Радикальні зміни, зокрема, політичні й економічні реформи в Україні створюють нові умови для розвитку національної культури, для задоволення духовних інтересів та рекреативних потреб людини і залучення її до соціально-культурної творчості. Це потребує наукового дослідження сутності, природи й специфіки сучасного культуротворчого процесу загалом,і його особливого різновиду — сфери дозвілля зокрема, специфіка якої гостро виявляється у функціонуванні дозвіллєвих інститутів.
Сучасні уявлення про функції закладів дозвілля відповідають принципово новому розумінню культури дозвілля: дозвіллєва діяльність сприймається як культуротворчий процес, що стимулює розвиток творчої індивідуальності, передбачає поліваріативність культурно-дозвіллєвих та рекреаційних заходів, створює умови для виявлення та задоволення свободи вибору дозвіллєвих потреб та інтересів і утвердження на цьому підгрунті системи цінностей особистості.
Цінний досвід дозвіллєвого та рекреаційного обслуговування мають зарубіжні країни — передусім Західної Європи та США – з їх потужною індустрією дозвілля. Зарубіжним вченим належать і грунтовні наукові дослідження дозвіллєвої діяльності. Їх наукові концепції розглядають дозвіллєвий заклад як полі- функціональний суб’єкт соціально-культурної діяльності: культурний, рекреаційний, художньо-творчий центр, каталізатор дозвіллєвої самодіяльності та громадської ініціативи, метою якого є підвищення духовної якості життя кожного індивіда шляхом його участі у різних видах дозвілля та рекреації.
Зарубіжні наукові школи дозвіллєзнавства акцентують на виховному потенціалі дозвіллєвого закладу, здатного активно впливати на духовний світ особистості.
Актуальність вивчення дозвіллєвої сфери в зарубіжних країнах зумовлена своєрідністю культурної ситуації в Україні і необхідністю подолати кризовий стан в сучасній вітчизняній куль- турно-дозвіллєвій практиці, розв’язати такі суперечності, як: невідповідність між духовними інтересами, ціннісними орієнтаціями особистості та реальним змістом діяльності традиційних закладів дозвілля; між дозвіллєвими потребами населення і реальними можливостями для їх задоволення; між дезінтеграцією дозвіллєвих структур, стандартністю, консервативністю їхньої діяльності і потребою створення поліфункціонального дозвіллєвого комплексу як потужної інституції дозвілля та рекреації.
Сподіваємося, що розв’язання зазначених проблем сприятиме подоланню цих суперечностей і дозволить запропонувати для вітчизняної дозвіллєвої практики ефективні механізми регулювання діяльності дозвіллєвих закладів, формуванню й організації рентабельної дозвіллєвої системи, збагаченню та урізноманітненню сучасних форм культурно-дозвіллєвої діяльності в Україні з урахуванням досвіду світової практики.
У підручнику системно розкрито теоретичні засади дозвілля в зарубіжних країнах, охарактеризовано основні школи та концепції зарубіжного дозвіллєзнавства, проаналізовано практичні проблеми дозвіллєвої сфери сучасності та шляхи їх вирішення.
Особливу увагу звернено на організаційні питання, планування дозвіллєвої діяльності, а також на вивчення запитів та інтересів різних соціально-демографічних груп населення.
Підручник розрахований на викладачів, аспірантів, студентів педагогічних установ, вищих навчальних закладів культури та мистецтва, працівників сфери дозвілля в Україні.