У країнах зарубіжжя активно досліджується як дозвіллєва проблематика, так і власне історія дозвілля як соціокультурного явища, його природа, сутність довіллєвих комплексів, а також розробляються теоретичні засади діяльності дозвіллєвих установ, їх організаційна структура та провідні тенденції розвитку.
Зарубіжній дозвіллєвій сфері сучасності властиві ознаки, зумовлені соціально-культурними реаліями суспільного життя: максимальне наближення дозвіллєвих об’єктів до споживача; тісна співпраця дозвіллєвих комплексів з культурно-мистецькими, освітніми, спортивними установами; створення на основі інтеграції клубів-кафе, клубів-готелів, клубів-бібліотек, клубів- кінотеатрів, музеїв-клубів та ін.; багатофункціональне використання приміщень дозвіллєвої установи, відповідність архітектурних форм дозвіллєвого закладу його функціям; подальший розвиток «традиційних» дозвіллєвих закладів, спрямованих на створення умов для забезпечення потреб особистості в певному виді дозвіллєвої діяльності; створення інтегрованих соціокультурних закладів, що виконують культурно-дозвіллєві, соціальні та виховні завдання.
Закономірності зарубіжного дозвілля:
- Виховний вплив дозвілля здійснюється за активної участі особистості у дозвіллєвій діяльності. Якщо зміст дозвіллєвої програми закладу не адекватний інтересам та потребам особистості, його можливості лишаються не реалізованими і не впливають на духовний розвиток особистості. Активна участь особистості в діяльності дозвіллєвої установи залежить від її власних дозвіллєвих програм, що й передбачається принципом відповідності потребам та інтересам відвідувачів.
- Робота дозвіллєвих закладів грунтується на позитивній мотиваційній орієнтації особистості на участь в дозвіллєвій діяльності, її ініціативності та самодіяльності.
- Зміст дозвіллєвої діяльності має відповідати рівню духовного розвитку особистості, її життєвому досвіду. Йдеться про безперервний розвиток духовних та інтелектуальних сил кожної людини, що здійснюється засобами систематичної й активної дозвіллєвої діяльності.
- Мета і завдання дозвіллєвої діяльності закладу визначають її зміст, форми та методи у роботі з конкретною віковою категорією відвідувачів, конкретизація яких передбачає її реалізацію у роботі дозвіллєвих закладів, тісну й цілеспрямовану взаємодію працівників дозвіллєвої установи з населенням.
- Ефективність роботи дозвіллєвого комплексу залежить від оптимального поєднання в ньому виховних, соціальних, розважальних та психолого-оздоровчих завдань.
- Повноцінний культурно-дозвіллєвий процес у дозвіллєвих центрах та комплексах можливий за умови естетизації дозвіллєвого середовища і визначається відповідністю поставлених цілей естетичним потребам особистості.
Інноваційні функції дозвіллєвого центру, як і динаміка їх розвитку, зумовлені переосмисленням традиційних уявлень про елітарність дозвіллєвої установи та про її консервативність, сучасним розумінням дозвіллєвого центру як осередку соціально-культурної творчості, активного спілкування та морально- емоційної компенсації життя. Це дозволяє стверджувати, що сучасний дозвіллєвий заклад звільняється від функцій пасивного відтворення певних суспільних запитів й орієнтує на активну соціально-культурну діяльність для на конкретного адресата.
Дозвіллєва робота з різними віковими категоріями населення є чинником: культурно-дозвіллєвої та рекреаційної діяльності; соціалізації та адаптації особистості; задоволення потреб індивіда у неформальному спілкуванні, самореалізації та самодіяльності, творчому розвитку; залучення людини до професійно-трудової, суспільно-корисної, освітньої діяльності.
Дозвіллєві заклади мають усі можливості для оптимального залучення людини до культурного соціуму, для підтримки її активного способу життя, усуненню суб’єктивно-негативних суперечностей, для гармонізації духовності з життєвим досвідом і знаннями. Безперечною перевагою дозвіллєвих закладів є ви- користання різноманітних форм та методів дозвіллєвої роботи відповідно до потреб кожної людини, сприяння особистісно зорієнтованому спілкуванню.
Дозвіллєва діяльність у країнах зарубіжжя інтенсифікує розробку адаптивних дозвіллєвих програм та заходів, що дозволяє залучати людей до активної комунікативної, просвітницької, художньо-творчої діяльності, застосовувати особистісно зорієнтований підхід у дозвіллєвій роботі з різновіковими категоріями населення, створювати умови для стабілізації моральних імперативів особистості відповідно до життєвих обставин, сприяє реалізації її інтелектуального, морального, фізичного потенціалу.
Позитивним з цього погляду є створення в селищах дозвіл- лєвих та рекреаційних установ, клубів за інтересами, дозвіллєвих центрів, кафе-клубів та інших об’єктів дозвіллєвого типу, при потребі — впровадження пересувних дозвіллєвих закладів (наприклад, автоклубів для обслуговування віддалених і малонасе- лених пунктів).
Аналіз зарубіжного досвіду дозволяє стверджувати, що пріоритетами вітчизняної політики у дозвіллєвій сфері мають стати:
– радикальний перегляд існуючої системи дозвіллєвих закладів з позицій загальнолюдських цінностей;
– урегулювання належної координації та впорядкування повноважень між управлінськими ланками, а отже, — розробка чіткої стратегії розвитку дозвіллєвої сфери на державному рівні, в регіонах та на місцях. У цьому контексті важливим для розвитку культурно-дозвіллєвих інститутів, з точки зору активної співпраці громадських, релігійних, благодійних, комерційних об’єднань, результатом якої є ефективна реалізація національних та регіональних культурно-мистецьких акцій, дозвіллєвих та рекреаційних програм, суттєва соціально-культурна підтримка малозахищених верств населення є досвід зарубіжних країн;
– розробка відповідного законодавства;
– врахування регіональних аспектів організації дозвілля та національних традиційних форм культурно-дозвіллєвої творчості;
– матеріально-технічне забезпечення діяльності дозвіллєвих закладів з наближенням його до світових стандартів;
– вирішення фінансових питань для практичної реалізації культуротворчого потенціалу дозвіллєвого закладу;
– підтримка наукових досліджень у соціально-культурній сфері загалом і в дозвіллєвій зокрема для надання соціально- культурній діяльності науково і методично обґрунтованого характеру, можливості прогнозувати й проектувати культурно- дозвіллєві процеси суспільства;
– розвиток міжнародного дозвіллєвого спрівробітництва, що передбачає обмін соціально-культурним досвідом.
Розглянуті питання не вичерпують всіх проблем дозвіллєвої діяльності в зарубіжних країнах. Завданням подальшої наукової роботи має стати інтенсифікація досліджень народного дозвілля, народної творчості для відродження та розвитку національних культур; налагодження координації взаємозв’язку та взаємодії між спеціалістами дозвіллєвої сфери, учасниками дозвіллєвої діяльності тощо. Для визначення перспектив розвитку дозвіллєвої сфери необхідне проведення міждисциплінарних досліджень з урахуванням соціологічних, культурологічних, психологічних, філософських, педагогічних аспектів. Подальше вивчення та узагальнення зарубіжного досвіду організації дозвіллєвої діяльності, впровадження його у вітчизняну практику відповідно до економічних, політичних, національних, етнічних та інших умов, оптимізуватиме функціонування в Україні всієї системи культурно-просвітницької діяльності, збагатить її зміст та способи ефективного педагогічного управління нею.