Принцип цілеспрямованості, який також походить з природного права, встановлює вимогу цільової спрямованості законів, тобто вони повинні слугувати інструментом для досягнення чітких, легітимних, суспільно необхідних та попередньо визначених цілей. В інших випадках вони втрачають свою чинність. При досягненні державою таких цілей вона покладається на принцип «обмеженого правління», що є елементом конституційної концепції правової держави: держава існує лише для забезпечення досягнення спеціально визначених, чітких та легітимних цілей, а її органи діють у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України (статті 1, 3, 6, 19 Конституції України). Закони, що встановлюють будь-які обмеження щодо реалізації конституційних прав та свобод, мають ураховувати зазначені цілі, а при перевірці конституційності правових актів держави повинна бути доведена легітимна ціль їх прийняття.
Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини рішення у справі про смертну кару від 29 грудня 1999 року № 11-рп/99 зазначив, що протягом існування інституту смертної кари в українському законодавстві мета призначення смертної кари за вироком суду залишилась юридично невизначеною, що не узгоджується зі статтями 1 (Україна є правовою державою. — С.Ш.) та 3 Конституції України.
В іншому рішенні щодо правового статусу певних категорій працівників Конституційний Суд зазначив, що «.мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі працівників повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об’єктивно виправданами, обгрунтованими та справедливими. В іншому випадку встановлення обмеження на зайняття посади означало б дискримінацію».
У конституційно-правовій доктрині деяких держав визначення чинності правового акта відбувається через аналіз цілей та впливу відповідного заходу. Як наголосив Верховний суд Канади у справі R. v. Big M Drug Mart Ltd.: «Як мета, так і наслідки [нормативного акта чи дії державного органу] є необхідними у визначенні конституційності; як неконституційна мета, так і неконституційні наслідки можуть спричинити нечинність нормативного акта. Все законодавство живе саме метою, яку таке законодавство прагне досягти. Ця мета реалізується через вплив, що є наслідком дії та застосування такого законодавства. Мета та наслідки, відповідно, в сенсі об’єкта законодавства та його реального впливу, вочевидь, пов’язані між собою, якщо не нерозривні. Наслідок, що був задуманий, та той, що має місце, часто використовується для оцінки мети законодавства, і, таким чином, його конституційності».
Принцип цілеспрямованості також закріплений і в статті 18 Конвенції про захист прав людини та основних свобод: «Обмеження, які дозволяються цією Конвенцією щодо зазначених прав і свобод, можуть застосовуватися тільки з тією метою, для якої вони передбачені».
Цей принцип також закріплений й в українському законодавстві. Так, згідно з пунктом 2 частини третьої статті 2 КАСУ адміністративні суди повинні перевіряти суб’єктів владних повноважень на предмет того, щоб ці повноваження використовувались з метою, з якою це повноваження надано. Відповідно до пункту 4 Розділу ІІ Концепції вдосконалення судівництва суд, застосовуючи положення закону, повинен ураховувати цілі та намір законодавця, інтерпретувати його, виходячи з принципу верховенства права.