Місце та роль будь-якої держави в сучасній системі міжнародних відносин залежить не лише від політичних, економічних, військових ресурсів, а й від її культурно-духовного потенціалу, культурної спадщини, які можуть виступити у ролі потужного каталізатора досягнення зовнішньополітичних цілей держав. Наразі міжкультурний діалог є важливою складовою розвитку відносин між державами як у двосторонньому, так і багатосторонньому форматі. Культурний чинник, як один із засобів м’якого впливу, сприяє формуванню позитивного іміджу держави та по ши ренню неупередженої та об’єктивної інформації про неї, що, зрештою, призводить до розвитку конструктивних та довготривалих відносин й у інших сферах співробітництва між державами. Саме тому провідні держави світу все більше уваги в останні десятиріччя почали приділяти культурній дипломатії, активне використання методів і форм якої дозволяє просуванню сприятливого образу держави, знань про неї у представників інших народів та спільнот.
Зважаючи на те, що культурне співробітництво виступає самостійним компонентом у міждержавному співробітництві, яке допомагає державі вирішувати певні зовнішньополітичні цілі, реалізовуватися воно повинно в тісному симбіозі функціонування традиційних дипломатичних представництв та спеціальних культурних установ. Безперечно, що ці спеціальні установи (фонди, організації), вирішуючи завдання інтенсифікації культурної взаємодії, опосередковано сприяють вирішенню й політичних завдань. З огляду на це, культурні інституції мають отримувати всебічну підтримку від держави, як-то матеріально-технічне та кадрове забезпечення. Прикладом цього може слугувати Чеський центр, який отримує фінансування з державного бюджету на утримання співробітників та приміщення, реалізацію програм, що мають на меті популяризацію знань про країну, а, отже, й формування її іміджу за кордоном [1].
Варто наголосити, що для формування позитивного іміджу держави доцільно використовувати широкий спектр форм культурного міжнародного співробітництва – форуми, фестивалі, гастролі провідних творчих колективів, виставки, ярмарки, дні національної культури. У процесі їх організації представники дипломатичних установ мають сприяти вирішенню організаційних аспектів (оформлення документів, ведення переговорів з владними органами країни перебування), а співробітники культурних фундацій повинні опікуватися їх змістовним компонентом.
Імідж держави неможливо сформувати без застосування комунікаційних стратегій в сфері культурної дипломатії. На думку Н.Журавльової, зовнішня культурна політика та дипломатія мають передусім використовувати комунікативні стратегії в сфері інформаційної політики щодо просування національної культури за кордоном [2]. У культурній дипломатії можуть, в залежності від поставленої мети, застосовуватися наступні форми комунікаційних стратегій – презента- ція,маніпуляція та конвенція [2]. Для формування іміджу держави найбільш сприятливою видається остання форма, оскільки вона передбачає не л иш е просування національного культурного продукту, а й налагодження стабільного діалогу, що є запорукою стійкості та тривалості розвитку співробітництва.
У процесі формування іміджу держави культурна дипломатія також може виступити й інструментом формування толерантності та взаємоповаги в сучасному світі [3]. Поширення інформації сприяє розумінню ідеалів та цінностей представників інших культур, допомагає формуванню більш широкого та незаангажовано- го світогляду, що дозволяє неупереджено ставитися до представників інших культур. В цьому контексті зовсім недаремно багато держав приділяють багато зусиль для популяризації власної мови, створення належних умов для її вивчення. Яскравою ілюстрацією цієї тези може виступати діяльність Гете-Інституту, який створювався з метою підготовки вчителів німецької мови у 50-х роках ХХ ст., й поступово перетворився на потужну інституцію, яка дозволяє всім бажаючим долучитися до вивчення не тільки німецької мови, а й культурної спадщини Німеччини. Створення умов для вивчення мови варто також поєднувати з розвитком широкої культурної діяльності, яка сприятиме популяризації музики, архітектури, літератури, прикладного мистецтва. Не варто акцентувати увагу в цьому напрямку лише на тих культурних надбаннях, які давно вже стали класикою, доцільно також залучати й сучасних діячів культури та мистецтва, що буде свідченням того, що культура певної держави не стоїть на місці та є часткою модерної культури.
В умовах інформаційної відкритості культурна дипломатія перетворюється на один із важливих інструментів формування іміджу держави на міжнародній арені. Особливого імпульсу культурна дипломатія отримала з визнанням того факту, що культура є одним із визначальних факторів, що сприяє забезпеченню державних інтересів. Саме тому використання в повному масштабі потенціалу та ресурсів культурної дипломатії дозволяє досягти мети формування позитивного іміджу та уявлень міжнародної спільноти про певну державу.