Агресія – тенденція (намагання), яке проявляється в реальній поведінці або фантазуванні, з метою підкорити собі інших та домінувати над ними.
Агресивна поведінка – поведінка, яка спрямована на приниження або нанесення шкоди іншій живій істоті, яка не бажає подібного поводження.
Адаптація – процес і результат активного пристосування індивіда до умов оточуючого середовища, до умов суспільного життя, що змінюються або вже змінилися.
Аддукція – залежність.
Адекватність означає відповідність людських відчуттів, уявлень, думок пізнавальному об’єкту.
Адективність поведінки – погодженість поведінки з конкретною ситуацією, умовами.
Адитивна поведінка – це поведінка людини, для якої притаманне прагнення до відходу від реальності шляхом штучної зміни свого психологічного стану завдяки прийому різноманітних хімічних речовин чи постійній фіксації уваги на певних видах діяльності, з метою розвитку та підтримання інтенсивних емоцій.
Алкоголізм – хронічне захворювання, яке викликане систематичним вживанням спиртових напоїв. Проявляється у вигляді фізіологічної і психологічної залежності від алкоголю, психологічною і соціальною деградацією, патологією внутрішніх органів, обміну речовин, нервової системи тощо.
Аномалія – невідповідність завдань, що поставлені парадигмою, встановленим фактам і закономірностями.
Аномія – стан суспільства, у якому більша частина його членів негативно або нейтрально ставиться до існуючих норм і цінностей. Термін ввів Еміль Дюркгейм як частину своєї історико-еволюційної концепції, яка спирається на протиставлення «традиційного» і промислового суспільства.
Антиген – речовина (зазвичай органічного походження), що стимулює імунну відповідь організму. Імунна система розпізнає цю речовину як чужорідну і виробляє антитіла для боротьби з нею.
Антиген р24 – білок, що входить до складу ядра ВІЛ. За допомогою аналізу на антиген р24 визначається присутність цього вірусного білка в крові та інших рідинах і тканинах тіла. Позитивний результат аналізу на антиген р24 свідчить про активне розмноження ВІЛ.
Антиретровірусна (АРВ) терапія — комбінація препаратів, за допомогою яких можна призупинити ВІЛ так, що інфекція на деякий період не буде розвиватися у СНІД.
Антисоціальна поведінка – поведінка, яка протирічить соціальним нормам, що загрожує соціальному порядку і добробуту оточуючих людей.
Асоціальна поведінка – поведінка, яка відхиляється від виконання моральних норм.
ВІЛ – вірус імунодефіциту людини, що, на думку багатьох спеціалістів, пригнічуючи імунну систему, призводить до захворювання СНІД. Належить до лентивірусів, підгрупи ретровірусів.
Віріон – частинка вірусу.
Гормон – активна хімічна речовина, що утворюється в одній частині організму і переноситься з кров’ю в іншу, до якого-небудь органу чи тканини, щоб дати хімічний сигнал для зміни їхньої структури або функцій.
Гострий ретровірусний синдром – період гострої первинної ВІЛ- інфекції протягом трьох місяців після зараження.
Гранулоцити – білі кров’яні клітини імунної системи, що містять гранули токсичних речовин, за допомогою яких поглинають та перетравлюють чужорідні мікроорганізми.
Гуморальна імунна реакція – імунна реакція, що здійснюється завдяки посередництву В-лімфоцитів і включає виробництво антитіл.
Девіантна кар’єра (від лат. deviation – ухилення + via – дорога) – процес, в якому індивід приходить до прийняття девіантного «само- ототожнення» і найчастіше до ідентифікації з девіантною субкультурою.
Девіантна субкультура:
1) субкультура, члени якої дотримуються цінностей, котрі істотно відрізняються від цінностей більшості членів суспільства;
2) субкультура, притаманна групам із соціальною відхиленою поведінкою (наркомани, сатаністи тощо).
Девіантне перебільшення – процес, в якому масштаби і серйозність девіації перекручуються і гіпертрофуються для того, щоб агенти соціального контролю виявили більший інтерес до нібито існуючого явища.
Девіантність (поведінка, що відхиляється) – визначені засоби поведінки, мислення, дії людини, які не відповідають нормам і цінностям, які встановилися у даному суспільстві (злочинність, проституція, самогубство, наркоманія). Разом з тим девіантність може виражатися і у більш м’яких невідповідностях до суспільних норм – надзвичайно індивідуалізоване мислення, поведінка. Передбачається, що позитивна девіація є у випадку її прояву в різних формах індивідуальної та колективної творчості.
Девіаційне зречення – відмова від того, кого розглядають як девіанта, погодитися з даною думкою.
Девіація – відхилення від норми.
Дезадаптація – процес, що призводить до порушення взаємодії із середовищем.
Деліквентна поведінка – дії конкретної особистості, які відхиляються від установлених у даному суспільстві та в даний час правових норм, що загрожують суспільному порядку.
Деменція – при захворюванні на СНІД: неврологічне захворювання з різними клінічними виявами, до яких відносяться: втрата координації рухів, різкі зміни настрою, порушення здатності критично сприймати власні та чужі дії, на пізніх стадіях – прогресуюча втрата пам’яті, продуктивності мислення та індивідуальних рис особистості.
Дендритні клітини – тип клітин імунної системи, що мають довгі, схожі на пальці щупальця, якими вони захоплюють чужорідні об’єкти. Дендритні клітини можуть сприяти початку розвитку ВІЛ- захворювання. Виконуючи функції «патруля», вони переносять вірус з місця його первинного вторгнення до лімфовузлів, де зараженню підлягають інші клітини.
ДНК – дезоксирибонуклеїнова кислота. Складова частина ядра клітини, що містить генетичний код. Головна складова частина хромосом, які є носіями спадкових ознак.
Депресія – хворобливий стан, психічний розлад – відчуття пригніченості, песимізму, занепаду духовних сил, одноманітності уявлень, зниження прагнень, загальмованість рухів, різні соматичні порушення.
Деструктивна поведінка – поведінка, яка завдає збитків і призводить до руйнування.
Досвід соціальний – сукупність накопичених знань, навичок, умінь, черпаних людиною, спільністю, групою з реального життя, практичної діяльності, процесу соціальної взаємодії.
Закон – 1) необхідне, значиме, стійке, відношення, яке повторюється між явищами у природі й суспільстві; 2) нормативний акт вищого органу державної влади, який прийнятий в установленому порядку і має вищу юридичну силу.
Закони соціальні – стійкі, сутнісні, необхідні, які повторюються між явищами соціальної сфери.
Залежна (адитивна) поведінка – поведінка, пов’язана з психологічною або фізичною залежністю від вживання якої-небудь речовини або ж специфічної активності, з метою зміни психічного стану.
Залежність – намагання покладатися на кого-небудь або на щось з метою отримання задоволення або адаптації.
Збудження – нервовий процес, що лежить в основі умовно рефлекторної діяльності живого організму. Збудження взаємодіє з протилежним нервовим процесом – гальмуванням і полягає в приведенні до дії клітин мозку у відповідь на дію клієнта.
Здоровий спосіб життя – це дії людини, спрямовані на зміцнення, покращення і збереження свого здоров’я, попередження виникнення і розвитку захворювання.
Злочинність – відносно поширене, статично стійке соціальне явище, форма поведінки, що відхиляється, яка являє собою суспільну небезпеку.
Злочинність організована – форма злочинної діяльності; здійснюється об’єднаннями злочинців, що монополізують різні сфери злочинної діяльності (торгівля наркотиками, контрабанда тощо).
Імунітет – несприйняття організмом інфекційних та неінфекційних агентів і речовин: бактерій, вірусів, отрути та інших продуктів, чужорідних для організму.
Імунна система – сукупність органів, тканин і клітин, що забезпечують розвиток імунної відповіді.
Імунна відповідь – дія імунної системи у відповідь на вторгнення чужорідних речовин.
Імунодефіцит – нездатність деяких ланок імунної системи нормально функціонувати, в результаті чого знижується опірність організму людини до інфекційних агентів і підвищується ймовірність розвитку різних захворювань, до яких в іншому випадку пацієнт не був би схильний.
Імуномодулянти – природні або синтезовані речовини, які стимулюють, направляють чи відновлюють нормальну імунну відповідь.
Імуноспитуляція – метод лікування, суть якого полягає у відновленні чи зміцненні пошкодженої імунної системи.
Інтерферон – захисна речовина білкового походження, що виробляється організмом у відповідь на проникнення вірусної інфекції. Інтерферон виробляють уражені вірусом клітини, щоб захистити здорові клітини від інфікування.
Інфекція – стан, коли в організм проникає чужорідний агент, який розмножується і спричиняє хвороботворний процес.
Колективне несвідоме – сукупність усіх природжених архетипів.
Конфлікт – взаємодія двох і більше суб’єктів, що мають протилежні цілі, які реалізуються у збиток один одному (або один за рахунок другого). Конфлікт су про воджу єт ься гострими негативними емоційними переживаннями (гнів, страх, тривога, напруга тощо).
Конфлікт соціальний – зіткнення сторін, думок, сил; вища стадія розвитку протиріч у системі відносин людей і соціальних інститутів. Виділяють конфлікти міжнародні між націями, державами; конфлікти класів, соціальних груп і шарів у суспільному середовищі; конфлікти між малими групами, сім’ями, особистостями.
Лейкоцити – білі клітини крові, які можуть переходити з кровообігом у тканини тіла і навпаки.
Лентивіруси – «повільні» віруси, для яких характерний довготривалий період між інфікуванням і появою перших симптомів хвороби.
Маргінальність – приналежність до крайньої межі норми, а також до прикордонної субкультури.
Мікози – грибкові захворювання.
Мікроби – мікроскопічні живі організми, до яких відносяться бактерії, найпростіші та грибки.
Мотив – спонукання, які пояснюють індивідуально-психологічні відмінності між людьми у процесі діяльності в ідентичних умовах.
Мотив соціальний – спонукання до діяльності, що є властивістю особистості (групи), що виникає при усвідомленні потреб.
Мотивація – сукупність психічних процесів, які надають поведінці енергетичний імпульс і загальну спрямованість, а також рушійна сила поведінки, тобто проблема мотивації є проблемою причин поведінки індивіда.
Мотивованість поведінки – внутрішня готовність діяти, яка регулюється головними потребами, цінностями особистості.
Навчання – формування нового індивідуального досвіду в процесі активного взаємозв’язку із середовищем.
Наркоман – людина, що страждає наркоманією.
Наркоманія (сон, пристрасть, безумство) – хронічне захворювання, яке викликається зловживанням лікарськими або нелікарськими наркотичними засобами, що характеризуються непереборним потягом до наркотиків, які викликають у малих дозах ейфорію, у великих – оглушення, наркотичний сон, порушення фізичних та психологічних функцій.
Наркотик – природна або синтетична речовина болезаспокійливої і снодійної дії (кокаїн, морфій, опій, героїн тощо), зловживання яким призводить до наркоманії.
Норми – це принципи, які формують поведінку в тій чи іншій культурі, яку поділяють члени даного суспільства, а також є тим механізмом, який утримує суспільну систему в стані життєздатної рівноваги в умовах невідворотних змін.
Опій, опіум – висушений молочний сік незрілих коробочок для зерен маку, який має у своєму складі різні алкалоїди (морфій та ін.), що і є наркотиком. Застосовується як лікарський і болезаспокійливий засіб, часте вживання якого веде до наркоманії.
Перинатальна трансмісія ВІЛ – передача ВІЛ-інфекції від матері дитині.
Підлітки – хлопці й дівчата в перехідному (від дитини до юнацтва) віці (звичайно від 12 до 16 років). Основні специфічні особливості підлітків, зумовлені фізичним, психологічним і соціальним становленням особистості, яке відбувається у цей період.
Поведінка – процес взаємодії особистості з середовищем, опосередкований індивідуальними особливостями і внутрішньою активністю індивіда, який має форму переважно зовнішніх дій і вчинків. В структуру людської поведінки входять: мотивація і ціле покладання, емоціональні процеси, саморегуляція, когнітивна переробка інформації, мова, вегітосоматичні прояви, рухи і дії. Основні форми поведінки: вербальна і невербальна, свідома і несвідома, вільна і невільна.
Поведінка, що відхиляється – форма дезорганізації поведінки індивіда, що виявляє невідповідність очікуванням, що склалися, моральним і правовим вимогам суспільства (аморальність, правопорушення, злочинність, наркоманія, самогубство, проституція тощо).
Порнобізнес – організована злочинна діяльність, пов’язана з виготовленням і збутом порнографічної літератури, кіно і відеофільмів тощо.
Порнографія – крайня непристойність, цинічність, вульгарна натуралістичність в зображені статевих відносин в образотворчому мистецтві, театрі, кіно тощо. Служить однією з причин девіантної поведінки, особливо молоді.
Превенція – вплив з метою попередження – профілактики небажаного явища.
Провірус – генетичний матеріал вірусу в формі ДНК, який проник у геном організму-хазяїна. Коли ВІЛ в латентній формі знаходиться в клітинах людського організму, він є провірусом.
Проституція – соціальне явище, яке мало місце ще у II ст. до н. е. і характеризується продажем жінкою свого тіла поза шлюбом з метою отримання засобів для свого існування.
Профілактика – система соціальних, медичних та інших заходів, спрямованих на запобігання, відвернення розвитку соціальних проблем або захворювання.
Профілактика алкоголізму – антиалкогольна пропаганда, починаючи з дитячого віку, ліцензування спиртових напоїв, педагогічна просвіта дітей і дорослих, попередження пияцтва, рання діагностика алкоголізму, адекватне його лікування, яке обов’язково включає психотерапію.
Публічний будинок – це заклад, у якому працює група повій.
Реабілітація – комплекс медичних, психологічних, педагогічних, технічних, професійних мір, спрямованих на відновлення (або компенсацію) порушених функцій організму і працездатності, обмеженої життєдіяльності хворих, інвалідів. Реабілітація – один із важливих напрямків у соціальній роботі. Це вплив, що визначається соціальною підтримкою і соціальним захистом людей, які їх потребують через соціальну незахищеність, хворобу, дисфункції або інші соціальні причини. Допомога полягає у фізичній терапії, психотерапії, тренуванні, зміні способу життя.
Резистентність – здатність організму, мікроорганізму чи вірусу втрачати чутливість до ліків.
Ремісія – тимчасове послаблення чи зникнення симптомів захворювання.
Реплікація – розмноження, повторення.
Ретровіруси – клас вірусів, які копіюють генетичний матеріал, використовуючи РНК як шаблон для виробництва ДНК.
РНК- молекула, що являє собою одинарний ланцюжок з нуклеотидів.
Свідомість – вищій рівень психічної активності людини як соціальної істоти.
Симптом – будь-які відчутні зміни в організмі чи його функціях, виявлені на основі скарг хворого (суб’єктивний симптом) чи під час обстеження (об’єктивний).
Синдром – комплекс симптомів.
Соціалізація – оволодіння індивідом у процесі взаємодії з соціальним середовищем механізмами соціальної поведінки і засвоєння її норм, що мають адаптивне значення.
Соціальна адаптація – процес ефективної взаємодії з соціальним середовищем.
Соціальна взаємодія – процес спілкування, у результаті якого створюється спільне у розумінні соціальної ситуації між його суб’єктами і досягається певна ступінь солідарності.
Соціальні відхилення – порушення соціальних норм, які характеризуються масовістю, стійкістю і поширеністю, наприклад, злочинність і пияцтво.
Соціальні норми – це стійкі відтворювані уявлення про межі допустимого (забороненого, дозволеного, необхідного чи схвалюваного), які історично склалися в кожному суспільстві. Соціальні норми слід розглядати невідривно від соціальних цінностей.
Соціальний інститут – початок, що організовує членів суспільства в систему відносин, ролей і статусів.
Соціальний контроль – система засобів взаємовпливу суспільства і соціальних груп на особистість з метою регуляції її поведінки і приведення її у відповідність з загальноприйнятими у даному суспільстві нормами.
Спосіб життя – сукупність стійких типових форм життєдіяльності.
Суїцид – це свідомий, умисний та швидкий намір позбавити себе життя. При суїциді людина має мету і мотив, який спонукає її до дії. З точки зору соціології – самогубство одна з моделей девіантної поведінки, що є різновидом соціальної патології.
Суїцидальна поведінка – усвідомлення дії, які спрямовані уявленнями про позбавлення себе життя.
Суїцидна превенція – це превентивна профілактика самогубств, мета якої полягає в іформаційно-пропагандиській роботі з населенням, націленої на попередженні самогубств, здійснення соціально-психологічної допомоги.
ХПСШ- хвороби, що передаються статевим шляхом.
Цінності – це переконання щодо цілей, до яких індивід прагне, та основні засоби їх досягнення. Основна вимога до переконань – їх повинно поділяти все суспільство. Під цінностями виступають різні переконання, але кожний соціальний устрій сам визначає свої цінності.
Цінності соціальні:
1) у широкому значенні – значимість явищ і предметів реальної дійсності з точки зору їх відповідності або невідповідності потребам суспільства, соціальних груп і особистості;
2) у вузькому значенні – етичні й естетичні вимоги, вироблені людською культурою, що є продуктами людської свідомості. До числа цінностей відносять світогляд, соціальну справедливість, людська гідність, цивільний обов’язок.