В історії дозвілля відомі різні форми добровільних об’єднань громадян, що задовольняли найголовніші потреби людини — в дозвіллі та спілкуванні. Добровільні об’єднання за характером, метою своєї діяльності завжди відбивали соціальну структуру суспільства. Неформальні угруповання як такі створювалися за інтересами. Так, відомі чоловічі будинки в общинно-родових поселеннях, що відігравали роль своєрідних інформаційних центрів; критські сисситії, спартанські федитії та римські терми були осередками спілкування та розваг. Пізніше відомі давньогрецькі гетерії, давньоримські содалітас, професійні об’єднання громадян (цехи флейтистів, теслярів, малярів, мідників, гончарів). Нова та Новітня історії засвідчують піднесення добровільного руху. Саме в цей час масово створюються клубні об’єднання (літературні, мистецькі, військові, поетичні, музичні), різноманітні гуртки, що об’єднують однодумців.
Починаючи з 70-х років ХХ ст. зростає кількість добровільних організацій в усіх європейських країнах, що свідчить про розвиток громадянського суспільства. У Великобританії з 1970 по 1986 роки зареєстровано близько 160 тисяч добровільних організацій, у Франції, країні з досить слабкими традиціями добровільної роботи, кількість нових асоціацій культурного та соціального профілю щороку зростає на 20 відсотків. В Італії більшість добровільних організацій також утворені після 70-х років; в Німеччині чисельність добровільних об’єднань становить більше 240 тисяч. Серед добровільних організацій – всесвітньо відомі “Друзі Землі”, Фонд захисту навколишнього середовища, Рада захисту природних ресурсів, С’єрра-клуб (США), Асоціація ораторського мистецтва США, Фонд молодої Америки, Американська рада молодих політичних лідерів, Студентська асоціація США, Англійська туристична рада, Національна асоціація жіночих клубів Великобританії, Британська театральна асоціація, Молодіжна асоціація туристичних баз,
Гільдія мешканок невеликих міст, Національна федерація жіночих інститутів (Великобританія).
Кожен фонд, асоціація, організація, формування мають своє соціокультурне значення, діють в межах лише своїх функцій, відрізняються за характером основної діяльності, що охоплює і захист навколишнього середовища, і дозвіллєві інтереси споживачів, і розвиток культури маргінальних груп населення, і спортивну роботу. Хоча основними для добровільних об’єднань є напрями діяльності, визначені в їхніх статутних документах, фактично кожне з них так чи інакше пов’язане із дозвіллєвою сферою, організовує дозвіллєве обслуговування населення.
Багато громадських формувань мають власну мережу культурних центрів, бібліотек, спортивних залів, клубів, рекреаційних центрів, творчих гуртків, туристичних секцій. Наприклад, Англійська туристична рада включає більше 200 дозвіллєвих об’єднань, що нараховують понад 8 млн. членів. 29 % із них належать до молодіжних організацій, 27 % є членами спортивних клубів, 13 % захоплюються збереженням культурних цінностей, 8 % належать до туристичних організацій, 7 % – до жіночих об´єднань, 7 % – до груп захисту тварин та дикої природи [4]. І сьогодні добровільні дозвіллєві об’єднання, організації, асоціації є основною складовою дозвіллєвої сфери і допомагають громадськості брати участь в соціально-культурному житті, підтримують самодіяльність та ініціативу місцевого населення. Причому, якщо держава надає перевагу культурним заходам, що характеризуються високою якісністю, ексклюзивністю, професіоналізмом та споживанням (тобто “пасивним слуханням та спостереженням”), то добровільні рухи обстоюють право активної участі населення та любительство в будь-яких його проявах. За підтримки добровільних організацій здійснюються культурні заходи (фестивалі, конкурси, концерти, виставки), вирішуються соціальні питання (захист прав нацменшин, розгляд екологічних проблем), проводяться ремонтні роботи дозвіллєвих об’єктів (музеїв, бібліотек, клубів, шкіл), надається підтримка творчій молоді та ін.
Добровільні організації (молодіжні клуби, жіночі організації, любительські об’єднання, спортивні й туристичні клуби, релігійні організації, благодійні об’єднання) створюються з ініціативи громадян і визначаються демократизмом в управлінні та певною автономією по відношенню до офіційної влади. Добровільні дозвіллєві організації не орієнтуються на одержання прибутку, однак з часом можуть перетворитися на комерційні об’єднання або увійти до складу державних закладів дозвілля.
Добровільні асоціації становлять основу соціокультурної діяльності, надаючи людині можливість брати безпосередню участь в заходах, задовольняти свої захоплення, розширювати знання. Натомість, великі громадські, політичні й релігійні інститути частіше саме в силу своєї потужності, схильності до бюрократичних і технократичних методів роботи нехтують індивідуальними потребами людини, її інтересами, працюючи на грандіозну, проте абстрактну перспективу.
Важливим чинником діяльності добровільних організацій є їх фінансове забезпечення. Своєрідну “касу” добровільних організацій становлять благодійні трасти, що в зарубіжних країнах мають розгалужену мережу. Незалежні трасти максимально використовують комерційні можливості закладів культури — роботу кав’ярень, сувенірних магазинчиків, книжкових крамниць, надання платних дозвіллєвих послуг та ін. Рекреаційні трасти виникають з ініціативи добровільної асоціації, однак для подальшої діяльності потребують фінансової допомоги, зокрема, – грантів та підтримки з боку держави. Трастова система успішно спрацьовує в громадських проектах спортивного, культурного, історичного, просвітнього спрямування.
Підтримка діяльності некомерційних, добровільних організацій у сфері дозвілля здійснюється на основі потужної правової бази, стабільної системи оподаткування, залучаючи значні можливості “фандрайзингу”, консультування мистецьких організацій з фінансових та організаційних питань. Наприклад, у Великобританії з 1976 року діє Асоціація бізнесового спонсорства, завданням якої є “консультування бізнесу з усіх аспектів спонсорства, надання потенційним спонсорам цілого ряду послуг та можливостей… консультування мистецького середовища з питань пошуку спонсорської допомоги” [Цит. за: 6, С.102].
В зарубіжному дозвіллєзнавстві немає єдиної класифікації добровільних угруповань, що можна пояснити величезною різноманітністю та чисельністю останніх. Найдетальнішою, на наш погляд, є типологізація добровільних організацій, здійснена англійським вченим Торкільдсеном Дж. [4, С.282]. Схематично її можна відтворити так:
| Добровільні організації місцевого рівня | клуби громади, клуби мікрорайонів; |
| Дитячі добровільні об’єднання | клуби, створені при асоціації іграшкової бібліотеки, асоціації дитячих ігрових майданчиків; |
| Молодіжні добровільні організації | асоціація скаутів, асоціація молодіжних клубів, асоціація дівчаток-провідників, фонд у роботі з молодіжними “групами ризику”; |
| Жіночі добровільні організації | об’єднання при федерації жіночих інститутів, жіночій добровільній службі; |
| Чоловічі добровільні організації | клуби працюючих чоловіків, клуби військових, дозвіллєві центри для моряків; |
| Добровільні організації для людей літнього віку | центри літніх громадян, клуби Дарбі та Джоан; |
| Добровільні організації для інвалідів | дозвіллєві центри для інвалідів, мотор-клуб водіїв- інвалідів, центр рекреації для інвалідів та осіб з обмеженими можливостями; |
| Пригодницькі добровільні організації | центри для любителів морського мандрування, клуби, створені при Національній асоціації печер; |
| Добровільні організації захисту тварин | клуби любителів кішок, поні-клуби, асоціація любителів диких тварин; |
| Добровільні організації охорони навколишнього середовища, захисту культурних пам’яток та національної спадщини | клуби друзів землі, екологічні об’єднання, клуби захисту птахів; |
| Добровільні організації захисту інтересів споживачів | організації при асоціації споживачів; |
| Радні організації | клуби при Британській радній організації, ради з сімейного планування; |
| Філантропічні добровільні організації | Ротарі-Інтернешнл Британії та Ірландії, вар’єте- клуби Великобританії; |
| Релігійні організації | дозвіллєві організації, що створюються церквами та релігійними установами (культурно-мистецькі, спортивні, бібліотеки) |
| Політичні організації | політичні клуби; |
| Дозвіллєві й туристичні добровільні організації | Британська асоціація караванів, асоціація молодіжних турбаз, асоціація гультяїв, наметовий клуб Велико британії; |
| Спортивні й рекреаційні добровільні організації | гуртки аеробіки, ковзанярські клуби, велосипедна асоціація; |
| Культурно -мистецькі добровільні організації | театральні гуртки, гуртки народного танцю та пісні, клуби-музеї, школи рукоділля; |
| Просвітні добровільні організації | освітні клуби для дорослих, клуби- бібліотеки, робітничі просвітні клуби; |
| Хобі-об’єднання | клуби квітникарів, громадян- оркестрантів, любителів античності, прикладної творчості. |
Організаційним стрижнем добровільних організацій в зарубіжних країнах є молодіжні та дитячі об’єднання (молодіжні організації “Фор ейч”, “Бойскаути” та “Герлскаути” та інші). Методика дозвіллєвої діяльності в добровільних об’єднаннях для дітей, підлітків та молоді має свою специфіку, що полягає у виховній значимості та культурно-педагогічній доцільності тих чи інших дозвіллєвих заходів.
Необхідно зазначити, що школи та інші навчальні заклади більшості зарубіжних країн заохочують до створення різноманітних дозвіллєвих та культурно-просвітніх об’єднань, розвиваючи таким чином громадську активність дітей, підлітків, молоді. Так, в класах та навчальних групах діють різноманітні гуртки (хімічні, біологічні, філософські, літературні, спортивні, туристичні, математичні, колекціонування, охорони природи) для розкриття творчого потенціалу учнів, розвитку почуття відповідальності, ініціативи, поваги до закону та права, потреби в самоуправлінні та самоствердженні. Шкільні та студентські гуртки діють в межах свого навчального закладу, класу або виходять за їх межі (особливо це стосується спортивних та туристичних гуртків), організовують різноманітні суспільно корисні заходи, діючи відповідно до інтересів своїх членів. Навчальні заклади лише намагаються визнати ці юнацькі потреби та запити і використати їх з освітньою метою.
Наприклад, студентська асоціація США заснована ще 1947 року і складається з представників різних навчальних закладів країни (коледжів, державних університетів, приватних навчальних закладів). Такі ж організації створюються й на рівні окремого кампусу чи університету. Так, в університеті Південний Мен діє більше 50 студентських організацій, маючи статути. Серед них — об’єднання студентів з догляду за дітьми, асоціація студентів-економістів, асоціація студентів-істориків, культурно-просвітня організація, спортивні секції. Функції центрального органу студентського самоуправління виконує студентський сенат, що фінансує дозвіллєві заходи протягом навчального року та організовує суспільно корисну діяльність студентів. Кампус Санта-Круз Каліфорнійського університету нараховує більше тисячі студентських організацій, відмінних за своїми завданнями, функціями, напрямами діяльності. До них належать етнічні асоціації, політичні, мистецькі, музичні, літературні, спортивні релігійні об’єднання. Студенти реалізують спецпроекти, спрямовані на обслуговування населення (мистецькі заходи, програми для жінок, заходи для дітей) [9].
Діяльність багатьох добровільних організацій відома за межами країни, в якій вони створювалися. Особливо це стосується організацій релігійного спрямування, що пояснюється впливом церкви на молодь. Йдеться, зокрема, про такі, як: “Християнські асоціації молодих чоловіків”, “Християнські асоціації молодих жінок”, “Організації молодих католиків” та інші. З релігійними переконаннями пов’язують такі моральні цінності, як родинні зв’язки, народження дітей, вживання наркотиків, громадянська свобода, людська гідність.
Ефективне вирішення проблем, що постають перед добровільними об’єднаннями, виявляється в налагодженні співпраці з різноманітними організаціями. При цьому необхідно зважати, що найважливіші потреби життєдіяльності людини повніше задовольняються не у великих організаціях, а в малих групах, що відповідають потребам конкретної людини, її пізнавальним, культурним, соціальним запитам. Тому організація дозвілля на рівні громади вважається прийнятнішою та ефективнішою з точки зору дозвіллєвого обслуговування населення. Громада є проміжною ланкою між суспільством як макросистемою в цілому та мікросистемою – родинною підтримкою. Зважаючи на процеси глобалізації, все настійнішою стає потреба в самоідентифікації людини, у відчутті своєї приналежності до певної соціальної групи. Тому в зарубіжних країнах відбулася переорієнтація дозвіллєвого обслуговування — з державного рівня до участі в дозвіллєвій роботі в громаді.
Критеріями успішної дозвіллєвої роботи в громаді можна визначити такі: проведення заходів, що відповідають потребам різноманітних груп в межах громади; залучення до активної довіллєвої творчості осіб усіх вікових та соціальних груп; взаємодію культурно-мистецьких, освітніх, навчальних, соціальних, рекреаційних організацій в громаді; відродження й збереження соціально-культурного життя громади; посилення суспільної значимості громади.
Яскравим прикладом такого поєднання інтересів громади та добровільних організацій може бути створення дитячих майданчиків розваг. Вперше дитячі розважальні майданчики виникли ще наприкінці 30-х років ХХ ст. у Копенгагені. Сьогодні термін “дитячий майданчик розваг” застосовується для назви ігрових майданчиків, на яких заохочується вільне дитяче самовираження у формі активної діяльності. Це може бути побудова дитячих будинків, замків, наметових містечок, організація ігрових конкурсів, культурних заходів, рекреаційних проектів. Згодом в окремих країнах (наприклад, у Великобританії) виникають асоціації дитячих майданчиків розваг, а до вирішення проблем дітей залучають місцеву владу, різні добровільні асоціації та фонди.
Безумовно, впровадження дозвіллєвих програм та послуг в громаді має спиратися на активну участь населення і здійснюватися за його ініціативи. Серед цікавих дозвіллєвих проектів можна назвати створення Сільського драматичного центру з метою залучення молоді до театральної творчості (м.Уе, Бельгія), творчий центр для любителів поезії (Мон- пельє, Франція), американські клуби громад, що створюються у районах з найзагостренішими конфліктами (наприклад, у Лос-Анжелесі, Сан-Франциско, Вашінгтоні, Чикаго). Так, клуби громад мають низку загальних характерних рис: виникають у однорідних кварталах міста, які відзначаються міцними традиціями та зв’язками громади; мають на меті створення умов для забезпечення прав громади щодо самовираження як засобу для досягнення змін та звільнення від гегемонії “системи”; зміст і хід виконання пограм клубів громад визначаються самим життям, вимогами щоденної реальності; завдання програм клубів та аргументи на їх користь диктуються бажанням населення віднайти свою культурну самобутність; адміністративна та фінансова підтримка зовні визнається необхідною, але, у разі її отримання громада не опиняється у залежності від влади щодо орієнтації політичних та соціальних цілей своїх програм.
У центрі розгляду членів клубу такі проблеми як антисанітарія, злочинність, безробіття, дозвілля молоді та підлітків, проблеми адаптації, знайомство з іншими культурами. “І молодь, і інші мешканці знають, що вони можуть прийти у таких справах до клубу і що буде організовано певну ефективну акцію” [12, С.87]. Так, у Брукліні (Нью-Йорк) місцевий відділ Дитячого музею організував у спорожнілому гаражі у Бедфорд- Стайвесанті (районі, що характеризується високим рівнем злочинності та безладу) клуб мікрорайону. Програма клубу передбачає проведення соціальних та етнологічних досліджень, вивчення та відродження етнічно спадщини африканської та латиноамериканської культур, перетворення економічно занедбаного кварталу власними зусиллями у нормальний район.
Матеріальну підтримку клубам громад надають фонди, фундації, громадські об’єднання, однак сама ініціатива зароджується в громаді. У результаті діяльності таких клубів вдається частко- во вирішити проблеми зайнятості населення, забезпечити рівними культурно-освітніми можливостями представників етнічних меншин, інвалідів, людей похилого віку.
Всесвітньо відомою є діяльність добровільної організації “Ротарі”-клубів, історія яких пов’язана з іменем Пола Харріса (1868-1947), що 23 лютого 1905 року спільно із своїми друзями відкрив перший клуб в Чікаго (США, штат Іллінойс). У його складі було чотири особи, що, власне, поклало початок традиції: один представник від певної галузі чи сфери діяльності. Члени організованого клубу відчували потребу в особистих контактах і тому вирішили зустрічатися за місцем роботи кожного з членів об’єднання, по черзі. Така «ротація» (черговість) і підказала Полу Харрісу назву клубу – «Ротарі».
Другий ротаріанський клуб відкрився у Сан-Франциско 1908 року. Згодом такі клуби виникають в Лос-Анжелесі, Нью-Йорку, Бостоні, Такомі, Сан-Паулі. 1910 року відкрилися клуби у Великобританії та Канаді і “Ротарі” перетворилися на Міжнародну асоціацію «Ротарі»-клубів («МАРК»). У 90-х роках ХХ ст. у 180 країнах Західної Європи нараховувалося більше 27 тисяч ротаріанських клубів.
З 1922 року асоціація носить назву “Ротарі Інтернешнл”, має свій герб та гімн. Організаційна структура більшості ротаріанських клубів затверджена Стандартним статутом на з’їзді “Ротарі Інтернешнл” 1922 року. Статут визначає назву клубу, територіальні межі діяльності, правила поведінки членів клубу, а також склад та роль керівних органів об’єднання.
Перед “Ротарі Інтернешнл” визначено два завдання: по-перше розвивати, поширювати, координувати та вивчати діяльність “Ротарі” у різних країнах; по-друге, спрямовувати міжнародну діяльність “Ротарі”-клубів.
Метою ротаріанців є:
– налагодження особистих контактів між провідними спеціалістами та професіоналами своєї справи на користь суспільства;
– визначення важливості усіх творчих професій та усвідомлення ротаріанцем можливості принести користь людству на
робочій ниві;
– втілення вищої мети – служіння суспільству – не лише в діловій, а й особистій та суспільній сферах життя;
– встановлення співробітництва між бізнесменами та спеціалістами світу заради зміцнення міжнародного взаєморозуміння та миру.
Близько 50 клубів, об’єднаних за територіально-географічним принципом, складають ротаріанський округ. За діяльністю округу стежить «губернатор», якого переобирають щороку. Так само щорічно у головних містах «ротаріанських» країн скликається з’їзд як вищий орган, на якому обирають президента і керівний склад «Ротарі Інтернешнл» (Мехіко, Мексика, 1991), Орландо (штат Флорида, США, 1992), Мельбурн (Австралія, 1993), Тайпега (Тайвань, 1994), Калгарі (Канада, 1995).
Головною структурною одиницею «Ротарі Інтернешнл» є клуб, очолюваний радою клубу, до складу якого входять: президент, віце-президент, секретар та скарбник. Керівництво клубу розпочинає свою діяльність з перших днів червня і працює протягом одного року до перевиборів. Така періодична зміна кадрів розвиває дисциплінованість і відчуття відповідальності за доручену ділянку роботи. Кожен ротаріанець проходить усі рівні управління – від простого члена до президента, що дозволяє ознайомитися з різними ділянками роботи клубу, зрозуміти їх специфіку.
Кожен клуб має свою документацію: хартію (підтвердження членства клубу в асоціації), статут, протоколи засідань, річні звіти комітетів та керівників клубу, списки членів об’єднання, дані про відвідування, про сплату членських внесків, літопис клубу, його архів.
У практиці, що складалася роками, членами «Ротарі»-клубів стають особи, які досягли певного становища в суспільстві, є матеріально та морально незалежними, відрізняються соціальною активністю, широтою поглядів і мають намір принести максимальну користь людству. Вся діяльність клубу, на думку його засновників, грунтується на чотирьох принципах, сформульованих у формі запитань:
– Чи насправді це так?
– Чи справедливо це стосовно всіх сторін?
– Чи сприяє це зміцненню дружніх зв’язків та миру?
– Чи виграють від цього всі сторони?
«Ротарі Інтернешнл» має власний фінансовий фонд, завдяки якому може надавати підтримку культурі й мистецтву, допомогу незахищеним верствам населення, проводити різноманітні соціально-культурні акції.
Фонд «Ротарі» є інвестором багатьох програм, а саме:
– програми міжнародного молодіжного обміну, згідно з якою щорічно понад 9 тис. юнаків та дівчат на конкурсній основі відбираються «Ротарі»-клубами і відвідують різні країни для вивчення їх культури, народних традицій, звичаїв, мови;
– програми обміну перспективними спеціалістами й бізнесменами, за якою до країн зарубіжжя приїздить молодь для вивчення роботи державних закладів, економіки країни, способу життя народу;
– програми «Поліоплюс», що реалізується спільно із Всесвітньою організацією здоров’я і спрямована на боротьбу з поліомієлітом;
– програми «Здоров’я, голод, людство» («Три ейч»), що реалізує проекти, які не під силу одному клубу чи округу;
– програми «Ротаріанці-добровольці», яка передбачає діяльність членів клубу за їх спеціальністю (бізнесмена, педагога, культуролога) в інших країнах;
– дотації на боротьбу із стихійним лихом для допомоги жертвам екологічних і соціальних катастроф.
Таким чином, метою Фонду «Ротарі» є досягнення миру та взаєморозуміння у світі шляхом реалізації благодійних, культурних, соціальних та освітніх програм.
Важливо підкреслити, що успішній роботі клубів сприяють комплексність та багатопрофільність їх діяльності – від надання допомоги в цілому до соціально-політичної та естетичної виховної роботи з неблагонадійними членами суспільства й особами з девіантною поведінкою.
Тому доцільним вважаємо вивчати діяльність ротаріанських клубів за напрямами їх роботи, а саме: клубна робота, соціально-культурна робота, виробнича сфера та гармонізація стосунків на підприємстві, яким керує ротаріанець (або професійна робота), міжнародна робота [додаток 4.2].
1. Клубна робота спрямована на задоволення духовних інтересів особистості, на виявлення її потреб і можливостей та їх реалізацію.
Комітет з клубної роботи організовує дозвілля членів клубу: екскурсії на природу, відвідування вернісажів, концертів, театрів, проводить розважальні програми, виставки «Хобі ротаріанців клубу», диспути, конкурси та вікторини про «Ротарі», зустрічі із спеціалістами з питань охорони здоров’я, правопорядку, соціального захисту людей літнього віку та інвалідів, охорони материнства.
Комітет несе відповідальність за розвиток і зміцнення клубного об’єднання, забезпечує відвідування засідань клубу та панування в ньому атмосфери доброзичливості, відповідає за розширення членства за класифікаційним принципом, за організацію культурно-дозвіллєвої діяльності, за громадські зв’язки та інформаційну діяльність клубу, за рекламування «Ротарі» шляхом публікацій у бюлетенях та офіційному журналі «Ротаріанець», а також в регіональних журналах «Ротарі»-клубів інших країн.
2. Соціально-культурна робота клубу спрямована на виявлення однопорядкових проблем регіону та створення проектів для їх розв’язання. Особлива увага звертається на роботу з дитячими дошкільними закладами, підлітковими організаціями, а також на проблеми наркоманії та злочинності, охорони навколишнього середовища.
Члени клубу співпрацюють з місцевою владою, працівниками соціальної сфери, інших організацій, щоб допомогти їм у терміновому вирішенні проблем. Якщо в місті гостро стоїть проблема безпритульних, то тут пріоритетним завданням могла б стати організація консультацій з профорієнтаційних питань, відкриття курсів для вивчення прикладних спеціальностей.
Та найбільшу увагу ротаріанці звертають на екологічне виховання особистості. «Ротарі»-клуби проводять бесіди з екологічної тематики, зустрічі з фахівцями, організовують колективні перегляди слайдів і відеофільмів, організовують прибирання та очищення територій. Так, президент «Ротарі Інтернешнл» 1995 року Білл Хентлі висловив подяку ротаріанському Морфетсь- кому клубу (Англія), переможцю регіону Великобританії та Ірландії, за щорічну організацію суботників з прибирання території.
Американські ротаріанці широко використовують самодіяльність молоді у сфері екології як засіб адаптації та ідентифікації молоді з державою. Наприклад, 1982 р. Радою «Ротарі Інтернешнл» було розроблено довгострокову програму збереження питної води та дотримання санітарних норм. «Ротарі»-клуби, залучаючи молодь до реалізації такої програми, здійснили багато важливих заходів: насадження дерев, створення нових зон відпочинку та парків, очищення побережжя річок і морів.
Тобто екологічне виховання у клубній діяльності передбачає формування активного, творчого ставлення до створення здорового природного середовища, готовності жити в екологічно цілеспрямованому світі, в межах нової екологічної системи, гуманних цінностей.
3. Виробнича сфера та гармонізація стосунків на підприємстві, яким керує ротаріанець (або професійна робота), спрямована на піднесення виробничої культури кожного керівника у будь-якій галузі.
1987 року відбулося перше засідання комітету «Ротарі Інтернешнл» з проблем професійної діяльності, на якому схвалено нову клубну політику з третього напряму та розроблено складові Ідеалу професійної діяльності:
– відданість високим стандартам та сприяння їх розвитку в будь-якій сфері праці;
– прихильність до службовців, своїх колег, коректне ставлення до конкурентів, споживачів і ділових партнерів;
– визнання гідною поваги суспільства будь-якої професії, а не лише тієї, якою володіють члени клубу;
– особистий внесок у вирішення проблем суспільства.
Роль «Ротарі»-клубу полягає і в тому, щоб утверджувати мету професійного служіння особистим прикладом, залучаючи нових людей до програм і проектів, що допомагають членам клубу виявити свої професійні здібності.
Для чіткого визначення поняття «високі етичні стандарти» законодавчою радою було ухвалено Декларацію ротаріанців, згідно з якою кожен ротаріанець зобов’язується:
– бути неупередженим і справедливим до свого керівника, співпрацівника, підлеглих, клієнтів;
– визнавати гідною людини будь-яку професію в суспільстві;
– пропонувати свої професійні навички, щоб допомогти іншим виявити себе, працювати для інших і намагатись поліпшити рівень життя своєї громади.
На думку ротаріанців, професійний напрям має на меті виховати у людини почуття гідності за свою справу, впевненості в собі і своїх силах, адже саме своєю працею та власним прикладом людина робить внесок в добробут суспільства.
4. Міжнародна робота як окремий напрям діяльності клубу започаткована 1921 року. Здійснення спільних програм на основі взаємопідтримки ротаріанських клубів різних країн має на меті надавати дітям, підліткам і молоді освіту, сприяти їх культурному та соціальному розвитку. Щорічно по лінії ротаріансь- ких клубів за кордон виїздить понад 10 тисяч школярів, причому особлива увага приділяється дітям-інвалідам.
«Ротарі»-клуб створює унікальну можливість і для міжнародного спілкування. Так, щорічно проводиться «Ротаріанський форум миру», на якому члени клубу обговорюють із представниками громадськості питання миру й міжнародних відносин, організовують міжнародні конкурси; у лютому члени клубів проводять «Місяць Взаєморозуміння на Землі», у день заснування «Ротарі» – 23 лютого – День миру.
Популярною програмою «Ротарі» з міжнародної роботи є діяльність «Клубів за інтересами». Клубні об’єднання складаються з ротаріанців усього світу, які мають спільні інтереси та хобі, – від радіоаматорів до любителів гольфу, від колекціонерів марок до фотографів. Кожен клуб видає свій бюлетень та організовує щорічні збори.
У межах міжнародного співробітництва діє також програма «Всесвітня служба сприяння місцевим проектам», спрямована на реалізацію тих проектів, що не під силу одному клубу. «Ротарі Інтернешнл» реалізує цю програму в кількох формах, публікуючи «Список проектів, що підлягають реалізації, обміну за участю Ротарі». «Ротарі»-клуби вибирають із списку ті проекти, в яких вони могли б взяти участь.
Тобто діяльність «Ротарі»-клубів спрямовується на самовиховання, ініціативу, розвиток талантів кожної особистості, на самоосвіту, утвердження свого «Я», впевненості у своїх силах, а їх практична діяльність має позитивний суспільно-ідеологічний та виховний вплив на особистість.
Можемо підсумувати, що на всіх етапах дозвіллєва сфера розвивається та продовжує розвиватись у формах індивідуального і колективного любительства. Індивідуальні форми дозвілля реалізуються у читанні, перегляді телепередач, відвідуванні кінотеатру, театру, концерту. Колективне любительство здійснюється в гуртках, народних університетах, на курсах, в клубах, дозвіллєвих центрах як самоосвіта людини, її самовиховання, самовдосконалення та саморозвиток. Кінцевою метою створення добровільних об’єднань є забезпечення виконання певного виду цільової дозвіллєвої діяльності, що може полягати у вихованні, творчості, соціальному визнанні, розвагах, рекреації, відпочинку та ін.
Добровільний сектор дозвіллєвої сфери охоплює багатоманітні різнопрофільні добровільні організації, що спрямовують свою діяльність на дозвіллєве обслуговування різних верств населення, реалізують право спецгруп на відпочинок, захищають дозвіллєві інтереси окремих верст населення та реалізують їх дозвіллєві ініціативи. Добровільні організації характеризуються позитивним суспільно-ідеологічним та педагогічним впливом на громадськість і не лише збільшують асортимент дозвіллєвих послуг, а й мають реальні важелі впливу на вирішення різноманітних питань соціального характеру.
Висновки
Добровільні об’єднання у своєму становленні тісно пов’язані з розвитком суспільства, його соціальною структурою та диференціацією. Будь-які неформальні угруповання діють на основі спільних інтересів та бажань їх членів. Добровільні дозвіллєві об’єднання, організації, асоціації, є основною складовою дозвіллєвої сфери сучасності і сприяють розвитку участі громадськості в соціально-культурному житті, підтримують самодіяльність та ініціативу населення
З 70-х років ХХ ст. зростання кількості добровільних організацій спостерігається в усіх європейських країнах і розглядається як показник розвитку громадянського суспільства. Кожен фонд, асоціація, організація, формування мають своє соціокультурне значення, діють у межах лише їм притаманних функцій, відрізняються за характером основної діяльності, що охоплює і захист навколишнього середовища, і дозвіллєві інтереси споживачів, і розвиток культури маргінальних груп населення, і спортивну роботу.
Добровільні організації (молодіжні клуби, жіночі організації, любительські об’єднання, спортивні й туристичні клуби, релігійні організації, благодійні об’єднання) створюються з ініціативи громадян і визначаються демократизмом в управлінні та певною автономністю по відношенню до офіційної влади. Добровільні асоціації становлять основу соціокультурної діяльності, надаючи людині можливість брати участь у заходах, задовольняти свої захоплення, розширювати знання.
Організаційним стрижнем добровільних організацій в зарубіжних країнах є молодіжні та дитячі об’єднання (молодіжні організації “Фор ейч”, “Бойскаути” та “Герлскаути” та інші). Методика здійснення дозвіллєвої діяльності в добровільних об’єднаннях для дітей, підлітків та молоді має свою специфіку, що полягає у виховній значимості та культурно-педагогічній доцільності проведення тих чи інших дозвіллєвих заходів.
Критеріями успішної дозвіллєвої роботи в громаді можна вважати: впровадження заходів відповідно до потреб різноманітних груп в громаді; залучення до активної дозвіллєвої творчості представників усіх вікових та соціальних груп; взаємодію культурно-мистецьких, освітніх, навчальних, соціальних, рекреаційних організацій в межах громад; відродження й збереження культурного та соціального життя громади; посилення суспільної значимості громади.
Література
- Донской В.Ф. Знакомьтесь – Ротари. – Иркутск: Восточно-Сибирская правда, 1991.
- Focus on The 4-Way Test // The Rotarian. – 1995. – № 10.
- The Club Rotary International Secretary’s Manual. – Evanston, Illinois. – 1995.
- Torkildsen G. Leisure and Recreation Management. London- New York, 1983.
- Voluntary association // International Encyclopedia ofthe Social Sciences / Ed. D.I. Sills. – N.Y.: The Macmillan Company and Free Press, 1968. – Vol. 16.
- Гриценко О.А. Культура і влада. Теорія і практика культурної політики в сучасному світі. — Київ: УЦКД, 2000.
- Зарубежные молодежные организации. Справочник. – М.: Молодая гвардия, 1989.
- Зязюн І. Клуб і добровільна асоціація як чинники громадянського суспільства в країнах Заходу // Посвіт. — 2000. – № 2.
- Пейн М.Сообщество как основа социальной политики и социального действия // Взаимосвязь социальной работы и социальной политики. — М.: Аспект Пресс, 1997.
- Пивнева Л.Н. Высшая школа США: социально-политический аспект. — Харьков, 1992.
- Семигіна Т. Робота в громаді як складова діяльності соціального працівника // Соціальна політика і соціальна робота. — 2001. – № 4.
- Чейнен Г. Із тіней. — Амстердам: Київ: Асоціація психіатрів України, 1997.