Підприємництво та його організаційно-правові засади

2.2. Суб’єкти та організаційно-правові форми підприємницької діяльності

Підприємницька діяльність в Україні регламентується Господарським кодексом України.

Кодекс визначає загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення господарської діяльності, в тому числі підприємництва громадянами та юридичними особами на території України, встановлює гарантії свободи підприємництва, засади державного регулювання.

Суб´єктами господарювання, в тому числі підприємницької діяльності (ст. 55 Господарського кодексу України), визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов´язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов´язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб´єктами підприємницької діяльності є:

1) господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно Господарського кодексу України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Суб´єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у Господарському кодексі та інших законах.

Суб´єкти господарювання — господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи.

Господарські організації мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи.

Основною ланкою національної економіки України і типом господарювання є підприємство.

У Господарському кодексі України у ст. 42 визначено суть підприємства: ″Підприємство самостійний суб´єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб´єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.”

Підприємство є юридичною особою, яка має відокремлене майно, самостійний баланс, розрахункові (поточні) та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Для забезпечення життєдіяльності люди створюють певні організації-підприємства. Згідно з Господарським кодексом України, підприємство – самостійний суб´єкт господарювання, створений для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності.

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб. Правоздатність юридичної особи виникає в момент реєстрації.

Класифікація підприємств (організацій) проводиться за рядом ознак (табл. 2).

Таблиця 2.Класифікація підприємств (організацій)

Класифікаційна ознака	Вид підприємства
Мета і характер діяльності	Комерційне, яке діє з метою отримання прибутку. Некомерційне, для якого отримання прибутку не є основною метою (благодійницьке, освітянське, релігійне, медичне та ін.).
Форма власності	Приватне, колективне, державне, комунальне, змішане.
Належність капіталу	Національне, іноземне, багатонаціональне (спільне).
Галузево-функціональний вид діяльності	Промислове, будівельне, сільськогосподарське, транспортне, торговельне, банківське, страхове, туристичне, інновацій-но-впроваджувальне та ін.
Спосіб утворення (заснування) та формування статутного фонду	Унітарне – створюється одним засновником (держава, об´єднання громадян, приватний власник). Корпоративне – утворюється, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об´єднання майна та підприємницької чи трудової діяльності засновників.
Розмір	Мале (до 50 працюючих, річний дохід до 500 тис. євро), середнє, велике (більше 1000 працюючих, дохід більше 5 млн євро).
Організаційно-правова форма господарювання	Одноособове, господарське товариство.

Вибір організаційно-правової форми підприємства залежить від багатьох чинників, а саме:

1) кількості учасників суб´єкта господарювання;

2) порядку утворення статутного фонду (майна) підприємства,
потреби у фінансових коштах;

3) потрібного рівня прав та відповідальності;

4) способу розподілу прибутків і збитків;

5) форми управління підприємством;

6) можливості зміни власника;

7) вимог господарського права.

З урахуванням названих чинників підприємець вибирає організаційно-правову форму господарювання. Основні організаційно-правові форми підприємств наведені на рис. 1.

Рис 1. Класифікація підприємств за організаційно-правовою формою господарювання

За міжнародною класифікацією всі підприємства в різних країнах поділяють на індивідуальні та об´єднання підприємців. Згідно з чинним законодавством в Україні такі об´єднання підприємців називають господарськими товариствами. За характером об´єднання в європейських країнах розрізняють персональні товариства (об´єднання осіб) та товариства на капіталі (об´єднання капіталів). Згідно із законодавством США персональні товариства називають партнерствами, а товариства на капіталі – корпораціями.

З метою уніфікації правового регулювання діяльності фірм в державах Європейського Союзу виділяються два види компаній:

1) компанія публічного типу — відповідає відкритому акціонерному товариству;

2) компанія приватного типу — відповідає товариству з обмеженою відповідальністю, закритому акціонерному товариству.

За ступенем відповідальності розрізняють повне, командитне товариство, товариство з обмеженою, додатковою відповідальністю, акціонерне товариство відкритого та закритого типів. Чинним законодавством України застосована європейська термінологія щодо видів товариств.

Під індивідуальним володінням (власне діло) розуміють підприємництво, яким володіє, а часто і займається одна особа, що отримує всі прибутки й бере на себе всю відповідальність за справу. Це найпоширеніша форма: у підприємництві США таких фірм понад 12 млн. їх кількість становить 76% від усіх фірм, і на їх частку припадає 9% усіх надходжень.

Партнерство (товариство) – це добровільна юридична асоціація двох чи більше осіб, метою якої є заняття підприємництвом. Партнери, по суті, стають співвласниками об´єднаної власності. Партнерські форми становлять лише 8% від усієї кількості фірм і забезпечують лише 4% усіх підприємницьких надходжень у США. Такі фірми створюють здебільшого лікарі, адвокати, бухгалтери, архітектори.

Корпорація – це фірма, що існує як незалежна юридична одиниця, власність якої поділена на паї (акції). Власників таких фірм називають паєвласниками, або власниками акцій. Головною ознакою корпорації є те, що відповідальність за борги, судові позови проти фірми обмежуються лише сумою пайових внесків. У США такі корпоративні фірми становлять 16% від усіх підприємницьких організацій. Проте майже всі великі фірми є корпораціями. Надходження від фірм цієї організаційної форми становлять близько 87% доходів від підприємницької діяльності.

Із всіх форм індивідуальне володіння – найпростіша форма підприємництва і найпоширеніша в багатьох країнах світу.

Форми організації підприємництва в Україні мають деякі відмінності від аналогічних форм в США, але багато рис при цьому збігаються.

У Господарському кодексі України (ст. 63), зазначено, що в Україні залежно від форм власності можуть діяти підприємства таких видів:

– приватне підприємство, засноване на власності громадян чи суб´єкта господарювання (юридичної особи);

– підприємство колективної власності, засноване на основі колективної власності;

– підприємство, яке засноване на змішаній формі власності (на базі об´єднання майна різних форм власності);

– комунальне підприємство, засноване на основі комунальної власності територіальної громади;

– державне підприємство, що діє на основі державної власності.

Серед державних підприємств виділяють казенне підприємство – це підприємство, яке відповідно до законодавства України не підлягає приватизації, проводить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до чинного законодавства може виконуватися тільки державними підприємствами. Головним споживачем продукції цього підприємства є держава. Підприємство є суб´єктом природних монополій. Ліквідація і реорганізація казенного підприємства здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства України).

Залежно від способу утворення та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об´єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об´єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п´ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п´ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п´яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Усі інші підприємства визнаються середніми.

У випадках існування залежності від іншого підприємства підприємство визнається дочірнім.

Для підприємств певного виду та організаційних форм законами можуть встановлюватися особливості господарювання.

Особливості створення й діяльності малих підприємств встановлюються законодавством України.

В Україні можуть діяти й інші види та категорії підприємств, у тому числі орендні, створення яких не суперечить законодавчим актам України.

Підприємства для забезпечення підвищення результатів своєї діяльності можуть на добровільних засадах об´єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.

Залежно від порядку заснування об´єднання підприємств можуть утворюватися як господарські об´єднання або як державні чи комунальні господарські об´єднання.

Господарське об´єднання — об´єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об´єднали свою господарську діяльність.

Державне (комунальне) господарське об´єднання — об´єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об´єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування.

Господарські об´єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об´єднання підприємств, передбачені законом.

Асоціація — договірне об´єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об´єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об´єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації.

Корпорацією визнається договірне об´єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об´єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Консорціум — тимчасове статутне об´єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо).

Концерном визнається статутне об´єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об´єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності.

Об´єднання діють на основі договору або статуту, який затверджується їх власниками або засновниками. Реєстрація об´єднань проводиться в такому самому порядку, як і реєстрація підприємств. Об´єднання не відповідає за зобов´язання підприємств, які входять до його складу, а підприємства не відповідають за зобов´язання об´єднання, якщо інше не передбачено установчим договором (статутом).

Розглянемо більш детальніше деякі види товариств на капіталі (об’єднань капіталів).

Існує три форми об´єднань капіталів: товариство з обмеженою відповідальністю; товариство з додатковою відповідальністю; акціонерне товариство.

Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов´язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов´язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Сума всіх вкладів складає статутний фонд товариства, окрім того утворюється резервний (страховий) фонд – не менше 25% статутного.

Порядок розподілу прибутку товариства визначається установчими документами. В товариствах з обмеженою відповідальністю прибуток, як правило, розподіляється між учасниками пропорційно до їхніх часток.

Подібно до товариства з повною відповідальністю учасник за згодою решти учасників може передати свою частку іншим особам або вийти із товариства, при цьому йому сплачується вартість його частки. У випадку смерті учасника право на вступ до товариства має спадкоємець, при відмові у вступі йому сплачують вартість частки.

Учасник, який не виконує обов´язків або перешкоджає досягненню цілей товариства, може бути виключений на основі рішення, за яке проголосували учасники, які володіють у сукупності більш як 50 % загальної кількості голосів учасників товариства (цей учасник не бере участі у голосуванні) з виплатою його частки.

Вищим органом товариства є збори учасників (або призначених ними представників). Збори учасників обирають голову товариства. Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток в статутному фонді.

При вирішенні питань про основні напрямки діяльності, зміни в статуті, про виключення учасника з товариства рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, що володіють у сукупності більш як 50 % загальної кількості голосів учасників товариства. З решти питань рішення приймається простою більшістю голосів. Допускається прийняття рішення методом опитування (при цьому проект рішення або питання надсилається учасникам).

Збори учасників скликаються не рідше двох разів на рік. Якщо потребують інтереси товариства, головою або учасниками скликаються позачергові збори (у разі неплатоспроможності, скорочення статутного фонду). Повідомлення про збори робиться не менш як за 30 днів.

В товаристві створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Члени дирекції не обов´язково є учасниками товариства (можуть бути найманими службовцями), але директор, як правило, є учасником товариства. Дирекція організовує виконання рішень зборів учасників, тобто здійснює поточне керівництво діяльністю товариства.

Контроль за діяльністю дирекції здійснюється ревізійною комісією, що утворюється зборами учасників з їх числа у кількості не менш трьох осіб. Ревізійна комісія складає висновок за річними звітами, перевіряє діяльність дирекції за дорученням зборів або учасників. При виявлених зловживаннях комісія ставить питання про скликання позачергових зборів.

В найменуванні товариства вказується обмежений характер відповідальності та, як правило, не містяться прізвища учасників. Наприклад, TOB “Цитрус”. В англомовних країнах до назви товариства з обмеженою відповідальністю додається абревіатура LTD, в Німеччині -GmbH, в Росії – ООО.

В дореволюційній Росії та в період НЕПу ця форма підприємництва мала назву “пайове товариство” або “товариство на паях”.

Зараз така форма підприємництва дуже популярна на Заході, особливо в Європі. В багатьох країнах Західної Європи товариства з обмеженою відповідальністю зустрічаються набагато частіше, ніж акціонерні товариства. Товариства з обмеженою відповідальністю найбільш розповсюджені в Німеччині, Австрії і майже не зустрічаються у США та Швейцарії, де перевага надається акціонерним товариствам.

Враховуючи розповсюдження такої форми у великому та середньому бізнесі зарубіжної економіки, можливо було б очікувати значного розповсюдження її і у вітчизняній економіці. Однак, в Україні більшість підприємств з такою організаційною формою засновано у сфері малого підприємництва, а повних і командитних товариств – значно менше.

Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов´язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

Граничний розмір додаткової відповідальності учасників визначається в установчих документах. Наприклад, частка учасника А становить 25% статутного фонду товариства. Граничний розмір додаткової відповідальності становить 5%. Статутний фонд товариства -1,2 млн. грн. Тоді вартісна оцінка додаткової відповідальності учасника А становитиме 5% від його частки або 15 тис. грн. Структура управління, умови вступу, виходу з товариства аналогічні до товариства з обмеженою відповідальністю.

Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов´язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов´язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

Акціонерне товариство діє на основі установчого договору і статуту. В статуті, окрім загальних відомостей, указуються види акцій, їх номінальна вартість, загальна кількість акцій, кількість акцій у засновників.

Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний фонд акціонерного товариства. Окрім того, створюється резервний (страховий) фонд – не менш 25% статутного.

В деяких випадках допускається придбання акцій не за гроші, а за матеріальні цінності (устаткування, земельні ділянки, ліцензії).

Акціонери мають право:

– брати участь в управлінні;

– одержувати дивіденди, які сплачуються за підсумками року за рахунок чистого прибутку;

– одержувати частину вартості майна підприємства у разі його ліквідації.

Дохід акціонера не гарантований і залежить від фінансових результатів діяльності підприємства. Якщо акціонерне товариство несе збитки, дивіденди не сплачуються до тих пір, поки не буде поповнений основний капітал (статутний фонд). Для покриття таких втрат та здійснення необхідних платежів створюється резервний (страховий) фонд за рахунок щорічних відрахувань з прибутку.

Акціонерні товариства грають провідну роль у сучасній ринковій економіці, особливо в економіці США. Так, в США більше 20% всіх підприємств є корпораціями, за обсягом продажу їх частка становить більш 90% (50 млн. американців є акціонерами). Взагалі в капіталістичних країнах 90% капіталу є акціонерним

У більшості галузей промисловості, особливо в машинобудуванні, акціонерні товариства є провідною формою організації бізнесу. Це пов´язано із значною потребою даних галузей у фінансових ресурсах.

Розповсюдження акціонерних товариств обумовлено певними перевагами цієї форми організації підприємництва, а саме:

– ефективним способом фінансування через продаж акцій, що дозволяє залучати фінансові ресурси великої кількості окремих осіб. Це дає можливість збільшити обсяги виробництва, знизити витрати, підвищити конкурентоспроможність підприємства, зменшити ризики. Банківські кредити теж стають більш доступними;

– можливістю для акціонерів отримувати доходи та не брати активної участі в управлінні підприємством;

– можливістю розподілу ризику за рахунок придбання акцій різних товариств;

– можливістю вільно розпоряджатись своїми вкладами шляхом продажу акцій;

– обмеженою відповідальністю. При банкрутстві фірми акціонер втрачає тільки вартість своїх акцій. Обмежена відповідальність заохочує інвесторів вкладати свій капітал у ризикові підприємства, в нові технології та продукцію.

Акціонерне товариство є найбільш стійкою формою підприємницької діяльності. Воно може функціонувати тривалий період незалежно від його власників (акціонерів), що створює можливості для перспективного розвитку. Зміна власників через продаж акцій не порушує цілісності акціонерного товариства.

Недоліки акціонерної форми підприємництва наступні:

– реєстрація та функціонування акціонерного товариства пов´язані з бюрократичними процедурами (потрібна згода Комісії з цінних паперів та фондового ринку на випуск акцій, оформлення сертифікатів, звіти, публікування інформації);

– розподіл функцій власності і управління (контролю). В одноособовому підприємництві та персональному товаристві (партнерстві) власники самі керують підприємством. У великих корпораціях з тисячами власників більшість акціонерів не бере участі у зборах і голосуванні та їх голоси не відіграють ніякої ролі. Повноваження фактично повністю передаються посадовим особам акціонерного товариства. В раду, правління обираються акціонери, які мають найбільшу кількість акцій, в першу чергу – власник контрольного пакета акцій. Як свідчить практика, на збори не з´являється значна кількість невеликих власників акцій, які володіють приблизно 20 – 40 % всіх акцій, тому контрольний пакет акцій може бути менший за 50% (30%, в окремих випадках до 5%). Теоретично акціонерне товариство управляється демократичним способом – за допомогою голосів всіх акціонерів, на практиці – невеликим числом осіб. Розподіл функцій власності та контролю може призвести до виникнення суперечностей, зіткнення інтересів менеджерів і акціонерів. Цілі акціонерів – високі дивіденди, можливість контролю діяльності товариства, цілі менеджерів – підвищення оплати, премій, кар´єра (ріст компанії). Зіткнення інтересів може відбуватись при формуванні дивідендної політики (розширення компанії чи виплата дивідендів);

– в акціонерній формі підприємництва існують потенційні можливості для зловживань з боку посадових осіб, наприклад, емісія акцій для покриття збитків, фінансові махінації на фондових ринках, продаж акцій, які не мають ніякої вартості (хоча це забороняється законом і випуск акцій контролюється державними органами). Класичний приклад з недалекого минулого – діяльність довірчих товариств (трастів);

– подвійне оподаткування доходів акціонерів. Оподаткуванню підлягає спочатку отриманий акціонерним товариством прибуток, а потім дивіденди акціонерів. В деяких країнах проводиться компенсація подвійного оподаткування;

– відкриті акціонерні товариства публікують річні звіти про свою діяльність;

– акціонерна форма підприємництва іноді використовується як засіб економічного примусу для викупу нерентабельних підприємств або їх підрозділів. Наприклад, “Дженерал Моторз” в 80-х роках XX ст. примусила найманих працівників викупити деякі свої збиткові підприємства (філії). В Україні більшість населення мала можливість використати майнові сертифікати тільки для викупу низькорентабельних державних підприємств.

В Україні акціонерні товариства поділяються на два види (типи): відкриті та закриті. В Європі їх називають публічні та приватні компанії.

В найменуванні вказується вид акціонерного товариства, наприклад, ВАТ “Укрелектроапарат”, ВАТ “Азовсталь”, ЗАТ “Нафтопродукт”, ЗАТ “Хмельницькм´ясо”.

У Німеччині акціонерна форма товариства позначається AG, Великобританії – Ріс (Public limited company). У США акціонерні товариства називаються корпораціями, тому у назві міститься позначка corp., corpn або inc. (incorporated).

У відкритому акціонерному товаристві акції вільно продаються та купуються і можуть розповсюджуватись шляхом відкритої підписки і купівлі-продажу на біржах.

Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.

Закриті акціонерні товариства часто створюються у межах трудового колективу або сімейного бізнесу. За кордоном розповсюдження акцій серед членів трудового колективу, як правило, стимулюється державою. Так, наприклад, в США фірми, що розповсюджують акції серед членів трудового колективу (їх називають народними підприємствами), мають податкові пільги. Причому таких підприємств з колективною формою власності досить багато – 11 тис. підприємств, де працює 10 млн. осіб.

В Україні процес створення акціонерних товариств здійснюється двома шляхами:

1) на основі об´єднання капіталів підприємців;

2) перетворенням існуючих державних підприємств в акціонерні. Іноді контрольний пакет акцій зберігає за собою держава.

Перший шлях є природним для ринкової економіки. В Україні в останній час більш розповсюдженим був другий шлях.

Порядок створення акціонерного товариства наступний:

1) засновниками приймається рішення про створення акціонерного товариства та випуск акцій. Вони укладають між собою договір (установчий договір), який визначає порядок створення акціонерного товариства та відповідальність перед особами, які підписались на акції.

Засновники в будь-якому випадку зобов´язані бути держателями акцій на суму не менш 25 % статутного фонду і строком не менш двох років;

2) проводиться підписка на акції. Для цього засновники акціонерного товариства публікують повідомлення про відкриту
підписку, в якому мають бути вказані найменування акціонерного товариства, предмет, цілі та строки діяльності, склад засновників, дата проведення установчих зборів, розмір статутного фонду, номінальна вартість, кількість та види акцій, пільги засновників, місце і строки підписки та ін. Строк відкритої підписки не може перевищувати 6 місяців.

Особи, які бажають придбати акції, укладають договір із засновниками. Вони повинні внести на рахунок засновників не менш 10% вартості акцій. Засновники видають їм письмове зобов´язання про продаж відповідної кількості акцій. Якщо за вказаний строк не вдалось покрити підпискою 60% акцій, акціонерне товариство вважається не заснованим. Зайва підписка, що перевищує статутний фонд, може прийматись або відхилятись. Якщо вона приймається, тоді випускається додаткова кількість акцій;

3) проведення установчих зборів (протягом 2 місяців після підписки). Установчі збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь особи, які підписались більш як на 60% акцій, на які проведено підписку.

На установчих зборах приймається рішення про створення акціонерного товариства, про надання пільг засновникам; обираються члени органів управління. Основні питання приймаються більшістю у 3/4 голосів, інші питання – простою більшістю.

Вищим органом управління акціонерного товариства є загальні збори акціонерів, які скликаються не рідше одного разу на рік.

Акціонери (їх представники), які беруть участь у зборах, реєструються із зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Загальні збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають більш як 60 % голосів. Повідомлення про збори повинно бути зроблено не менш як за 45 днів. Акціонери, які володіють більш як 10 % голосів, можуть вимагати включення додаткових питань до порядку денного зборів. Голосування проводиться за таким принципом: одна акція – один голос. У статуті товариства може бути встановлена мінімальна кількість акцій, яка надає право голосу, або обмеження кількості голосів, що надаються одному акціонеру. Наприклад, треба мати не менш як 50 акцій, або обмеження – не більш 500 акцій.

Рішення з основних питань (зміна статуту, припинення діяльності, створення дочірніх підприємств) приймаються більшістю у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах. З решти питань рішення приймаються простою більшістю голосів (затвердження річних результатів діяльності, розподіл прибутку).

У товаристві може створюватись рада акціонерного товариства (спостережна або наглядова рада), яка представляє інтереси акціонерів між загальними зборами та контролює і регулює діяльність правління. Якщо акціонерів понад 50 – створення ради обов´язково. Рада може також виконувати окремі функції, що належать до компетенції загальних зборів. Члени наглядової ради не можуть бути членами виконавчого органу та ревізійної комісії.

Назва “Наглядова рада” характерна для деяких європейських країн (Франції, Німеччини), такий термін застосований і в законі України “Про господарські товариства”. В деяких інших країнах (США, Великобританія, Японія) цей орган має назву “Рада директорів”.

Виконавчим органом акціонерного товариства, що здійснює поточне керівництво його діяльністю, є правління або інший орган, передбачений статутом. Роботою правління керує голова правління або президент, який обирається або призначається. Правління підзвітне загальним зборам і раді акціонерного товариства та організує виконання їх рішень. Членами правління можуть бути наймані працівники.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю правління акціонерного товариства здійснюється ревізійною комісією, яка обирається з числа акціонерів. Ревізійна комісія складає висновок річних звітів та балансів. У разі виявлення зловживань вимагає позачергового скликання загальних зборів. Ревізійна комісія доповідає про результати проведених перевірок загальним зборам або раді акціонерного товариства. Структуру управління акціонерним товариством можна відобразити схемою, яка зображена на рис. 2.

Рис. 2 Структура управління акціонерним товариством

Формально система управління акціонерним товариством достатньо демократична: вищий орган – загальні збори, всі органи управління йому підзвітні. Однак зробити управління акціонерним товариством дійсно демократичним поки що ніде не вдавалося.

Згідно із законом, товариству забороняється випуск акцій для покриття збитків.

Акціонерне товариство має право збільшувати або зменшувати статутний фонд. Збільшувати — шляхом випуску нових акцій, обміну облігацій на акції або збільшення номінальної вартості акцій. Зменшення статутного фонду здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій через викуп частини акцій у їх власників та анулювання цих акцій.

Акціонерне товариство має відшкодовувати власникам акцій збитки, пов´язані із змінами статутного фонду у разі індексації вартості майна. Так, після індексації основних фондів збільшується статутний фонд товариства. Захистити права акціонерів в такій ситуації керівництво акціонерного товариства може двома шляхами:

1) додатково випустити відповідну кількість акцій та безоплатно розподілити між усіма акціонерами пропорційно до їх часток у статутному фонді;

2) проіндексувати номінальну вартість акцій, що мають акціонери. Старі акції безоплатно обмінюються на нові.

Часто посадові особи вітчизняних акціонерних товариств своєчасно цього не роблять (тому нерідко акціонери володіють акціями вартістю від 5 до 25 копійок). Спори з цих питань необхідно виносити на розгляд органів управління, а при невиконанні вимог акціонерів – передавати до суду.

Отже, на першому етапі підприємницької діяльності одним із основних є питання про форму її організації. Тому при виборі організаційної форми функціонування підприємства необхідно звернути увагу на такі питання:

– які умови при створенні підприємств найбільше влаштовують підприємця;

– які організаційні, юридичні й інші витрати доведеться понести на початковому етапі;

– чи буде притягуватися особисте майно власників підприємництва у випадку розрахунків із кредиторами внаслідок банкрутства чи ліквідації підприємства, чи з інших причин;

– як можна буде передати право власності всього чи частини підприємства іншим фірмам чи особам;

– яким чином можна залучити додатковий капітал;

– як може вплинути на справи фірми смерть або важке захворювання власника;

– наскільки активно власник підприємництва (фірми) може брати участь в управлінні підприємством;

– яким чином вибрана організаційна форма буде впливати на перспективи розвитку підприємства.

Це дуже важливі практичні питання, над якими необхідно задуматися підприємцям, оскільки кожному з них доведеться тією чи іншою мірою вирішувати їх.

Кожна з форм підприємництва має і позитивні сторони, й недоліки. Але, крім того, перебуває у великій залежності від мотивів самого підприємця: його можливостей і здібностей.