструментом короткострокового споживчого кредиту.

Останнім часом у США активно використовується така форма безготівкових розрахунків як система попередньо повідомлених платежів (preathorized payments). За цією системою банк автоматично зараховує на поточний рахунок клієнта або ,навпаки, списує з його рахунку кошти згідно укладених угод. Це стосується комунальних платежів, страхових внесків та інш. Серед надходжень – заробітня платня, пенсії, рентні платежі та інш.