Як наголошувалося, існування інститутів співпадаючої та неспів- падачої окремої думки (concurrence та dissent) має важливе значення для розвитку судової правотворчості. Як вказав суддя Гьюз стосовно не- співпадаючої окремої думки dissent: «Окрема думка (dissent) у суді найвищої інстанції є зверненням до духу права, який розвивається, до розуму майбутнього, коли більш пізнє рішення може виправити помилку, яку, на думку судді, котрий висловлює таку думку, зробив суд. І не завжди таке звернення є марним. Існує чимало прикладів, коли окрема думка з часом стає частиною права».
Окремі думки, в яких висловлюється згода судді з рішенням (concurrence) або його незгода (dissent), є схожими у певному аспекті, оскільки у цих окремих думках «висвітлюються питання, які в іншому випадку не порушувалися через відсутність посилання» або навіть просто залишені поза увагою.
Як зазначалося, сама ідея того, що судді можуть висловлювати окремі думки щодо рішення суду, походить з середньовічного англійського права і процедури seriatim, адже середньовічні судді, виступаючи особистими радниками короля, висловлювали власні думки та обґрунтування з тим, щоб король приймав зважене рішення. Натомість інституціоналізація судів в Європі та Північній Америці призвела до відмови від такого підходу на користь колегіальності винесення рішень. Критики інституту окремої думки називали його «найбільш шкідливою зі всіх суддівських помилок» з огляду на невизначеність та правову анархію, яку, на їхню думку, привносили до судової та правової системи окремі думки.
Натомість прихильники такої ідеї вказували на особливу роль, яку відіграють окремі думки у розвитку права, адже обґрунтована окрема думка виконує важливу функцію виправлення помилок більшості суду, що потрапили у рішення, спонукання до законодавчого втручання у питання та може слугувати моделлю для виправлення суддівських помилок у майбутньому.
Яскравим прикладом може бути окрема думка, що сформульована суддею Верховного суду США В. Бреннаном у його окремій думці у справі Gregg v. Georgia. Відповідно до неї значення, закладене в положенні
Конституції США щодо заборони жорстокого та незвичайного покарання, «повинно визначатися, виходячи із стандартів цивілізованості, що розвиваються та визначають прогрес становлення суспільства». Відповідно, такі стандарти вимагають розгляду сутності смертної кари як такої, а не процесуальних аспектів її застосування у конкретній справі. Ця окрема думка судді Бреннана стала, як це не дивно, керівним прецедентом при вирішенні справи S. v. Makwanyane and Another у Конституційному суді Південно-Африканської республіки.
Від початку свого існування практика Верховного суду США довела, наскільки ефективною може бути функція окремої думки. Так, наприклад, окрема думка судді Сторі у справі Cary v. Curtis стала підставою для того, щоб Конгрес протягом 36 днів з моменту її оприлюднення вніс зміни до митного законодавства США. Серед інших прикладів можна назвати окрему думку судді Куртіса у справі Scott v. Sandford, в якій цей суддя Верховного суду спростував позицію більшості суддів щодо обґрунтування рабства. У зв’язку з цим слід згадати окрему думку судді Гарлана у справі Plessy v. Ferguson, в якій він відкинув концепцію сегрегації.