Підприємництво та його організаційно-правові засади
3.1. Регулювання взаємодії суб’єктів підприємницької діяльності
У ринковій економіці організація підприємницької діяльності базується виключно на договірних взаємовідносинах.
Договір (контракт, угода) – форма документального закріплення партнерських зв´язків, яка обумовлює предмет договору, взаємні права та обов´язки, наслідки порушення домовленостей
У ринковій системі господарювання застосовують два типи договорів: установчі та підприємницькі.
Засновницький (установчий) договір – це письмовий документ, який засвідчує волевиявлення фізичних чи юридичних осіб відносно заснування нового підприємства.
Підприємницький договір – документ, що відображає угоду сторін (партнерів) відносно безпосереднього здійснення вибраної підприємницької діяльності. Договір опосередковує відносини у процесі праці, виробництва і реалізації продукції або надання різноманітних послуг.
Класифікацію підприємницьких договорів за сферами діяльності наведено в табл. 3
Будь-який договір складається з преамбули (вступу до договору), основної і заключної частин:
1. Преамбула включає офіційну назву договору; місце і час (дату) укладення; зазначення факту укладення договору; юридичні назви сторін (партнерів).
2. Основна частина.
2.1. Специфічні умови: предмет договору (найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до її якості); ціна товару; знижка чи надбавка; базові умови поставки; форма оплати; термін поставки; маркування, пакування і тара; здавання-приймання товару; строк дії договору; відповідальність сторін; застереження за договором (санкції).
2.2. Загальні умови: арбітражний припис; форс-мажорні обставини, з настанням яких виконання договірних зобов´язань припиняється.
3. Заключна частина: необхідні додатки (ескізи, зразки товарів); юридичні адреси сторін договору; підписи сторін (партнерів).
Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів спрощеним способом, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень. За попереднім договором суб´єкт господарювання зобов´язується у певний строк укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.
Таблиця 3
Класифікація підприємницьких договорів за сферами діяльності
| Сфера діяльності | Сутність договорів |
| 1. Купівля-продаж, оренда і лізинг | Договір купівлі-продажу продукції, виробленої підприємством; договір на поставку товарів через посередника; договір про аукціонний продаж товарів. Договір продажу майна підприємства іншим юридичним особам; державний контракт; державне замовлення; договір оренди майна; лізингова угода. |
| 2. Підрядні послуги | Договір про консалтинг та інформаційне обслуговування підприємств і організацій; договори про надання юридичних, аудиторських, брокерських, рекламних послуг; договір на виконання науково-дослідних робіт. |
| 3. Трудові відносини | Колективний договір; тарифна угода; договір (контракт) про наймання працівника. |
| 4. Страхування | Договір особистого страхування від нещасних випадків; договір страхування майна підприємств і громадян; договір обов´язкового та добровільного медичного страхування. |
| 5. Розрахунки і кредитування | Договір на розрахункове і касове обслуговування; договір поручництва; договір позики із заставним забезпеченням; кредитний договір. |
| 6. Зовнішньоекономічна діяльність | Договір на декларування товарів, що підлягають митному контролю; договір на транспортно-експедиційне обслуговування зовнішньоекономічних операцій; ліцензійний договір; агентський договір; договір на закупівлю товарів за імпортом; договір поставки товарів за експортом. |
| 7. Інші договори | Договір доручення; договір комісії; договір про спільну діяльність. |
Колективний договір – це угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією (власником) підприємства. До колективного договору включаються такі обов´язки сторін: адміністрації – створення безпечних умов праці, забезпечення зростання продуктивності й оплати праці, професійної підготовки і підвищення кваліфікації, соціального захисту працівників, їх участь у використанні прибутку; працівників – виконувати обов´язки, дотримуватися режиму роботи.
Далі ми розглянемо напрямки і форми співробітництва партнерів, а також громадські об´єднання підприємців в Україні.
Партнерські зв´язки – це такі договірні відносини, які встановлюються між підприємцями і дозволяють кожному з них досягти очікуваного результату (успіху) за рахунок обміну наслідками своєї діяльності.
Проте кожний підприємець, зацікавлений не просто у встановленні будь-яких партнерських зв´язків, а в налагодженні найбільш ефективних форм таких взаємовідносин. Визначити найефективнішу форму взаємовідносин з партнером можна порівняльним аналізом усіх можливих форм партнерських зв´язків.
Насамперед підприємці можуть співпрацювати у сфері виробництва. Другим напрямком співробітництва можна вважати сферу товарообміну. Торгівля – це третій напрямок у розвитку співробітництва партнерів. До четвертого напрямку належить співробітництво у сфері фінансів.
Підприємницька діяльність може ефективно здійснюватись у різноманітних напрямках, кожний з яких охоплює певні конкретні форми співробітництва.
Найважливіші форми співробітництва (партнерських зв´язків) у сфері виробництва:
– виробнича кооперація – форма співробітництва, коли зорганізується закінчений виробничий цикл усіма співпрацівниками-партнерами, а кожний з них виконує свою частку робіт у рамках єдиного виробничого процесу;
– проектне фінансування – форма партнерських зв´язків, за якої одна зі сторін бере на себе зобов´язання фінансувати реалізацію проекту іншого партнера або одна сторона, що має власний розроблений проект, пропонує іншій стороні здійснювати його практичну реалізацію і зобов´язується фінансувати усі роботи;
– комерційна концесія (ліцензування) – використання прав інших суб´єктів. Ліцензіар (власник певних прав) укладає угоду з ліцензіатом (кому такі права передаються на постійній чи тимчасовій основі), відповідно до якої останньому передаються права на використання патенту, товарного знака, іншої значущої новації за певну плату;
– управління за контрактом – форма відносин, сутність якої зводиться до такого: один з підприємців передає іншому “ноу-хау” в галузі управління, а другий забезпечує інвестування;
– підрядне виробництво – це взаємини між підприємцями, коли один із них здійснює цільове виробництво товару за прямою вказівкою замовника.
Товарообмінними вважаються такі операції, за якими основу взаємовідносин партнерів становить рух (просування) товарів, але при цьому повністю виключається грошова форма розрахунків, тобто здійснюється прямий обмін одного товару на інший з дотриманням цінового паритету.
Найважливіші форми співробітництва (партнерських зв´язків) у сфері товарообміну такі:
– бартерна угода – це комерційна операція з обміну певної кількості одного товару на еквівалентну за вартістю кількість іншого;
– зустрічна торгівля – це певна сукупність угод, спрямованих на досягнення відповідного балансу у взаємних поставках товарів;
– комерційна тріангуляція (“трикутник”), сутність якої полягає у тому, що у здійсненні бартерних операцій можуть брати участь не дві, а три сторони чи більше, якщо цього вимагає пошук необхідного товару.
Найважливіші форми співробітництва (партнерських зв´язків) у сфері торгівлі, закріплені такими угодами:
– угода звичайна – угода про купівлю-продаж, за якою взаємовідносини оформляються у вигляді договору поставки того або іншого товару;
– угода форвардна – угода, термінова щодо практичної реалізації;
– угода про передачу інформації у вигляді “ноу-хау” за винагороду, умови і розміри якої передбачені контрактом;
– угода про встановлення прямих зв´язків – економічні взаємини фірм (підприємств, організацій), що базуються на безпосередньому співробітництві у конкретній сфері діяльності;
– угода СПОТ – вид операції щодо купівлі-продажу наявного товару з надтерміновою оплатою і доставкою споживачеві;
– угода про експорт товару – договір про поставку товару партнеру іншої країни;
– угода про реекспорт – відносини, за яких один з партнерів купує товар за кордоном з метою його поставки партнеру з третьої країни;
– угода про імпорт товару – операція, в основі якої лежать відносини між партнерами щодо ввезення товару з іншої країни.
Партнерські зв´язки у сфері фінансових відносин охоплюють наступні форми співпраці:
– факторинг – система взаємовідносин, що встановлюється між підприємцем і фактор-фірмою, яка бере на себе дебіторську заборгованість підприємця або купує у підприємця його вимогу до того чи іншого партнера щодо оплати боргу. У ролі фактор-фірми найчастіше виступають банки;
– комерційний трансферт використовується в міждержавних відносинах і означає взаємне придбання партнерами капіталу в національній валюті у визначених розмірах за договірною ціною. Однак при цьому не відбувається фізичного переміщення капіталу через національні кордони, а куплена валюта зараховується на рахунок покупця у національному банку країни-продавця. Ця форма партнерських взаємовідносин застосовується в системі міжбанківських зв´язків (заснуванні так званих кореспондентських рахунків) і міждержавних відносин.
Бажання всіх учасників економічної діяльності в країні набути додаткової стійкості, захистити свої соціальні, політичні та корпоративні інтереси виявилося у створенні багатьох асоціацій, спілок, інших громадських об´єднань підприємців. В Україні налічується понад 100 таких громадських об´єднань підприємців. З іншого боку, в умовах перехідного періоду добрі наміри далеко не завжди втілюються без проблем. Відсутність чітких програм, організаційного досвіду, ресурсних можливостей та достатньо значної громадської підтримки призводить до практичної деградації багатьох об´єднань або до їх переродження в пошуках можливих шляхів досягнення цілей. Небагато підприємницьких громадських організацій продовжують активно відстоювати інтереси підприємців.
В Україні створено чимало громадських організацій, які об´єднують різні групи підприємців за різними ознаками. Однак, із часом багато цих організацій виявилися нежиттєздатними, перетворилися на формальні структури або зовсім припинили існування, інші, навпаки, – активізують діяльність щодо захисту інтересів підприємців. Триває постійне оновлення діючих та створення нових організацій. Держава має стимулювати та підтримувати самоорганізацію підприємництва, цим вона зміцнюватиме власні засади.
Згідно з положеннями Господарського кодексу, з метою сприяння розвитку національної економіки, її інтеграції у світове господарство, а також створення сприятливих умов для підприємницької діяльності в Україні можуть створюватися торгово-промислові палати як добровільні об´єднання підприємців та організацій. Держава сприяє їм у виконанні ними статутних завдань. Суб´єкти господарювання – роботодавці мають право на об´єднання в організації роботодавців для реалізації та захисту своїх прав.