Зростання рівня дозвіллєвого обслуговування неможливе без відповідного розвитку індустрії дозвілля та рекреації. Індустрія дозвілля діє за законами комерційного виробництва і має цілі “імперії” із своїм “мікросвітом” кінематографії, звукозапису, телебачення, книговидавництва.
Зарубіжна статистика свідчить, що індустрія дозвілля в сучасному світі складає щорічний прибуток більше 150 млрд. дол. Щороку ця сума зростає на 10-15 % залежно від демографічних змін, технологічних інновацій, глобалізації соціально-культурних процесів. Зарубіжні вчені вважають, що саме індустрія дозвілля найближча до “глобальної індустрії”: світової слави набули пісні “Бітлз”, підлітки всієї планети намагаються копіювати танцювальні рухи Майкла Джексона чи Мадонни, захоплюються Гаррі Поттером та мріють про нову комп’ютерну гру; в будь-якій країні батьки, організовуючи сімейне дозвілля, надають перевагу тематичним паркам.
І якщо в країнах Західної Європи та США індустрія дозвілля та рекреації бурхливо розвивається з 50-х років ХХ ст., то в країнах Азії та Сходу, на пострадянських територіях індустрія дозвілля та відпочинку лише починає формуватися. Вивчення закономірностей становлення та розвитку індустрії дозвілля й рекреації в нашій країні неможливе без глибокого, об’єктивного аналізу світового досвіду. Тому нашу увагу привертають праці зарубіжних вчених – Булларо Дж., Гоббса Д., Джеймсона Л., Дюмазедьє Дж., Едінгтона К., Келлі Дж. та ін., – в яких розкривається сутність та природа рекреації й дозвілля, принципи формування рекреаційної та дозвіллєвої індустрії, взаємозв’язок комерційних і некомерційних дозвіллєвих послуг, що надаються населенню. Тому так важливо розкрити сутність “індустрії дозвілля та рекреації” як явища, проаналізувати особливості його становлення й використання в дозвіллєвій сфері.
Необхідно передусім зазначити, що соціально-економічними передумовами виникнення індустрії дозвілля та рекреації в зарубіжних країнах були такі: збільшення вільного часу (щоденного, щотижневого, відпускного); скорочення робочих годин та поширення часткової зайнятості; зростання сімейного добробуту, що відкрило нові можливості для організації дозвілля за власним бажанням; розвиток соціальної політики (пенсійне забезпечення, медичне страхування, оплачувані відпустки, пільгова система, каси сімейної допомоги на підприємствах, чеки-вакансії, бюро сімейної допомоги); скорочення витрат праці та часу на ведення домашнього господарства; підвищення освітнього та культурного рівня населення; науково-технічний та інформаційний розвиток суспільства. Ці фактори суттєво вплинули на формування готовності зарубіжного суспільства сприйняти сучасну концепцію дозвілля та відпочинку. Другорядними, хоч і не менш важливими чинниками, що активізували залучення населення до індустрії дозвілля, є: пропаганда засобами масової інформації позитивів відповідного проведення свого дозвілля; розробка системи “відпочинку в кредит”; постійне оновлення, удосконалення та розширення дозвіллєвих товарів та послуг; систематичне вивчення дозвіллєвих запитів та бажань населення; розвиток інфраструктури дозвіллєвих закладів; зміцнення матеріально-технічної бази дозвіллєвих закладів; налагодження виробництва товарів дозвіллєвого, спортивного та туристичного призначення.
Індустрія дозвілля зарубіжних країн охоплює: готельне господарство (готелі, мотелі, туристичні та спортивні бази, центри відпочинку); заклади культурного відпочинку (кінотеатри, театри, оркестри, хореографічні студії, мистецькі школи, концертні установи); розважальні й видовищні заклади (цирки, ярмарки, карнавали, парки відпочинку, гральні заклади, нічні клуби, казино); заклади активного відпочинку (спортивні клуби різних видів, більярдні салони, майданчики для гри в гольф, басейни, іподроми, ковзанки, треки); клуби-ресторани, кафе-клу- би; сімейні рекреаційні комплекси та центри дозвілля; державні зони відпочинку та історико-культурні місця [додаток 4.3].
Розкриття сутності індустрії дозвілля та рекреації неможливе без визначення поняття “комерційне дозвілля”. Так,
Келлі Дж.Р. у своїй праці “Recreation Business” розрізняє два види комерційного дозвіллєвого бізнесу: прямий, що означає торгівлю обладнанням, технікою, тобто товаром для забезпечення високоякісного відпочинку та непрямий – пов’язаний безпосередньо з дозвіллєво-рекреаційною діяльністю (реклама рекреаційних товарів, відкриття нових клубів, басейнів, рекреаційних комплексів, надання різноманітних рекреаційних та дозвіллєвих послуг як у місцях відпочинку, так і по дорозі до них).
Булларо Дж. та Кедінгтон К. (“Commercial leisure services managing for profit, service and personal satisfaction”) вважають, що комерційна рекреація охоплює передусім туризм та мандрівки, розважальні послуги, дозвілля на природі, мережу громадського харчування та роздрібну торгівлю.
Намагаються класифікувати комерційну рекреацію і Елліс Т. та Нортон Р. Вони пропонують розглядати туризм, місцеву комерційну рекреацію, роздрібну торгівлю та виробництво рекреаційних товарів як складові комерційного дозвілля. Згідно з цим визначенням туризм необхідно вивчати як рекреаційні послуги, спрямовані на немісцеве населення. Натомість місцева рекреація здійснюється в дозвіллєвих центрах, рекреаційних комплексах, клубах, на природі і спрямована на задоволення рекреаційних потреб міського населення. Роздрібна торгівля як складова комерційної рекреації охоплює мережу магазинів і полягає у продажі товарів для відпочинку, спорту і розваг. Виробництво рекреаційної продукції включає проектування нового товару, удосконалення, обробку, виготовлення рекреаційної продукції (човнів, вудочок, рятувально-освітлювальних пристроїв, навігаційних приладів, карт, трейлерів, мотобудинків та ін.).
Крослі Дж. та Джеймсон Л. (“Introduction to commercial and entrepreneurial recreation”) пропонують розглядати комерційне дозвілля як сферу, що поєднує у собі три, цілком самостійні галузі: транспортну промисловість, готельне господарство та місцеву індустрію дозвілля.
Англійський вчений Пратт Е. до індустрії дозвілля умовно відносить діяльність людини у сферах музики, кіно, радіо, телебачення, преси, реклами.
Незважаючи на різне тлумачення поняття “комерційне дозвілля”, вчені та практики погоджуються, що комерційне дозвілля має свої специфічні ознаки, до яких належать: орієнтація на надання послуг; функціонування на комерційних засадах; спрямованість на отримання прибутку; просування та продаж рекреаційних послуг і товарів. Послуги комерційного дозвілля активно реалізуються за такими напрямами: туризм та спорт, виробництво дозвіллєвих товарів, розважальна індустрія, відпочинок на природі. Мережу комерційної рекреації та дозвілля представляють різноманітні заклади: служби ПР та рекламні компанії, спортивні магазини та туристичні комплекси, курорти та рекреаційні центри, технічні служби та фінансові установи, маркетингові фірми та соціологічні інститути.
Найяскравіше закони дозвіллєвої індустрії виявляються в діяльності комерційних дозвіллєвих закладів, визначальним мотивом яких є одержання прибутку. Вони виникають як автономно, так і при фірмах, компаніях, товариствах, корпораціях і повністю залежать від соціально-культурних та дозвіллєвих потреб особистості, характеризуються мобільністю й динамікою діяльності, орієнтуються на попит і кон’юнктуру серед дозвіллєвих і рекреаційних установ. Наприклад, до комерційних дозвіллєвих закладів належать дозвіллєві центри та рекреаційні комплекси. Їх популярність пояснюється поєднанням в їх діяльності рекреації, азартних ігор, розваг, спорту, проведенням фестивалів, конкурсів моди і краси, конференцій, симпозіумів, зустрічей представників ділових кіл.
Розвиток індустрії дозвілля та рекреації доцільно простежити як створення та генезис парків відпочинку. Прообразами сучасних парків розваг та відпочинку були парки 50-х років ХХ ст., що мали у своєму розпорядженні один-два атракціони, зазвичай, маленьку карусель або “чортове” колесо, які обслуговували переважно дітлахів. Зростання парків відбувається паралельно з удосконаленням обслуговування відвідувачів: у парках з’являються подарункові стенди, промислові пункти, місця, обладнані для пікніків та сімейного відпочинку. Серед цих парків особливої популярності набувають тематичні парки та парки казкової країни. Діти, які відвідували парки разом із своїми батьками були задоволені знайомством із казковими персонажами, можливістю відчути себе господарем казкової країни. Поступово формується концепція дитячого відпочинку, що втілюється і в роботі сучасних парків.
У 70-х роках ХХ ст. відкриваються великі парки відпочинку з потужною матеріально-фінансовою базою та високим технологічним рівнем. Слід зазначити, що парк, створений Уолтом Діснеєм, і сьогодні сприймається усіма парками Європи як зразок паркового обслуговування. В межах парків відкриваються готелі, ресторани, автостоянки, театри, басейни, бібліотеки, дитячі центри.
До чинників, які надали популярності парку не лише як місця відпочинку, а й туристичного центру та курортної зони, можна віднести: формування цінностей сімейного відпочинку; інноваційність запропонованого парком способу сімейного дозвілля; поєднання культури, традицій та звичаїв населення з до- звіллєвими новаціями (наприклад, створенням у парках Південно-Східної Азії зимових селищ та ковзанок); створення у межах парку “казкової” атмосфери, “чарівного” світу, що відволікає відвідувачів від щоденних турбот та буденних проблем; високоякісне обслуговування; естетичність паркового середовища; розвиток автомагістралей, авіації, залізниць.
Так, “Світ Уолта Диснея” в Орландо (США) 1970 року відвідало 500 тисяч осіб, 1980 року — 3 млн. осіб, 1989 року — більше 9 млн. осіб. “Диснейленд” в Токіо (Японія) відкрився 1983 року і перевищив усі сподівання: парк відвідало того ж року більше 10 млн. осіб, 1987 року цей показник зріс до 11 млн. 975 тис., 1988 — до 13 млн. 382 тис., 1989 — до 14 млн. 752 тис., 1993 – до 16 млн. чоловік.
Потужних обертів у Північній Америці, Європі, Японії набуває будівництво штучних зон дозвілля (синтетичні тропіки, імітовані середземноморські поселення, казкові тематичні парки, технічні ярмарки). Такі “кунсткамери” дозвілля пропонують ознайомитися із світовими надбаннями “вдома”: відвідати штучні пляжі, покататися на ковзанах та лижах влітку, незважаючи на погодні зміни та природні катаклізми, оглянути Голландське селище у Нагасакі (Японія), взяти участь в оглядовій екскурсії нужденних кварталів Лос-Анджелеса, не боячись політичних негараздів та соціальних криз. На думку вчених та практиків, окремі країни світу скоро перетворяться на суцільні парки дозвілля.
Наслідком розвитку індустрії дозвілля є створення у 70-х роках ХХ ст. інтерактивних та інноваційних розважальних закладів — центрів сімейного дозвілля. Центри сімейного дозвілля функціонують автономно або інтегровані в інші види бізнесу. Центри пропонують відвідувачам різноманітні види дозвіллє- вої та рекреаційної діяльності: ігрові програми, спортивні змагання, віртуальну реальність, розважальні заходи, святкові проекти. Дозвіллєві послуги, що надаються центрами, залежать від обсягів діяльності центру, його фінансових можливостей, складу родин, що відвідуватимуть центр.
Безмежні можливості для індустрії дозвілля та розвитку туристичного бізнесу має інтеграція засобів обслуговування, що призвела до поєднання на одній території різних за призначенням дозвіллєвих закладів: парку, готелю, мережі магазинів, клубу, кінотеатру. Яскравим прикладом поширення дозвіллєвої індустрії на традиційні заклади дозвілля може бути розважальний центр “Тропікана”, що відкрився у Нью-Джерсі (США) 1988 року. На території центру розташовано парк відпочинку, атракціони, готель, казино, гумористичний клуб, приміщення для зустрічей та спілкування, магазини.
У 80-х роках ХХ ст. в результаті інтеграційних процесів виникають “магазинні” алеї, що надають торговельні та рекреаційні послуги. Однією з перших таких алей була Едмонтська Алея (Альберті, Канада), що почала діяти 1981 року. Вона має більше 800 магазинів, різноманітні атракціони, зоопарк, ковзанку, аквапарк, один з найбільших акваріумів країни, готель “Країна фантазій”.
Велике майбутнє має й розвиток віртуального дозвілля. Головною передумовою його створення стало активне використання комп’ютерної техніки у дозвіллєвій сфері. За допомогою ком- п’ютерів значно спрощується обслуговування клієнтів (зокрема, продаж квитків); удосконалюється маркетинг організацій (наприклад, електронні картки використовуються як сувенірна продукція, діє система знижок та пільг для окремих категорій відвідувачів). Збільшується прибуток дозвіллєвих закладів і завдяки використанню цифрових систем зображення для безпеки діяльності дозвіллєвої установи, удосконалюється процес фотографування. Багато років величезну популярність серед туристів мають галереї гральних автоматів, що пропонують авто- змагання з перешкодами, електронні тематичні парки, клуби віртуальної реальності та ін.
Багато педагогів не сприймають штучних вакаційних зон, вважаючи їх духовною та психічною катастрофою в суспільстві, порівнюючи їх з екологічною і називаючи: “культурний Чорнобиль”, “європейська ганьба”, “колективна шизофренія”, “відпустка в реанімаційному відділенні” тощо. Серед негативних ознак “штучних” зон дозвілля називаються і такі, як поверховість вражень, обмеженість соціальних контактів, несправжність туристичного досвіду, моральна ущербність, неглибокі знання. Натомість прибічники концепції «штучного дозвілля» наголошують на тому, що будь-яка мандрівка вимагає від людини певного напруження фізичних та психічних сил, а враження туриста від побаченого також не завжди “самобутні” та приємні. На їх думку, традиційний культурний туризм та враження від “штучних” до- звіллєвих центрів принципово не відрізняються, а жорстке протиставлення “аутентичного” туризму “штучним вакаційним світам” безпідставне і лише вводить людину в оману. Адже саме в штучних зонах людина набуває можливості реалізувати свої мрії та фантазії незалежно від зовнішніх чинників.
Хоча аналіз зарубіжного досвіду доводить, що створення штучних дозвіллєвих центрів доцільне в тих регіонах, де немає туристичних об’єктів. Якщо ж подібні центри створюються в місцях потужних туристичних потоків, вони лише шкодять природному середовищу та екології.
До спеціалістів у сфері комерційної рекреації висуваються досить високі вимоги: належна орієнтація у наданні послуг, знання філософії дозвілля та його потенційних можливостей, наявність ділових знань, умінь, навичок. Зокрема: інтеграція дозвіллєвих складових відповідно до комерційних потреб, ініціативність, володіння кількома мовами, знання психологічних особливостей різних соціально-демографічних груп, вміння захищати інтереси своєї фірми та інтереси свого клієнта.
У пошуках нових, ефективних форм організації дозвіллєвої та рекреаційної діяльності набуває розвитку спільна робота комерційних дозвіллєвих закладів з фондами, асоціаціями, виховними й освітніми установами [6]. Результатом такої співпраці є: розширення доступу до культурно-мистецьких заходів шляхом реалізації програм естетичного виховання, культурно-творчих акцій у певному регіоні; надання допомоги окремим діячам культурно-мистецької сфери; систематичне вивчення духовних запитів населення; сприяння збереженню й розвитку культурної спадщини, розвитку народного мистецтва та народної творчості.
Свідченням модернізації комерційної системи дозвілля в ІІ половині ХХ ст. можна вважати проникнення у соціально- культурну сферу бізнесу (комерційних фірм, корпорацій, інших бізнесових структур) як засобу підтримки того чи іншого виду мистецтва, соціального чи дозвіллєвого проекту, естетичної програми чи культурного заходу. Передумовами такої співпраці стали соціальні, економічні, політичні зміни в сучасному світі. Зарубіжні вчені вважають, що постійний взаємо- обмін і взаємовплив пояснюється тим, що “аматорська мистецька творчість пожвавлює життя місцевих громад і культивує глибоке поцінування важливості культури і мистецтва; неприбуткові культурні заклади дозволяють митцям менше залежати від суворих вимог ринку, більше експериментувати, довше вдосконалювати мистецькі знахідки; натомість комерційне підприємництво в культурній сфері дозволяє залучати поважні фінансові кошти, доносить мистецькі таланти та їх твори до якнаймасовішої аудиторії; розширює можливості для американських дизайнерів, письменників і сценаристів, істориків, музикантів тощо” [Цит. за: 9, С. 65].
Комерційні організації, беручи участь у підтримці та проведенні культурно-мистецьких акцій, мають кілька завдань: використання культури як засобу усунення соціальних конфліктів та засвідчення перед широким загалом своєї громадської свідомості; поліпшення відносин між працівниками корпорацій та піднесення їх творчого духу; реклама діяльності своєї фірми шляхом культурних інновацій; субсидування тих видів мистецтв, які прямо або опосередковано пов’язані з виробничою діяльністю фірми; зміцнення престижу та іміджу фірми серед громадськості; підтримка торговельної марки фірми; намагання застрахувати компанію від інфляцій та нестабільності ринку (особливо якщо йдеться про твори живопису); залучення нових потенційних споживачів та утримання старих клієнтів; розширення ринку для збуту продукції та послуг. Щоправда, дбаючи про престиж своєї фірми, комерційні структури надають перевагу відомим культурно-мистецьким закладам та проектам. Натомість невеличкі інноваційні, авангардні, любительські проекти мають значно менші шанси на підтримку. Серед критеріїв добору проектів переважають такі чинники, як позиція керівництва фірми, спрямування благодійної організації, сприйняття місцевим населенням заходів, художній потенціал творів.
Формула ділового зв’язку “бізнес-комерція-культура” найповніше реалізується в індустрії дозвілля. Співпрацю бізнесових кіл та дозвіллєвої сфери можна класифікувати за кількома напрямами:
– підтримка театрального мистецтва (професійних та аматорських труп, драматичних клубів, театральних гуртків);
– підтримка хореографічного мистецтва (балетних шкіл, танцювальних колективів, мистецьких проектів та програм);
– підтримка музичного мистецтва (музичних фестивалів, виступів оркестрів та ансамблів, концертів, музичних товариств, музичних таборів юних талантів);
– підтримка образотворчого мистецтва (художніх виставок, галерей, естетичних проектів для дітей, музеїв, просвітницьких лекцій, колекціонування, вернісажів);
– видавнича діяльність (видання газет та журналів культурно-мистецького напряму, популярних творів літератури, книг для любителів декоративного мистецтва, автотехніки, живопису, прикладних ремесел);
– створення туристичних комплексів (культурно-дозвіллє- вих, рекреаційних центрів, спортивних клубів, турбаз, курортів);
– фінансування наукових досліджень в галузі туризму та розваг.
Прикладами такої співпраці можна назвати, наприклад, підтримку страховою компанією “Нілей” (Японія) театральної групи “Сікі”, що здобула популярність спектаклями для дітей; патроном балетного мистецтва цієї країни вважається Фонд міжнародного мистецтва, створений на початку 70-х років ХХ ст.; своєю благодійною діяльністю відома корпорація нерухомості “Міцун”; виробник радіоапаратури і музичних інструментів компанія “Піонер” та концерн “Тошиба” субсидують виступи симфонічних та джазових оркестрів; компанія “Екко” утримує дитячий табір для музично обдарованих дітей, а також реалізує програми естетичного виховання; страховим банкіром Танелзі Ямадзакі створено один з найбільших приватних музеїв країни “Яматане” (1966); деревообробна фірма Тосіо Хара відкрила перший токійський музей сучасного мистецтва (1980); за підтримки страхових компаній відкриваються відомі сьогодні музеї “Рікар” та “Ота”; японськими газетами (“Асахі”, “Йоміурі”) щороку проводиться ряд художніх виставок та вернісажів; культурно-мистецькі центри створюються при великих торговельних комплексах – “Сейбу”, “Ісетан”, “Міцукосі” (Японія); значна частина витрат симфонічного оркестру Ґетеборгу (Швеція) спонсорується компанією “Вольво”, шведська опера підтримується телефонною корпорацією “Еріксон”.
Фонд Картьє (Франція) підтримує заходи образотворчого характеру, фонд Вюіттон (Франція) — музичні акції, об’єднання страхових компаній (Франція) — кінематографічні проекти.
Результатом спільних зусиль держави, бізнесових структур та громадських організацій було створення Національного центру культури ім. Кеннеді (Нью-Йорк, США), Діснейлендів (Флорида та Каліфорнія, США), Шведської атлетичної асоціації (заснованої ще 1945 року, сьогодні нараховує більше 15 тисяч клубів із спортивних видів дозвілля для сімей).
У м.Наумбург (Німеччина) 1993 року почав діяти ігровий центр, відкритий фірмою “Шпіль ін”, аналогічні об’єднання створено і в інших містах (Шпільодром в м.Гельнгаузені, земля Гессен; Якобс плейхауз в м.Болтен-Хаген на річці Остей; Тіффані в м.Грейнберг, “Топ екк 1” в м.Дрездені).
В Австрії набув популярності проект “Мальовниче місто”, ініціатором якого є Віденський відділ освіти та Гільдія торговців фарбами. Проект реалізується у формі конкурсу під відкритим небом на краще оформлення дитячими малюнками торговельних яток, павільйонів, стендів.
Отже, найважливішою рушійною силою в розвитку індустрії дозвілля є технологічні досягнення людства, що дозволили реалізувати нові, раніше нереальні, види дозвілля та розваг, а також зробили їх безпечними для використання. Технологічні досягнення дозволяють людині досить швидко та якісно поглиблювати свої знання, знайомитись з культурою інших народів світу. Це розвинуло бажання сучасної людини подорожувати.
Розвиток індустрії дозвілля та рекреації викликав зміну філософії дозвілля як такого. Індустрія дозвілля реалізується сьогодні в різних інститутах: тематичних парках, готельних та туристичних комплексах, туркомпаніях, спортивних магазинах, клубах, спорткомплексах, транспортних компаніях, курортах, рекреаційних центрах і таборах.
Зарубіжні вчені та практики неоднозначно оцінюють до- звіллєву індустрію на етапі її становлення. Так, французький вчений Дюмазедьє Ж. зазначає: “Там, де тиск комерційних розваг низької якості превалює, спостерігається пасивна участь громадян у культурному житті” [4, C.123]. Голландський вчений Смірс Й. та німецький культуролог Лор С. дотримуються думки, що комерціалізація дозвілля призводить до втрати моральних цінностей, духовних орієнтирів, до психічних захворювань, а оцінювання дозвіллєвих послуг лише за економічними показниками призводить до моральної деградації в суспільстві [8]. Лоренц У. вважає, що на початку 90-х років ХХ ст. спеціалісти дозвіллєвої сфери обрали прагматичний шлях “надання послуг”, обслуговуючи зацікавлені групи та відстоюючи інтереси окремих осіб, замість спрямування зусиль на універсальну соціальну мету — створення суспільства прихильності, яке реагувало б на потреби усіх верств населення [12, C.106]. Прибічники комерційної рекреації наголошують на тому, що створення до- звіллєвих закладів як складових індустрії дозвілля в будь-якому районі міста збільшує привабливість цього району, відроджує депресивні території, сприяє прибутковості туристичних об’єктів та рекреаційних закладів, вирішує питання безробіття, зміцнює місцеву економіку. Крім того, комерційна рекреація є не просто прибутковою галуззю, вона приносить людині задоволення, відчуття радості та захоплення, тобто має “терапевтичну” цінність.
Однозначно оцінювати можливості комерційних організацій як негативні не можна. Прагнучи високих прибутків, комерційні організації дозвіллєвої сфери змушені враховувати усі потреби та інтереси населення, стежити за зміною попиту на ринку до- звіллєвих послуг, виробляти дозвіллєві та рекреаційні пропозиції, що відповідали б запитам конкретної категорії населення, враховувати недоліки видів дозвіллєвих послуг, що надаються державними та добровільними організаціями. Очевидно, оптимальним варіантом є не протиставлення комерційних та некомер- ційних дозвіллєвих послуг, а їх взаємодоповнення, що створить б значно більші можливості для задоволення інтересів і запитів населення.
Зважаючи на багатоаспектність розглянутої проблеми, актуальним є її подальше поглиблене вивчення. Це завдання ускладнюється неоднозначним впливом комерційного дозвілля на формування особистості, розвиток її культурних потреб та естетичних запитів, соціальної позиції та громадянських поглядів.
Спеціалістами різних зарубіжних країн усвідомлюється й проблема державного контролю за комерційними видами дозвілля, що пов’язано з екологічним станом, обмеженістю рекреаційних ресурсів, зменшенням реальних доходів населення, антипедагогічним впливом комерційного дозвілля на особистість.
Зарубіжні практики вбачають перспективність інтеграційного підходу, що охоплює соціальні, економічні, енергетичні, виховні, культурні, правові аспекти дозвіллєвої сфери. Інтеграція забезпечить створення дозвілля нової якості, оскільки державний сектор не здатен самотужки мобільно реагувати на дозвіллєві запити різних верств населення, а комерційний – орієнтується переважно тільки на отримання прибутку, хоч має розвинену інфраструктуру, потужну матеріально-технічну базу, так чи інакше охоплює майже всі верстви населення.
Висновки
Соціально-економічними передумовами становлення індустрії дозвілля в зарубіжних країнах стали такі чинники, як: збільшення вільного часу, скорочення робочих годин та поширення часткової зайнятості, збільшення сімейного прибутку, що відкрило нові можливості для організації дозвілля за власним бажанням; розвиток соціальної політики, скорочення витрат праці та часу на ведення домашнього господарства; підвищення освітнього та культурного рівня населення; науково-технічний та інформаційний розвиток суспільства. До другорядних, проте не менш важливих чинників активізації процесу залучення населення до індустрії дозвілля, належать такі: пропаганда засобами масової інформації позитивів відповідного способу проведення дозвілля, розробка системи “відпочинку в кредит”, постійне оновлення, удосконалення та розширення дозвіллєвих товарів та послуг, систематичне вивчення дозвіллєвих запитів та бажань населення, розвиток інфраструктури дозвіллєвих закладів, зміцнення матеріально-технічної бази дозвілля, налагодження виробництва товарів дозвіллєвого, спортивного та туристичного призначення.
Індустрія дозвілля зарубіжних країн охоплює готельне господарство, заклади культурного відпочинку, розважальні й видовищні установи, рекреаційні центри, клуби-ресторани, кафе- клуби, сімейні рекреаційні комплекси та центри дозвілля, державні зони відпочинку та історико-культурні місця.
Комерційне дозвілля має свої специфічні ознаки, до яких належать: орієнтація на надання, функціонування на комерційних засадах, спрямованість на отримання прибутку; просування та продаж рекреаційних послуг і товарів.
Співпрацю бізнесових кіл та дозвіллєвої сфери можна класифікувати за такими напрямами: підтримка театрального, хореографічного, музичного, образотворчого мистецтва, видавничої діяльності, створення туристичних комплексів, фінансування наукових досліджень в галузі туризму та розваг.
Література
- Andy C. Pratt. Research papers in Environmental and Spatial Analysis // Departament of Geography. London School of Economics. – 1997. – № 41.
- Bullaro, John and Christopher R.Edginton. Commercial leisure services managing for profit, service and personal satisfaction. New York: Macmillan Publisching Company. — 1986.
- Crossley, John C., and Lynn M. Jamieson. Introduction to commercial and entrepreneurial recreation. 2nd ed. Champaign, IL: Sagamore Publishing. — 1993.
- Dumazedier J. Vers une civilisation du loisir? — Paris, 1964.
- Hobbs D., Lister S. Receiving shadows: Governanse and liminality in the night-time economy // Brit. j. of sociology. — L., 2000. – Vol. 51, № 4.
- Kulturmanagement: Theorie und Praxis einer professionellen Kunst. – Berlin, New York: Gruyter, 1994.
- Micklethwait, John. The entertainment industry // Economist.- 1989. – У.313. – № 7634/7635.
- Report of Sixth Symposium on Cultural Policy. The Theme: Culture and politics. — Copenhagen, The Danish cultural Institute, 1995.
- Гриценко О.А. Культура і влада. Теорія і практика культурної політики в сучасному світі. — Київ: УЦКД, 2000.
- Киселева Т.Г. Теория досуга за рубежом. — М., 1992.
- Культура и бизнес // Япония сегодня. — 1997. – № 5.
- Лоренц У. Социальная работа в изменяющейся Европе. — Амстердам. – Киев: Ассоциация психиатров Украины, 1997.
- Мельникова Э. Подросток, реклама и «коммерческий досуг» // Правозащитник. — М., 1998. – № 2.
- Новикова И.А. Организация досуга подрастающего поколения в США: Традиции и современность. Учебное пособие.— СПб., 1991.
- Терехова О.В. Индустрия досуга в США. — М.: Наука, 1983.