1981 рік став роком відкриття нової хвороби людства, яка у 1982 році отримала назву синдром набутого імунодефіциту – скорочено СНІД. Вважають, що у СІЛА його заніс стюард авіакомпанії «ЕЙР-Канада», що здійснювала рейси до Нью-Йорка, Лос-Анджелеса та інші американські міста. Ця особа була активним гомосексуалістом і за короткий період часу заразив 40 з перших 250 жертв СНІДом у СІЛА. Помер він у 1984 році від «раку гомосексуалістів» – саркоми Капоши. У 1982 році були опубліковані перші повідомлення про випадки СНІД, пов’язаних з переливанням крові, у хворих гемофілією, які отримали препарати крові (Каліфорнія, США).
Розпочавшись з декількох випадків серед гомосексуалістів хвороба, що була не зовсім зрозумілою для лікарів, уже через рік була зареєстрована в 16 країнах світу в 711 особах, через 5 років – у 113 країнах у 72 504 особах.
Назва збудника захворювання з’явилася у 1983 році – вірус імунодефіциту людини або ВІЛ, який одночасно відкрили Роберт Галло (СІЛА) і Люк Монтан’є (Франція). На сьогодні виділено два типа вірусів – ВІЛ-1 та ВІЛ-2. Саме ВІЛ-1 є причиною теперішньої пандемії ВІЛ/СНІД у цілому світі. ВІЛ-2 розповсюджений переважно у Західній Африці.
У 1987 році був описаний перший випадок ВІЛ-інфекції на території колишнього Радянського Союзу, а у 1988-му – перший випадок смерті від СНІД (Ленінград). Стурбоване поширенням небезпечної хвороби МОЗ СРСР у 1987 році видало наказ (№1230-ДПС від 30.11.87) про підготовку кадрів з проблеми СНІД. У тому ж році було констатовано стан пандемії ВІЛ-інфекції і початку реалізації Глобальної програми зі СНІДу ВООЗом. У той час СНІД було вже зареєстровано у 130 країнах світу і за офіційними даними його жертвами стали більше 30 тис. осіб. У 1988-1989 роках у СРСР були зафіксовані випадки зараження ВІЛ- інфекцією у лікарнях Ростова-на-Дону, Елісти, Волгограду, Ставрополя. До 1991 року жертвами ВІЛ-інфекції стали 239 дітей. 1989 рік став початком організації в СРСР мережі закладів спеціального типу – територіальних центрів з профілактики і боротьби зі СНІДом. Результати обстеження показали, що на 100 тис. осіб не перевищувало 0,3-0,4. До 1995 року тестування пройшли 160 млн осіб, і виявлено ВІЛ-інфікованих трохи більше 1000 осіб.
До 1995 року основним шляхом зараження ВІЛ був статевий. З 1994- 1995 рр. спостерігається різке зростання ВІЛ-інфекції серед ін’єкційних наркоманів. До 2000 року перентральний (наркоін’єкційний) шлях передачі ВІЛ-інфекції вже став причиною біля 70 % всіх випадків ВІЛ у країнах СНД. З 2000 року знову почав переважати статевий шлях передачі ВІЛ-інфекції.
У 1999 році Україна прийняла Державну програму профілактики СНІД і наркоманії на 1999-2000 рр., яка була затверджена Президентом України. У 2001 році була прийнята ця програма і продовжена до 2001-2003 рр., а потім до 2011 року [1, с. 15-26]. Остання програма, прийнята Урядом України, розрахована до 2011 року.