У суспільстві, зважаючи на його постійний і динамічний розвиток, відбуваються різноманітні соціальні процеси, які мають як позитивний, так і негативний характер. Одним із негативних проявів є девіантна поведінка. На думку одних авторів, девіантна поведінка, як антисоціальне явище, спрямована проти суспільства, його цінностей, інтересів і тому соціально небезпечна, а також тип поведінки, який у даному суспільстві вступає в протиріччя з правовими, моральними і соціальними нормами, інші вважають, що поведінка, яка відхиляється від норми є прийнятною у суспільстві. Загалом основою девіантної поведінки є конфлікт цінностей, інтересів, розбіжність потреб, деформація способів їхнього задоволення, помилки у вихованні, життєві невдачі на ін. [8, с. 244].
Типовими проявами девіантної поведінки у дітей і підлітків є демонстрація, агресія, виклик, систематичне відхилення від навчання чи трудової діяльності, втеча з дому і бродяжництво, пияцтво і алкоголізм, наркотизація, антигромадські дії, спроби суїциду та ін. [15, с. 12 ]. Загалом поведінка, яка відхиляється від норми, є формою соціальної дезадаптації.
Загалом девіантна поведінка – це вчинки, діяльність людей, соціальних груп, які не відповідають визнаним у даному суспільстві нормам, шаблонам і стандартам поведінки [8, с. 69]. На особистісному рівні поведінка, яка відхиляється від загальноприйнятої норми – це соціальна позиція особистості й виступає у формі девіантного стилю та способу життя. Треба також наголосити, що поведінкові відхилення можуть мати різний напрямок: як позитивний (альтруїзм, надмірна працелюбність, героїзм, геніальність, самопожертва, будь-які види активності, творчості), так і негативний бік (злочинність, пияцтво, наркоманія, проституція, самогубство). Усталене розуміння девіантної поведінки пов’язане саме з деструкцією, дезорганізуючими відхиленнями, антисоціальними вчинками. Для означення девіантних явищ у поведінці окремої особистості чи соціальної групи часто використовуються такі поняття, як «антисоціальне», «дисоціальне», «асоціальне» «нонконформне», «деструктивне» [4, с. 8].
Девіант – особа, яка не дотримується визнаних у даному суспільстві норм та правил поведінки. Відповідно поведінка такої особи називається девіантною.
Девіації – недотримання або порушення особою норм і правил поведінки визнаних у даному суспільстві (від лат. сіеуіайо – відхід з дороги, збочення з правильного шляху) і вживається у різних галузях науки – фізиці, хімії, біології, радіотехніці, психології, соціології та ін.
Теорія девіантності має структуру, до якої входять наступні елементи:
– характеристика і класифікація девіантних вчинків, наслідки їх для індивіда та суспільства, їх взаємозв’язок, структура, динаміка, тенденції;
– соціальна природа, причини і умови їх існування і прояву, соціальні та психологічні механізми їх формування;
– профілактика, яка передбачає попередження девіацій, планування та здійснення соціальних та індивідуальних механізмів зміцнення суспільного порядку.
Девіацією вважаються:
– злочинність;
– пияцтво та алкоголізм;
– наркоманія і ВІЛ/СНІД;
– проституція;
– самогубство.
Існують три види девіантної поведінки підлітків: адитивна, психопатична, деліквентна.
Адитивна поведінка – це поведінка людини, для якої притаманне прагнення до відходу від реальності шляхом штучної зміни свого психологічного стану завдяки прийому різноманітних хімічних речовин чи постійній фіксації уваги на певних видах діяльності з метою розвитку та підтримання інтенсивних емоцій.Це стосується, наприклад, осіб,
що вживають наркотичні та токсичні речовини, алкоголь, що призводить девіанта до відсторонення від суспільних, сімейних та власних проблем, вирішення яких перекладається на інших людей (членів родини, трудового колективу).
Вчені розрізняють три групи різновидів адитивної поведінки:
– нехімічні адикції (патологічна схильність до азартних ігор (гемблінг), комп’ютерна адикція, працеголізм;
– проміжні форми адикції (анорексія – відмова від їжі, булімія – прагнення до постійного споживання їжі);
– хімічні адикції (вживання та вдихання психоактивних речовин: тютюну, алкоголю, наркотиків, медичних препаратів, речовин побутової хімії).
Психопатологічний тип девіантної поведінки базується на психопатичних симптомах і синдромах, які є проявами певних психічних розладів та захворювань. Найбільш типовими у цьому аспекті є аутоагресивна, дизморфоманічна, гебоїдна поведінка, дромоманія, патологічна сором’язливість.
Аутоагресивна поведінка проявляється у двох формах: суїцид і парасуїцид.
Кримінальна поведінка визначається як протиправний вчинок, що настає із досягненням віку карної відповідальності та є підставою до порушення кримінальної справи і кваліфікується за визначеними статтями кримінального кодексу. Кримінальній поведінці, як правило, передують різні форми девіантної і деліквентної поведінки [15, с. 13, 14].
Деліквентна поведінка – поведінка підлітка або їхньої групи, яка не відповідає загальноприйнятим у суспільстві нормам, правовим та соціальним очікуванням. Західна кримінологія визначає деліквентну поведінку як підліткову і розуміє під нею будь-які кримінально карні діяння, вчинені молодими людьми віком від 12 до 20 років. Соціологи використовують це поняття узагальнено – на означення різних порушень правових і соціальних норм, від невеликих провин до серйозних злочинів, скоєних неповнолітніми. Загалом сучасний термін «деліквентна поведінка» чітко не визначено.
Розрізняють індивідуальні й соціальні відхилення. Перетворення перших у другі відбувається за таких умов:
– однакова спрямованість таких відхилень у схожих групах людей у тих самих умовах;
– близькість або навіть єдність причин, за яких вони виникають;
– наявність певної повторюваності, стійкості названих явищ.
Отже, девіантна поведінка – це така поведінка індивіда у суспільстві,
яка має певні відхилення від загальноприйнятої норми. Проблема девіантної поведінки існувала завжди і тому перед суспільством постає нагальна задача нейтралізувати та, по можливості, призупинити антисоціальні прояви такої поведінки, що відхиляється від загальноприйнятих норм, або принаймні її нейтралізувати доступними засобами.