У криміналістичній літературі є значна кількість поглядів щодо складових окремої криміналістичної методики. До основних структурних елементів окремої криміналістичної методики можна віднести:
1. Криміналістичну характеристику певного виду злочину.
2. Обставини, що підлягають з’ясуванню у справі.
3. Особливості порушення кримінальної справи.
4. Типові слідчі ситуації, типові версії та планування.
5. Першочергові слідчі дії та оперативно-розшукові заходи.
6. Тактику проведення окремих слідчих дій.
7. Профілактичну діяльність слідчого.
Криміналістична характеристика – це система відомостей про криміналістично значущі ознаки злочинів цього виду. Вона відображає закономірні зв’язки між цими ознаками і сприяє побудові та перевірці слідчих версій, що висуваються в процесі розслідування злочинів. Криміналістичну характеристику можна уявити як ідеальну модель типових зв’язків та джерел доказової інформації, що дозволяють спрогнозувати оптимальний шлях і найбільш ефективні засоби розслідування окремих категорій злочинів.
Основна мета криміналістичної характеристики – оптимізація процесу розкриття і розслідування злочину. Призначення криміналістичної характеристики:
1) сприяти розробці окремих методик розслідування;
2) сприяти побудові типових програм і моделей розслідування злочинів;
3) допомагати визначити напрями розслідування конкретного злочину.
Криміналістична характеристика злочину має достатньо складну структуру. Найчастіше в ній виокремлюють такі елементи криміналістичної характеристики:
- Спосіб учинення злочину;
- Час, місце та обстановку вчинення злочину;
- Знаряддя та засоби вчинення злочину;
- Предмет посягання;
- Особу потерпілого;
- Особу злочинця;
- Типові сліди злочину.
Спосіб учинення злочину (тобто, дії злочинця, що виражені в певній послідовній системі операцій і прийомів, які спрямовані на досягнення злочинної мети) охоплює: спосіб готування, спосіб учинення, спосіб приховування (утаювання, знищення, фальсифікація інформації). Не завжди спосіб злочину має повну структуру. Існують злочини, що можуть здійснюватися без попередньої підготовки або не мають метою подальше приховування події або слідів.
Місце вчинення злочину повинно містити інформацію щодо того, де вчинено злочин. При цьому враховується: місце підготовки до злочину; місце безпосереднього вчинення злочину; місце, де залишені сліди злочину; місце приховування злочину (слідів, знарядь, засобів, предметів посягання).
Обстановка вчинення злочину – це частина матеріального середовища, що охоплює, крім ділянки території, сукупність предметів на цій ділянці, поведінку учасників події, психологічні взаємовідносини між ними. Вона відображає механізм злочинної події, особливості дій злочинця та інших учасників.
Час учинення злочину впливає на всі етапи виникнення, існування і використання доказової інформації. Врахування часового чинника дозволяє: а) визначити час події злочину; б) встановити часові зв’язки між подіями, фактами та наслідками; в) з’ясувати черговість дій, подій, фактів; г) визначити приблизне коло підозрюваних.
Знаряддя і засоби вчинення злочину – це предмети і речовини, що злочинець використовує для досягнення очікуваного злочинного результату. Розрізняють знаряддя злочину за предметом посягання (знаряддя вбивства, злому, підпалу тощо), за функціональним призначенням (спеціально виготовлені, застосовуються в побуті, виробничій чи іншій діяльності), за характером впливу (механічної, термічної, хімічної, вибухової дії тощо).
Предмет посягання – це речі матеріального світу, впливаючи на які, особа посягає на ті чи інші суспільні відносини. Точне встановлення предмета посягання дозволяє відмежувати один вид злочину від іншого.
Особа потерпілого охоплює таку систему відомостей: загальні демографічні дані (стать, вік, місце проживання, навчання чи роботи, фах, освіта); дані про спосіб життя, риси характеру, навички і схильності, зв’ язки і стосунки.
Особа злочинця охоплює таку систему відомостей: загальні демографічні дані; деякі моральні властивості та психологічні особливості. Дані про особу потерпілого та злочинця криміналістика в основному черпає з кримінології та віктимології.
Типові сліди злочину – це будь-які зміни матеріального середовища, що виникли в результаті вчинення у ньому злочину, і є його наслідком. Сліди злочину відображають механізм учинення злочину та її учасників. Вони є результатом взаємодії суб’єктів злочину між собою і об’єктами матеріального середовища. Найбільше їх зосереджено у місці вчинення злочину. Сліди злочину охоплюють: зміни в речовій обстановці; сліди-відображення; предмети – речові докази; документи – письмові докази; ідеальні сліди; запахові сліди, біологічні сліди і сліди мікрочастин.
Взаємодія при розслідуванні злочину – одна з форм організації розслідування, яка спрямована на досягнення спільної мети з найменшими затратами сил, засобів і часу. Види взаємодії:
– слідчих і органів дізнання з конкретних кримінальних справ;
– прокурора і слідчого;
– слідчого з експертом і спеціалістом;
– слідчого з окремими представниками державних служб;
– слідчого з громадськими формуваннями.