Операційна система підприємства не може постійно функціонувати в одному й тому самому режимі. Необхідність зміни параметрів системи виникає з різних причин, серед яких особливе місце займає фактор зміни рівня зайнятості.
У зв’язку з цим природно постає завдання пристосування операційної системи до виконання заданого обсягу роботи шляхом установлення відповідних параметрів (кількість одиниць обладнання, час та інтенсивність його використання). Розгляд окремих положень цього питання, яке в цілому досить повно і детально досліджено Гюнтером Фанделем [12], буде здійснено на основі виробничої функції Гутенберга.
Застосовувані ресурси, такі як засоби праці, робоча сила, фізично до продукту не входять, не складають його матеріально-речову основу. Вони являють собою елементи виробництва, які здійснюють вплив на предмет праці у формі виконання операцій чи одиниць роботи, які загалом пропорційні обсягу кінцевої продукції, що виробляється. Обсяг роботи, виконуваної певним засобом праці, залежить від часу та інтенсивності його використання. Останні умови, як правило, можуть варіювати у визначених межах, що дає змогу змінювати обсяг виконуваної роботи.
Щоб з’ясувати, як конкретно це відбувається, скористаємося поданою нижче формальною моделлю, яка аналітично показує названий вище зв’язок:
N = λt, (12.1.1)
, (12.1.2)
, (12.1.3)
де N — робота, що виконується засобом праці (із усіх засобів праці обмежимось для зручності надалі лише машинами та обладнанням, які будемо називати агрегатами);
λ — інтенсивність використання засобу праці (агрегату);
t — час використання агрегату;
, та , — відповідно нижні та верхні межі інтервалів, у яких можуть варіювати інтенсивність та час роботи агрегату.
Якщо, скажімо, значення λ і t зафіксовані з урахуванням обмежень 12.1.2, 12.1.3 на рівні відповідно λ* і t*, то N зафіксується на рівні N*=λ* ⋅ t*.
Цей же обсяг роботи може бути виконаний шляхом використання деякої іншої комбінації (t, λ), для якої правильно:
, , λt = N*, λ ≠ λ*, t ≠ t*.
Знайти конкретні значення таких комбінацій у разі потреби не становить труднощів.
Зафіксувавши, наприклад, значення t на рівні , знаходимо значення . Якщо для λ′ правильно , то альтернативний варіант досягнення заданого обсягу роботи знайдено.
Якщо на підприємстві для виготовлення кінцевого продукту є n функціонально однакових машин одного й того самого виду, то при використанні m машин з однаковим часом та інтенсивністю роботи одержимо кінцеву продукцію в обсязі
, , , .
Отже, стає очевидним питання, які форми адаптації можуть бути використані підприємством при зміні зайнятості його операційної системи.
Якщо значення показників кількості агрегатів m і часу їх роботи t — задані та незмінні, то запланований обсяг роботи може досягатися шляхом зміни інтенсивності роботи машин λ. У цьому разі має місце адаптація машин до заданого рівня зайнятості за інтенсивністю.
Зміна інтенсивності λ може відбуватися тільки в межах нижньої і верхньої границі і відповідно до технічних характеристик агрегатів.
При заданих і незмінних кількості агрегатів m та інтенсивності їх використання λ варіюватися може час роботи t. У цьому випадку говорять про адаптацію до зміни обсягу випуску кінцевої продукції за часом роботи. Регулювання часу роботи t також може здійснюватися в проміжку між мінімальною та максимальною величинами і .
Якщо задані і незмінні інтенсивність λ і час роботи t, використовуватися може різна кількість m агрегатів. У цьому випадку мова йде про адаптацію до зміни обсягу виробництва за кількістю агрегатів.
Верхня межа кількості агрегатів визначається числом наявних на підприємстві агрегатів одного і того самого функціонального призначення.
У господарській практиці часто мають місце змішані форми адаптації.
Можливі варіанти форм адаптації зручно зображувати графічно за допомогою ізоквант. На рис. 12.1 показано фрагмент карти ізоквант для агрегату, робота якого описується виробничою функцією (, ).
Рис. 12.1. Адаптація роботи
агрегату
Нагадаємо, що конкретна ізокванта відображає всі можливі поєднання параметрів виробничої функції λ і t для деякого
фіксованого обсягу випуску N. Наприклад, ізокванта, зображена на рис. 12.1 кривою БЖ, показує, що рівень зайнятості N2 досягається за допомогою комбінацій (), (t2, λ3) та ін.
Розглянемо дані рис. 12.1 докладніше. Обсяг випуску кінцевої продукції N1 створюється при інтенсивності використання λ1 і часу роботи t1 (точка А). Чиста адаптація за інтенсивністю дає змогу з точки А перейти до більш високого рівня виробництва. Максимально можливий обсяг випуску, що досягається таким чином, дорівнює N2 у точці Б. Подальше збільшення інтенсивності тут неможливе — досягнуто її верхню границю .
Якщо ж використовувати чисту адаптацію за часом роботи t, то, виходячи з точки А, можна досягти рівня випуску N3 (N3 > N2) у точці В. У цій точці , тобто можливості чистої адаптації за часом вичерпано. Проте існують інші варіанти досягнення обсягів випуску N2 і N3 з початковим положенням у точці А. Шляхом комбінованої адаптації агрегату за часом та інтенсивністю досягаються точки Г(t2, λ3) ∈ та Д(t3, λ2) ∈ . Взагалі, будь-який рівень виробництва N прямокутника, утвореного границями інтенсивності λ і часу роботи t, може бути досягнутий з точки А вказаним вище способом. Обсяги випуску, означені через N0 (N0 = 0) і N4 (точка Е), є граничними. Їх досягнення можливе відповідно за рахунок виведення з виробництва агрегату і за рахунок роботи машини в режимі максимальної інтенсивності та максимального часу .
Що стосується обсягів випуску на рівні N > N4, то для їх виробництва необхідно вводити додаткове обладнання, тобто застосовувати кількісну адаптацію.
На закінчення зауважимо, що нарівні з трьома вказаними вище основними формами адаптації існують інші. У випадку, коли при зміні обсягу кінцевої продукції визначається не тільки необхідна кількість агрегатів, а й порядок їх уведення і виведення з процесу виробництва, що зумовлено відмінностями у витратах для машин одного функціонального виду, то має місце так звана селективна адаптація. Якщо ж обсяг випуску змінюється шляхом переналагодження обладнання на інший метод виробництва, то мова йде про мутативну адаптацію.